Розділ 8. СПАДКОВЕ ПРАВО Тема 35. Спадкове право


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Поняття спадкового права можна розглядати як в об’єктивному, так і в суб’єктивному значенні.

Спадкове право в об’єктивному значенні — це су-купність встановлених державою правових норм, що регулю-ють умови та порядок переходу після смерті громадянина май-нових і деяких особистих немайнових прав та обов’язків.

Під спадковим правом у суб’єктивному значенні ро-зуміють права особи, яка закликається до спадкоємства, та права особи, яка вже прийняла спадщину. Таких осіб назива-ють спадкоємцями1.

Поняття спадкування. Відповідно до ст. 1216 ЦК Ук-раїни спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Види спадкування. Спадкування здійснюється за за-повітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що на-лежали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не при-пинилися внаслідок його смерті.

Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що не-розривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

1)         особисті немайнові права;

2)         право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено зако-ном або їх установчими документами;

1 Цивільне право України: Підручник: у 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер. — Кн. 2. — 2002. — С. 583.

О. С. Мазур Цивільне право України

3)         право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

4)         права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5)         права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (ст.1219 ЦК України).

Місце відкриття спадщини.Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 ЦК України).

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одно-часно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли од-ночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Відповідно до ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за за-повітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Відповідно до ст. 2 ЦК України такими учасниками є також держава Україна, Авто-номна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні дер-жави та інші суб’єкти публічного права.

Тема 35. Спадкове право

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприй-няття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщи-ни право на спадкування за законом одержують особи, визна-чені у ст.ст. 1261–1265 ЦК України. Право на спадкування ви-никає у день відкриття спадщини (ст. 1223 ЦК).

ЦК України передбачає також усунення від права на спад-кування. Так, згідно зі ст. 1224 не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Але ці положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.

Не мають права на спадкування особи, які умисно пере-шкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

Не мають права на спадкування за законом батьки (уси-новлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші осо-би, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Не мають права на спадкування за законом одна після од-ної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з по-дружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

О. С. Мазур Цивільне право України

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухи-лялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похи-лий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Ці положення поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Цивільний кодекс також передбачає спадкування інших прав, обов’язків та окремих видів майна, а саме:

1.         Спадкування права на земельну ділянку (ст.1225).

2.         Спадкування частки у праві спільної сумісної власності (ст. 1226).

3.         Право на одержання сум заробітної плати, пенсії, сти-пендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належа-ли спадкодавцеві (ст. 1227).

4.         Спадкування права на вклад у банку (фінансовій уста-нові) (ст. 1228).

5.         Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування) (ст. 1229).

6.         Спадкування права на відшкодування збитків, мораль-ної шкоди та сплату неустойки (ст. 1230).

7.         Спадкування обов’язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадко-давцем (1231).

Спадкування за заповітом можливе за наявності письмо-во складеного і нотаріально посвідченого заповіту. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, зроблене у встановленій законом формі, відносно спад-кового наступництва її майна. Заповіт вступає в силу з моменту відкриття спадщини, який настає за фактом смерті фізичної особи, яка заповідає майно. Заповідачем може бути тільки фізична дієздатна особа. Спадкоємцями можуть бути фізичні, юридичні особи і держава. Право на заповіт здійснюється осо-бисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Тема 35. Спадкове право

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 ЦК України. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251–1252 ЦК України.

Посвідчення заповіту нотаріусом. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допо-могою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підпи-саний ним.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст.ст.1253,1248 ЦК України).

Відповідно до ст. 1249 ЦК України нотаріус може посвідчувати секретні заповіти. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в за-клеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує.

Одержавши інформацію про відкриття спадщини, но-таріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім’ї та родичів спадкодавця, якщо їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та ого-лошує його зміст.

О. С. Мазур Цивільне право України

Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту (ст.1250 ЦК України).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це по-садовою, службовою особою відповідного органу місцевого са-моврядування.

Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здо-ров’я, а також начальником госпіталю, директором або голо-вним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морсько-му, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експе-диції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних за-кладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу.

Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі. Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.

Ці заповіти посвідчуються при свідках та прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами (ст.1252 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з ци-ми особами сімейних, родинних відносин, а також інших учас-Тема 35. Спадкове право

ників цивільних відносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за зако-ном. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадку-вання.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1241 ЦК України право на обов’язкову частку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацез-датні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та не-працездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадку-вання за законом (обов’язкова частка).

Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменше-ний судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне зна-чення.

До обов’язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість за-повідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спад-щині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

У разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадку-вання, до смерті заповідача, позбавлення її права на спадку-вання втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах (ст. 1235 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті пра-ва та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому.

О. С. Мазур Цивільне право України

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, перехо-дить та частина його обов’язків, що є пропорційною до одер-жаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (ст.1236 ЦК України).

З прийняттям спадщини до спадкоємців переходять права і обов’язки спадкодавця щодо успадкованого майна та здійснення певних дій, що стосуються спадку.

Не можна прийняти права і відмовитися від обов’язків. Так, якщо спадкове майно заставлено, то зміна власника у про-цесі спадкування заставу майна не припиняє.

Спадкодавець може покласти на спадкоємця, до якого пе-реходить жилий будинок, зобов’язання надати іншій особі довічне користування цим будинком або його частиною. Ця особа набуває свої права не безпосередньо від спадкодавця, а від спадкоємця.

Всі об’єкти спадщини приймаються одночасно. До спад-коємця в момент виникнення правонаступництва переходять навіть ті права, які в цей час ще не були відомі. Приймаючи спадщину, спадкоємець набуває права не тільки на майно по-мерлого, але й стає представником його інтересів — кредито-ром у правах та боржником в обов’язках.

Заповіт подружжя. Згідно зі ст. 1243 ЦК України по-дружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності.

Коли помирає один з подружжя, що склало такий заповіт, його частка у спільному майні переходить до другого з по-дружжя, який його пережив. Цей перехід відбувається внаслідок закону, що передбачає такі наслідки укладення по-дружжям спільного заповіту. І тільки в разі смерті другого з подружжя майно переходить до осіб, визначених ними у за-повіті.

Тема 35. Спадкове право

Скасування та зміна заповіту. Заповідач має право у будь-який час змінити або скасувати заповіт (ст.1254 ЦК Ук-раїни). З цією метою заповідач може подати відповідну заяву нотаріусу, завідуючому державним нотаріальним архівом, а в населених пунктах, де немає нотаріусів, — посадовій особі ви-конавчого комітету сільської, селищної, міської ради народних депутатів, яка вчиняє нотаріальні дії.

Змінити або скасувати заповіт можна й іншим шляхом, на-приклад, скласти новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в частині, в якій він йому суперечить. При цьому необов’язково, щоб у пізніше складеному заповіті була вказівка на те, що попередній заповіт скасовується. Якщо пізніше складений заповіт суд визнає недійсним, попередній зберігає свою чинність.

Таємниця заповіту. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст.1255 ЦК України).

Тлумаченя заповіту. Відповідно до ст. 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спад-коємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до ст. 213 ЦК України.

Недійсність заповіту. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням ви-мог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення за-повідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим за-повітом був позбавлений права на спадкування, одержує пра-О. С. Мазур Цивільне право України

во на спадкування за законом на загальних підставах (ст. 1257 ЦК України).

Спадкування за законом має місце у випадках коли:

– громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним;

– громадянин розпорядився лише частиною свого майна;

– спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування.

Спадкування за законом відбувається в усіх випадках, ко-ли і оскільки воно не змінено заповітом.

При спадкуванні за законом майно померлого переходить до осіб, зазначених у законі. ЦК України у ст.ст. 1261–1265 встановлює п’ять черг спадкування за законом. Закон встанов-лює також порядок переходу майна померлого до цих осіб.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та на-роджені після його смерті, той з подружжя, який його пере-жив, та батьки. Після смерті матері діти у всіх випадках визна-ються спадкоємцями за законом.

Після смерті батька діти визнаються спадкоємцями за зако-ном, якщо між батьком і дитиною є правовий зв’язок, зокрема:

а)         коли діти народилися від батьків, що перебували в за-

реєстрованому шлюбі;

б)         якщо походження дітей від батьків, які не перебували у

зареєстрованому шлюбі, встановлено на підставі спільної за-

яви батька та матері дитини в державні органи запису актів

громадянського стану;

в)         коли походження дитини від даного батька встановле-

но в судовому порядку;

г)         якщо діти народилися до 8 липня 1944 р. від батьків,

що не перебували у зареєстрованому шлюбі, проте даний гро-

мадянин був записаний їх батьком у книзі запису актів грома-

дянського стану.

Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі самі спадкові права, що й діти, народжені в дійсно-му шлюбі.

Тема 35. Спадкове право

Спадкоємцями за законом нарівні з дітьми померлого виз-наються усиновлені. Пасинки та падчерки не є спадкоємцями після вітчима та мачухи, крім випадків, коли мало місце усинов-лення їх або факт утримання. Як дружина, спадкувати може ли-ше особа, яка перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим на момент відкриття спадщини. Якщо на момент відкриття спадщини шлюб було у встановленому законом порядку розірвано, то колишня дружина не має права на спадщину.

Слід відзначити, що мати завжди є спадкоємцем після смерті своїх дітей, а батько є спадкоємцем після смерті своїх дітей за тих самих умов, за яких і діти визнаються спадкоємця-ми після смерті свого батька, тобто коли між ними існує пра-вовий зв’язок.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Спадкоємцями визнаються як повнорідні, так і непо-внорідні брати та сестри (такі, що мають спільних матір та батька, і такі, що мають спільну матір і різних батьків або спільного батька й різних матерів). Зведені брати та сестри по-мерлого спадкоємцями не визнаються.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

У п’яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спад-кодавця не входить до цього числа.

У п’яту чергу право на спадкування за законом також одер-жують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

О. С. Мазур Цивільне право України

Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна осо-ба, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

За чинним законодавством, непрацездатними вважаються особи у віці до 16 років (а ті, що навчаються, до 18 років), жінки, які досягли 55-річного, та чоловіки, які досягли 60-річного віку, а також інваліди І, ІІ та ІІІ груп.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спад-щину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого са-моврядування за місцем відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщи-ни.

Розмір частки у спадщині спадкоємців за законом. При спадкуванні за законом спадкове майно поділяється на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості.

Коли хтось із спадкоємців не прийме спадщини, тоді його частка переходить до інших спадкоємців, закликаних до спад-кування.

Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це сто-сується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спад-щині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між со-бою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір част-ки у спадщині когось із них.

Здійснення права на спадкування. Прийняття спадщи-ни. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийня-ти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із за-стереженням.

Тема 35. Спадкове право

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадко-давцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців, він не за-явив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також осо-ба, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених ч. 2-4 ст. 1273 ЦК України.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст.1268 ЦК Ук-раїни).

Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття. Зазначені дії, що свідчать про намір спадкоємця прийняти спадщину, мають бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до но-таріальної контори щодо прийняття спадщини або фактично не вступить в управління чи володіння спадковим майном, вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини, і його частка переходить до інших спадкоємців, які закликають-ся до спадкування.

Подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини є основним способом прийняття спадщини. Прий-няти спадщину шляхом фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном забороняється. Разом з тим спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спад-щини не відмовиться від неї.

Спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спад-щини, не має права вимагати від нотаріуса видачі йому свідоцтва про спадкування. Свої інтереси цей спадкоємець має можливість захистити через суд за місцем відкриття спадщи-ни (ст.1272 ЦК України). Якщо пропуск шестимісячного стро-О. С. Мазур Цивільне право України

ку на прийняття спадщини стався з поважних причин (трива-ле відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами України справ про спадкуван-ня” від 24 червня 1983 р. № 4 зі змінами і доповненнями, вне-сеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. № 13, від 25 травня 1998 р. № 15).

Спадщина може бути прийнята після закінчення шес-тимісячного строку і без звернення до суду за наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 ЦК України).

Відмова від спадщини (ст.1273 ЦК України). Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов’язок прийняти її. Тому спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини, склавши письмову заяву до но-таріальної контори за місцем відкриття спадщини, в якій він зазначає свою відмову від спадщини, можливо — на користь інших осіб або держави (ст.1274 ЦК України). Якщо спад-коємець за законом або заповітом відмовиться від спадщини, не зазначивши, на чию користь зроблена ця відмова, його ча-стка переходить до спадкоємців за законом та поділяється між ними у рівних частках. Якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття або відмову від спадщини про-тягом шести місяців з дня її відкриття, вважається, що він не прийняв спадщину.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 24 черв-ня 1983 р. (п. 9) зазначає, що після закінчення вищезгаданого шестимісячного строку “не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмов-ляється від спадщини на користь інших спадкоємців”. Отже, після закінчення шестимісячного строку з дня відкриття спад-щини спадкоємець не має права відмовитися від неї на користь іншого спадкоємця, але він може передати останньому одер-жане майно на підставі загально-цивільних угод: за договора-ми купівлі-продажу, дарування, міни.