Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Сократ : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

Сократ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

Загрузка...

В 30-х роках V ст. до н. е. поряд з софістами в Афінах виступив Сократ (469-399 рр. до н. е.) — одна із популярних і цікавих фігур в духовній історії людства. Він намагався обґрунтувати можливість об’єктивного знання, хоч був ворожий до матеріалістичних тенден-цій софістів і тих демократичних принципів, котрі відстоювалися багатьма із них.

Все це створює різку межу між Сократом і софістами. Сократ був тісно зв’язаний з колами, ворожими афінській демократії. Його проповідь була спрямована проти демократичної організації держав-ної влади. Тому після закінчення Пелопоннеської війни, коли зміц-ніла демократія перейшла в наступ на своїх ворогів, проти Сократа висунули звинувачення в тому, що він не визнає богів, визнаних державою, вводить нові «демонічні істоти», а також в тому, що він розбещує юнацтво. Звинуваченого Сократа засудили до страти (399 р.).

Сократ нічого не писав, а обмежувався усним викладом своїх поглядів. Про нього і його вчення відомо головним чином із творів його учнів — Ксенофонта і Платона. Вихідним пунктом філософії Сократа було положення: «Я знаю, що я нічого не знаю». Це твер-дження спрямувалось насамперед проти самовпевненого тону софіс-тів, проти їх вченості, котру Сократ вважав вигаданою. Разом з тим твердження було виразом його негативного ставлення до матеріаліс-тичної філософії. Сократ критикував афінську демократію. Його іде-алом була аристократія. Її він зображав як державу знаючих людей, підготовлених до справи державного управління.

 

Розділ ІІІ ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

 

Намагаючись виправдати панування меншості, Сократ вчив, що володарювання є «царське мистецтво», до якого повинні бути допу-щені лише «кращі» люди, призначені до цієї справи як своїм наро-дженням, так і особливостями виховання і навчання. «Царі і прави-телі, — говорив Сократ, — не ті, котрі носять скіпетр або обрані ким попало або одержали владу по жеребу або насиллям чи обма-ном, а ті, котрі вміють управляти».

Несхвально ставився він до заміщення посад шляхом жеребів, до складу народного зібрання — верховного органу афінської дер-жави. Народне зібрання складається із ремісників і торгівців, «що думають тільки про те, щоб їм купити що-небудь подешевше і про-дати подорожче, із людей «котрі» ніколи не думали про державні справи…». Ці та аналогічні заяви Сократа послужили підставою для звинувачення його в тому, що його промови «збуджують у молоді презирство до встановленого державного устрою і схильність до на-сильницьких дій».

Він засуджував дух наживи і збагачення, котрим були захопле-ні афінські рабовласники. В приклад афінянам він ставить спартан-ців, у яких землеволодіння було основою господарства, а торгівля тривалий час не одержувала помітного розвитку. Сократ виступав у ролі прихильника Спарти, закликав наслідувати тим, хто після пере-моги в Пелопоннеській війні, є перший, і дотримуватись того ж спо-собу життя.

Сократ був прихильником дотримання законів. Як відзначав Платон, за два дні до смерті Сократа друг Крітон пробував схилити його до втечі із в’язниці, але зустрів рішучий опір. Сократ заявив, що вважає обов’язковим для кожного неухильно підкорятися зако-нам: «Хай ми задумали бігти; раптом приходять закони і, захищаю-чи спільну справу держави, говорять: скажи нам, Сократ, що ти за-думав? Видно, задумуєш причинити загибель нам, законам, і цілому суспільству? Хіба суспільство може ще існувати, якщо судове рішен-ня в ньому немає ніякої сили?» Тому Сократ обґрунтував положення

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

про необхідність суворого дотримання законів демократичних Афін, хоч сам був противником демократії.

Одним із великих мислителів не тільки античності, але й всієї історії, є Платон (407–399 рр. до н. е.). Справжнє його ім’я — Аріс-токл, а прізвисько Платон (широкий) він одержав за високе, широке і розумне чоло. Після смерті Сократа Платон залишив Афіни і посе-лився в Мечарі. Звідси він здійснив подорож в Африку (Кірена, Єги-пет), потім направився до Великої Греції (Південна Італія) і Сицілії. Тут зблизився з сиракузьким тираном Діонісієм старшим і брав ак-тивну участь в політичному житті Сиракуз, намагаючись схилити тирана до здійснення соціально-політичних реформ. Спроби ці не дали ніяких результатів. Діонісій старший продав Платона в рабст-во. На щастя, один із друзів Платона встиг викупити філософа та по-вернути до рідних Афін.

Після смерті Діонісія старшого, влада на острові перейшла до Діонісія молодшого, який покликав Платона до царського двору. Проте Платону не вдалося зацікавити його і він повернувся до Афін, де зайнявся філософією і пропагандою своїх ідей. Він заснував свою школу — Академію, котра проіснувала близько 900 років і була ви-датним центром філософського ідеалізму в стародавньому світі. Вчення Платона склалось в роки поразки Афін в Пелопоннеській війні, що призвело до загострення суперечностей афінського су-спільства. Платон став на бік аристократичних кіл суспільства, до якого належав по своєму народженню. Свої суспільно-політичні по-гляди Платон виклав в творах «Держава», «Закони», «Апологія Сократа» та ін. Так в праці «Держава» Платон розкрив свій план ідеальної держави. На думку Платона, держава має служити більш повному втіленню ідей у «видимому» світі, приближенню царства ідей, в якому душа людська мов би перебуває до народження люди-ни і початку його земного життя. Цим, по Платону, пояснюється здатність людини до справжніх знань, до мислення в загальних по-няттях. Знання — спогади про те, що душа споглядала колись в царстві

 

Розділ ІІІ ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

 

ідей. Ідеальна організація держави і суспільства повинна, по Плато-ну, служити більш повному приближенню царства ідей до дійсності, примиренню світу ідеального і світу матеріального.

Платон ненавидів афінську демократію і схилявся перед спар-танськими установами. Він закликав до відкритої диктатури «кра-щих» людей над масами рабів і вільної бідноти і в організації паную-чого класу на засадах військово-таборного життя в ім’я солідарності вільних перед лицем рабів. На його думку в ідеальній державі слід реалізувати такі положення:

а)         передати всю повноту влади в державі мудрим людям — філософам;

б)         поділити вільне населення на прошарки, відповідно до основних завдань суспільства і поділу праці;

в)         спільність майна і жінок для громадян перших двох прошарків;

г)         державне виховання громадян.

Необхідною передумовою ідеальної держави Платон вважав

рабство. Панування філософів у державі він намагався обгрунтувати необхідністю забезпечити керівне положення науки в державі висту-паючи в ролі захисника аристократичного ладу, Платон заявляє, що управління державою повинно перебувати в руках людей знаючих, що засвоїли ідеї, володіють висотами наукового пізнання. «Поки в містах не будуть або філософи царювати або нинішні царі і власти-телі — щиро і задовільно філософствувати, поки державна сила і фі-лософія не співпадуть в одне… до того часу ні міста, ні, навіть, думаю, людський рід не жде кінця злу…». Подібно тому, як управління кораб-лем доручається людям, котрі знають корабельну справу, — управлін-ня державою повинно доручатися людям, що володіють для керівницт-ва державою необхідними знаннями, справжньою філософією.

Вільне населення в ідеальній державі повинно бути поділене на три стани: філософів, правлячих державою; стражів або воїнів, що охороняють державу, і ремісників і землеробів, які дають громадя-нам потрібні їм матеріальні блага. Кожний стан суспільства робить

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

свою справу. Платон вважає необхідним ліквідувати приватну влас-ність окремих осіб для двох вищих станів ідеальної держави — фі-лософів і стражів — воїнів. Стражі не повинні, говорить Платон, із сторожових собак, що охороняють місто, перетворюватись у вовків, а для цього ніхто із них не повинен мати ніякої власності, крім ціл-ком необхідного. Все, що потрібно для задоволення їх потреб, вони повинні одержувати від інших громадян. Брати золото і срібло або навіть, доторкатись його, обкладатись золотими і срібними речами їм повинно бути заборонено. При цьому всі вони повинні жити спіль-но, цілими таборами, мати спільні трапези.

Істотною особливістю платонівської держави є державне вихо-вання громадян. Жінки повинні мати рівні права з чоловіками. Жін-кам повинен бути відкритий доступ до різних посад, не виключаючи вищих посад — правителів-філософів. Однак Платон вважав, щоб жінкам надавались більш легкі справи, ніж чоловікам. Всі держави Платон розташовує в порядку зростаючого відхилення від ідеалу. Ідеал — це аристократія, держава, в якій панують кращі — мудреці. За аристократією йде тимократія — панування сильніших і хоробрі-ших. Далі йде олігархія, де здійснюється влада небагатьох багатих. Потім йде правління демосу, народу — демократія. Накінець, гірша з невірних форм — тиранія. Ці питання роз’яснюються в праці Пла-тона «Держава».

В «Законах» виражається негативне ставлення Платона до інди-відуальної приватної власності, торгівлі, грошового господарства. Відстоюється ідеал аграрної замкнутої «самодостатньої» держави. Закріплюється різка суспільна нерівність, принижене і безправне становище трудящих. Державний устрій передбачено аристократич-ний. Правда, в державі існують народні збори, в яких можуть брати участь всі громадяни. На чолі держави Платон ставить тепер не фі-лософів, а найстарших і найбільш розсудливих громадян. Правителі керуються в управлінні державою законами. Велике значення нада-ється релігії. В Греції в той час вона була державною справою, всі

 

Розділ ІІІ ПОЛІТИЧНІ ВЧЕННЯ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

 

громадяни зобов’язані були дотримуватись релігійного культу, вста-новленого державою.

Отже Сократ і Платон були виразниками стародавньої філосо-фії і політичної думки. Вони — вороги рабовласницької демократії, що існувала в Афінах, і прихильники позбавлення вільних бідняків всяких політичних прав, захисники відкритої військової диктатури крупного рабовласницького класу.