Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
2. Політичні ідеї в «Апокрисисі» Христофора Філалета : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

2. Політичні ідеї в «Апокрисисі» Христофора Філалета


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

Загрузка...

В історії розвитку української полемічно-публіцистичної літе-ратури ХVІ–ХVІІ століть найбільш значним і плідним було перше десятиліття після офіційного проголошення Брестської церковної унії 1596 р. саме в цей час відбувалася гостра церковно-політична боротьба не на життя, а на смерть, за збереження від поневолення Ватиканом українсько-білоруського православ’я, за незалежність України і Білорусії.

Характеризуючи політичну природу унії, І. Я. Франко писав: «Ідея унії, єдності всеї католицької церкви, єдності того, що ніколи не було єдністю і що історичний розвій чим далі тим дужче розводив у різні боки і на різні парості, — отож ідея, виплекана на ґрунті рим-ського імперіалізму, була і є досі одною з найфатальніших ілюзій людського духа, одною з тих маній «перти проти рожна», проти природи і природного розвою, що причинили людству безмірну ма-су страждань… оперта на римській гордості та самообожанню, на таких доктринах, як Roma caput mundi, Roma locuta, cansa finita, Unus pastor… ся ідея була запереченням самих основ християнства, повернутим до римської державності, нібито на релігійнім, а власти-во на політичнім полі, була здеградуванням релігії і думки людської на послугу пустій, антикультурній фікції римського верховенства над усім світом». Тому народ поставився до Брестської унії вкрай вороже і непримиренно як до нового панського ярма соціального і національного.

Брестська унія не принесла заспокоєння, не вгамувала пристра-сті віруючих, а навпаки, ще більше загострила громадське та ідеоло-гічне протистояння. І як реакція, в 1597 р. з’явилася православна брошура, видана анонімно в Кракові польською мовою, під назвою «Ekthesis abo krotkie zebranie spraw, ktore sis dzialy na partykultrnym, to test, pomiastnym synodzie w Brescin Zitewskim». Автор її не відомий.

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

У відповідь маститий католицький теолог і публіцист єзуїт Петро Скарга видав полемічний трактакт або «Описанье и оборона събо-ру руского берестейського», випущений друком у Вільні 1597 р. польською мовою і в перекладі на українсько-білоруську мову. П. Скарга не поставив своє ім’я і випустив анонімно. Проте на ав-торство його вказує і манера, і стиль написання і вставки скороче-них витягів із попереднього трактату «O Jednosci kosciola bozego». Скарга вирішив прийняти унію, оскільки католицький Рим дбає про унію лише в інтересах здійснення братерського єднання християн — віруючих в інтересах душ пастирської опіки Ватикану над віруючи-ми, а не для «стрижки» христових «овець» і осягання широкої влади над народами.

Книга П. Скарги викликала законну реакцію в колах українсь-ко-білоруського православ’я. І відповідь була дана блискучим публі-цистом Христофором Філалетом в кінці 1597 р. в книзі «Апокри-сис», польською мовою, а через рік в перекладі на українську мову. Книга привернула увагу. Проте до наших днів ще не відоме справж-нє прізвище автора книги. Про нього дізнаємося з самого тексту тво-ру, що був людиною світською, дрібним шляхтичем, жив на Волині, перебував у тісних стосунках з київським воєводою князем К. Острозьким, який щедро подавав до рук письменника свою осо-бисту кореспонденцію і деякі урядові матеріали. Освіту він мав до-сить ґрунтовну, широко ерудований в галузі історичних, історико-церковних, юридичних знань, був надзвичайно культурною людиною свого часу з гуманістичним складом мислення, активний громадсь-кий діяч, політик, який щиро переймається інтересами українсько--білоруського народу в його боротьбі з Ватиканом за національно-ре-лігійну незалежність. Автор «Апокрисису» в своєму творі відверто підкреслює свою приналежність до «руського народу».

«Апокрисис» за обсягом становлять 400 сторінок. На підставі історичних документів, королівських грамот, сеймових рішень, лис-тування Філалет доводить, що митрополит М. Рагоза з єпископами

 

Розділ ІХ ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ КІНЦЯ XVI — ПОЧАТКУ XVII СТОЛІТЬ

 

Іп. Потієм, К. Терлецьким та іншими вчинили тяжкий політичний і моральний злочин, зрадили свою віру, свій народ. Вони зламали церковне право, бо порушили присягу, дану ними константинополь-ському патріарху під час єпископського посвячення. Єпископи порушили «посполіте право», записане в постанові варшавської кон-федерації 1573 р., у сеймових конституціях і королівських привіле-ях, де стверджуються «вольность набожества» і забороняється чини-ти кривду православній церкві та її віруючим. Владики також пере-ступили «неписане право», давні звичаї і традиції руської церкви, власні клятви і обіцянки присягатися вірі батьків, давані у своїх осо-бистих листах. Деякі документи Філалет наводить для того, щоб показати, що владики перебуваючи у послушності папі римському, шукають тільки багатих «пожитків».

Для Філалета віра, церква — це насамперед національні свято-щі, а тому він вважає сущим блюзнірством протиставляти православ’я католицизму і говорити тенденційно про хорошу віру чи погану віру. У автора «Апокрисиса» не викликає ніякого сумніву той факт, що унія є лише тимчасовим заходом до повного окатоличення українців і білорусів. З цією метою, аби викрити владик-ренегатів, «обися з них зодрала тая машкара и тое одънье овечее, в которое ся убираю-чи, не только люди простыя изводят, але и хлъбом собъ ненадлеж-ным боки розтыкают».

Життя показує, говорить Філалет, що папи римські, завжди по-спішають робити нововведення, щоб пам’ять про себе лишити. Один папа зробить «позволеньє», а другий, його наступник, відмінить. Якщо в першій частині «Апокрисиса» викривається Брестська цер-ковна унія, як «овоч зради і гнобления», друга частина є в повній мірі апологією православного Брестського собору, який, як відомо, не визнав унію і викрив своїх владик-відступників. П. Скарга в своє-му трактаті вважає православний Брестський собор незаконним і некомпетентним вирішувати справи церкви на тій підставі, що на ньому не була представлена більша частина єпископату на чолі з

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

київським митрополитом. Крім того, на соборі була більшість світ-ських людей. Виходячи з єзуїтського вчення про невтручання світ-ських людей у справи управління церквою, Скарга намагається довести, що церковний собор «есть самых бискунов трибуная», а миряни мусять повністю довіряти своїм архієреям і покладатись на їх пастирський розум. Тому православний Брестський собор Скарга розцінив як «схажку» світських людей, де крім того було багато «єретиків» протестантського переконання. Філалет розбиває аргу-менти Скарги.

Полеміка з Скаргою в питанні про право світських людей брати участь у церковному соборі і вирішувати долю своєї національної церкви легко переростає у Філалета в сувору критику церковної ієрархії взагалі. Якщо сам папа римський далеко не є взірцем непо-грішимості, то серед нижчих ступенів церковної ієрархії даремно шукати порядних пастирів. Зате нерідко церковні посади займають духовні отці, які, за характеристикою полеміста, «злодъйми, разбой-никами, албо наемниками, а не пастирами власне моъли бы быть на-званы». До таких і подібних «пастирів» відносить автор «Апокриси-са» насамперед українських єпископів-зрадників, згадуючи саркас-тично «о волебном нашем митрополите (sic!) и з владиками», що піддались Ватикану.

Твір Христофора Філалета став вершиною публіцистичної май-стерності, цілою школою для українських полемістів молодших ге-нерацій. З лютою ненавистю ідеологи Ватикану скуповували примір-ники «Апокрисиса» і знищували його фізично, що свідчило про слабкість позицій католицько-уніатських прихильників.