Розділ 1.ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ 1.1. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА ІЗ ЗАХИСТУ ЛЮДИНИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 

Загрузка...

 

Друга світова війна (1939—1945 рр.),бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах — у Європі, Азії й Африці, втягла в стан війни 61 державу з населенням у 1 млрд. 700 млн. чоловік (тобто 75 % усього населення Землі на той час).

Людські втрати в тій війні становили понад 50 млн. чоловік. Найбільші втрати понесли СРСР — 27 млн. чоловік. Німеччи-на — 13 млн. чоловік.

На фронтах загинуло радянських воїнів — 8,66 млн. чоловік, німців — 7 млн. чоловік, американців — 405 тис, англійців — 375 тис. чоловік. У полоні загинуло понад 1 млн. радянських вої-нів. Велетенськими були і матеріальні втрати, у СРСР вони ста-новили 2 трильйони 600 млрд. карбованців.

Поряд з небувалими в історії людства людськими і матеріаль-ними втратами Друга світова війна відрізнялася надзвичайною жорстокістю, расовою ненавистю, фашистським садизмом до військовополонених, населення, яке проживало на територіях, окупованих військами німецької коаліції.

Вперше в історії війн було застосовано зброю масового ура-ження. США на заключному етапі Другої світової війни, у серпні 1945 року, бомбардували японські міста Хіросіму і Нагасакі, ски-нувши на них атомні бомби, що призвело до руйнування цих міст, радіоактивного зараження, загибелі десятків тисяч мешкан-ців, променевої хвороби потерпілих.

Шдсумки Другої світової війни змусили світове співтоварист-во замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно мож-ливе взагалі. 24.10.1945 р. була заснована Організація Об’єд-наних націй (ООН). 10.12.1949 p. ООН прийняла Загальну Декла-рацію прав людини ( Хартію прав людини), яка зобов'язала держави, що підписали її, гарантувати «Кожній людині право на життя» (ст. 3), а також «Право на працю, на вільний вибір робо-ти, на справедливі і сприятливі умови праці» (ст. 23).

В умовах сучасних воєн, з попередженням яких, на жаль, людство поки що не може впоратися, ООН у Женевських Конве-нціях від 12 серпня 1949 року зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксовано:

—        перша Женевська Конвенція: «3 поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях»;

—        друга Женевська Конвенція: «3 поліпшення становища по-ранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля»;

—        третя Женевська Конвенція: «3 поводження з військовопо-лоненими»;

—        четверта Женевська Конвенція: «Із захисту цивільного на-селення під час війни».

8 березня 1977 року з ініціативи Міжнародного комітету Чер-воного Хреста у Женеві представниками 102 країн на диплома-тичній конференції були прийняті два Додаткових Протоколи до Женевської Конвенції 1949 року, що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів.

Розглянемо завдання і зміст діяльності Цивільної оборони, ви-значені четвертою Конвенцією і доповненнями до неї.

Цивільна оборона призначена для виконання гуманітарних за-вдань, спрямованих yа захист цивільного населення від небезпе-ки і надання допомоги від наслідків воєнних дій або лих, а також для створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є:

—        оповіщення;

—        евакуація;

—        забезпечення захисними спорудами і їх устаткуванням;

—        проведення заходів щодо світломаскування;

—        рятувальні роботи;

—        медичне обслуговування, що включає першу медичну до-помогу, а також релігійну допомогу;

—        боротьба з пожежами;

—        виявлення і визначення небезпечних районів;

—        знешкодження й інші подібні види захисту;

—        термінове забезпечення житлом і харчуванням;

—        термінове надання допомоги у встановленні і підтримці громадського порядку в районах лиха;

—        термінове відновлення необхідних комунальних служб;

—        термінове поховання трупів;

—        надання допомоги в збереженні об’єктів, необхідних для

«Організації Цивільної оборони» — це ті установи й інші ор-ганізаційні структури, які організовані або уповноважені компе-тентною владою сторони, що перебуває у конфлікті, виконувати будь-які з цих завдань і які використовуються тільки для їх вико-нання.

«Персонал» організацій Цивільної оборони включає таких осіб, які призначені стороною, що перебуває у конфлікті, винят-ко« для виконання завдань ЦО.

Матеріальна частина» організацій ЦО — це устаткування, матеріали, транспортні засоби, що використовуються цими орга-нізаціями для виконання завдань ЦО.

Стаття 62 четвертої Конвенції визначає захисний статус ци-вільних організацій ЦО:

1.         Цивільні організації ЦО і їх персонал користуються пова-гою і захистом відповідно до Протоколу. Вони мають право ви-конувати доручення ЦО, за винятком випадків військової необ-хідності.

2.         Положення пункту 1 застосовуються також до цивільних осіб, які не є членами цивільних організацій ЦО, але на заклик компетентної влади і під її контролем виконують завдання ЦО.

3.         Об’єкти, що використовуються Цивільною обороною, не можуть бути знищеними чи використовуватися не за прямим їх призначенням, крім сторони, якій вони належать.

Стаття 63 передбачає діяльність Цивільної оборони на оку-пованій території.

1.         На окупованих територіях цивільні організації ЦО одержу-ють від влади сприяння, необхідне для виконання ними завдань. Hi за яких обставин їх персонал не може бути примушений до виконання не властивих для них завдань.

2.         Держава, що окупувала, не повинна примушувати цивільні організації ЦО виконувати їх завдання таким чином, щоб це не-гативно позначалося на інтересах цивільного населення.

3.         Держава, що окупувала, може роззброїти персонал ЦО в ін-тересах безпеки.

4.         Держава, що окупувала, не повинна змінювати прямого призначення будинків і матеріальної частини, що належать організації ЦО, чи користуватися ними, якщо такі зміни в призначенні спричинять шкоду цивільному населенню.

 

 

5. Носіння легкої зброї цивільним персоналом ЦО з метою підтримки порядку чи самозахисту не розглядається як дія, що наносить шкоду супротивнику.

На окупованій території, в районах бойових дій персонал ЦО орієнтується за допомогою міжнародного розпізнавального знака ЦО і посвідчення особи, що підтверджує її статус.

Міжнародний розпізнавальним знаком ЦО є рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому тлі (рис. 1.1.).

Стаття 67. Особовий склад збройних сил і військові підроз-діли, які призначені в організації ЦО, користуються повагою і за-хистом за умови:

1.         Особовий склад і військові підрозділи, які постійно призна-чені і займаються винятково виконанням завдань ЦО.

2.         Особовий склад не виконує інші військові обов’язки під час конфліктів.

3.         Особовий склад має тільки легку особисту зброю для під-тримки порядку і самооборони.

4.         Особовий склад не бере участі безпосередньо в бойових ді-ях і не виконує дій, що наносять шкоду іншій стороні.

5.         Будинки, устаткування і транспорт, засоби військових під-розділів, які призначені для організації Цивільної оборони, по-винні бути чітко позначені міжнародним розпізнавальним знаком ЦО.

6.         Матеріальна частина і будинки військових підрозділів, що постійно передбачені для організації ЦО і призначені винятково для виконання завдань ЦО, у випадку, якщо вони попадають у руки іншої сторони, продовжують підкорятися законам війни. Вони не можуть бути використані з іншою метою, крім цілей ЦО, до того часу, поки вони будуть потрібні для виконання за-вдань ЦО.

Окремо розглядається питання захисту жінок і дітей. Цьому захисту присвячені 76 і 77 статті, згідно з цими статтями жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від примусу до проституції й ін.

Сторони, що перебувають у конфлікті, повинні вжити всіх не-обхідних заходів для того, щоб діти, які досягли п'ятнадцяти-річного віку, не брали особистої участі у воєнних діях, а також утримуватися від вербування їх у свої збройні сили.

Держави, що підписали або приєдналися до Женевських Кон-венцій, зобов'язані дотримуватись їх вимог і консолідовано впливати на інші країни по виконанню ними вимог міжнародного гуманітарного права.

Для людини це стало значним кроком уперед. I коли сьогодні міжнародний тероризм загрожує безпеці цілих націй і держав, міжнародне співтовариство, керуючись Деклараціями ООН і Же-невськими Конвенціями, дає рішучу відсіч і зробило ставку на ліквідацію міжнародного тероризму і релігійного екстремізму в ім'я захисту прав людини на життя.