Розділ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Тема 1. Цивільне право як галузь права


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Цивільне право є самостійною галуззю сучасного права. Цивільне право — це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на засадах юридичної рівності та диспозитивності відносини власності, товарно-грошові відносини, підстави на-буття і порядок реалізації та захисту цивільних прав і обов’язків фізичними та юридичними особами, з метою задоволення ма-теріальних та духовних потреб громадян. Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільне законодавство регулює особисті немайнові та майнові відносини.

Отже, предметом цивільно-правового регулювання є:

а)         майнові відносини;

б)         особисті немайнові відносини.

Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні

відносини з приводу належності, використання, переходу за-собів виробництва, предметів споживання та інших матеріаль-них благ.

Економічні відносини розглядаються наукою у двох ас-пектах — як результат і як форма виробничої діяльності лю-дей, пов’язаних з виробництвом, розподілом, обміном і спожи-ванням матеріальних благ.

Економічні відносини як результат діяльності людей, спрямованої на забезпечення їх існування, формуються неза-лежно від їх волі і свідомості. Такі економічні відносини є ви-робничими, не мають вольового характеру і тому не можуть бути предметом правового регулювання, їх розвиток визна-чається об’єктивними економічними законами.

На відміну від виробничих відносин економічні відносини виникають між конкретними особами з приводу конкретних матеріальних благ і у зв’язку з економічними актами учасни-О. С. Мазур Цивільне право України

ків цих відносин. Наприклад, конкретні відносини власності з приводу належності певного матеріального блага конкретній особі. Саме ці відносини є предметом правового регулювання, об’єктом майнових відносин є матеріальні блага, які в законо-давстві називаються майном і тому ці відносини мають найме-нування майнових.

За змістом майнові відносини поділяються на дві групи:

а)         відносини власності;

б)         відносини у галузі товарообігу.

Відносини власності, тобто майнові, відображають існую-чий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів вироб-ництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони закріплюють належність ма-теріальних благ за відповідними власниками.

Власність — це відношення особи до належної їй речі як до своєї, яке виражається у володінні, користуванні і розпоряд-женні нею, а також у захисті права власності.

Відносини власності поділяються на:

а)         відносини приватної власності громадян;

б)         відносини колективної власності юридичних осіб;

в)         відносини державної власності;

г)         відносини комунальної власності територіальних гро-

мад (ст. 41 Конституції України 1996 р.); Закон України “Про

власність” (із змінами і доповненнями). Особливе місце зай-

мають відносини власності українського народу (ст. 13 Кон-

ституції України).

Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов’язані з переходом матеріальних благ від одних суб’єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матері-альних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з до-говорів купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в га-лузі товарообігу ще називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відобра-жають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент. Тобто, товарно-грошові відносини мають вартісний характер.

Характерні ознаки товарно-грошових відносин:

1.         Еквівалентно-платний характер. Це означає, що в товар-но-грошових відносинах має відбуватися обмін рівних вартос-тей: діям продавця, який передає майно у власність, мають відповідати дії покупця, який платить відповідні грошові суми.

2.         Майнова відокремленість учасників відносин. Напри-клад, майно державних організацій, які користуються правами юридичної особи, відокремлено від майна окремих громадян, трудових і селянських господарств.

3.         Учасники цих відносин є або власниками майна, або особами, що володіють ним на праві повного господарського відання чи на праві оперативного управління.

Особисті немайнові відносини виникають у зв’язку із здійсненням особистих прав. Термін “особисті права” вжива-ється для позначення різноманітних суб’єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я, ав-торство. Тобто, характерною ознакою цих відносин є те, що во-ни не мають безпосереднього економічного змісту.

Залежно від того, в результаті яких дій (правомірних чи неправомірних) виникають цивільно-правові відносини, їх по-діляють на регулятивні й охоронні. Відносини, що виникають у зв’язку з порушенням права на ім’я, честь, гідність, є охоронними.

Цивільне законодавство регулює вищезазначені майнові й особисті немайнові відносини:

а)         юридичних осіб між собою;

б)         громадян з юридичними особами;

в)         громадян між собою.

Учасниками відносин, що регулюються нормами цивіль-ного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні утворення та територіальні громади.

О. С. Мазур Цивільне право України

Ознаки методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин відображені в загальному юридичному становищі суб’єктів сучасного цивільного права, у специфіці юридичних фактів, у диспозитивних началах цивільного зако-нодавства, в особливостях цивільно-правових санкцій.

Суб’єкти цивільного права перебувають один щодо одного в юридично однаковому становищі.

Зміст юридичної рівності полягає в тому, що кожна зі сто-рін має свій комплекс прав та обов’язків і не підпорядкована іншій. Тому майнові відносини, що ґрунтуються на адмініст-ративному підпорядкуванні однієї сторони іншій, не є предме-том цивільно-правового регулювання. До них цивільне зако-нодавство не застосовується (ст. 1 ЦК України).

Юридичні факти у цивільному праві. Коло юридичних фактів, специфічних для тієї чи іншої галузі права, визна-чається характером суспільних відносин, що регулюються нею.

Характерними юридичними фактами, які породжують цивільні права та обов’язки, є дії громадян, організацій (ст. 11 ЦК України). Це вияв їхньої волі зовні. Основним видом та-ких дій є правочини. Для цивільного права характерно виник-нення цивільно-правових відносин у результаті вольових дій (договорів, односторонніх правочинів тощо) їх учасників.

На відміну від публічного права, якому притаманний імпе-ративний метод, методу цивільно-правового регулювання влас-тивий диспозитивний метод. Диспозитивність у цивільному праві надає можливість вибору між кількома варіантами по-ведінки в межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках визначити зміст цивільних прав та обов’язків, розпо-ряджатися суб’єктивними правами на свій розсуд. Диспози-тивні засади втілюються у диспозитивних нормах.

Правила диспозитивних норм застосовуються лише у ви-падках, коли учасники правовідносин своєю волею не вироби-ли іншої умови з питання, розв’язаного у даній нормі. До дис-позитивних норм слід віднести правила статті 328 ЦК Ук-раїни.

Цивільно-правові санкції. Майновий характер відносин, які регулюються цивільним правом, наперед визначає віднов-лювальну функцію цивільно-правових санкцій, зокрема відповідальності та її форми: відновлення становища, яке існу-вало до порушення права, відшкодування збитків, сплата штрафних санкцій.

Відновлювальна функція цивільно-правової відповідаль-ності вказує на існування у цивільному праві в ряді випадків відповідальності без вини.

Особливості методу цивільно-правового регулювання — це юридичний вираз економічних особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права.

Функції та принципи цивільного права. Функції сучасно-го цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-пра-вових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (влас-ності, товарно-грошових, особистих немайнових), які включе-но до предмета цивільно-правового регулювання.

Цивільне законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджу-вально-виховну, попереджувально-стимулюючу.

Регулятивна функція забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових відносин. Так, ст.ст. 655–659 ЦК Ук-раїни виконують регулятивну функцію, оскільки правила заз-начених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і передбачають права та обов’язки покупця і продавця, наслідки невиконання сторона-ми своїх обов’язків, відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця.

Охоронна функція забезпечує захист порушених суб’єктивних майнових і особистих прав. Так, ст. 1166 ЦК Ук-раїни виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бу-ти відновлено майнове становище, зокрема громадянина, пра-во власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищен-ня. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадя-О. С. Мазур Цивільне право України

нина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в по-вному обсязі. Цивільно-правові норми, які передбачають охо-ронні недоговірні зобов’язання, що виникають внаслідок за-подіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, виконують охоронну функцію (ст.ст. 1166–1194 ЦК України).

Попереджувально-виховна функція тісно пов’язана з охо-ронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існу-вання цивільно-правових норм про відповідальність позитив-но впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопо-рушень. Ця функція може здійснюватися лише щодо правопо-рушників.

Принципи цивільного права передбачаються в ст.3 ЦК України:

1)         неприпустимість свавільного втручання у сферу особис-того життя фізичної особи. Конституція України гарантує не-доторканність особистого і сімейного життя фізичної особи (ст. 32). Фізична особа має право на особисте життя. Вона са-ма визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особи-стого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушен-ня, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або поста-новою адміністративного органу;

2)         неприпустимість позбавлення права власності, крім ви-падків, передбачених виключно законом. Конституція Ук-раїни проголошує непорушність права приватної власності (ст. 41). Власність зумовлює і забезпечує майнову відокрем-леність суб’єктів цивільних правовідносин;

3)         свобода договору. Цивільне право не передбачає вичерп-ного переліку договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом, але такий, що йому не супере-чить. Сторони договору є вільними у виборі контрагента, у

визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних право-вих актів, звичаїв ділового обороту (ст. 6 ЦК України);

4)         свобода підприємництва. Конституція України гарантує право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена зако-ном. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємниць-кій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Відповідно до ст. 1 ЦК Ук-раїни відносини у сфері підприємництва — це частина предме-та цивільного права. ЦК України докладно регулює підпри-ємницьку діяльність фізичних та юридичних осіб;

5)         судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення. Конституція забезпечує кожному судовий захист його прав. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Дер-жава чи органи місцевого самоврядування відшкодовують ма-теріальну та моральну шкоду, завдану незаконними рішення-ми, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Контрольні питання

1.         Що являє собою предмет цивільно-правового регулювання?

2.         Охарактеризуйте структуру предмета цивільного права.

3.         У яких рисах виявляються особливості методу цивільно-пра-вового регулювання суспільних відносин?

4.         Що таке функції цивільного права? Охарактеризуйте їх зміст.

5.         Що таке принципи цивільного права? Які принципи належать до принципів цивільного права?

6.         Яке місце займає цивільне право серед інших галузей права?

 

О. С. Мазур Цивільне право України

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46 — 12 березня 2003 р.; № 47–48 — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.: Офіційні тексти / Міністерство юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 304 с.

4.         Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина . — К.: Наукова думка, 2000.

5.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе-ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 5–40.

6.         Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. — С. 5–27.

7.         Харитонов Є.О., Саніахметова Н.О. Цивільне право України: Підручник. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

Тема 2. Система і завдання курсу цивільного права