Тема 12. Строки та терміни. Позовна давність


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Строки розглядаються за їх місцем у системі юридичних фактів цивільного права. Оскільки права та обов’язки частіше виникають за волею їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Строки, встановлені за-коном, стають обов’язковими для суб’єктів правовідносин або внаслідок того, що закон забороняє їхнє скорочення за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначити строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Строки встановлюються самими учасниками пра-вовідносин або за рішенням суду чи іншого юрисдикційного органу. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбу-ваються за правилами, встановленими законодавством. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерву), закон передбачає вольові дії учасників правовідносин або державних органів.

Суд за наявності поважних причин прогаяння строку по-зовної давності може відновити цей строк і захистити поруше-не право (п.5 ст.267 ЦК України). Учасники відносин можуть змінювати встановлені ними строки, наближати або віддаляти момент здійснення певних дій у часі.

Змістом строку є дія, або подія. Строки як часова форма, в якій відбуваються події або здійснюються дії (бездіяльність), породжують юридичні наслідки лише у зв’язку з діями і подіями. Пропуск строку позовної давності тягне за собою відмову у позові не просто у зв’язку із закінченням такого строку, а тому, що позивач у встановлений строк не вчинив по-зову до відповідача про захист порушеного права.

Відповідно до ст.251 ЦК України строком визнається період у часі, із закінченням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. У цьому разі строк визначається пе-ріодом, що обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями

Тема 12. Строки та терміни. Позовна давність

чи годинами. Початок строку чи його закінчення може визна-чатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Терміном визнається момент у часі, із настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або ж вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Класифікація цивільно-правових строків (термінів). Строки у цивільному праві класифікуються за різними крите-ріями.

За джерелами встановлення виділяють строки (терміни), які визначаються:

– законом (наприклад, авторське право діє протягом усьо-го життя автора і 70 років після його смерті, починаючи з 1 січня року, який настає за роком смерті автора), такі строки є імперативними;

– договором (наприклад, за договором позики сторони виз-начили строк повернення грошей до 15 січня поточного року);

– рішенням суду, господарського або третейського суду (наприклад, за рішенням суду відповідач повинен виконати зобов’язання тощо).

За ступенем самостійності учасників цивільних пра-вовідносин у встановленні строків їх поділяють на імпера-тивні і диспозитивні. Імперативні не підлягають зміні за зго-дою сторін (наприклад, не допускається скорочення позовної давності — ч. 2 ст. 259 ЦК України). Диспозитивні строки виз-начаються за згодою сторін, тобто можуть бути змінені (на-приклад, строки в орендних відносинах).

За розподілом обсягу прав та обов’язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки (напри-клад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки — місячні, квартальні тощо — виз-начають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку).

За способами встановлення строки визначаються закінченням періоду часу, що обчислюється роками, місяця-О. С. Мазур Цивільне право України

ми, тижнями, днями і годинами. Термін, встановлений зако-ном, іншими правовими актами, правочином або такий, що призначається судом, найчастіше визначається календарною датою. Строк або термін можуть бути визначені також вказівкою на подію, яка обов’язково має настати, або момен-том витребування кредитора, або вказівкою на подію, яка мо-же настати, а може і не настати ( наприклад, страховий випа-док може настати, а може і ні).

Цивільні правовідносини прийнято поділяти на регуля-тивні та охоронювальні. Регулятивні правовідносини встанов-люють строки здійснення суб’єктивних прав і виконання обов’язків, а охоронювальні визначають строки захисту цивільних прав. До них належать строки:

а)         гарантійні;

б)         оперативного захисту;

в)         претензійні;

г)         позовної давності;

д)         процесуальні.

В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип

безстроковості суб’єктивних прав, що належать управомо-ченій особі. Наприклад, право власності не обмежено для власника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не пов’язані з майновими (право на таємницю особистого життя тощо), невіддільні від особи їх носія, безстрокові.

Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов’язку, за загальним правилом, не тягне за со-бою автоматичного припинення цього права або обов’язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку.

Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов’язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов’язку. Такі строки називаються присікальними. Так, відповідно до п. 1 ст. 247 ЦК України строк дії довіреності визначається у самій

Тема 12. Строки та терміни. Позовна давність

довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення. Представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіре-ності. Отже, строк дії довіреності є присікальним строком, бо по його закінченні припиняється право представника діяти від імені особи, яку він представляє.

Суть гарантійного строку полягає в тому, що при вияв-ленні у товарах (роботах, послугах) відступів від умов догово-ру про якість покупець (замовник) на свій вибір може вимага-ти від виготовлювача:

а)         заміни товару;

б)         відповідного зменшення винагороди;

в)         безоплатного усунення недоліків;

г)         розірвання договору з відшкодуванням покупцеві

збитків.

У ст.16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та органи, що здійснюють примусовий захист прав грома-дян та юридичних осіб. Цивільне законодавство передбачає випадки, коли порушене суб’єктивне право може захищатися особистими односторонніми діями управомоченої особи без звернення до компетентного юрисдикційного органу (ст.19 ЦК України).

Оперативний захист здійснюється у певному порядку і в строки, встановлені законом або договором. Так, допускається одностороння відмова від виконання договору поставки (по-вна або часткова) в разі істотного порушення договору однією із сторін. Договір поставки вважається відповідно зміненим або розірваним з моменту одержання стороною (постачальни-ком) повідомлення іншої сторони (покупця) про односторон-ню відмову від виконання договору, якщо інший термін не пе-редбачений у повідомленні або не визначений угодою сторін.

Претензійні строки. Суть претензійного порядку вирішення цивільно-правового спору полягає у тому, що осо-ба, право якої порушене, звертається з претензією до зо-бов’язаної особи про добровільне задоволення вимог управо-О. С. Мазур Цивільне право України

моченого: про визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення права, передачу речі, відшкодування збитків тощо. Претензійне врегулювання спорів між учасни-ками цивільно-правових зв’язків основане на добровільній і взаємній повазі інтересів сторін.

У відносинах, де сторонами виступають господарюючі суб’єкти (юридичні та фізичні особи), останні застосовують у випадках, передбачених Господарським процесуальним ко-дексом, або за домовленістю між собою заходи досудового (претензійного) врегулювання господарських спорів ( ст. ст. 5, 6 Господарського процесуального кодексу України ).

Позовна давність — це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України). Позовна форма захи-сту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді.

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну.

Загальний строк позовної давності становить три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична осо-ба), юридична особа, держава тощо ( ст.257 ЦК України).

Спеціальні строки позовної давності встановлено законо-давчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалого порівняно із загальною по-зовною давністю.

Відповідно до ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

– про стягнення неустойки (штрафу, пені);

– про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність об-числюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масо-вої інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

– про переведення на співвласника прав та обов’язків по-купця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК);

Тема 12. Строки та терміни. Позовна давність

– у зв’язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК);

– про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК);

– у зв’язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК);

– про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Подовжена позовна давність також буває двох видів: про-тягом 5 років і протягом 10 років.

Позовна давність у п’ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років засто-совується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Щодо зміни позовної давності, то позовна давність, вста-новлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Але сторони за своєю домовленістю скоро-тити строк позовної давності не можуть.

Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і пра-вильне обчислення строку давності та захист порушеного ма-теріального права.

Перебіг загальної або спеціальної позовної давності почи-нається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнати-ся про порушення свого права або про особу, яка порушила право.

У визначенні моменту виникнення права на позов відоб-ражаються як об’єктивні, так і суб’єктивні моменти: об’єктив-ний — сам факт порушення права, суб’єктивний — особа дізна-лася або повинна була дізнатися про це порушення.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов’язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком їх виконан-ня перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У зобов’язаннях, у яких строк виконання не вста-О. С. Мазур Цивільне право України

новлено або визначено моментом вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зо-бов’язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконан-ня зобов’язання, боржник зобов’язаний зробити це в 7-ден-ний строк за умови, що із закону, договору або змісту зо-бов’язання не випливає обов’язок негайного виконання. По-чаток перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред’явлення кредитором вимоги про виконання зобов’язання, якщо обов’язок негайно-го виконання випливає із закону або договору чи змісту зо-бов’язання, або до моменту закінчення 7-денного строку, про-тягом якого боржник не виконав свого обов’язку на вимогу кредитора. За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зо-бов’язання.

У разі порушення права чи охоронюваного законом інте-ресу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Після початку перебігу позовної давності можуть виника-ти обставини (юридичні факти), які або перешкоджають упра-вомоченій особі своєчасно пред’явити позов, або іншим спосо-бом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до:

а)         зупинення перебігу давності (ст.263 ЦК України);

б)         переривання її (ст.264 ЦК України);

Перебіг позовної давності зупиняється у разі:

– якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичай-

на або невідворотна за даних умов подія (непереборна

сила);

– у разі відстрочення виконання зобов’язання (мора-торій) на підставах, встановлених законом;

– у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-пра-вового акта, який регулює відповідні відносини;

– коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил України, переведених на воєнний стан.

Тема 12. Строки та терміни. Позовна давність

Крім зупинення перебіг позовної давності може бути пере-рваний. За ЦК України (ст. 246) переривання позовної дав-ності допускається лише у двох випадках:

– при вчиненні особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

– у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише ча-стина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності почи-нається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового стро-ку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов’язанні, не впливають на перебіг позовної давності.

Закінчення строку позовної давності щодо головної вимо-ги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо). Проте, якщо суд визнає поважними причини погашення по-зовної давності, порушене право підлягає захистові. При цьо-му перелік поважних причин закон не вказує, це має вирішити суд. У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебування за кордоном тощо. Сплив позовної давності поз-бавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє порушене право.

Порядок обчислення строків та позовної давності. Строк починається з наступного дня після календарної дати чи на-стання події, якими визначено його початок. Строк, обчислю-ваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спли-ває у відповідний день останнього тижня строку.

О. С. Мазур Цивільне право України

Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певно-го строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до устано-ви зв’язку до 24 години останнього дня строку. Якщо кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вва-жається наступний за ним робочий день.

За загальним правилом, норми про позовну давність по-ширюються на всі цивільні правовідносини. Але тут є певні винятки. Так, згідно зі ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється:

– на вимогу, що випливає із порушення особистих немай-нових прав, крім випадків, встановлених законом; – на вимогу вкладника до банку (фінансової установи)

про видачу вкладу; – на   вимогу   про   відшкодування   шкоди,   завданої

каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю; – на вимогу власника або іншої особи про визнання неза-конним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місце-вого самоврядування, яким порушено його право влас-ності або інше речове право; – на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхо-вого відшкодування). Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Тобто закон не дає ви-черпного переліку таких вимог.

Тема 12. Строки та терміни. Позовна давність

Контрольні питання

1.         Які існують особливості строків в цивільних правовідноси-нах?

2.         Які розрізняються строки у цивільному праві?

3.         Що слід розуміти:

а)         під строком здійснення цивільних прав;

б)         під строком виконання обов’язків;

в)         під строком захисту цивільних прав?

4.         Які загальні правила відрахування строків закріплені в чинно-му цивільному законодавстві?

5.         Що являє собою позовна давність?

6.         Які розрізняються строки позовної давності?

7.         Охарактеризуйте вимоги, на які позовна давність не поши-рюється.

8.         Що таке перебіг строків позовної давності?

9.         Які застосовуються правила щодо визначення моменту позов-ної давності?

 

10.       Визначте підстави, за якими призупиняється перебіг строків позовної давності.

11.       В якому порядку переривається перебіг строків позовної давності?

12.       Які передбачаються підстави і порядок відновлення строків позовної давності?

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46. — 12 березня 2003 р.; № 47–48. — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Житловий кодекс УРСР від 30 червня 1983 р. // Комп’ютерна правова система “Ліга: Закон”.

4.         Про авторське право і суміжні права: Закон України від 11 липня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214.

О. С. Мазур Цивільне право України

5.         Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 30. — Ст. 379.

6.         Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом: Закон України від 14 травня 1992 р. (в новій ред. від 30 червня 1999 р.) // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 42–43. — Ст. 378.

7.         Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,

Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

8.         Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 138–159.

9.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе-ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 184–195.

10.       Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І.

(кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І.

Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком

Інтер, 2004. — Т.1. — С. 291–300.