Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
3. Політична теорія Іоганна-Готліба Фіхте : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

3. Політична теорія Іоганна-Готліба Фіхте


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

Загрузка...

Своєрідні й дуже складні положення, спрямовані проти францу-зького матеріалізму і французької революції, розкриваються у філо-софії, вченні про державу і право у творах представника німецької класичної філософії, професора Йєнського університету Іоганна-Готліба Фіхте (1762–1814). Філософія Фіхте та його політичні по-гляди зазнали еволюції, в їх розвитку можна відзначити три періоди. В першому періоді Фіхте виступає учнем і послідовником Канта; в другому періоді створюються його філософія суб’єктивного ідеаліз-му, вчення про державу і право, в якому він висловлює ідеї буржуаз-ного лібералізму в поєднанні з іншими поглядами; в третьому пері-оді він переходить на позиції об’єктивного ідеалізму, перебудовує своє вчення про державу і виступає як проповідник німецького на-ціоналізму.

Філософія Фіхте як суб’єктивний ідеалізм склалася в другий період його діяльності. Фіхте стверджував, що його філософія має своїм вихідним пунктом систему поглядів Канта. Проте філософія Канта, на його думку, тільки матеріал і фундамент для філософської системи. Він критикує Канта, стверджуючи, що кантовська філосо-фія незакінчена і непослідовна і вимагає її дальшого розвитку в бік ідеалізму. Фіхте оголосив матеріалізм «догматичним» світоглядом і в зв’язку з цим критикує матеріалістичні тенденції у філософії Кан-та, кантовське визначення «речі в собі».

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Помилка Канта, на думку Фіхте, полягає і в тому, що його тео-ретична філософія відірвана від практики і цю проблему він намага-ється вирішити в ідеалістичному напрямі, заявляючи, що єдиним джерелом пізнання і діяльності є сам суб’єкт — «я». Весь суб’єктив-ний і об’єктивний світ є ні що інше, як результат діяльності «я». Само «я» є ні що інше, як діяльність. Таким чином, філософія Фіхте становить собою одну з різновидностей волюнтаристського ідеаліз-му. Виходячи з уявлень про «я» як про діяльність, Фіхте намагається знайти зв’язок між теоретичним і практичним розумом, і на цьому будує етику і вчення про державу і право. Вчення Фіхте про державу і право до 1806 року було побудовано на абстрактних ідеалістичних положеннях, властивих школі природного права, під які він намага-ється підвести філософський фундамент у вигляді суб’єктивного ідеалізму. Поняття права у Фіхте будується на співвідношенні віль-них істот між собою. Поняття права — первісне поняття чистого розуму. Воно встановлюється шляхом дедукції із поняття індивіду-ума — «я», котре почуває себе як істота розумна і вільна.

Фіхте вважав, що право засноване на розумі. Тому якщо зви-чайне або писане право суперечить розуму, то його не можна нази-вати правом. Другим є твердження Фіхте про те, що правовідноси-ни можливі лише між людьми. Тому відносини до природи, до землі, до тварин не мають ніякого правового характеру. Тут можливе тільки панування. На відміну від Канта Фіхте рішуче заявляє, що про право може йти мова тоді, коли наміри людей виражаються в діях. Те, що не проявляється зовні і залишається в глибині душі, не входить у сферу права. Тому немає ніякого сенсу говорити про право на свободу думки, свободу совісті, оскільки, по Фіхте, це відноситься до сфери внутрішньої, суб’єктивного життя і мовби не виражається в діях.

Таким чином, Фіхте рішучіше, ніж Кант, розриває зв’язок між правом і моральністю. На його думку, поняття права немає нічого спільного з моральністю і виводиться мимо нього. Виходячи з цього

 

Глава ХVI ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В НІМЕЧЧИНІ В КІНЦІ ХVІІІ — НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ

 

поняття права, сутність якого Фіхте вбачає тільки в примусовій силі, він будує і своє вчення про державу. Право для свого існування має потребу в примусі. Але примус не може діяти механічно, оскільки механічний вплив взагалі не можна застосувати до вільної волі, оскільки усувається свобода розумних істот. Примус повинен звер-татись до самої волі і побуджувати її діяти відповідно з її власним велінням. Оскільки люди в бажанні забезпечити межі своєї свободи прагнуть відкрити спільну справу своїм особистим цілям, то завдан-ня полягає в знаходженні приватної і спільної волі. Цей синтез здій-снюється тільки в державі, а утворення держави можливе тільки шляхом договору.

Договір про утворення держави укладається кожною окремою особою з державою як з цілим. Мета договору полягає у визначенні меж свободи кожного індивідуума і в утворенні примусової влади. Цей договір має своєю метою забезпечення власності кожного, без-пеки індивідуума і безпеки всього цілого. Для забезпечення поряд-ку, створеного дією спільної волі, вимагається надсила, що перевер-шує силу кожного окремого індивідуума. З допомогою цієї понад сили держава і здійснює примус. Але реалізація цього примусу по-винна бути правомірною, — влада повинна діяти тільки відповідно до громадянських та карних законів. Фіхте в своєму вченні про дер-жаву і право стоїть на позиціях суб’єктивного ідеалізму. В основу його вчення кладеться абстрактно-ідеалістична ідея про практичне «я», зовсім відірване від реального суспільного ґрунту. Взагалі в цьому відношенні німецький ідеалізм зробив крок назад по відно-шенню до вчень Монтеск’є і Руссо, котрі намагалися з’ясувати роль середовища, в якому діють люди, але не могли правильно вирішити цю проблему.

Разом з тим слід відзначити, що в перший період своєї діяль-ності Фіхте висловлював більш радикальні погляди, ніж Кант. Ще в 1793 році він написав працю «Спроба сприяти виправленню думки публіки про французьку революцію», в якій на відзнаку від Канта

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

намагається довести правомірність революції і навіть виправдати те-рор під час якобінської диктатури. Фіхте вважав, що експлуататор-ська держава здатна забезпечити кожному життя власною працею і використання власності. Тому він пропонував передати керівництво виробництвом і розподілом державі, яка повинна розподіляти про-фесії між громадянами. Виключається всяка свобода у виборі про-фесій. Держава наділяється широкими повноваженнями в регламен-тації виробництва і в охороні вітчизняної промисловості від іноземної конкуренції. Все, що в державі продається і купується, повинно бути в ній же продано і спожито. Старанно регламентуються праця і на-віть приватне життя громадян. Абсолютною метою держави є забез-печення суспільної безпеки, необхідне встановлення органу, прямим обов’язком котрого є розкриття і попередження злочинів. Таким ор-ганом є поліція, що на відміну від суду не карає за злочини, а пере-шкоджає їх здійсненню.

Щодо питання про становище жінки в сім’ї, суспільстві і дер-жаві Фіхте мало чим відрізняється в своїх поглядах від Канта. Він вважає, що життя жінки повинне повністю розчинитись в житті чоловіка. Фіхте заперечує право жінки на заняття суспільними і дер-жавними справами, допускаючи виключення тільки для незаміжніх жінок і то тільки для суспільних, а не державних справ. В галузі міжнародного права Фіхте виходить з того, що, оскільки створення єдиної світової держави неможливе, необхідно встановлення певних юридичних відносин між державами, тобто існування міжнародного права. Держави повинні укладати між собою договори, котрі будуть забезпечуватись визнаним суверенітетом держав, що їх уклали. Кожна держава піклується про свою безпеку. Порушення договору тягне за собою застосування примусу до порушників. Це право при-мусу здійснюється у війні. Оскільки метою війни є безпека держави, що веде війну, то цілком допустимо знищення самостійності пере-моженої держави, бо остання становить собою джерело небезпеки. Такі порушення Фіхте вважає порушенням законів і звичаїв війни.

 

Глава ХVI ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В НІМЕЧЧИНІ В КІНЦІ ХVІІІ — НА ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТЬ

 

Тому він виступає за створення міжнародної організації і міжнарод-ного суду для вирішення міжнародних спорів. Міжнародна організа-ція може у випадку необхідності вдаватись до сили, тобто вести вій-ну проти держави, що порушила свої обов’язки. Але він стверджує, що не слід вести війну проти слабких держав. На його думку, міжна-родна організація потрібна для встановлення тривалого миру.

Ці погляди Фіхте на сутність держави і права характерні для другого періоду його філософського розвитку. В них Фіхте в основ-ному виходить з ліберальних ідей. На третьому етапі Фіхте написав такі праці: «Основні риси сучасної епохи», «Система вчення про право» і «Промови до німецького народу». Особливо слід відзначи-ти останню працю (1808), оскільки в промовах виражені його націо-налістичні погляди. Вони написані в умовах, коли Німеччина зна-ходилась під гнітом Наполеона. Національне почуття німецького на-роду було глибоко ображене інтервенцією Наполеона. Фіхте вдався до грубої фальсифікації історії, щоб довести мниму перевагу Німеч-чини над іншими народами. Вплив просвітницької філософії на нім-ців Фіхте вважає наносним явищем, ворожим духу німецького наро-ду. Фіхте зневажливо ставиться до слов’янських народів. Він звер-тає увагу на виховання німців, щоб вони стали зразком для інших народів.