Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
На Афоні Вишенський починає свою літературну діяльність, ши-роко використовуючи відкриті листи-послання, які вважав обов’язком : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

На Афоні Вишенський починає свою літературну діяльність, ши-роко використовуючи відкриті листи-послання, які вважав обов’язком


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

магниевый скраб beletage

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

посилати на Україну, відгукуючись на злободенні події і факти в рід-ному краю. Приблизно за сорок років афонського життя Вишенський залишив 17 послань. Його пафос публіцистики спрямований на боротьбу проти феодалізму, на захист бідних і покривджених людей. З особливою силою виступає він проти церковного феодалізму, розвін-чує церковну унію, розгортає полеміку з католицько-уніатськими по-слідовниками і насамперед з поглядами польського єзуїта-публіциста Петра Скарги. Значна увага у посланнях звертається на питання куль-тури, освіти і виховання молодого покоління. Одним із ранніх творів Вишенського є «Писание до всъх обще, в лядской земли живущих» (1588). В ньому письменник голосом всевидящого пророка таврує тих, хто землю рідну осквернив гріхами єретичними, безбожним, не-чесним життям і застерігає співвітчизників перед небезпекою повного занепаду національної віри, справедливості і моральності.

Віра батьків на краю загибелі, бо люди не дбають про чесне і праведне трудове життя. Папи і владики оскверняють землю «гноєм миролюбія», кривдять підданих, «въмьсто зас суду и правды неспра-ведливість, лъж, кривда, прехитреня», а простий народ в умовах за-непаду церкви повертається до поганства, дичавіє і синіє в темряві. Чесне, трудове життя, побожне — такі вимоги Вишенського. А оскільки цим вимогам не відповідає життєва практика феодально-церковної верхівки, попів і духовних пасторів, письменник обрушує на них свій нещадний гнів і ненависть, доходячи до заперечення всього феодального устрою. Вишенського обурює той факт, що па-ни видають себе за земних божків. Це кощунство і злочин. Всі свої уміння вони спрямовують на те, щоб церковні маєтки перетворити на власні фільварки і збагатіти на духовних «хлібах». І. Вишенський проголосив анафему владикам: «Да прокляты будут владыки, архи-мандриты и игумены, которые монастиръ позапустъвали и фальвар-ки собъ з мест святых починили».

І. Я. Франко, гідно оцінюючи цей ранній твір Івана Вишенсько-го, зазначав: «Поодинокі уступи з огляду на силу вираження і величність

 

Розділ ІХ ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI — ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТЬ

 

помислів належать до найкращого, що взагалі посідає наша літера-тура». «Писание к утекшим от православное въры епископом» (1598) викриває антипатріотичну діяльність українсько-білоруської церковної ієрархії, яка прийняла Брестську унію. Для Вишенського церковна унія є «згода» з Ватиканом, на що спокусились українсь-кі владики, це не причина, а наслідок. Наслідок зради частини пас-терів, для яких церковні посади і надані їм маєтності потрібні в інтересах збагачення і передусім для того, щоб нещадно визискува-ти кріпаків. Боячись відповідальності перед народом за своє роз-гульне життя, єпископи віддались під опіку римського папи, при-йнявши унію.

Письменник підкреслює, що основне, чим унія привабила вла-дик, це їх ненаситне прагнення до багатства і влади. Він висловлює думку про участь мирян в управлінні церквою і обстоює контроль діяльності церковної ієрархії з боку віруючих. Адже соборне управ-ління церквою по суті є одним з важливих засобів реалізації ідеї рів-ності людей перед богом, ідеї демократизації церковно-громадських відносин. Вишенський вважає, що громада віруючих має «жребієм», тобто голосуванням, обирати собі пастирів, а вища влада повинна таке обрання санкціонувати, а не узурпувати право розподілу церков-них посад і «хлібів». Тому на Україні треба боротись в цьому питан-ні з польсько-шляхетською владою, бо ж король польський присвоїв собі право призначати єпископів всупереч волі народу. Автор сміли-во і рішуче висуває реформаційно-протестантську ідею безпастирсь-кої церкви. Особливо ясно формулює Вишенський цю думку у творі «Порада» (1599–1600), в якому радить землякам своїм прогнати з церкви «проклятих владик», поставлених владою. Ідейно-політична боротьба Іваном Вишенським велась в двох напрямах, з одного бо-ку, проти продажного українсько-білоруського єпископату, а з дру-гого боку, проти єзуїтського католицизму і Ватикану, що діяв спіль-но з польсько-шляхетською владою і королем польським Сигізмун-дом ІІІ в інтересах поневолення України.

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

Іван Вишенський упевнено закликає свій народ до рішучого бойкотування урядової політики, розрахованої на поневолення і аси-міляцію українців і білорусів, відповісти на утиски і тиранію церков-ної і світської влади патріотичною твердістю в обороні національно-релігійної незалежності. Згуртованість і нездоланна воля народу до самопожертви в боротьбі за справу Батьківщини — це та сила, яку не переможе польсько-католицька агресія і станеться так, підкрес-лює полеміст, як колись сталося з тиранією вавілонського царя На-вуходоносора, котрий не зміг спалити у вогні палаючої печі трьох сміливих «отроків». Вони з божої волі чудом уціліли і вийшли з печі живими, а Навуходоносор — тиран був посоромлений.

Сам Вишенський цілком усвідомлював себе воїном, борцем за народну справу, а не просто монахом-пустельником. За віру, честь і гідність рідного народу він готовий кров пролити і життя своє відда-ти. Іван Вишенський був глибоко стурбований суспільним злом на рідній землі. В його уявленні світ перетворився в царство «дияволо-миродержця». А де ж та людина з високими духовними потребами і благородними якостями душі? Саме така людина гідна встановити гуманне суспільство згідно концепції Вишенського. Бог створив лю-дину, не раба божого, не бидло безсловесне, а вільну, незалежну особистість, яка повинна мислити, діяти і будувати своє життя в ім’я вищої правди — істини, а не в ім’я мізерного миролюбія. Цю думку полеміст формулює так: «Волю ест и самовластне человеку, кой хо-щет спастися или погибнути, умерети или живъ быти, сыном божим или сыном диаволски быти — сие на прозвиолении человъком ле-жит». Отже, людина мусить керуватися в житті високою свідомістю, розумом, вірою, а не вовчими законами поганського існування, про-диктованими самим дияволом. Яка це чудова і вічно злободенна гу-маністична сентенція, хоч і повита релігійною оболонкою.

Твір «Обличение диявола — миродержца» написаний у фор-мі діалогу між дияволом і убогим ченцем — «голяком-мандрів-ником». Диявол — володар всього сущого на землі пропонує

 

Розділ ІХ ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI — ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТЬ

 

«голяку-мандрівнику» які завгодно земні блага з умовою, що голий і бездомний сіромаха-чернець продасть душу дияволу, спокусившись на титули і маєтності. Диявол обіцяє найвищі церковні і світські чи-ни — єпископа, архієпископа, кардинала, старости, воєводи, геть-мана, канцлера, навіть трон римського папи чи польського короля. «Если хочеш королем быти, — говорит диявол, объщайся мне офъру в чесну вечную, я тобъ и королевство дам». Але «голяк-мандрівник» не спокусився на багатство і високі титули. «Што ж ми за пожиток с того голоса кролевства, канцелярства албо воєводства, коли я сы-новство божие страчу, безсмертный титул», — заявляє бідний інок.

Все це, на думку Вишенського, необхідні речі для людини, але він був противником великої приватної власності. Така власність згубна для людини і суспільства, бо вона робить людину хижаком, породжує нерівність між людьми. «Своє», не власне, а боже, тобто загальнолюдське, що належить усій людській громаді. Вишенський рішуче заперечував і феодальне право на підвладних «хлопів», кида-ючи прямо у вічі папам, що люди їм «до часу» під владу потрапили, і ця феодальна влада над людьми є несумісною з принципами свя-щенного письма. У своїй Концепції справделивого суспільства Іван Вишенський, по суті, поділяє утопічні погляди гуманістів типу «Міста Сонця» (1602) Томмазо Кампанелли. Плани Вишенського зо-середжені на громадських началах життя і діяльності міщанських церковних братств на Україні, на ідеалах так званої правдивої церк-ви. Міщанське церковне братство, тобто згуртована на базі націо-нальної церкви міщанська громада з її демократичними порядками і братерськими взаєминами, які повинні відповідати організації пер-вісно-християнських общин, ось те вогнище справедливого суспіль-ного устрою, на думку Вишенського. Братерство рівних і свідомих людей, яких об’єднує віровизнання, це той ідеал земних стосунків між людьми, що наблизить земне життя людей до райського щастя.

Іван Вишенський жадав бачити на провідних посадах ідеологіч-ного і культурного життя на Україні людей вчених, щиро відданих

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

патріотичному обов’язку, і морально чистих. Він піклувався про на-ціональну школу і виховання. І. Я. Франко високо оцінив теоретич-ну спадщину Івана Вишенського: «Небагато у нас в давнину було людей, котрі би посміли так близько доторкнутися того, що боліло наш, простий люд і котрі би зуміли його болі і долегливості висказа-ти таким гарячим і ярким словом. От за це наш народ і нині повинен тямити його ім’я і згадувати його з честю…».