Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
5. Оцінка вартості винаходу або ноу-хау, розрахованого на базі роялті : Оцінка бізнесу та нерухомості : Бібліотека для студентів

5. Оцінка вартості винаходу або ноу-хау, розрахованого на базі роялті


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 

Загрузка...

Стосовно до таких об’єктів, як ноу-хау й винаходу, ануїтетом служать платежі роялті, тобто щорічно виплачувані підприємством-ліцензіатом суми власнику ноу-хау чи патенту (ліцензіарові), згідно з укладеним між ними договором.

Фактично роялті — винагорода продавцю, визначена за фіксова-ною ставкою відсотку від доходу, чи прибутку вартості в залежності від домовленості суб’єктів угоди. Звичайно роялті береться в розмі-рі від п’яти до двадцяти відсотків додаткового прибутку, отриманого підприємством, що купило й використало нематеріальні активи. Але це справедливо лише для великомасштабних виробництв і для ви-падків, коли крім даних нематеріальних активів у технології вироб-ництва нового чи обновленого продукту задіяні також інші. Коли ж нематеріальні активи в розглянутій технології є єдиним і головним елементом новизни, чи оригінальності економічності продукції, що випускається, то ці відсотки істотно занижують фактичну вартість нематеріальних активів.

 

Тема 11. Оцінка вартості нематеріальних активів

Роялті, виконуючи функцію визначника не вартості нематеріаль-них активів, а розміру винагороди, як фіксований відсоток від при-бутку поширюється на весь життєвий цикл даних нематеріальних активів.

Роялті як елемент розрахунку розміру винагороди має глибокий економічний зміст, стимулюючи власника нематеріальних активів підтримувати його реалізацію у виробництві, постійно його адаптува-ти до розмірів виробництва, що змінюються, і ринкової кон’юнктури.

Ставка роялті така, що виплати за нею, звичайно, не є для ви-робника відчутною втратою, а власнику нематеріальних активів пе-ріодично нараховується відносно висока сума. Тому ставки роялті визначають, як стихійно складений й прийнятий у міжнародній прак-тиці компроміс між інтересами виробника й винахідника, власника й покупця. Причому цей компроміс історично склався в часи повного диктату виробника й відносної слабкості правових і ринкових пози-цій винахідників і власників нематеріальних активів. За старих часів організація впровадження нововведень представляла велику пробле-му. І якщо на даному виробництві власнику патенту відмовляли у впровадженні, то шансів упровадити нематеріальні активи в іншому місці, як правило, було вкрай мало.

Методологія оцінки нематеріальних активів з використанням роялті припускає знання всього життєвого циклу об’єкта, реально пророчити який буває майже неможливо. Тим більше не вдається, звичайно, вірогідно розрахувати масу прибутку по всьому життєвому циклі нематеріальних активів через те, що, як правило, не вдається обґрунтувати очікуване моральне старіння нематеріальних активів. Тому використання роялті для розрахунків вартості нематеріальних активів представляється неефективним.

Більш правильним представляється розрахунок вартості немате-ріальних активів з використанням маси прибутку за деякий доступ-ний для огляду період (лише декілька років). Але прибуток, отрима-ний від реалізації даних нематеріальних активів, було б розумніше поділяти нарівно між продавцем і покупцем нематеріальних активів протягом визначеного терміну.

У даному випадку методика оцінки вартості нематеріальних акти-вів відрізняється від більшості відомих тим, що базується на принци-пі обопільної й рівної вигоди для обох суб’єктів угоди — продавця й

 

Оцінка бізнесу та нерухомості

покупця, а також на принципі рівної вигоди, одержуваної фактичним власником і тим, хто реально буде одержувати доход від використан-ня нематеріальних активів, але не буде володіти ним. Це говорить про те, що вартість нематеріальних активів в такому разі визначається з розрахунку половини маси чистого прибутку, одержуваного від їх-ньої практичної реалізації. Тому всі складності розрахунків зводяться до визначення маси чистого прибутку, одержуваного від практичної реалізації даних нематеріальних активів, до визначення частки нема-теріальних активів у масі інших активів, що впливають на прибуток, і визначенню розрахункового періоду.

Проблема визначення платежів за використання ноу-хау або ви-находу іншого об’єкта інтелектуальної власності полягає в тому, що для їхнього впровадження у виробництво потребуються інвестиції. Чистий доход від використання ноу-хау або винаходу є частиною чистого доходу від реалізації визначеного інвестиційного проекту. Тому спочатку розробляється інвестиційний проект, складається бізнес-план, у якому розраховують очікуваний щорічний чистий доход. Потім виділяють ту частину чистого доходу, яку можна від-нести до використовуваного об’єкта інтелектуальної власності. За-стосовуваний при цьому частковий коефіцієнт розраховується з ура-хуванням фактора одержання економії. Так, застосування ноу-хау або винаходу дає приріст чистого доходу підприємства за рахунок таких факторів, як зниження собівартості продукції, збільшення об-сягу продажів, підвищення ціни за продукцію за рахунок поліпшен-ня якості. Необхідно також мати на увазі те, що застосування деяких ноу-хау дозволяє знизити величину податку на прибуток. Далі треба вирішити, яка частина розрахованого доходу дістанеться власнику (авторові) ноу-хау чи винаходу. Ця величина й буде використана у як чистий доход .

Завдання спрощується, якщо інвестиції не потребуються. На-приклад, при оцінці вартості товарного знаку, що використовується підприємством в іншій авторитетній фірмі, достатньо розрахувати приріст чистого доходу підприємства внаслідок збільшення ціни й розширення ринку збуту, але при цьому потрібно відняти додатко-ві витрати на задоволення вимог власника товарного знаку. До речі, вартість товарному знаку може вимірятися значною сумою. Так, аме-риканська компанія «Додж» заплатила компанії «Крайслер» 74 млрд.

 

Тема 11. Оцінка вартості нематеріальних активів

дол. за придбання її товарного знаку. Вартість товарного знаку горілки «Столична» оцінена експертами в 400 млн доларів, що дорівнює де-сятилітньому обсягу продажу горілки, реалізованої нашими вироб-никами за рубежем.

Особливу увагу варто звернути на вибір ставки дисконту. Як уже відзначалося, ставка дисконту (r) складається з безризикової ставки і премії за ризик, тобто:

r = rбр + rp,

де rбр — безризикова ставка; rp — премія за ризик.

Коли оцінюються об’єкти інтелектуальної власності, премія за ризик вибирається підвищеною, тому що вкладення в ці об’єкти від-різняються великою ризикованістю.

Термін корисного застосування об’єкта інтелектуальної власнос-ті (n) оцінюється підприємством самостійно й залежить від термінів старіння переданих знань (досвіду) і можливого розкриття їхньої конфіденційності.

При визначенні терміну дії договір на передачу ноу-хау в міжна-родній практиці прийнято вважати терміном, що дорівнює п’ятьом рокам, а за окремими договорами він змінюється в межах від двох до десяти років.

Вартість ділової репутації підприємства чи гудвілу визначаєть-ся методом надлишкової рентабельності, який можна розглядати як окремий випадок методу капіталізації. Оцінку гудвілу здійснюють як складену процедуру оцінки вартості підприємства в цілому. Вихо-дять з того положення, що гудвіл — це ті нематеріальні активи, завдя-ки яким рентабельність власного капіталу підприємства перевищує середно-галузеву рентабельність. Розрахунки здійснюють у такій по-слідовності:

1.         Аналізують дані про результати діяльності підприємств галузі, до якої відноситься дане підприємство, і обчислюють середнє по галузі значення показника рентабельності власного капіта-лу (відношення чистого прибутку до власного капіталу підпри-ємства).

2.         Визначають чистий прибуток підприємства при середньо-галу зевому рівні рентабельності, для чого середньо-галузевий

 

Оцінка бізнесу та нерухомості

показник рентабельності множать на власні засоби підприєм-ства.

3.         Визначають надлишковий прибуток; при цьому з фактичного чистого прибутку віднімається чистий прибуток при середньо-галузевій рентабельності.

4.         Методом капіталізації, тобто розподілом надлишкового при-бутку на коефіцієнт капіталізації визначають вартість гудвілу.

Метод базується за таких умов: використання винаходу іншим підприємством, що не володіє патентом на цей винахід, можливо тільки на основі ліцензійного договору. Тоді логічно вважати, що вартість винаходу може дорівнювати вартості ліцензії. У свою чергу, вартість ліцензії можна визначити за фактичним чистим прибутком, що одержує ліцензіат, або за розміром роялті. Цей другий випадок і обмежуючі умови і допущення. розглядається нижче.

У загальному випадку вартість об’єкта промислової й інших ви-дів інтелектуальної власності, обумовлена по прибутку 3, може бути розрахована за формулою:

3 = П х Д х Т,

де Я- річний прибуток, грн.;

Д — частка прибутку, що доводиться на об’єкт промислової (інте-лектуальної) власності;

Т — час, за який проводиться розрахунок прибутку.

Частка Д залежить від рівня техніки, її правового захисту, еконо-мічних факторів, наявності ноу-хау й т.д. й в умовах ринку практично не обмежена.

Передбачуваний прибуток П, що одержить покупець (ліцензіат), складе:

П =0 х II х (Б, — В) х Н,

де Q — середній річний обсяг очікуваного випуску продукції (при відсутності достовірних даних можуть бути використані паспортні дані про продуктивність устаткування);

Ц — ціна одиниці продукції, що виготовляється по ліцензії;

Вл — термін дії ліцензійної угоди (звичайно 5-10 років);

В — період освоєння предмета ліцензії (звичайно 1-3 роки);

Н — норма прибутку в тій або іншій галузі промисловості (зви-чайно 0,1-0,2).

 

Тема 11. Оцінка вартості нематеріальних активів

Вартість (ціна) ліцензії (С ) визначається як частка (Д) від при-бутку, одержуваного покупцем

С = Д х П.

Приклад. Визначити вартість винаходу як об’єкта промислової власності за ціною ліцензії, розрахованої за нормою прибутку. Як об’єкт розрахунку обраний винахід «Спосіб вирощування профільо-ваних кристалів тугоплавких з’єднань й устрій для його здійснення, сапфірова трубка».

Вихідні дані: Q — cередньорічний обсяг виробництва сапфіро-вих трубок дорівнює 15 тис. трубок у рік; Ц — ціна однієї трубки — 200 грн; Вд — термін дії угоди, у розглянутому прикладі — 8 років; В — термін освоєння предмета ліцензії — 1 рік; Н — норма прибутку, узята для металургійної промисловості — 0,15. Винахід захищений патентами, продукція по ліцензії — сапфірова трубка — має високі споживчі властивості й тому Д = 0,35.

Т = Вл — В = 8 — 1 =7;

П = 15000 х 200 х 0,15 = 450 000 грн.

С = 0,35 х 7 х 450 000 = 1102,5 тис. грн.

л

Визначення вартості винаходу як об’єкта інтелектуальної влас-ності за ціною ліцензії, розрахованої на базі роялті, визначається по формулі:

С = Q х II х (Вл — В) х Р,

де Р — розмір роялті ( поточних відрахувань з одиниці продукції по ліцензії) — залежить головним чином від обсягу виробництва, вар-тості продукції й коливається від 1 до 12%.

Розмір роялті в угодах на передачу ноу-хау звичайно знижується на 20-60% залежно від характеру угоди, наприклад:

—        переданий об’єкт незахищений патентами — знижується на 20-40%;

—        переданий об’єкт відомий, але для освоєння необхідні додат-кові дослідження й значні капіталовкладення — знижується на 40-60%.

 

Оцінка бізнесу та нерухомості

Вартість товарного знаку С як об’єкта промислової (інтелекту-альної) власності розраховується як частина прибутку від реалізації продукції, захищеної товарним знаком, за формулою:

С = К х П ,

тз         prv

де С — вартість товарного знаку, грн;

К — коефіцієнт, що враховує характер виробництва продукції, за-хищеної товарним знаком, визначається за наступною шкалою:

К = до 0,1 — індивідуальне виробництво;

К = 0,1-0,22 — дрібносерійне виробництво;

К = 0,2-0,3 — серійне виробництво;

К = 0,3-0,4 — крупносерійне виробництво;

К = 0,4-0,5 — масове виробництво; П — прибуток від реалізації продукції, захищеної товарним зна-ком:

П = Н х Q х II,

рп        ІО        ^

де Н — норма прибутку;

Q — обсяг реалізованої продукції за основний термін дії товарно-го знаку;

Ц — імовірна ціна одиниці продукції, захищеної товарним знаком, грн.

У випадку неможливості точного визначення характеру вироб-ництва продукції, захищеної товарним знаком, коефіцієнт К визна-чається експертним шляхом як:

К = Пл / п ,

cow prv

де П — додатковий прибуток, створюваний товарним знаком.

Приклад. Визначити вартість товарного знаку як об’єкта промис-лової власності по прибутку.

Вихідні дані: Q = 100 тис. од. за 10 років; Ц = 20 тис. грн; характер виробництва продукції — серійний, К = 0,25; Н = 0, 15.

Рішення: П п = 0,15 х 100000 х 20000 = 300 млн грн.

Тоді вартість товарного знаку С^ = 0, 25 х 300 = 75 млн грн.

 

Тема 11. Оцінка вартості нематеріальних активів

Таким чином, мається цілий ряд нематеріальних активів, вартість яких може бути оцінена тільки на основі витратного підходу. Мето-дом розрахунку кошторисних витрат визначається й враховується вартість таких нематеріальних активів, як цільові організаційні ви-трати, вартість результатів НДДКР, вартість промислових зразків, вартість ліцензій на право займатися визначеними видами діяльності й т.д. В такому разі, вартість визначається як підсумок витрат за схе-мою: витрати плюс прибуток.