Розділ 7. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

ЦК України регулює недоговірні зобов’язання і виділяє такі їх види:

1.         Зобов’язання у зв’язку із публічною обіцянкою винаго-роди.

2.         Зобов’язання у зв’язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення.

3.         Зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здо-ров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юри-дичної особи.

4.         Зобов’язання у зв’язку зі створенням загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

5.         Зобов’язання з відшкодування шкоди.

6.         Зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.

Поняття зобов’язань з відшкодування шкоди. Зо-бов’язання щодо відшкодування шкоди — це таке цивільно-пра-вове зобов’язання, за яким потерпілий (кредитор) має право вимагати від заподіювача щкоди (боржника) відшкодування у повному обсязі протиправно завданої шкоди щляхом відшко-дування її у натурі або відшкодування завданих збитків1.

Однією з підстав виникнення зобов’язань згідно зі ст. 1166 ЦК України є заподіяння шкоди іншій особі. На відміну від інших зобов’язань, які виникають із правомірних актів (на-приклад договору), цей вид зобов’язань виникає з непра-

1 Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов, Н.О. Саніах-метова. — К.: Істина, 2003. — С. 717.

 

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

вомірних актів, яким є правопорушення, тобто протиправне, винне заподіяння шкоди деліктоздатною особою. Такі зо-бов’язання (що виникли внаслідок заподіяння шкоди) назива-ють деліктними. Така назва із заподіяння шкоди походить від латинського слова delictum — правопорушення і застосовува-лась ще римськими юристами. Деліктне зобов’язання виникає в тому разі, якщо заподіювач шкоди і потерпілий не перебува-ли між собою у зобов’язальних відносинах або шкода виникла незалежно від існуючих між сторонами зобов’язальних відно-син.

Деліктне зобов’язання є різновидом цивільно-правових зобов’язань і складається з трьох елементів: суб’єктів, об’єктів та змісту.

Суб’єктами деліктних зобов’язань можуть бути будь-які учасники цивільних правовідносин. Їх називають кредитором і боржником.

Кредитор — це потерпілий, тобто особа, якій заподіяно шкоду (ним може бути будь-який громадянин України, а та-кож організація незалежно від того, чи є вона юридичною осо-бою, чи ні).

Боржник — це заподіювач шкоди, тобто особа, яка відповідає за заподіяну шкоду. Але законодавство передбачає такі випадки, коли боржником виступає не заподіювач шкоди, а особа, винна за поведінку заподіювача. Так, відповідно до ст. 1179 ЦК України за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 14 років, несуть відповідальність його батьки (усинови-телі), опікун або навчальні, виховні чи лікувальні заклади, під наглядом яких перебував неповнолітній, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини.

Боржником у деліктних зобов’язаннях може бути лише організація, що є юридичною особою: підприємства, спільні підприємства, релігійні організації тощо, які згідно з ч. 1 ст. 2 ЦК України можуть бути учасниками цивільних правовідно-син. Боржником може бути також держава, територіальна гро-мада.

О. С. Мазур Цивільне право України

Об’єктом деліктних зобов’язань є відшкодування, яке боржник зобов’язаний надати потерпілому. Відшкодування полягає у поновленні майнової сфери потерпілого у натурі (наприклад, надати річ того самого роду і якості) або в повно-му відшкодуванні заподіяних збитків. При ушкодженні здо-ров’я та заподіянні смерті відшкодування здійснюється у формі грошової компенсації втраченого заробітку, а також інших витрат.

Змістом деліктного зобов’язання є право кредитора та обов’язок боржника. Обов’язком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона перебувала до її порушення, а право креди-тора — одержати таке відшкодування. Метою деліктного зо-бов’язання є поновлення первісного майнового стану по-терпілого, а якщо це неможливо — відшкодування заподіяних збитків.

Слід зауважити, що норми цивільного права щодо відшко-дування шкоди мають імперативний характер, тобто встанов-лені ними правила не можуть бути змінені за згодою сторін

Відмінності недоговірної відповідальності. Договірна відповідальність — це відповідальність за порушення існуючо-го між сторонами відносного зобов’язання, і тому вона як юри-дичний обов’язок має характер додаткового, що приєднується до невиконаного. Наприклад, на постачальника, що простро-чив виконання юридичного обов’язку, змістом якого є поста-чання певної кількості продукції у передбачений договором строк, покладається обов’язок сплатити неустойку і відшкоду-вати завдані кредиторові збитки. Такий обов’язок боржника, порівняно з договірним, не замінює останнього, а лише приєднується до нього і має характер додаткового.

Недоговірна відповідальність настає за порушення юри-дичного обов’язку, що має абсолютний характер, входить в аб-солютні правовідносини, змістом яких є необхідність утриму-ватися від порушення суб’єктивного права чи особистого бла-га. Його порушення щодо конкретного носія права породжує

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

новий обов’язок замість невиконаного — відшкодувати завда-ну шкоду. Внаслідок цього недоговірна відповідальність — це завжди новий юридичний обов’язок, який покладається на правопорушника замість невиконаного1.

У договірній відповідальності розмір збитків, завданих не-виконанням або неналежним виконанням договірного обов’язку, не може зменшити орган, який розглядає спір. Що-до неустойки, то вона може бути зменшена відповідно до май-нового стану не тільки боржника, а й кредитора. Підставою зменшення неустойки є ступінь виконання зобов’язання, а та-кож інші інтереси, що заслуговують на увагу.

Різниця у вимогах передбачення, пред’явлених до по-терпілого та кредитора, зумовлюється тим, що при заподіянні шкоди поза зв’язком з договірним зобов’язанням правовідно-сини виникають для потерпілого несподівано, тому підвище-ного передбачення в цьому випадку вимагати від потерпілого неможливо. При договірних зобов’язаннях, оскільки кредитор очікує виконання зобов’язання і готується прийняти виконан-ня з моменту укладення договору, від кредитора власне і по-винна вимагатися така сама передбачливість, яка вимагається від боржника. Боржник несе відповідальність і за просту нео-бережність2.

Метою недоговірної відповідальності є виконання всіма учасниками цивільно-правових відносин диспозиції правової норми.

Підставою деліктної відповідальності є склад цивільно-го правопорушення (ст. 1166 ЦК України). Елементами складу цивільного правопорушення є: 1) шкода; 2) протиправна по-ведінка; 3) причинний зв’язок між шкодою і протиправною по-ведінкою; 4) вина. Фактичною підставою є вчинення правопо-рушення. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки

1          Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник

авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С.

Кузнєцової. — К.:Юрінком Інтер, 2002.–Кн.2.–С.510.

2          Там само. — С. 512.

О. С. Мазур Цивільне право України

їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обме-жує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джере-лом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає неза-лежно від наявності вини (ст. 1187 ЦК України).

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охоро-няється правом, а майнова шкода — у зменшенні майнової сфери потерпілого, що, в свою чергу, тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника.

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК шкода підлягає відшкодуванню:

1)         в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна

шкода, втрачене або пошкоджене майно в результаті проти-

правної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у

разі завдання шкоди особою, яка є суб’єктом підприємницької

діяльності);

2)         особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

На відміну від загального правила, шкода також підлягає

відшкодуванню у випадках, визначених законом:

1)         обов’язок відшкодувати завдану шкоду може бути по-кладено на особу, яка не є її заподіювачем (наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього) (ст. 1178 ЦК України);

2)         розмір відшкодування може бути зменшеним (напри-клад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину) (ч.4 ст.1193 ЦК України);

3)         розмір відшкодування може бути збільшеним (напри-клад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я) (ст.ст. 1203, 1208 ЦК України).

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

Шкода може бути майновою і немайновою (моральною). Майновою є шкода, яка має певну економічну цінність і вира-жається у грошах. Моральною є шкода, яка не має економічно-го змісту. У судовій практиці моральна шкода визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок пору-шення особистих немайнових прав громадянина або ор-ганізації чи їхніх майнових прав (Постанова Пленуму Верхов-ного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 p.).

При пошкодженні чи знищенні майна шкода вира-жається у сумі вартості знищеної або пошкодженої речі. Ко-ли така річ давала плоди і доходи, тоді шкода виражається у втраті можливості їх одержання. При ушкодженні здоров’я потерпілий втрачає повністю або частково працездатність, що обмежує вияв його особистості, внаслідок чого виникає повна або часткова втрата заробітної плати. При заподіянні смерті майнова шкода виявляється у втраті можливості одер-жувати майнове утримання непрацездатними особами, які були на утриманні померлого, а також у витратах на похован-ня померлого.

Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що поля-гає в здійсненні заборонених дій, або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов’язання грунтуються на прин-ципі генерального делікту, згідно з яким кожному забороне-но завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. Наприклад, завдання шкоди особою у разі здійснення нею права на самозахист (ст. 1169 ЦК Ук-раїни).

Протиправна поведінка може виражатися у двох формах:

1)         дія;

2)         бездіяльність.

О. С. Мазур Цивільне право України

Протиправною бездіяльністю є нездійснення дії, яка вима-гається законом. Для покладення відповідальності на особу, яка не здійснила певні дії, необхідна наявність двох умов:

– наявність у особи обов’язку здійснити певні позитивні дії, що може випливати із прямої вказівки закону, дого-вору, службових відносин, а також із випадків, створе-них самою особою;

– можливість їх здійснити за цих умов.

Протиправна дія — це поведінка, що заборонена законом.

Отже, відповідно до загальної заборони першою формою протиправної поведінки є свідома і вольова дія, яка завдала шкоди особі громадянина, його майну або майну організації.

Друга форма протиправної поведінки — протиправна бездіяльність, якій відповідає юридичний обов’язок в ак-тивній формі — обов’язок вчинити необхідні дії. Якщо проти-правність дії полягає в тому, що особа вчиняє заборонені дії, то при бездіяльності особа не вчиняє дій, до яких вона норматив-но зобов’язувалася.

Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України, перед-бачаючи відповідальність за неподання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, пов’язує її з фізич-ною можливістю виконати: “мав можливість подати їй допо-могу”, “при можливості подати таку допомогу”, “неподання без поважних причин допомоги” Відсутність такого застере-ження в нормі, яка покладає обов’зок діяти, не може бути підставою для неврахування об’ктивної можливості діяти. Протилежний висновок суперечив би суті поведінки людини.

Чинне законодавство передбачає випадки, коли заподіяння шкоди вважається правомірним. Відповідно до вимог ст. 1166 ЦК України шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом. На-приклад, у разі завдання шкоди при виконанні обов’язків і здійсненні прав, прийняття закону, що припиняє право влас-ності на певне майно (ст. 1170 ЦК України); виконання наказу, у разі крайньої необхідності (ст. 1171 ЦК України).

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

Крайня необхідність, як і необхідна оборона, є здійснен-ням права на захист, тобто правомірною дією. Однак на відміну від необхідної оборони, де шкода завдається посягаю-чому, при крайній необхідності шкода завдається особі, по-ведінка якої є правомірною. При крайній необхідності захист блага, якому загрожувала небезпека, здійснюється за рахунок порушення інтересів (заподіяння шкоди) особи, яка ніякого відношення до небезпеки, що виникла, не має.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шко-дою. Причинний зв’язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, причина з необхідністю породжує свій наслідок. Там, де зв’язок результату з дією, що йому передува-ла, випадковий, взагалі немає причинного зв’язку, а є проста послідовність подій. Причина і наслідок мають значення відносно конкретного випадку, а при виявленні причинно-наслідкових зв’язків у суспільних та правових відносинах не-обхідно розрізняти суспільні та звичайні причини, тобто юри-дично значущу причину, якою завжди є поведінка людини, та звичайний зв’язок подій, пов’язаний з результатом.

У деяких випадках для покладення деліктної відповідаль-ності необхідно встановити декілька причинних зв’язків. На-приклад, у разі завдання каліцтва чи іншого ушкодження здо-ров’я фізичній особі необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і каліцтвом, а також між каліцтвом і втратою професійної чи за-гальної працездатності (ст. 1195 ЦК України).

Вина відповідно до функції, яку вона виконує у структурі правопорушення, визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної нею протиправної дії чи бездіяльності та її можливих наслідків. Вина тісно пов’язана з протиправністю та її наслідками. Питання про вину виникає лише за умови, коли вчинено протиправну поведінку. Маючи спільні риси з проти-правністю, вина відрізняється від неї усвідомленням або мож-ливістю усвідомлення протиправного чи соціально значущого

О. С. Мазур Цивільне право України

характеру дії (бездіяльності) і передбаченням або можливістю передбачення шкідливих наслідків1.

Залежно від співвідношення психічних елементів, що ут-ворюють зміст вини, визначаються її форми — умисел і необе-режність. Для першої форми вини умислу характерне усвідо-млення особою суспільної небезпеки своєї поведінки, передба-чення негативних її наслідків, бажання такої поведінки або не-бажання, але свідоме її допущення. В основу цієї характерис-тики умислу покладено різницю між його видами — прямим і евентуальним. Цивільне законодавство не поділяє умисел на види, оскільки немає такої потреби. Справа не лише в тому, що види умислу, як у цілому форми вини, не впливають на розмір відповідальності. При умисному цивільному правопорушенні правопорушник ні прямо, ні евентуально не ставить собі за ме-ту завдати шкоду, зокрема громадянинові, його праву на недо-торканність життя і здоров’я, яке порушує. Усвідомлюючи соціальне значення своєї поведінки та можливі її наслідки, правопорушник не намагається їх досягти — він намагається досягти іншого результату, корисного для нього самого.2.

Для другої форми вини — необережності характерно, що особа, яка вчиняє правопорушення, передбачала можливість настання негативних наслідків своєї поведінки, але легковаж-но розраховувала на їх відвернення або не передбачала можли-вості таких наслідків, хоч повинна була або могла їх передба-чити. На відміну від кримінального законодавства цивільне розрізняє просту і грубу необережності, що має значення при визначенні розміру відшкодування (ст. 1193 ЦК України). При грубій необережності особа порушує елементарні прави-ла поведінки, а тому ступінь шкідливих наслідків досить вели-кий. При простій необережності, навпаки, протиправність по-

1          Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник

авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С.

Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.–Кн.2.–С.519.

2          Там само.

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

лягає у порушенні складних правил, у зв’язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий1.

На відміну від кримінального права, де існує презумпція (припущення) невинуватості, у цивільному законодавстві пе-редбачено протилежне правило: той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, коли доведе, що шкоду за-подіяно не з його вини (ст. 1166 ЦК України). Припущення вини заподіювача шкоди належить до презумпцій, що можуть бути спростовані, тобто довівши свою невинуватість, за-подіювач тим самим спростовує презумпцію, доводить її хибність. Якщо в процесі дослідження всіх матеріалів справи не вдалося спростувати цю презумпцію, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шко-ди. Презумпція вини заподіювача шкоди — одна з правових форм вираження принципу рівності сторін у цивільному про-цесі (щодо складності доведення).

У ЦК України відтворена презумпція винуватості за-подіювача шкоди як одна з характерних галузевих особливос-тей цивільного права. Використання її в цивільному праві — результат врахування багаторічного досвіду судової практики. Остання свідчить на користь того, що заподіювачу (боржни-ку) легше довести свою невинуватість, ніж потерпілому (кре-диторові) довести винність зобов’язаної особи.

Отже, підстава недоговірної відповідальності — це цивільне правопорушення, структурними елементами якого є шкода, протиправність поведінки, причинний зв’язок та вина.

Цивільне законодавство окрім загальних норм про відшкодування шкоди також регулює спеціальні випадки відшкодування шкоди.

1) Відшкодування шкоди, завданої прийняттям закону про припинення права власності на певне майно.

1 Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002.–Кн.2.–С.519.

О. С. Мазур Цивільне право України

У разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові такого майна, відшко-довується державою у повному обсязі.

Так, у ст. 41 Конституції України зазначається, що приму-сове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної не-обхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, а в умовах воєнного чи надзвичайного стану — з наступним відшкодуванням їх вартості.

2)         Відшкодування юридичною або фізичною особою

шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків. Замовник відшкодовує шкоду, завда-ну іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замов-ника. Підприємницькі товариства, кооперативи відшкодову-ють шкоду, завдану їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від імені товариства чи кооперативу.

У разі судового спору відповідачем у таких справах є юри-дична або фізична особа, замовник, підприємницьке товарист-во або кооператив, а безпосередній заподіювач шкоди притя-гується як третя особа. Працівник, підрядник, учасник, які за-вдали шкоди, відповідають перед юридичною або фізичною особою, замовником, підприємницьким товариством або коо-перативом у регресному порядку, якщо мають місце передба-чені ст. 1166 ЦК підстави відповідальності. Розмір відшкоду-вання визначається законодавством, яке регулює відносини працівника, підрядника та учасника (члена) підприємницько-го товариства або кооперативу.

3)         Відшкодування шкоди, завданої органом державної

влади, органом влади Автономної Республіки Крим або ор-

ганом місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконни-ми рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади,

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

органу влади Автономної Республіки Крим або органу місце-вого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого са-моврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої не-законними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дер-жавної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадо-вих і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

4) Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого само-врядування.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконни-ми рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службо-вої особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується держа-вою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Посадовими особами, в даному випадку, виступають не будь-які працівники державних органів та органів місцевого самоврядування, а лише ті, які віднесені до категорії посадо-вих осіб Законом України від 16.12.1993 р. “Про державну службу” та Законом України від 21.05.1997 р. “Про органи місцевого самоврядування”. Так, відповідно до ст. 2 Закону України “Про державну службу” посадовими особами вважа-ються керівники та заступники керівників державних органів та їхнього апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення ор-ганізаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Посадовою особою, згідно зі ст. 1 Закону України “Про органи місцевого самоврядування”, є особа, яка працює в

О. С. Мазур Цивільне право України

органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Для настання передбаченої відповідальності необхідно, щоб посадова або службова особа завдала шкоди при здійсненні своїх повноважень, обсяг яких встановлюється відповідними правовими актами.

5)         Відшкодування шкоди, завданої органом державної

влади, органом влади Автономної Республіки Крим або ор-

ганом місцевого самоврядування у сфері нормотворчої

діяльності.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автоном-ної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Рес-публікою Крим або органом місцевого самоврядування неза-лежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

6)         Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішен-

нями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попередньо-

го (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, неза-конного затримання, незаконного накладення адміністратив-ного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшко-довується державою у повному обсязі незалежно від вини по-садових і службових осіб органу дізнання, попереднього (до-судового) слідства, прокуратури або суду.

Підстава для виникнення права на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, виникає в разі постановлення судом виправдувального виро-Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

ку, скасування незаконного вироку суду, закриття криміналь-ної справи органом попереднього (досудового) слідства, а та-кож у разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Якщо кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає.

Фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (до-судового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з’ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, неза-конному затриманню, незаконному накладенню адміністра-тивного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встанов-лення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення не-законного рішення, складу злочину за обвинувальним виро-ком суду, що набрав законної сили.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, проку-ратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, поперед-нього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встанов-люється законом.

7) Відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину.

Майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспромож-О. С. Мазур Цивільне право України

ною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, за-вданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, вста-новлюються законом.

8) Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (по-слуг) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а та-кож недостовірної або недостатньої інформації про них.

Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а та-кож від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (по-слуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони до-ведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг).

Також Цивільний Кодекс України регулює відшкодуван-ня шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою або недієздатною особою, відшкодування шкоди, завданої джере-лом підвищеної небезпеки, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю та набут-тя, збереження майна без достатньої правової підстави.

Контрольні питання

1.         Які зобов’язання вважаються недоговірними, в чому поляга-ють їх особливості?

2.         Що таке деліктне зобов’язання?

3.         Які учасники цивільних правовідносин можуть бути суб’єкта-ми деліктних зобов’язань?

4.         Що є об’єктом деліктного зобов’язання?

5.         Як визначати зміст деліктного зобов’язання?

6.         Який зміст деліктної відповідальності?

Тема 34. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди

7.         Які підстави деліктної відповідальності?

8.         Поняття вини.

9.         Що таке протиправна поведінка?

Рекомендована література

1.         Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка, 2003. — 416 с.

2.         Про споживчу кооперацію: Закон України від 10 квітня 1992р. №2265-ХІІ //Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №30. — Ст. 414.

3.         Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, проку-ратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994р. //Голос України. — 1995. — №9. — 17 січня.

4.         Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 верес-ня 1999 р. №1105 — ХІV //Відомості Верховної Ради України. — 1999. — №46–47. — Ст.403.

5.         Про затвердження Положення про порядок і умови прове-дення обов’язкового страхування цивільної відповідальності во-лодільців транспортних засобів: Постанова Кабінету Міністрів Ук-раїни від 28 вересня 1996 р. №1175 //ЗП України. — 1996. — №18. — Ст.510.

6.         Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6.

7.         Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

8.         Загорулько А.И. Обязательства по возмещению вреда, причи-ненного субъектами гражданского права. — Харьков, 1996. — С. 5–20.

9.         Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О. Ха-ритонова, О.М. Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2004. — 1112 с.

10.       Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В.

О. С. Мазур Цивільне право України

Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн.2. — С.501–576.

11. Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.2. — С. 453–449.