Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
Як собі уявляв Павлик соціалізм? : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

Як собі уявляв Павлик соціалізм?


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

магниевый скраб beletage

«Народ, — говорить він, — касує всіх урядників, жандармів, поліцію, суди, арешти й військо як головні перешкоди народної волі і підпори теперішнього несправедливого порядку; народ касує стале військо, а запроваджує краєве козацтво, тобто роздає всім людям в краю оружіє; народ касує всі податки,

 

Розділ ХХІ ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

 

окрім податку на школи; народ ухвалює і вся влада — мужикам, всі фабрики й міста — робітникам; народ ухвалює: земля належить до цілої громади на гурт, котра й працює коло ґрунту гуртом, бо тільки гуртом, громадами можна купити дорогі хліборобські машини, зна-ряддя, худобу, насіння, тільки гуртом можна поправити хліборобст-во і тільки гуртом можна вборотися від усякої негоди і нещастя і тільки гуртом можна поправити людське життя на землі. То саме й щодо робітників-ремісників. На його думку, кожна людина повинна власною працею заробляти на прожиття в тій громаді, в якій захоче і яка її прийме. Кожна громада має право впорядковувати всі свої справи, сама вибирати і скидати своїх попів, професорів і урядників. Цілий край повинен складатися з вільних громадян. Обранці від гро-мадян мусять робити тільки те, що їм скажуть їх громади. Кожна людина може бути обрана послом або урядником, може братися до ремесла, якого схоче, переміняти його, має право говорити, писати й друкувати те, що тільки їй подобається і взагалі мати рівне право в родині, в громаді й краї.

Згідно з його поглядами, соціалізм — це спільна власність на землю, фабрики та інші «средства продукційні», спільна праця на них, повна свобода людини. У майбутньому суспільстві буде лікві-дована різниця між фізичною і розумовою працею, так що всі люди «будуть робити руками й головою на переміну», результати розумо-вої праці будуть йти на користь всієї громади. Соціалістичне сус-пільство у своєму розвитку пройде дві стадії: соціалістичну і кому-ністичну. Він називав свої погляди на майбутній устрій аграрним, або хліборобським соціалізмом. На відміну від соціалістів-утопістів Заходу М. І. Павлик вважав, що повалити старий лад і побудувати нове суспільство без експлуатації людини людиною, можна тільки шляхом організованих дій трудящих мас, шляхом народної револю-ції. І він із захопленням вітав революцію 1905–1907 років у Росії.

Будучи послідовним революціонером з незначними ваганнями реформістського характеру, він відстоював необхідність створення

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

у кожній країні селянських і робітничих партій, виступав проти принципу демократичного централізму, об’єднання членів радикаль-ної партії з соціал-демократами. Щодо України, то М. І. Павлик вва-жав: «Ми можемо потягти за одним однісіньким політичним центром — за центром майбутньої вільної Руси-України».

Принципи революційної боротьби, розроблені демократами Росії, одержали яскраве вираження і в творчості Івана Яковича Франка (1856–1916) — видатного мислителя і громадсько-політич-ного діяча, поета, письменника і вченого. Діяльність його проходила в Західній Україні в період, коли габсбургський уряд Австро-Угор-щини посилив національний гніт, проводячи політику поступового задушення і знищення української національної культури в Австрії.

І. Я. Франко належав до табору революційної демократії, був одним із безпосередніх попередників революційної демократії в За-хідній Україні. Син бідного селянського коваля, що рано позбувся батька й матері, І. Я. Франко пройшов сувору школу боротьби за існу-вання, що виховало в ньому гарячу любов до свого народу, нена-висть до насилля і експлуатації. У шкільні роки він добре вивчив ряд кращих творів Пушкіна, Льва Толстого, Тургенєва, Пом’яловсь-кого, знав напам’ять «Кобзар» Т. Г. Шевченка. У гімназії Франко був першим учнем. Влітку випасав худобу і працював у полі. Займав-ся перекладами.

У 1875 році вступив до Львівського університету, де приєднав-ся до студентського гуртка так званої Москово-фільської партії. 1877 року Франка заарештували. Він залишив університет і закінчив його лише через 15 років. Його перу належить поняд 5000 праць — монографій, статей, повідомлень, рецензій, повістей, віршів, опові-дань. Коло інтересів І. Я. Франка було надзвичайно широким. Як ре-волюціонер-демократ, який прагнув до перетворення суспільства, Франко на кожному кроці своїх творчих пошуків стикався з пробле-мами виникнення держави, її сутності і ролі в сучасному житті. Вже в працях «Товаришам із в’язниці» і «Каменярі» Франко закликає до

 

Розділ ХХІ ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

 

боротьби проти гнобителів, за свободу. Після виходу з в’язниці встав на шлях революційної боротьби, організовує журнали «Молот», «Громадський друг» та ін., котрі швидко були закриті і конфісковані урядом за «небезпечні» публікації.

І. Я. Франко підтримує зв’язки з селянами, був арештований в зв’язку з процесом проти селян, звинувачених в «злочинах» проти влади. Франко працював над революційною поезією, дав такі твори, як «На суді», «Земле моя, всеплодяча мати» і «Гімн» (відомий під назвою «Вічний революціонер»).

Упродовж 1881–1890 рр. різнобічна діяльність І. Я. Франка найбільш плідно проходила в журналі «Світло» та ін., в яких опуб-ліковано його статті на різні політичні теми. В них він накреслює конкретні заходи для полегшення тяжкого становища пригнобле-них селянських мас, їх визволення від соціального і національного гніту. Видатний український мислитель викриває сутність консти-туції 1848 року, що фактично зберегла кріпосництво в Західній Україні. «Рабство зовсім не зникло із скасуванням панщини, тільки рамки його стали більш широкими, змінилась форма, прийшла більша політична свобода, незалежність особистості щодо інших людей, але економічно рабство залишилося, як і було до цього, при панщині».

І. Я. Франко визнавав всесвітньо-історичну роль Великої фран-цузької революції, але засуджував якобінський терор, котрий озна-чав відхід від принципів Декларації прав людини і громадянина 1789 року. Він розробив програму визволення пригніченого галиційсь-кого селянина. Найдоцільнішим шляхом переходу до соціалізму вва-жав організацію селянської «громади» (общини) — добровільного об’єднання селянських господарств на артільних засадах. В «грома-ді», на його думку, повинна вестись колективна обробка землі з за-лученням всіх членів общини і з розподілом доходів за працею. Кон-тури соціалістичного суспільства І. Я. Франка близькі до ідеалу М. Г. Чернишевського, який впливав на нього, але він вважав, що

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

здійснення соціалістичних порядків можливо і мирним шляхом, без революції.

У 90-ті роки під впливом розвитку робітничого руху в Росії І. Я. Франко починає усвідомлювати утопізм своїх поглядів на со-ціалізм і уважно вивчає праці Маркса і Енгельса, перекладає на українську мову цілий розділ «Капіталу», окремі глави «Анти-Дюрін-га», видані ним під назвою «Початок теорії соціалізму Енгельса». Однак в силу крайньої відсталості суспільно-політичного розвитку сучасної йому Галичини, він на кожному кроці своїх творчих пошу-ків стикався з проблемами виникнення держави, її сутності й ролі в суспільному житті. Він вважав, що джерелом і носієм влади в дер-жаві має стати більшість суспільства. Влада і воля цієї більшості по-винні співпадати — тільки тоді влада набуде народного характеру. В експлуататорській державі такого не було і не буде. «Царі, сатра-пи і царські прислужники, лицарі і вельможі — ось ті верстви сус-пільства, які створили обусоблений організм, позбавивши всіх ін-ших, навіть вільних людей, «політичного права», тобто права брати участь в управлінні». До «обусобленого» від суспільства організму він відносив «армію, поліцію, суд, чиновництво і адміністрацію».

Український вчений не ототожнював владу з особистістю пра-вителя, а, навпаки, підкреслював, що влада в державі не є особиста його воля, «будь то цар, король, президент… Правитель є лише… символ влади і відповідає тому поділу праці, тому стану освіти і гос-подарського розвитку, котрий панує в цілій державі».

Згідно з його поглядами, влада є втіленням не тільки волі пану-ючих над підвладними, а й сили, котра перетворює владу на реально діючий фактор. Саме сила надає державній владі можливість нав’я-зувати владну волю, є її гарантом. Недарма І. Я. Франко називав по-ліцейсько-бюрократичний апарат російської абсолютної монархії «машиною таємного царства», що жорстко контролює «не тільки справи, а й навіть думки і прагнення кожної вільної одиниці», а Австро-Угорщину — «тюрмою народів», котра «обручем сильним… зціпила

 

Розділ ХХІ ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

 

їх живі суглоби». За його інтерпретацією, експлуататорська держава з її установами є не тільки відчуженою від народу політичною си-лою, що утвердила свою владу в результаті «боротьби цілих груп за своє існування, за свою обусобленість, за свій внутрішній устрій» і тому покликана утримувати в шорах супротивників, придушувати їх опір. І. Я. Франко зробив висновок, що всяка влада немислима без примусу, насилля, котрі є необхідною ознакою влади як соціальної категорії, елементом її змісту.

І. Я. Франко багато уваги приділяв характеристиці буржуазної держави. «Сучасна держава — це пани і багаті, вороги робочого люду», «політична влада перетворилась також в капіталіста».