Тема 29. Транспортні договори


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Тема 29. Транспортні договори

У ст.6 Закону України “Про транспорт” від 10.11.1994 р. виз-начено загальні основи господарської діяльності підприємств транспорту. Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та по-шти, надання інших транспортних послуг здійснюють залізниці, пароплавства, порти (пристані), автомобільні, авіаційні, дорожні підприємства, якщо це передбачено їх ста-тутами. Транспортні договори поділяються на основні (догово-ри про перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, до-говори буксирування), та допоміжні (договори на організацію перевезень, експедиції, на експлуатацію під’їзних колій тощо).

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залеж-но від видів транспорту, якими вони здійснюються, поділя-ються на:

1)         залізничні;

2)         внутрішніми водними шляхами (річкові);

3)         морські;

4)         автомобільні;

5)         повітряні. На морському транспорті перевезення та буксирування

бувають:

1)         каботажні — між портами України;

2)         міжнародні — між іноземними портами.

Зміст та укладення договорів про перевезення ван-тажів. Договір про перевезення є оплатний і двосторонній. Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, то-му що вважається укладеним в момент здачі вантажу транс-портній організації для перевезення.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверд-жується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості

О. С. Мазур Цивільне право України

укладення та виконання договору перевезення вантажу (ст.909 ЦК України).

Коносамент є підтвердженням прийняття вантажу пе-ревізником і товаророзпорядницьким документом у перевоз-ках морським транспортом.

У результаті укладення договору перевезення вантажу права й обов’язки виникають не тільки у перевізника і відправника вантажу, а й у третьої особи — вантажоодержува-ча. Однак одержувач вантажу не є стороною за договором пе-ревезення, за винятком того випадку, коли відправник ванта-жу і його одержувач — та сама особа. Одержувач здобуває пра-ва й обов’язки за договором перевезення вантажів у силу чин-них правил перевезення (спеціального транспортного законо-давства) і в силу дії раніше укладених договорів між відправ-ником вантажу й одержувачем (це може бути договір поста-чання, купівлі-продажу, міни тощо).

Сторонами договору є перевізники та відправники. Пе-ревізники — це транспортні організації — юридичні особи, для яких діяльність по перевезенню вантажів, пасажирів є ре-алізацією спеціальної правоздатності. Якщо в процесі переве-зення беруть участь кілька транспортних організацій одного чи декількох видів транспорту, то при укладенні договору бе-ре участь тільки одна транспортна організація, що є стороною за договором перевезення. Що стосується інших транспортних організацій, які беруть участь у перевезенні, то вони свої обов’язки також виконують відповідно до укладених дого-ворів і правил перевезення.

Відправником вантажу може бути будь-яка юридична і фізична особа з належною право- і дієздатністю1.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки,

1 Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. Ред. Є.О. Харитоно-ва, О.М. Калітенко. — Одеса:Юридична література. — 2004. — С. 749.

Тема 29. Транспортні договори

купівлі-продажу тощо) і на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов’язок одержувача прийняти вантаж у пункті призна-чення випливає також з юридичного факту укладення догово-ру перевезення конкретного вантажу, його закріплено у транс-портних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції ван-таж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, по-ставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідальне зберігання. Тобто у одержувача також виникають і права і обов’язки.

Підприємства залізничного, повітряного, морського, авто-мобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, дов-гострокові, навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до ст.ст. 34–36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранс-портне підприємство зобов’язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник — пред’являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встанов-люються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транс-порті називаються довгостроковими (ст. 128 Кодексу торго-вельного мореплавства), на річковому — навігаційними (ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За ст. 914 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних переве-зень можуть укласти довгостроковий договір. За довгостроко-вим договором перевізник зобов’язується у встановлені стро-ки приймати, а власник (володілець) вантажу — передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостро-ковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передан-О. С. Мазур Цивільне право України

ня вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Договори про організацію перевезень є консенсуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають пе-ревезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов’язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору пере-дує планове завдання, то сторони конкретизують його на ос-нові оперативних документів, зокрема декадних заявок — на залізничному, річковому та повітряному транспорті.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати дозволяють заван-таження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та роз-мірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою ванта-жовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати пе-редбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид ван-тажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої пла-ном, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 відсотків планової (до-говірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замов-лення на перевезення вантажу виникає зобов’язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник пред’явити вантаж до перевезення1.

Згідно із ст. 106 Статуту залізниць за незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану

1 Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 2. — С. 279.

Тема 29. Транспортні договори

перевезень та за невикористання вантажовідправником пода-них вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:

– за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і ва-гонах, — з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

– за вантажі, перевезення яких планується тільки у ваго-нах (контейнерах), за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сто-рони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за не-виконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зобов’язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призна-чення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контей-нер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером).

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану пере-везення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправ-ник звільняються від відповідальності за порушення обов’язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок:

1)         явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі то-що);

2)         аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підпри-ємства була припинена на строк не менше трьох діб;

3)         тимчасового припинення або обмеження перевезень

вантажів визначеними шляхами, встановленими у по-

О. С. Мазур Цивільне право України

рядку, передбаченому Статутом автомобільного транс-порту.

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транс-портним документом, який супроводжує вантаж і, як уже заза-началося, є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспор-том є накладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспор-ту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торговельного мореплавства).

Договір морського перевезення вантажу може бути укла-дений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень (ч. 1 ст. 134 і ст. 136 Кодексу торговельного мореплавства). Такий договір нази-вається рейсовим чартером, і є консенсуальним договором. Чартер застосовується також для перевезення пасажирів, ба-гажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чар-теру (фрахтування повітряного судна), за яким відповідно до ст. 61 Пвітряного кодексу одна сторона (фрахтівник) зо-бов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за пла-ту всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, ба-гажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не супере-чить чинному законодавству.

Відповідальність за договором перевезення вантажу.

Підставою відповідальності за порушення зобов’язань є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи:

а)         протиправну поведінку боржника;

б)         збитки як результат цієї поведінки;

в)         причинний зв’язок між протиправною поведінкою та

збитками;

г)         вину боржника.

Головні обов’язки перевізника за договором про переве-зення полягають у забезпеченні цілісності і схоронності ванта-Тема 29. Транспортні договори

жу та доставці його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов’язок виникає з моменту прийняття його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов’язку призводить до відповідальності за втрату, не-стачу, псування чи пошкодження вантажу, якщо перевізник не доведе, що це сталося не з його вини. Перевізник несе майно-ву відповідальність за незбереження вантажу не тільки в про-цесі його транспортування, а також у період перебування ван-тажу у віданні перевізника на станції відправлення.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передба-чені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, не-стачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача чи відправника. Так, відповідно до ст. 178 Кодексу торговель-ного мореплавства морський перевізник не відповідає за не-стачу вантажу, що прибув у порт призначення:

1)         у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейне-рах із справними пломбами відправника;

2)         у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;

3)         у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержувач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника.

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо до-веде, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або уп-равлінні судном (навігаційні помилки). Розміри відповідаль-ності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошкоджен-ня вантажу визначено транспортними статутами (кодексами).

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкоду-вання дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, по-вертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України “Про транспорт” підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псу-вання і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу та

О. С. Мазур Цивільне право України

багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини.

За Статутом залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме:

а)         за втрату чи нестачу — у розмірі дійсної вартості втраче-

ного вантажу чи його нестачі;

б)         за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголо-

шеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо

залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, —

у розмірах дійсної вартості;

в)         за псування і пошкодження — у розмірах тієї суми, на

яку було знижено його вартість. Загальна сума відшкодування

збитків за незбереження вантажу в усіх випадках не може пе-

ревищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений ван-

таж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу

залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж перевізну пла-

ту, якщо вона не включається до вартості втраченого вантажу.

Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим

Статутом, не підлягають відшкодуванню (ст. 114).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержу-вач сплачують штраф: на залізничному транспорті — у розмірі п’ятикратної, на річковому — трикратної вартості ремонту по-шкоджених (втрачених) частин, а також відшкодовують збит-ки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження вантажу на інший засіб (ст.ст. 203 і 204 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретно-го вантажу несе одержувач. Але він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з дано-го перевезення (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транс-порту).

Тема 29. Транспортні договори

Претензії та позови при перевезеннях. Відповідно до ст. 925 ЦК України до пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, є обов’яз-ковим пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до пе-ревізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови пе-ревізника задовольнити претензію або неодержання від пе-ревізника відповіді у місячний строк.

До вимог, що випливають із договору перевезення ванта-жу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з мо-менту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до транспортного законодавства претензії мо-жуть пред’являтися протягом 6 місяців, а претензії щодо спла-ти штрафів і премій — протягом 45 днів. Перевізник зобов’яза-ний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом 3 місяців, щодо пре-тензії з перевезення, яке здійснювалось перевізниками різних видів транспорту за одним документом, — протягом 6 місяців і претензії щодо сплати штрафу або премії — протягом 45 днів.

Відповідно до ст. 158 Статуту автомобільного транспорту і розділу 9 Правил перевезення вантажів автотранспортом об-ставини, пов’язані з несхоронністю вантажів та іншими пору-шеннями договору перевезення, фіксуються у товарно-транс-портній накладній, а у разі розходження в оцінці сторонами причин і характеру порушень оформляються актами встанов-леної форми, що прирівнюються до комерційних актів та актів загальної форми на інших видах транспорту.

Акт складає перевізник, якщо він сам виявить зазначені раніше обставини або їх наявність підтверджується відправ-ником чи одержувачем вантажу. Якщо перевізник необгрунто-вано відмовляється скласти комерційний акт, то його дії мож-на оскаржити у встановленому порядку.

Комерційний акт складається для засвідчення нестачі, псування чи пошкодження вантажу або багажу, виявлення

О. С. Мазур Цивільне право України

вантажів без супровідних документів та документів без ванта-жу, повернення перевізникові вкраденого вантажу (багажу), непередачі вантажу залізницею на під’їзну колію протягом 24 годин після оформлення в товарній конторі видачі вантажу за документами.

Акти загальної форми складаються для засвідчення інших порушень договору перевезення.

При вирішенні спорів, пов’язаних із торговельним море-плавством, складається морський протест. Якщо під час пла-вання або стоянки судна мала місце подія (наприклад, загаль-на чи окрема аварія), яка може бути приводом для пред’явлен-ня до судноволодільця майнових вимог, капітан судна, щоб за-безпечити докази для захисту прав і законних інтересів судно-володільців, робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Така заява має містити опис обставин та за-ходів, ужитих капітаном для забезпечення схоронності довіре-ного йому майна.

Морський протест заявляється: в порту України — но-таріусу або іншій посадовій особі, на яку законодавством Ук-раїни покладено вчинення нотаріальних дій; в іноземному порту — консулові України або компетентним посадовим осо-бам іноземної держави в порядку, передбаченому законодавст-вом цієї держави. В порту України заява про морський протест подається протягом 24 годин з моменту оформлення приходу судна в порт. Якщо подія, що зумовила необхідність заяви морського протесту, сталася у порту, його слід заявити протя-гом 24 годин з моменту події. Якщо немає можливості заявити протест у встановлений строк, причини цього слід зазначити у заяві про морський протест. Нотаріус або інша посадова особа на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опиту капітана, а в разі потреби — інших свідків із складу суднового екіпажу складає акт про морський протест і посвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою. За всіма видами переве-зень передбачено обов’язковий претензійний порядок розв’язання спорів. Претензії, які виникають з перевезень ван-тажів, пред’являються до транспортної організації пункту

Тема 29. Транспортні договори

призначення вантажу (гл. 7 розділ IX Кодексу торговельного мореплавства).

Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних з перевезеннями у закордонному сполученні, вста-новлюються міжнародними договорами України, транспорт-ними кодексами (статутами) (ст.926 ЦК України).

Договір чартеру (фрахтування). Цивільний кодекс Ук-раїни закріпив у ст. 912 визначення договору чартеру, як дого-вору за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується нада-ти іншій стороні (фрахтувальнику) за плату всю або частину місткості одного чи кількох транспортних засобів на один або кілька рейсів для перевезення пасажирів, багажу, вантажу та пошти або з іншою метою, якщо це не суперечать закону та іншим правовим актам. Кодекс встановлює, що порядок і форма укладення договору фрахтування встановлюються транспортними статутами і кодексами.

Найбільшого поширення договори чартеру набули у сфері морських та повітряних перевезень. Проте, незважаючи на те, що договори морського та повітряного чартеру мають однакову правову природу, вони мають ряд відмінностей. Це можна пояснити тим, що технічні та економічні характеристи-ки повітряних перевезень істотно відрізняються від характе-ристик морських. Морські чартерні договори в основному сто-суються перевезень вантажу, а повітряні чартери в більшості випадків використовуються для перевезення пасажирів та їх багажу. Джерела регулювання договорів повітряного і морсь-кого чартеру також різні.

Договір морського чартеру є консенсуальним, але його укладення не свідчить про прийняття вантажу до перевезення і не дає можливості розпорядитися ним, тому при чартерних перевезеннях може бути виписаний коносамент. У тих випад-ках, коли чартер суперечить коносаменту, умови, що містять-ся у чартері, є превалюючими.

Договір чартеру може бути укладений на один рейс, на кілька рейсів або на рейс туди і назад (кілька послідовних рейсів туди і назад).

О. С. Мазур Цивільне право України

Форма договору морського чартеру — письмова. Відповідно до ст.136 КТМ України рейсовий чартер повинен містити най-менування сторін, судна і вантажу, портів відправлення і при-значення. Рейсовий чартер підписується фрахтівником і фрах-тувальником або повноважними представниками.

Фрахтівником є особа, що вступила від свого імені у до-говір фрахтування (чартер) і взяла на себе обов’язок за вста-новлену плату здійснювати перевезення вантажу морем у порт призначення з умовою надання для розміщення вантажу суд-на, його частини чи певних приміщень.

Фрахтувальник — особа, яка вступила від свого імені у до-говір фрахтування і отримала у зв’язку із цим право вимагати, щоб обумовлений у договорі вантаж за встановлену плату був перевезений морем у порт призначення з умовою про надання судна для розміщення вантажу судна, його частини чи певних суднових приміщень.

Основним обов’язком фрахтувальника є сплата проїзної плати (фрахту). В цілому розмір фрахту, а також порядок йо-го оплати визначаються за згодою сторін. Разом з тим слід відзначити, що окремі аспекти оплати фрахту регулюються за-конодавчо (ст.ст. 170–175 КТМ України).

На відміну від договору чартеру в договорі морського пе-ревезення вантажу вид і кількість вантажу, що перевозиться, завжди вказується точно.

Характеризуючи відповідальність сторін договору повітряного чартеру, слід зазначити, що залежно від виду по-рушення вона може мати обмежений чи необмежений харак-тер.

Як зазначалося, за своїм правовим становищем фрахтів-ник є перевізником. За чинним законодавством України обме-жена відповідальність перевізника настає у разі втрати, не-стачі або пошкодження вантажу і багажу, а також речей, що є у пасажира.

Тема 29. Транспортні договори

Контрольні питання

1.         Як визначається договір перевозки?

2.         Які існують види транспортних договорів?

3.         Які істотні умови договору перевозки?

4.         Які права та обов’язки сторін за договором перевозки ван-тажів?

 

5.         Охарактеризуйте відповідальність сторін за договором пере-возки.

6.         Дайте визначення договору чартеру.

Рекомендована література

1.         Цивільний кодекс України: Офіційне видання. — К.: Атіка, 2003. — 416 с.

2.         Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. № 176/ 95 // Відомості Верховної Ради України.-1995. — № 47–52. — Ст. 349.

3.         Повітряний кодекс України від 04.05.1993 р. № 3167-ХІІ // Комп’ютерна правова система “Ліга: Закон”.

4.         Про залізничний транспорт: Закон України від 07.04.1996 р. № 273/96 ВР// Комп’ютерна правова система “Ліга: Закон”.

5.         Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений

Постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 р. №401.

6.         Правила перевезення вантажів (окремі розділи), затверджені наказом Міністерства транспорту № 644 від 21.11.2000 р.

7.         Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №12. — Ст.10.

8.         Про автомобільний транспорт: Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №22.

9.         Про затвердження Статуту автомобільного транспорту УРСР: Постанова Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 р. №401.

10.       Статут внутрішнього водного транспорту СРСР від 15 жовтня 1995 р. №1801.

11.       Про затвердження Статуту залізниць України: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 квітня 1998 р. №457 //Офіційний Вісник України. — 1998. — №14. — Ст.150.

12.       Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

О. С. Мазур Цивільне право України

13.       Витрянский В. Ответственность по договору перевозки гру-за // Хозяйство и право. — 2001. — №5. — С.36–54.

14.       Зобов’язальне право: теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. — К., 1998.

15.       Красько И. О договоре экспедиции // Предпринимательство, хозяйство и право. — 2000. — №6. — С.24–25.

16.       Цивільний кодекс України. Коментар // За заг. ред. Є.О. Ха-ритонова, О.М. Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2004. — 1112 с.

17.       Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 2. — С. 277–317.

18.       Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.2. — С. 284–291.