5.2. Класифікація витрат на виробництво продукції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 

Загрузка...

Оскільки собівартість продукції як синтетичний показник фор-мулюється із різних витрат, процесу планування, обліку, аналізу передує дослідження змісту цих витрат. Для цього передусім прово-диться упорядкування, класифікація витрат на виробництво.

Залежно від призначення існують різні ознаки, за якими прово-диться класифікація витрат на виробництво продукції.

Насамперед здійснюється групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляцій.

В основу групування витрат за економічними елементами покла-дений економічний зміст тих чи інших витрат, незалежно від місця їх виникнення і призначення. Елементи витрат повинні бути еконо-мічно однорідними. Класифікація витрат за елементами є єдиною і обов’язковою для всіх промислових підприємств і об’єднань.

В Україні встановлений такий склад елементів витрат:

—        матеріальні витрати;

—        витрати на оплату праці;

—        відрахування на соціальні заходи;

—        амортизація;

—        інші витрати.

Таким чином, склад елементів витрат дозволяє виділити дві осно-вні групи:

—        витрати минулої праці, що уречевлені у вартості споживаних предметів праці (матеріальні витрати) і засобів праці (амор-тизація);

—        витрати минулої праці, що уречевлені у вартості праці (амор-тизація) ;

—        затрати живої праці (витрати на оплату праці з відрахування-ми на соціальні заходи).

З інших витрат приблизно 2/3 становлять матеріальні витрати, а решта — витрати живої праці.

Класифікація витрат за економічними елементами відображає витрати підприємства , що пов’язані з виробництвом продукції, тому її ще називають кошторисом затрат на виробництво.

Класифікація витрат за економічно однорідними елементами до-зволяє:

5. Аналіз собівартості продукції та витрати на виробництво

—        оцінити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке);

—        визначити величини витрат живої і минулої праці та співвід-ношення між ними;

—        обчислити чисту продукцію підприємства (галузі);

—        зв’язати план собівартості з іншими розділами плану підпри-ємства (праця, матеріально-технічне забезпечення, технічний розвиток тощо);

—        визначити структуру витрат на виробництво за рік і в динамі-ці, що дозволить оцінити структурні зміни затрат;

—        виявити резерви подальшого зниження витрат на виробни-цтво продукції.

Незважаючи на важливе значення в плануванні, обліку і аналізі елементів витрат на виробництво, класифікація за економічно од-норідними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, тим більше, якщо виготовляється два і більше її види.

Тому нарівні з формуванням витрат за елементами здійснюється формування витрат за статтями, які відображають величину витрат залежно від місця їх виникнення і призначення. Статті затрат пока-зують, що витрачено, куди витрачено, і на які цілі спрямовані кошти.

Єдина для всіх галузей номенклатура калькуляційних статей ви-трат відсутня, що зумовлено особливостями різних галузей.

З урахуванням П(С)БО16 рекомендуються такі калькуляційні статті

1.         Сировина і матеріали;

2.         Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і по-слуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;

3.         Зворотні відходи (вираховуються);

4.         Паливо і енергія на технологічні цілі;

5.         Основна заробітна плата виробничих робітників;

6.         Додаткова заробітна плата виробничих робітників;

7.         Відрахування на соціальне страхування;

8.         Витрати, пов’язані з підготовкою і освоєнням виробництва про-дукції;

9.         Витрати на утримання і експлуатацію устаткування;

 

10.       Загальновиробничі витрати;

11.       Супутня продукції (вираховується);

Частина II. Управлінський аналіз

12.       Інші виробничі витрати;

13.       Позавиробничі витрати (витрати на збут). сума статей 1–12 — це виробнича собівартість; сума статей 1–13 — це повна собівартість.

Статті калькуляцій можуть містити різні економічні елементи з урахуванням їх ролі у виробництві, тому багато з них є комплексними.

Отже, на відміну від однорідних елементів витрат, статті витрат можуть бути і «змішаними», тобто включати якісно різнорідні види витрат.

До комплексних (змішаних) статей відносяться статті 8–13; стат-ті 1–7 однорідні.

Залежно від способу віднесення витрат на собівартість окремих виробів їх поділяють на прямі і непрямі.

Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. До таких витрат переважно відно-сяться однорідні витрати.

До непрямих відносяться витрати, які переносяться на собівар-тість одиниці продукції опосередкованим шляхом, наприклад, пропо-рційно будь-якому виду прямих витрат.

На практиці непрямі витрати переносять на собівартість продук-ції пропорційно основній заробітній платі виробничих працівників.

Водночас варто зауважити, що висловлене вище твердження не є абсолютним положенням. Так, у монопродуктових галузях, тобто підприємствах, які виробляють один вид продукції, всі витрати пря-мі, а в комплексних галузях, тобто таких, де із одного і того ж виду сировини одержують декілька видів продукції, всі витрати є комп-лексними.

Залежно від змін обсягу продукції всі витрати поділяються на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні).

Змінні витрати зростають або знижуються залежно від зростання або зниження обсягу продукції (витрати на сировину і матеріали, па-ливо і енергію на технологічні цілі, заробітна плата виробничих пра-цівників). Такі витрати змінюються майже пропорційно зміні обсягу виробництва.

Постійні витрати не залежать або мало залежать від обсягу про-дукції, наприклад, орендна плата, заробітна плата адміністративного персоналу тощо.

5. Аналіз собівартості продукції та витрати на виробництво

За характером участі у виробничому процесі розрізняють основні і накладні витрати. Критерії розподілу витрат на основні і накладні полягає в тому, що основні витрати випливають із самого процесу ви-готовлення продукції і неминучі у будь-яких умовах виробництва — невеликих і значних масштабах.

До основних витрат відносяться витрати на сировину і матеріа-ли, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату робітників і інженерно-технічних працівників, ремонт і відновлення основних фондів.

Накладні витрати не випливають із самої технології виробництва і не є обов’язкові за всіх умов виробництва. Вони є результатом усус-пільнення праці і зв’язані з управлінням, точніше з процесами орга-нізації, управління та обслуговування виробництва (орендна плата, освітлення та обігрівання приміщення, заробітна плата управлін-ського персоналу тощо).

За видами діяльності розрізняють витрати від звичайної діяль-ності (операційні, фінансові, інвестиційні) і витрати від надзвичай-ної діяльності — невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (по-жежі, землетруси, повені, техногенні аварії тощо).

За доцільністю розрізняють продуктивні витрати (доцільні, ви-правдані для даного виробництва витрати) і непродуктивні витрати (виникають внаслідок недоліків у технології, організації виробництва і праці).