Тема 11. Представництво і довіреність


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

Загрузка...

Представництво має місце тоді, коли особа за певних об-ставин не може здійснювати деякі свої суб’єктивні права і до-ручає здійснення цих прав від свого імені іншій особі, тобто представнику.

Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зо-бов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сто-рони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, ак-та органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відносинах представництва розрізняють внутрішні і зовнішні правові зв’язки. Представництво включає пра-вовідносини:

1)         між тим, кого представляють, і представником;

2)         між тим, кого представляють, і третьою особою;

3)         між представником і третьою особою. Внутрішні відносини представництва складаються між

тим, кого представляють, і представником, зумовлюючи ви-никнення у того, кого представляють, прав і обов’язків внаслідок діяльності представника. Зовнішні відносини пред-ставництва бувають двох видів: 1) відносини між представни-ком і третіми особами, які мають фактичний характер; 2) пра-вові відносини між тим, кого представляють, і третіми особа-ми, встановлення яких є результатом дій представника.

В силу зовнішніх правовідносин представництва пред-ставник зобов’язаний інформувати третю особу про представ-ницький характер своєї дії (інформаційний обов’язок) та нада-ти докази наявності і змісту повноваження.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як громадяни, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздат-на особа. Представниками можуть бути громадяни, які мають

Тема 11. Представництво і довіреність

достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це особи, що досягли 18-літнього віку. У виняткових випадках як пред-ставники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років. Представниками не мо-жуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням.

Коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представ-ництва, обмежене. Так, згідно з ч. 1 ст. 238 ЦК України пред-ставник може бути уповноважений на вчинення лише тих пра-вочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це означає, що опікун, призначений малолітньому, може са-мостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Не допус-кається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних у законі. Наприклад, договір довічного утримання, заповіт, реєстрація шлюбу, тощо — ці юридичні дії мають здійснюватися особисто.

Усі юридичні дії представник зобов’язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє. З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встанов-лена заборона укладення угоди представником відносно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він од-ночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угоди зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими ро-дичами.

Передоручення. Представник зобов’язаний вчиняти право-чин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може пе-редати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представ-ляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов’язку покладає на особу, яка передала повноваження,

О. С. Мазур Цивільне право України

відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні пра-ва та обов’язки особи, яку він представляє (ст. 240 ЦК України).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повно-важень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’яз-ки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвален-ня правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представля-ють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов’язки з моменту вчинення цього правочину ( ст. 241 ЦК України).

При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ з довірителем.

Види представництва:

1.         представництво на підставі закону;

2.         представництво на підставі акта органу юридичної осо-би та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства;

3.         представництво на підставі договору.

Батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх

малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представ-ником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздат-ною. Також законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа ( ст. 242 ЦК України).

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особа-ми. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпо-середньо третій особі.

Залежно від обсягу повноважень, якими наділяється повірена особа, існують такі види довіреності:

1) генеральна (загальна) довіреність;

Тема 11. Представництво і довіреність

2)         спеціальна довіреність;

3)         разова довіреність.

Генеральна (загальна) довіреність уповноважує представ-ника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різно-го характеру.

Спеціальна довіреність надає повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу.

Разова довіреність уповноважує на здійснення якого-не-будь одного правочину або юридичної дії. Наприклад, довіреність на отримання заробітної плати, стипендії.

Видача довіреності є одностороннім правочином. Основні правила видачі довіреності закріплені у Законі України “Про нотаріат”.

Довіреність є іменним документом, в ній обов’язково по-винно бути указано, хто і кому видав довіреність.

Форма довіреності письмова, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб’єкти, місце, дату видачі тощо. Також у довіреності має бути зазначено обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють.

Частина 3 ст. 245 ЦК України визначає довіреності, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.

– довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка пе-ребуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військо-во-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

– довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчально-го закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє но-таріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з’єднан-ня, установи або закладу;

– довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), може бути посвідчена начальником місця позбавлення волі.

О. С. Мазур Цивільне право України

Строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.Строк довіреності, виданої в порядку пере-доручення, не може перевищувати строку основної довіре-ності, на підставі якої вона видана.

Якщо у довіреності не вказана дата її вчинення, то вона є нікчемною.

Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1)         закінчення строку довіреності;

2)         скасування довіреності особою, яка її видала;

3)         відмови представника від вчинення дій, що були визна-чені довіреністю;

4)         припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5)         припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6)         смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її по-мерлою, визнання її недієздатною або безвісно відсут-ньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представ-ник зберігає свої повноваження за довіреністю для ве-дення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7)         смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її по-мерлою, визнання її недієздатною або безвісно відсут-ньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.

У разі припинення представництва за довіреністю пред-ставник зобов’язаний негайно повернути довіреність ( ст. 248 ЦК України).

Контрольні питання

1.         Як Ви розумієте представництво?

2.         Назвіть види представництва.

3.         Які особи не можуть бути представниками?

4.         Дайте визначення та назвіть види довіреності.

5.         Назвіть підстави припинення довіреності.

Тема 11. Представництво і довіреність

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46. — 12 березня 2003 р.; № 47–48. — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відо-мості Верховної Ради України. — 1993. — № 39. — Ст. 383.

 

4.         Про затвердження Інструкції про порядок вчинення но-таріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 р. № 18/5 // Комп’ютерна правова систе-ма “Ліга: Закон”, “Нормативно-правові акти України” .

5.         Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов, Н.О. Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

 

6.         Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 124-137.

7.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе-ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 196–205.

8.         Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком Інтер, 2004. — Т.1. — С. 244–253.

9.         Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. — 2002. — №9. — С. 104–109.

 

10.       Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва // Право України. — 2002. — №10. — С. 108–114.

11.       Фурса С. Довіреність та інститут представництва в цивільно-му законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. — 1999. — № 4. — С. 94.

О. С. Мазур Цивільне право України