Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
2. Політичні погляди Ф. Прокоповича та В. М. Татіщева : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

2. Політичні погляди Ф. Прокоповича та В. М. Татіщева


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

Загрузка...

Імператор Петро І здійснював свої реформи за допомогою та-ких приближених до нього людей як О. Меншиков, П. Ягужинський, О. Курбатов, П. Шафиров, Ф. Прокопович, В. Татіщев та ін. Серед них особливо виділялися Феофан Прокопович та В. М. Татіщев. Так, Прокопович (1681–1737) — виходець із купців, одержав богословсь-ку освіту в Києві та Італії, ставши крупним церковним діячем. Петро І до здійснення церковної реформи залучив Прокоповича як прихиль-ника його перетворень в Росії. По наказу Петра І він написав полі-тичний трактат «Правда волі монаршої», в якому виправдовується абсолютна монархія і захищається спадкоємна монархія як найкра-ща форма держави.

«Правда волі монархічної є найзначнішим політичним твором часу Петра І, присвячена державі і праву. Прокопович всіляко ви-ступав за насадження освіти в Росії, оскільки вважав, що всі соці-альні біди — бідність, а також поширення пороків та злочинні дії — мають в своїй основі неуцтво. Він сприяв розвитку молодого М. В. Ломоносова. З позицій природознавства Феофан Прокопович викривав неуцтво духовенства, що захищало старовину, і висміював догмат про непогрішність римського папи.

Більшість священників, прихильників старших порядків, не-схильно ставились до реформ Петра І і чинили серйозний опір його нововведенням, впливаючи на народ і церкву. Цар всіляко намагався перетворити церкву та її служителів в «господаревих богомольців», навіюючи церковникам ідею підкорення церкви державній владі. Діяльність Феофана Прокоповича, спрямована на підкорення церкви державі, мала велике політичне значення. Прокопович ставився не-примиренно і з ненавистю до захисників боярської старовини і про-водив політику «очищення» церкви від тих, хто протидіяв починан-ням імператора Петра І.

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Прокопович ґрунтовно розробляє в своїх працях проблеми дер-жави, спрямовані на захист абсолютизму. Обгрунтовуючи раціоналі-стичними доводами теорію абсолютизму, Прокопович робить крок вперед у порівнянні з чисто теологічними теоріями влади, що існу-вали в ХVІ–ХVІІ ст.. Прокопович вважав, що основою всіх теоре-тичних обгрунтувань про державу слід визнати «здоровий природ-ний розум»; оскільки він змусив людину змінити стан природної вольності на суспільний союз-державу. Суверенний спочатку народ по волі божій вирішив передати владу єдиному монарху.

Згідно поглядів Прокоповича, народ, віддавши владу монарху, вже не може розірвати з ним договору і не може чимось обмежити владу монарха. Бог, навіявши народу думку підкоряти себе монарху, поставив останнього вище закону. Прокоповичу вважав, що існує три форми держави: монархія, аристократія, демократія. Кращою і найбільш природною формою він називав монархію, котра може бу-ти спадкованою, або виборною, при цьому він дає перевагу спадко-ваній, оскільки ця форма монархії є більш стійкою, ніж виборна, в зв’язку з тим, що престол жодного дня не залишається незаміщеним; спадкоємець, знаючи, що він буде царювати, раніше готує себе до управління державою, а правлячий монарх прагне до того, щоб зали-шити державу міцною для сина. В цілому Прокопович вважав мо-нархію ідеальною формою держави, що відповідає ідеї «загального блага».

Великий внесок в розвиток вчення про державу вніс відомий вчений Росії Василь Микитович Татіщев (1686-1750). Походив він з дворянського роду, закінчив Московську артилерійську школу, бага-то часу присвятив самоосвіті, в результаті чого став одним з найос-віченіших офіцерів епохи. Татіщев був близьким другом Феофана Прокоповича і одним із близьких помічників Петра І. Він був війсь-ковим, інженером, географом, будівником уральських заводів, губер-натором Астрахані, написав багато праць, з яких найбільше значен-ня мають: «Історія Російська», «Лексикон російський, історичний,

 

Розділ ХІІ ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ

 

географічний, політичний та громадянський», «Розмова двох при-ятелів про користь наук і училищ» та інші. Татіщев відкрив один із стародавніх списків «Русской правды» і «Судебник 1550 года», під-готував їх до друку.

Теоретичною базою політичних поглядів В. М. Татіщева є кон-цепція природного права і договорного походження держави, які но-сять чисто світський характер, показуючи, що духовенство негатив-но впливало на життя народу і його освіту. «Священнослужителі, на його думку намагаються тримати народ в темряві». «Найбільше пра-ці своєї доклали римські архиєпископи, — підкреслює Татіщев, — до утримання народів в темряві». Татіщев критикує неуцтво попів, але визнавав існування бога і безсмертної людської душі, пропагу-вав безумовне підкорення церкви світській владі і віротерпимість. Пояснюючи виникнення суспільства і походження держави, Татіщев намагався довести «природність» підкорення нижчих класів насе-лення дворянству.

Початковим станом людини була свобода або воля. Проте лю-дина не вміла нею користуватись і на природну вільність обов’язко-во повинна була надіти «узду неволі для її ж користі». «Узда» ця мо-же бути природною і довільною. Влада батька над дітьми є уздою природною, що стримує своєвілля дитини, але остання для своєї власної користі підкоряється батькам. Влада монарха над підлегли-ми, по Татіщеву, також створена самою природою, бо монарх ста-виться до своїх підлеглих, як батько до своїх дітей. З метою захисту кріпацтва Татіщев проводить ідею, що джерелом кріпацтва є договір між селянством і землевласником, і тільки рабство вважав результа-том насилля.

Вбачаючи неможливість обґрунтування права поміщика на осо-бистість і працю кріпосного доводами природного права, Татіщев звертається в цьому питанні до політики. На його думку, скасувати неволю в Росії небезпечно, а звільнення селянства від землі мо-же привести і обов’язково приведе до загального повстання селян

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

і зруйнування держави. У відповідності з поглядами Татіщеву, крі-посне право «цілком погоджується» з встановленою в Росії формою правління. Воля не може бути надана кріпосному також тому, що вона, по Татіщеву, згубна і шкідлива для самого селянина, як немов-ляті вогонь, котрим він може обпалитися.

Відносно форми держави, то Татіщев виділяв монархічну, арис-тократичну і демократичну. Найкращою з них вважав монархію, притому необмежену, на чолі з освіченим законодавцем. Держави, невеликі за територією і які не піддаються нападам ворогів, можуть «правитись загальнонародно», тобто мати демократичний спосіб правління. «Великі» народи, котрим не загрожує напад ворога, мо-жуть управлятися аристократами. «Великі ж і від сусідів небезпечні держави без самовласного господаря бути і в цілості зберігатись не можуть». Отже, Татіщев намагається обґрунтувати положення про відповідність форм правління величині території. Історія Росії дово-дить необхідність зосередження влади в руках монарха.

Державний порядок в суспільстві, на думку Татіщева, спрямо-вується законом. Закони базуються на потребах політики. Татіщев вимагає від закону:

1)         був зрозумілий для кожного і відомий всім;

2)         виконувався особами, на яких розрахований;

3)         не мав у собі суперечностей;

4)         виражав наступність щодо стародавніх законів і звичаїв. Обов’язкове знання законів повинно бути встановлено для всіх

підлеглих в державі. Особливо настоює Татіщев на знанні закону по-міщиками, оскільки вони є по природі суддями над своїми селянами. Кращим законодавцем, по Татіщеву, має бути сам монарх. Він відріз-няється від тирана своїм піклуванням про «загальне благо». Татіщев був прихильником насадження освіти в Росії. Дворянство повинно мати значні привілеї у порівнянні з іншими класами і виховуватись в учбових закладах, недоступних для людей «нижчих» станів. Татіщев став одним із відомих захисників абсолютної влади монарха в Росії.

 

Розділ ХІІ ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ В ПЕРІОД ЗМІЦНЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ МОНАРХІЇ