2.2.2. АВАРІЇНА ПОЖЕЖНО-ВИБУХОНЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ’ЄКТАХ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 

Загрузка...

За останні 10 років особливо великі масштаби такого виду надзвичайних ситуацій набули у вугільній промисловості, які супроводжувалися численними людськими втратами і матері-альними збитками.

Пожежонебезпечний об'єкт (ПНО) — об’єкт, на якому виро-бляються, зберігаються чи транспортуються продукти, що набу-вають при певних умовах (аваріях, ініціюванні і т. п.) здатність до загоряння.

До пожежонебезпечних відносяться об'єкти нафтової, газової, хімічної, металургійної, лісової, деревообробної, текстильної, хлібопродуктової промисловості й ін.

Пожежа — неконтрольований процес горіння, що супрово-джується знищенням матеріальних цінностей і створює небезпе-ку для життя людей. Вторинними наслідками пожеж можуть бу-ти вибухи і витоки отруйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище; крім того, великих збитків приміщен-ням і предметам, яких не торкнувся вогонь, може завдати засто-совувана для гасіння пожежі вода.

За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми.

Окрема — пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування людей і техніки по забудованій території між окреми-ми пожежами можливе без засобів захисту від теплового впливу

Суцільна пожежа — одночасне інтенсивне горіння переваж-ної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови. Пере-сування людей і техніки через ділянку суцільної пожежі немож-ливе без засобів захисту від теплового випромінювання.

Масова пожежа — сукупність окремих і суцільних пожеж, вогняний шторм — особлива форма суцільної пожежі, що поши-рюється, характерними ознаками якої є: наявність висхідного по-току продуктів згоряння і нагрітого повітря, приплив свіжого по-вітря з усіх боків зі швидкістю не менше 50 км/год, у напрямку до межі вогняного шторму.

Інтенсивність пожежі багато в чому залежить від вогнестійко-сті об’єктів та їх складових частин, а також від пожежної небез-пеки технологічних процесів виробництва в місці її виникнення.

Вогнестійкість будинку — здатність чинити опір впливу ви-соких температур при збереженні своїх експлуатаційних власти-востей. Вогнестійкість будинків залежить від меж вогнестійкості його основних конструктивних частин.

Межа вогнестійкості конструкції— це час у годинах, протя-гом якого конструкція виконує свої функції в умовах пожежі (тоб-то не згоряє, не тріскається, не деформується або поки температу-ра на протилежній загорянню стороні не стане понад 140°С), залежить від поперечного перерізу, товщини захисного шару, зай-мистості будівельних матеріалів (будівельні й інші матеріали бу-вають неспалимі, важкоспалимі і спалимі), від здатності зберігати механічні властивості при впливі високих температур.

За ступенем вогнестійкості будинки і споруди поділяють на 5 груп:

I і II група — неспалимі (будівлі I групи мають підвищену вогнестійкість несучих конструкцій); при загорянні предметів усередині будинку він охоплюється вогнем не раніше, ніж через 3-4 год.;

III        група — неспалимі будинки зі спалимими перекриттями і перебірками; охоплюються вогнем через 2—3 год.;

IV        група — дерев'яні, оштукатурені будинки; охоплюються вогнем через 1,5 год.;

V         група— дерев'яні, неоштукатурені; охоплюються вогнем через 0,5 год.

Небезпечними у відношенні швидкого поширення пожеж є ді-лянки, забудовані переважно будинками IV і V груп вогнестійко-сті з густотою забудови 10 % і більше (під густотою забудови ро-зуміють відношення суми площ дахів усіх будинків до загальної площі території), забудовані будинками III групи при більш ніж 20-процентній густоті та будинками I і II груп при більш ніж 30-процентній густоті забудови. При збільшенні густоти забудови будинками III, IV і V груп ще на 10 % створюються сприятливі умови для виникнення вогняного шторму.

Особливу небезпеку з погляду можливих втрат і збитків ста-новлять вибухи.

Вибух — це звільнення великої кількості енергії в обмежено-му об'ємі за короткий проміжок часу. Він призводить до утво-рення сильно нагрітого газу (плазми) з дуже високим тиском, що при моментальному розширенні здійснює ударний механічний вплив на навколишні тіла. Вибух у твердому середовищі супро-воджується його руйнуванням і дробленням, у повітряному чи водяному — викликає утворення повітряної чи гідравлічної уда-рних хвиль, які і впливають на розміщені в них об'єкти. Основ-ними вражаючими факторами вибуху є:

—        повітряна ударна хвиля, що виникає при ядерних вибухах, вибухах речовин, які ініціюють і детонують, при вибухових пере-твореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуа-рів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском;

—        осколкові поля, створювані уламками різного роду предме-тів технологічного устаткування, будівельних деталей тощо.

При пожежах і вибухах люди отримують термічні і механічні ушкодження; найбільш характерні: опіки тіла і верхніх дихаль-них шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забит-тя, контузії, комбіновані ураження.

Вибухонебезпечний об'єкт (ВНО) — об'єкт, на якому збері-гаються, використовуються, виробляються, транспортуються ре-човини, що набувають при певних умовах здатність до вибуху.

До ВНО відносяться: підприємства оборонної, нафтовидобув-ної, нафтопереробної, нафтохімічної, хімічної, газової, хлібопро-дуктової, текстильної і фармацевтичної промисловості, склади легкозаймистих і горючих рідин, зріджених газів.

Згідно із СНіП 11-90-81, у залежності від характеристики ви-користовуваних чи одержуваних у виробництві речовин і їх кіль-кості, виробничі будівлі і склади за вибуховою, вибухопожежною і пожежною небезпекою підрозділяються на 6 категорій.

Категорія «А» (вибухонебезпечні виробництва) включає ви-робництва, які мають горючі гази з нижньою концентраційною межею загоряння в повітрі 10 % (об'ємних) і менше, рідини з те-мпературою спалаху парів 28°С і нижче (при цьому гази і рідини можуть утворювати вибухонебезпечні суміші об'ємом, який пе-ревищує 5 % об'єму повітря в приміщенні), а також речовини, здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною.

Це виробництва, де застосовуються металічні натрій і калій, ацетон, сірковуглець, ефір і спирти, а також фарбувальні цехи, об'єкти з наявністю зріджених газів.

Категорія «Б» — вибухопожежні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів, нижня межа загоряння (НМЗ) яких понад 10 % до обсягу повітря, рідин з температурою спалаху від 28 до 61°С включно; рідин, нагрітих в умовах виробництва до температури спалаху і вище; горючого пилу чи волокон, НМЗ

яких 65 г/м і менше, за умови, що ці гази, рідини і пил можуть утворити вибухонебезпечні суміші об’ємом, що перевищує 5 % об’єму приміщення. До цієї категорії відносяться насосні станції для перекачування рідин з температурою спалаху від 28 до 61°С, виробництва с наявністю аміаку тощо.

Категорія «В» — пожежонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням рідин з температурою спалаху парів вище 61°С; горючого пилу чи волокон, НМЗ яких понад 65 г/м ; речовин, здатних тільки горіти при взаємодії з водою, киснем чи одна з одною; твердих горючих речовин і матеріалів. До даної категорії відносяться виробництва по обробці деревини, торфу, вугілля, пластмас і гуми, склади горючих і мастильних матеріалів.

Категорія «Г» — виробництва, пов'язані з обробкою негорю-чих речовин і матеріалів у гарячому, розпеченому чи розплавле-ному стані, яка супроводжується виділенням променистого теп-ла, іскор і полум'я, твердих, рідких і газоподібних речовин, що спалюються чи утилізуються як паливо. До них відносяться цехи термообробки металу, газогенераторні станції, котельні.

Категорія «Д» — виробництва, пов'язані з обробкою негорю-чих речовин і матеріалів у холодному стані. Це ділянки холодної обробки металів і т. п.

Категорія «Е» — вибухонебезпечні виробництва, пов'язані із застосуванням горючих газів без рідкої фази і вибухонебезпечно-го пилу у такій кількості, що вони можуть утворити вибухонебе-зпечні суміші об’ємом, що перевищує 5 % об'єму приміщення, у якому за умовами технологічного процесу можливий тільки ви-бух (без наступного горіння); речовин, здатних вибухати (без на-ступного горіння) при взаємодії з водою, киснем повітря чи одна з одною. До них відносяться ділянки електролізу води, зарядки і розрядки лужних і кислотних акумуляторів тощо.

Наслідки пожеж і вибухів

Наслідки пожеж і вибухів обумовлені дією їх вражаю-чих факторів.

Основними вражаючими факторами пожежі є безпосередня дія вогню на палаючий предмет (горіння) і дистанційний вплив на предмети й об'єкти високих температур за рахунок випромі-нювання.

В результаті відбувається згоряння предметів і об’єктів, їх об-вуглювання, руйнування, вихід з ладу. Знищуються всі елементи будинків і конструкцій, виконані зі спалимих матеріалів, дія високих температур викликає перепалювання, деформацію й падін-ня металевих ферм, балок перекриттів та інших конструктивних деталей споруд. Цегляні стіни і стовпи деформуються. У кладці із силікатної цегли при тривалому нагріванні до 500—600°С спо-стерігається покриття цегли тріщинами і руйнування матеріалу.

При пожежах цілком або частково знищуються чи виходять з ладу технологічне устаткування і транспортні засоби. Гинуть до-машні і сільськогосподарські тварини. Гинуть чи одержують опі-ки різних ступенів люди.

Вторинними наслідками пожеж можуть бути вибухи, витік от-руйних або забруднюючих речовин у навколишнє середовище. Великих збитків приміщенням і предметам, яких не торкнувся во-гонь, може завдати вода, що застосовується для гасіння пожежі.

Важкими соціальними й економічними наслідками пожежі є припинення виконання об'єктом, зруйнованим пожежею, своїх господарських чи інших функцій.

Основними вражаючими факторами вибуху є:

—        повітряна ударна хвиля (ПУХ), що виникає при ядерних вибухах, вибухах ініціюючих і детонуючих речовин, при вибухо-вих перетвореннях хмар паливно-повітряних сумішей, вибухах резервуарів з перегрітою рідиною і резервуарів під тиском;

—        осколкові поля, створювані уламками різного роду об’єктів технологічного устаткування, будівельних деталей і т. п. Основ-ними параметрами вражаючих факторів є:

—        повітряної ударної хвилі — надлишковий тиск у її фронті;

—        осколкових полів — кількість осколків, їх кінетична енер-гія і радіус розльоту.

В результаті дії вражаючих факторів вибуху відбувається руйнування або пошкодження будинків, споруд, технологічного устаткування, транспортних засобів, елементів комунікацій та інших об’єктів, загибель людей.

Вторинними наслідками вибухів є ураження об'єктів, які зна-ходяться всередині завалених уламками конструкцій будинків і споруд, їх поховання під уламками. В результаті вибухів можуть виникнути пожежі, витік небезпечних речовин з ушкодженого устаткування.

Великі збитки народному господарству наносяться в результа-ті припинення функціонування зруйнованих об'єктів.

При пожежах і вибухах люди одержують термічні і механічні ушкодження. Характерні опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, черепно-мозкові травми, численні переломи і забиття, комбіно-вані ураження.

 

2.2.4. ТРАНСПОРТНІ АВАРІЇ(КАТАСТРОФИ)

Щорічно в Україні перевозиться транспортом загаль-ного призначення близько 900 млн. тонн вантажів (у тому числі небезпечних) і близько 3 млрд. пасажирів, з них залізничним транспортом — близько 60 % вантажних перевезень, автомобіль-ним — 26 %, річковим і морським — 14 %. Оскільки транспор-том перевозяться і потенційно небезпечні вантажі (вибухо-пожежо-хімічно небезпечні речовини— 15 % від вантажів, що перевозяться), небезпека життя і здоров'я людей збільшується. А скорочення відновлення основних фондів усіх видів транспор-ту, зростання ступеня зносу транспортних засобів, який у даний час становить близько 50 %, значно підвищує ступінь ризику при експлуатації транспортних засобів.

Число катастроф і аварій на залізничному транспорті в 1997 році, у порівнянні з 1996 роком становило: у 1996 році — 7/13, у 1997 — 4/27. За останні роки на дорогах України щорічно виникають десятки тисяч автомобільних аварій і катастроф. У 1997 році відбулося 37,94 тис. дорожньо-транспортних випадків, у яких загинуло 5968 чоловік, травмовано 41,96 тис. осіб.

Основними причинами аварій і катастроф на залізничному транспорті є: несправність колії, засобів сигналізації, централіза-ції і блокування, помилки диспетчерів, неуважність і недбалість машиністів. Частіше за все виникають надзвичайні ситуації при сходження рухомого потягу з колії, зіткненнях, наїздах на пере-шкоди на переїздах, при пожежах і вибухах безпосередньо у ва-гонах. Найбільшу небезпеку представляють аварійні ситуації під час перевезення залізничним транспортом СДОР, радіоактивних речовин. Такі аварії можуть призвести до небезпечного опромі-нення людей і радіоактивного зараження навколишнього середо-вища, а при викиді СДОР у навколишнє середовище — до небез-печного отруєння пасажирів і хімічного зараження атмосфери, поверхні землі й об'єктів господарювання.

Морський і річковий транспорт

Зниження рівня безпеки перевезення пасажирів і ван-тажів водяним транспортом в Україні за останні роки визначаєть-ся збільшенням числа порушень правил керування суднами, тех-нічної експлуатації, зниженням якості ремонту, призупиненням будівництва суден нового покоління. Середній термін експлуата-

 

ції судна — 22 роки, а за останні 11 років Чорноморське паро-плавство не закупило жодного судна. Основними причинами за-гибелі кораблів є: посадка на рифи, зіткнення з іншим судном чи з опорами мостів, перекидання, пожежі, витікання небезпечних речовин, порушення норм експлуатації і правил безпеки, помил-кові функціональні дії команди тощо.

2.2.5. ГІДРОДИНАМІЧНІАВАРІЇ

Гідродинамічні аварії і пов’язані з ними надзвичайні ситуації в переважній більшості виникають внаслідок аварій на гідротехнічних спорудах, в основному при їх руйнуванні (п’ориві).

Гідродинамічна аварія— це надзвичайна подія, повязана з виходом з ладу (руйнуванням) гідротехнічної споруди чи її час-тини і некерованим переміщенням великих мас води, які несуть руйнування і затоплення великих територій.

Руйнування (прорив) гід(отехнічних споруд відбувається у результаті дії сил природи (землетрусів, ураганів, розмивання гребель) або впливу людини (нанесення ударів ядерною чи зви-чайною зброєю по гідротехнічних спорудах, великих природних греблях), а також через конструктивні дефекти чи помилки прое-ктування.

До основних гідротехнічних споруд, руйнування (прорив) яких призводить до гідродинамічних аварій, відносяться греблі, водозабірні і водозбірні споруди (шлюзи).

Греблі — гідротехнічні споруди (штучні греблі) чи природні утворення (природні греблі), які створюють різницю рівнів по руслу річки.

Штучні греблі — гідротехнічні споруди, створені людиною для своїх потреб, які включають власне греблі гідроелектростан-цій, водозаборів в іригаційні системи, дамби, перемички, зага-ти й ін.

Природні греблі створюються дією природних сил, наприклад, у результаті зсувів, селів, лавин, обвалів, землетрусів. Перед гре-блею вгору по водостоку накопичується вода і утворюється шту-чне чи природне водоймище.

Ділянка річки між двома сусідніми греблями на річці або ді-лянка каналу між двома шлюзами називається б’єфом.

Верхнім б'єфом греблі називається частина річки вище підпір-ної споруди (греблі, шлюзу), а частина річки нижче підпірної споруди — нижнім б'єфом.

Водоймища можуть бути довгостроковими чи короткостроко-вими. Довгостроковим штучним водоймищем є, наприклад, во-доймище верхнього б’єфа греблі гідроелектростанції, зрошува-льної системи.

Довгострокове природне водоймище може утворитися в ре-зультаті перекриття річки після обвалу твердих скельних порід.

Короткострокові штучні греблі створюються для тимчасової зміни напрямку течії річки при будівництві ГЕС або інших гідро-технічних споруд.

Короткочасні природні греблі виникають у результаті пере-криття ріки рихлим ґрунтом, снігом чи льодом.

Як правило, штучні і природні греблі мають водоспуски: — для штучних гребель — направлені, для природних — випадково

Прорив греблі є початковою фазою гідродинамічної аварії і являє собою процес утворення прорану і некерованого потоку води водоймища з верхнього б’єфа, що спрямовується через про-ран у нижній б’єф.

Проран — вузька протока в тілі (насипу) греблі, косі, мілині, у дельті річки або спрямлена ділянка річки, яка утворилася в ре-зультаті розмиву закруту в повінь.

Хвиля прориву — хвиля, яка утворюється у фронті потоку во-ди, що спрямовується в проран, і має, як правило, значну висоту гребеня, швидкість руху і велику руйнівну силу.

Висота хвилі прориву і швидкість її поширення залежать від розміру прорану, різниці рівнів води у верхньому і нижньому б’єфі, гідрологічних і топографічних умов русла річки і її заплави.

Швидкість просування води прориву коливається в межах від 3 до 25 км/год (для гірських і передгірних районів — близько 100 км/год).

Висота хвилі прориву, як правило, знаходиться в діапазоні від 2 до 12 метрів.

Основним наслідком прориву греблі при гідродинамічних аваріях є катастрофічне затоплення місцевості.

Катастрофічне затоплення — це гідродинамічне лихо, яке є результатом руйнування штучної чи природної греблі і полягає в стрімкому затопленні хвилею прориву нижче розташованої міс-цевості і виникненні повені.

Катастрофічне затоплення характеризується такими парамет-рами:

— максимально можливими висотою і швидкістю хвилі прориву;

—        розрахунковим часом приходу гребеня і фронту хвилі прориву у відповідний створ;

—        межами зони можливого затоплення;

—        максимальною глибиною затоплення конкретної ділянки місцевості;

—        тривалістю затоплення території.

Катастрофічне затоплення поширюється зі швидкістю хвилі прориву і призводить через якийсь час після прориву греблі до затоплення великих територій шаром води від 0,5 до 10 м і біль-ше. Утворюються зони затоплення.

Зоною можливого затоплення при руйнуванні гідротехнічних споруд називається частина прилягаючої до річки (озера, водо-ймища) місцевості, затоплена водою.

В залежності від наслідків впливу гідропотоку, утвореного при руйнуванні гідротехнічних споруд, на території можливого затоплення слід виділити зону катастрофічного затоплення, що є частиною зони можливого затоплення, у межах якої поши-рюється хвиля прориву, яка викликає масові втрати людей, руй-нування будинків і споруд, знищення інших матеріальних цін-ностей.

Зони можливого катастрофічного затоплення визначаються заздалегідь на стадії проектування гідротехнічного об’єкта.

Час, протягом якого затоплені території можуть знаходитися під водою, коливається від 4 годин до декількох діб.

Параметри зони затоплення залежать від розмірів водо-ймища, напору води й інших характеристик конкретного гід-ровузла, а також від гідрологічних і топографічних особливо-стей місцевості.

До катастрофічних затоплень місцевості можуть призвести і прориви природних гребель (проривні селі, прориви озер, льодо-виків, прориви моренних озер).

Прогнозування часу прориву природних гребель базується на прогнозі підйому рівня води до 80—85 % висоти перемички водоймища з урахуванням даних прогнозу найближчої метео-станції.

Зони можливих, у тому числі катастрофічних, затоплень і ха-рактеристики хвилі прориву відображуються на картах і в спеці-альних атласах, які складаються для гідровузлів і великих гре-бель. Власниками цих документів є штаби ЦО, міністерства, відомства та їх служби на місцях, що зводять і експлуатують гід-ротехнічні споруди.

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА      

Наслідки гідродинамічних аварій

Наслідками гідродинамічних аварій є:

—        ушкодження і руйнування гідровузлів та короткочасне чи довгострокове припинення виконання ними своїх функцій;

—        ураження людей і руйнування споруд хвилею прориву;

—        затоплення великих територій.

Найтяжчими наслідками супроводжуються гідродинамічні аварії, що викликають катастрофічні затоплення.

Масштаби наслідків гідродинамічних аварій залежать від па-раметрів і технічного стану гідровузла, характеру і розмірів руй-нувань греблі, обсягу запасів води у водосховищі, характеристик хвилі прориву і катастрофічної повені, рельєфу місцевості, сезо-ну і часу доби події, багатьох інших факторів.

Основними вражаючими факторами катастрофічного затоп-лення є руйнівна хвиля прориву, водяний потік і спокійні води, які затопили територію суші й об’єкти. Дія хвилі прориву багато в чому аналогічна дії повітряної ударної хвилі, що утворюється при вибуху. Істотними відмінностями цих вражаючих факторів є набагато менша швидкість і вища щільність речовини в хвилі прориву.

В результаті великих гідродинамічних аварій переривається подача електроенергії в енергетичні системи, припиняється фун-кціонування іригаційних та інших водогосподарських систем, a також об'єктів ставкового рибного господарства, руйнуються чи опиняються під водою населені пункти і промислові підприємст-ва, виводяться з ладу комунікації й інші елементи інфраструкту-ри, гинуть посіви і худоба, виводяться з господарського обороту сільськогосподарські угіддя, порушується життєдіяльність насе-лення і виробничо-економічна діяльність підприємств, втрача-ються матеріальні, культурні та історичні цінності, наносяться великі збитки природному середовищу, в тому числі в результаті змін ландшафту, гинуть люди.

Вторинними наслідками гідродинамічних аварій є забруднен-ня води і місцевості речовинами зі зруйнованих (затоплених) сховищ, промислових і сільськогосподарських підприємств, ма-сові захворювання людей і сільськогосподарських тварин, аварії на транспортних магістралях, зсуви й обвали.

Довгострокові наслідки гідродинамічних аварій пов'язані із залишковими факторами затоплення — наносами, забруднення-ми, зміною елементів природного середовища.

 

Основними показниками наслідків повені є:

—        чисельність населення, яке опинилося в зоні можливого затоплення;

—        число загиблих, поранених, людей, які залишилися без до-мівок;

—        кількість населених пунктів, що потрапили в зону затоп-лення (міста, селища, сільські населені пункти — затоплені ціл-ком, частково, які потрапили в зону підтоплення тощо);

—        кількість житлових будинків і будинків соціально-культур-ного призначення, пам'ятників історії та культури;

—        кількість об'єктів народного господарства, довжина заліз-ничних і автомобільних шляхів, лінії електропередач, зв'язку, інші комунікаційні елементи, що опинилися в зоні затоплення;

—        площа затоплення сільськогосподарських угідь;

—        кількість загиблих сільськогосподарських тварин.

В цілому наслідки характеризуються величиною збитків, які наносяться народному господарству і населенню.

Прямі збитки, обумовлені руйнуваннями й іншими безпосере-дніми втратами в результаті гідродинамічних аварій, і непрямі збитки, пов'язані з порушенням нормальної господарської діяль-ності, становлять 70 % і 30 % від загальних збитків відповідно.