2.2.1. АВАРІЇНА РАДІАЦІЙНО НЕБЕЗПЕЧНИХ ОБ'ЄКТАХ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 

Загрузка...

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об’єкти (РНО). До них відносяться атомні електростанції (АЕС), атомні теплоелектро-централі (АТЕЦ), атомні станції теплопостачання (ACT), підпри-ємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють з ядерними установками, ядерні енергетичні уста-новки на об’єктах транспорту й ін.

У період нормального функціонування РНО з метою профіла-ктики і контролю виділяють дві основні зони безпеки.

Санітарно-захисна зона РНО — територія навколо об’єкта, на якій рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об’єкта може перевищити межу дози.

Зона спостереження — територія, де можливий вплив радіоак-тивних скидань і викидів РНО і де опромінення проживаючого населення може досягати встановленої межі дози.

Найбільшу небезпеку для персоналу РНО і населення, що жи-ве поблизу, представляє радіаційна аварія.

Радіаційна аварія — аварія, пов’язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбаче-ні проектом для нормальної експлуатації РНО межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об’єкта.

В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного за-бруднення навколишнього середовища. Характеристика зон мо-жливого радіоактивного забруднення місцевості при аварії на АЕС представлена в таблиці 2.3.

 

 

Найменування зон    Індекс зони    Доза випромінювання

за 1 -й рік після аварії,

рад      Потужність дози

випромінювання на

1 годину після аварії, рад/год.

 

           

            на зовнішній межі зони        на внутрішній межі зони      на зовнішній межі зони        на внутрішній межі зони

Радіаційної    не-безпеки      м         5          50        0,0014 0,14

Помірного раді-аційного   забру-днення   A         50        500      0,14     1,4

Сильного радіа-ційного   забруд-нення     Б          500      1500    1,4       4,2

Небезпечного ра-діаційного       за-бруднення     В         1500    5000    4,2       14

Надзвичайно не-безпечного радіа-ційного   забруд-нення        Г          Понад 5000    Понад 5000    14        Понад 14

Після стабілізації радіаційної обстановки в районі аварії в пе-ріод ліквідації її довгострокових наслідків можуть встановлюва-тися зони:

 

Найменування зони Забруднення по гамма-випромінюванню, мр/год.          Забруднення по цезію, КИ/КІУГ            Забруднення по стронцію, ки/км

Відчуження    20        40        10

Тимчасового відселення      5—20  15—40            3—10

Жорсткого контролю           3—5    до 15   до 3

Наслідки радіаційних аварій

Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючи-ми факторами.

Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є раді-аційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть почи-натися і супроводжуватися вибухами і пожежами.

 

Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масш-табом і ступенем радіаційного впливу і радіоактивного заражен-ня, а також складом радіонуклідів і кількістю радіоактивних ре-човин у викиді.

У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а та-кож радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природ-ний розпад радіоактивних речовин, міграція цих речовин у на-вколишньому середовищі, метеорологічні і кліматичні фактори, результативність робіт з ліквідації наслідків аварії, у тому числі дезактивація і водоохоронні заходи.

У початковий період після аварії найбільший внесок у загаль-ну радіоактивність вносять радіонукліди з коротким періодом напіврозпаду (до 2-х місяців). Потім спад активності визначаєть-ся нуклідами з великим періодом напіврозпаду — від кількох со-тень діб до тисяч років.

3 них довгий час основну роль у динаміці радіаційної обста-новки відіграють біологічно небезпечні радіонукліди: цезій-137, стронцій-90, плутоній-239.

Радіаційному впливу піддаються люди, тварини, рослини і прилади, чутливі до випромінювань.

Радіоактивному забрудненню піддаються спорудження, кому-нікації, технологічне устаткування, транспортні засоби, майно, матеріали і продукти, сільськогосподарські угіддя і природне се-редовище.

Біологічна дія іонізуючих випромінювань

Особливості дії іонізуючого випромінювання на живий організм

При вивченні дії випромінювання на організм були ви-значені такі особливості:

1.         Висока ефективність поглинутої енергії. Малі кількості по-глинутої енергії випромінювання можуть викликати глибокі біо-логічні зміни в організмі.

2.         Наявність прихованого або інкубаційного періоду прояву дії іонізуючого випромінювання. Цей період часто називають пе-ріодом уявного благополуччя. Тривалість його скорочується при опроміненні у великих дозах.

3.         Дія від малих доз може додаватися чи накопичуватися. Цей ефект називається кумуляцією.

4.         Випромінювання впливає не тільки на даний живий орга-нізм, а й на його потомство. Це так званий генетичний ефект.

5.         Різні органи живого організму мають свою чутливість до опромінення. При щоденному впливі дози 0,02-0,05 Р вже наста-ють зміни в крові.

6.         He кожен організм у цілому однаково реагує на опромінення.

7.         Опромінення залежить від частоти. Одноразове опро-

мінення великої дози викликає глибші наслідки, ніж фракціо-

новані.

Поглинена енергія від іонізуючих випромінювань різних видів викликає іонізацію атомів і молекул речовин, у результаті чого молекули і клітини тканини руйнуються.

Відомо, що 2/3 загального складу тканини людини становить вода і вуглець.

Процес утворення іонів триває усього близько 10" с, після чого настають фізико-хімічні зміни тканини.

Виходячи з такого співвідношення між кількістю молекул біл-ка і води, імовірність потрапляння іонізованої частки в молекулу води в 10 разів більша, ніж у молекулу білка. Тому ефективність впливу на організм людини досягається не прямим впливом на білкову речовину клітини, а непрямим шляхом, через продукти розкладання води.

Під дією випромінювання у воді утвориться позитивно заря-джений іон молекули води (Н20):

Випромінювання і

H2(J —> H2(J   + е .

Електрон, що звільнився, може з’єднатися з іншою молекулою води, яка отримує в цьому випадку негативний заряд

Н20 + е —> Н20 .

Цей етап радіолізу води називається прямим впливом іонізую-чого випромінювання на організм людини.

Іони молекули води, що утворилися, хімічно нестійкі і зазна-ють таких перетворень:

тт гл+  тт+       глттО

н2о  —> Н + (JH ,

Н20 —> он + н, он + он —> Н202, н + о2 —> но2.

 

Речовини, які утворилися: перекис водню (Н2О2); радикал гід-роперекису водню (НОг ), радикал гідроксильної групи (ОН ), радикал водню (Н ), володіючи великою хімічною активністю, взаємодіють з біологічними речовинами і викликають їх зміни. Цей етап біологічної дії іонізуючого випромінювання (утворення продуктів радіолізу води) називається непрямим впливом іонізу-ючого випромінювання, який за своїми наслідками є домінуючим і визначає особливості й ефективність впливу цього виду енергії на організм людини.

Ніякий інший вид енергії в тій же кількості при впливі на лю-дину не призводить до таких тяжких наслідків, як енергія іонізу-ючого випромінювання.

Наприклад, енергія в 5 Дж на 1 кг маси людини у вигляді теп-лової енергії підвищує температуру тіла людини на 0,001°С, a у вигляді іонізуючого випромінювання становитиме:

5 Дж/кг = 5 Гр = 500 рад

і викличе тяжку форму променевої хвороби людини. Залежність ваги променевої хвороби від дози опромінення.

 

Доза випромінювання         Складність захворювання

Зв                                    Бер

 

1,5 - 2,0 2,5 - 4,0 4,0 - 6,0 6,0 - 10   150 - 200 250 - 400 400 - 600 600 - 1000    легка форма

середня

тяжка

дуже тяжка

2.2.2. АВАРІЇЗ ВИКИДОМ СИЛЬНОДІЮЧИХ ОТРУЙНИХРЕЧОВИН (СДОР)

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбу-тися масові ураження людей, тварин і рослин сильнодіючими от-руйними речовинами.

До ХНО відносяться:

— підприємства хімічної галузі промисловості, які виробля-ють чи використовують СДОР;

—        підприємства no переробці нафтопродуктів;

—        підприємства інших галузей промисловості, які використо-вують СДОР;

—        підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водона-пірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

—        залізничні станції і порти, де концентрується продукція хі-мічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах пе-реміщення СДОР;

—        транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцис-терни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпе-чні продукти;

—        склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезінфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його пере-робки.

В зонах можливого хімічного зараження проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5 % населення. 321 адміністра-тивно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небез-пеки, з них до першого ступеня відносяться 154 АТО, до друго-го — 47 АТО, до третього — 108 АТО.

На території Донецької області 145 ХНО, з них: 1-го ступеня хімічної небезпеки — 2 (Горлівське п/о «Стирол», базовий склад хлору Верхньокальміуської фільтрувальної станції); 2-го ступеня хімічної небезпеки — 5 (Макіївська фільтрувальна станція, Єна-кієвський КХЗ, Горлівський хімічний завод, склад аміаку в с. Гранітне); 3-го ступеня— 65 об’єктів і 73 некатегорійованих хі-мічно небезпечних підприємств.

Хімічно небезпечні об'єкти м. Маріуполя представлені на таб-лиці 2.6.

Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімі-чні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здат-ні при витіканні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємностей, сховищ і устаткування, викликати масові ураження людей.

За своїми вражаючими властивостями СДОР поділяються на такі групи:

—        речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

—        речовини переважно загальноотруйної дії (окис вуглецю, ціаністий водень та ін.);

—        речовини задушливої та загальноотруйної дії (аміак, акри-лонітрол, азотна кислота й окисли азоту, сірчистий ангідрид, фтористий водень);

 

ХІМІЧНО НЕБЕЗПЕЧНІ ПІДПРИЄМСТВА М. МАРІУПОЛЯ

 

Найменування хімічно небезпечного об'єкта            Найменування і кількість СДОР, т  Можливі масштаби хімічного зараження

 

            максимально можлива         в одиничній ємності, т         Глибина розповсю-

дження зараженого

повітря, км     Площа вогнищ ураження, км2        Кількість людей

у вогнищах

ураження, тис. чол.

1          2          3          4          5          6

1. Районне управління «Укрпромводчермет»       Хлор114         57        20        166      130

2. BAT ММК ім. Ілліча         Аміак 60         30        2,1       13,8     2,7

3. Маріупольський коксохімзавод (BAT «Ма-ркохім»)     Бензол 500     176      1          3,1       0,85

4. Маріупольський графітовий комбінат «Ма-ркограф»   Соляна кислота 40    20        2,4       18,1     2,7

5. BAT Маріупольський пивоварний завод          Аміак 6           6          1,8       10,2     1,4

6. ЗАТ Комерційний центр «Азовсталь» (дві бази)          Аміак 6,5        6,5       2,77     14,3     1,9

7. Концерн «Азовмаш»        Азотна кислота 46    46        3          22,2     65

8. Маріупольський холодокомбінат            Аміак 20         20        3,2       44,8     2,2

9. Управління громадського харчування і тор-гівлі «ММК»       Аміак 16         16        3,3       34,1     1,8

10.   ЗАТ   «Маріупольський   м'ясокомбінат» (два цехи)            Аміак 35         35        6,82     75,4     8,8

11. ЗАО «Маріупольський міськмолокозавод»      Аміак 10         10        2,41     18,2     7,0

12. Міськводоканал (дваоб'єкти)    Хлор 33          2          9,36     137,2   11,2

13. Радіаторний завод (два майданчики)  Соляна кислота 61,5 61,5     6,64     69.2     16,2

14. Маріупольський виробничий рибоконсер-вний комбінат   Аміак 15         10        2,41     18,2     1,4

—        речовини, які діють на генерацію, проведення і передачу нервового імпульсу— нейротропні отрути (сірковуглець, тетра-етилсвинець, фосфорорганічні сполуки й ін.);

—        речовини задушливої і нейротропної дії (аміак, гептил, гід-розин та ін.);

—        метаболічні отрути (окис етилену, дихлоретан та ін.) .

Токсичність властивостей СДОР, яка визначає їх отруйність,

що характеризується смертельною, вражаючою і граничною кон-центрацією.

За ступенем токсичності СДОР, які надходять в організм через органи дихання і шлунково-кишковий тракт, можна розділити на шість груп (таблиця 2.7).

Групи Середня смертельна чи частково

ТОКСИЧНОСТІ       смертельна концентрація

Надзвичайно токсичні         менше 1

Високотоксичні         1—5

Сильнотоксичні        6—20

Помірнотоксичні       21—80

Малотоксичні            81—160

Практично нетоксичні         більше

До надзвичайно і високотоксичних СДОР відносяться спо-луки миш’яку, ртуті, кадмію талію, свинцю, цинку, нікелю, за-ліза, фосфору, хлору, брому, синильної кислоти і деякі інші сполуки.

До сильнотоксичних хімічних речовин відносяться сірчана, азотна, соляна, ортофосфорна, оцтова й ін. кислоти, луги (аміак, їдкий калій, натрій, хлористий і бромистий метил), деякі сильно-діючі сполуки (гідроз, нітротолуол, нітробензол).

Особливу групу представляють пестициди — препарати для боротьби зі шкідниками сільського господарства, багато з яких досить токсичні для людини.

Як кількісну характеристику вражаючої дії різних токсич-них для людей і тварин сполук використовують поняття токсо-дози.

Токсодоза — кількість речовини (в одиницях ваги), віднесена до одиниці об’єму і до одиниці часу. Токсодоза характеризує кі-лькість токсичної речовини, поглинутої організмом за певний ін-тервал часу.

 

Території, які потрапили під вплив СДОР у результаті аварії на ХНО, поділяють на зони:

Зона смертельних токсодоз (надзвичайно небезпечного зара-ження) — зона, на зовнішній межі якої 50 % людей одержують смертельні ураження.

Зона уражаючих токсодоз (небезпечного зараження) — зона, на зовнішній межі якої 50 % людей втрачають працездатність, їм потрібна медична допомога чи навіть госпіталізація.

Дискомфортна {гранична) зона — зона, на зовнішній межі якої люди відчувають дискомфорт, у них починаються загост-рення хронічних захворювань або з'являються перші ознаки ін-токсикації.

Масштаби і тривалість зараження СДОР при аварії на ХНО обумовлюються:

—        фізико-хімічними властивостями СДОР;

—        кількістю СДОР, викинутих на місцевість, в атмосферу, у воду;

—        метеорологічними умовами;

—        оперативністю оповіщення і вживання заходів;

—        підготовленістю обслуговуючого персоналу до ліквідації наслідків розливу СДОР;

—        характеристиками об'єктів зараження (для місцевості — наявністю і характером рослинного покриву, місцями можливо-го застою повітря; для води — площею поверхні, глибиною, швидкістю течії, наявністю ґрунтових вод, характеристикою прибережних ґрунтів; для населення — ступенем захищеності від ураження СДОР, характером діяльності; для матеріальних засобів — характеристикою матеріалів, які підпали під зара-ження, у тому числі пористістю, наявністю і складом лакофар-бових покриттів).

Тривалість хімічного зараження приземного шару повітря па-рами і тонкодисперсними аерозолями СДОР, при їх відсутності на місцевості в рідкому чи твердому стані, може коливатися від десятків хвилин до декількох діб.

Тривалість зараження місцевості, техніки й інших матеріаль-них засобів СДОР у грубодисперсному аерозольному, краплин-норідкому, рідкому станах може виявитися в межах від декількох годин до декількох місяців.

Ураження людей і тварин відбувається унаслідок вдихання за-раженого повітря (інгаляційно), контакту із зараженими поверх-нями (контактно-резорбтивно), через шлунково-кишковий тракт (перорально) у результаті вживання заражених продуктів харчування, через шкірні покриви, слизові оболонки і поверхні ран (ре-зорбтивно) та іншими шляхами. В результаті впливу СДОР на організм людини, крім безпосередніх уражень, можуть спостері-гатися і віддалені генетичні наслідки.