Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
При цьому Драгоманов пропонував: : Історія політичних вчень : Бібліотека для студентів

При цьому Драгоманов пропонував:


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 

магниевый скраб beletage

1)         введення української мови поетапно, поступово;

2)         надання повної свободи розвитку української та інших мов, викла-дання української мови в середніх і вищих навчальних закладах;

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

3)         запровадження в усіх середніх і вищих навчальних закладах ка-федр для місцевих мов, відкриття при цих кафедрах курсів для розвитку української та інших місцевих мов;

4)         контроль місцевих органів за поступовим розвитком ступеня широти обов’язкового вжитку тієї чи іншої мови;

5)         питання вибору мови для зносин між собою різних установ

повністю віддати на відкуп «канцеляристам».

Він був переконаний, що свобода і розвиток українського наро-ду тісно пов’язані зі свободою і розвитком інших народів, бо само-державство є ворогом не тільки українського, а й усіх народів Росії, у тому числі й російського. «Цей ворог може бути переможений лише спільними зусиллями всіх народів, які і повинні для цього організо-вуватися як всередині себе, так і між собою». Він закликав українсь-кий народ вивчати російську культуру: «Ми цінуємо Росію декабри-стів, Пушкіна, Гоголя, Герцена, Бєлінського, Тургенєва, Добролюбо-ва, Чернишевського, а не Росію Миколи Павловича». Драгоманов виступав за дружбу українського й російського народів, зазначаючи, що «цілі народу великоруського такі ж самі, як і малоруського», бо-ровся за братнє зближення слов’янських народів на демократичних засадах, викривав реакційні теорії німецьких мілітаристів, їх праг-нення поневолити слов’янські народи. Він досконало вивчив політичну історію Швейцарії, Нідерландів, Шотландії, Англії, США і створив конституційний проект «Вільний Союз — Вільна Спілка». В ньому він дав своє тлумачення «політичної свободи», як співпраці суспільства й особистості через представництво в центрі й самовря-дування на місцях, а також загальнодемократичних свобод для осо-бистості, зокрема свободи слова, совісті, національності та ін., полі-тичної децентралізації й широкого місцевого самоврядування як засобу подолання конфлікту між державою і суспільством.

Для встановлення справжньої політичної свободи, вважав М. П. Драгоманов, — недостатньо лише замінити один тип правлін-ня на інший. Гарантією політичної свободи може бути лише одночасне

 

Розділ ХХІ ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

 

послаблення централізованої державної влади, ліквідація самодер-жавного бюрократичного апарату, запровадження прав людини, са-моврядування громадян і областей. Він протиставляв централізму громадсько-територіальне самоуправління знизу — вгору, наділяю-чи широкими повноваженнями сільські сходи, повітові і обласні представницькі зібрання. Основу ж федеративної держави мають складати самоврядні обласні об’єднання, які опікуються всіма спра-вами в межах всієї території. Разом із тим, обласні об’єднання по-винні стати часткою спільної волі всього федеративного союзу, створюючи і гарантуючи цілісність державного утворення.

Майбутню державу М. П. Драгоманов уявляв як федеративний союз вільних соціалістичних общин. Його політична концепція ґрун-тується на таких важливих принципах:

1)         визнанні домінанти політичної сфери суспільного життя щодо економічного, тобто визнанні за державою з її політичною сис-темою і конституцією можливості координації соціально-еко-номічного життя, створення конституційно-репрезантивної сис-теми — основної ланки;

2)         еволюції існуючої політичної системи шляхом впровадження широких політичних реформ;

3)         наданні виключного значення ідеї культурництва, тобто поло-женню, що визвольна боротьба має вестися лише просвітниць-кими засобами і культура стане головною засадою функціону-вання майбутньої республіканської держави;

4)         європеїзму. Історичний розвиток Росії має відбутися так само, як і в країнах Західної Європи (Драгоманов назвав його парла-ментсько-земським варіантом, який прийде на зміну абсолю-тистській монархії).

На його думку, політична діяльність і боротьба мають ґрунту-ватись на моральних засадах, оскільки «чисте діло вимагає чистих засобів». Як прихильник матеріалістичного світогляду, він викривав суть ідеалістичної філософії, її ворожість науці, вказував на її тісний

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

зв’язок з релігійними поглядами. Релігія, вважав він, несумісна з на-укою: «Щось одне: або астрономія, або Ісус Навін; або геологія, або Мойсей; або фізика, або ходіння по водах; або фізіологія, або воскресіння мертвих; або порівняльна філологія й історія, або ви-знання відверто якої б то не було Біблії, якої б то не було релігій-ної системи».

Український вчений визнавав об’єктивну закономірність сус-пільного розвитку. Кожний суспільний лад, на його думку, виникає закономірно і є кроком уперед в історичному процесі. Люди повинні пізнати цю закономірність і діяти відповідно до неї. «Вся практична мудрість людства, — писав він, — можливо, полягає у тому, щоб побачити напрямок руху світового, його масштаб, закон і скориста-тись тим рухом. Інакше рух той піде проти нас, розчавить нас». Мислитель був переконаний, що й капіталізм не вічний, його замі-нить соціалістичний лад». «Певні форми колективізму і навіть кому-нізму рішуче насуваються на життя всіх цивілізованих народів», — стверджував він. Вирішальною силою історичного процесу вважав народ, трудящих. Народ, підкреслював Драгоманов, не повинен роз-раховувати на героїв. «Мужицтву ніхто не поможе, крім нього само-го». Драгоманов завжди був реформістом, а іноді — й лібералом, який неодноразово докоряв молодим галичанам, що вони занадто за-хоплюються марсизмом, і підкреслював, що він — старий анархіст «прудонівської школи, котрий мабуть, чи не один тепер зоставсь на всю Європу при старій школі, — бо тепер якобинські люди пішли скрізь». Політичні погляди М. П. Драгоманова цінні як для історії, так і сьогодення.

Михайло Іванович Павлик (1853–1915) — відомий громадсь-кий діяч, публіцист і письменник. Народився в бідній селянській ро-дині у Монастириську — передмісті Косова (нині Івано-Франківська область). Навчався у Косівській початковій школі, Коломийській гімназії, у 1874 році зарахований студентом класичного відділення філософського факультету Львівського університету без стипендії.

 

Розділ ХХІ ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

 

Через рік тут познайомився з І. Я. Франком, швидко зблизився з ним і подружився на довгі роки. Франко згадував: «Ми стали соціаліста-ми. Нас манила спільність людей. Цих думок ми й нині не відрікає-мось, бо соціалізм перший дав нам міцні основи для нашого народо-любства… З часом стали радикалами». Франко і Павлик працюють у редакції журналу «Друг», який користувався авторитетом серед сту-дентів та гімназистів. У середині 1877 року Павлик був заарештова-ний за зв’язки з російськими товариствами, листування з різними діячами з Англії і Швейцарії. У дійсності він підтримував зв’язки з М. П. Драгомановим.

20 квітня 1876 року він писав зі Львова М. П. Драгоманову: «Давно вже бажав я познайомитись з мудрою, живою і щирою людиною. Отак бувало ходжу як затроєний по попах, та де мені їх забобони, коли мене все в серце кололо життя їх домів… Гуля-ють, п’ють та ще й сміються з тої ровти, що часом зазирає у вікно, як бенкетують за їх гроші пани. По бенкеті ж та панночка паплю-жить мужиків і б’є слуг в лице. Уся таки поведінка нашої галиць-кої шляхти з робочим бидлом боліла мені, дуже боліла, бо хто ж видержить, як тата його й маму мішають з болотом! Над сим я за-думався, чи має воно так бути? Вступив до товариства ім. Качковсь-кого. Влітку 1874 року були перші збори товариства. На других у серпні 1875 року в Гадячі (на них був Драгоманов), попав під йо-го вплив».

З Драгомановим Павлик познайомився на початку 1876 року, коли перший їхав через Львів до Відня. До цього читав його листи до редакції «Друга». Павлик писав: «Не знаєте, як я втішився, про-читавши його (іншого листа), кажу Вам, що аж сплакав я з радості, що переділь найшлася в ученім світі така щира душа, що бажаючи добра пониженому холопові, без милосердя б’є всіх ворогів його тяжких, що обурюють його розум і не пускають до науки, щоб лови-ти рибу в каламутній воді. Ваші всі думки так мені припали до сер-ця, що я вже попущуся того, над чим я думав і терпів».

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

М. І. Павлик перебував під арештом 2,5 місяці. В 1877 році Павлика разом із Франком знову арештували за зв’язки із закордон-ним соціалістичним центром і підготовку до революційного пова-лення австрійського уряду. Видавництво журналу «Друг» припини-лося. М. І. Павлик не без іронії писав М. П. Драгоманову: «Я, знаєте, нічому не радий так, як тому просвітському страхові. Ні, відци, ні відти наповняв всі кімнати «Просвіти» соціалізм; скрипнули двері — соціалізм, стукне хто чоботом по підлозі — соціалізм, несуть пива — мабуть соціалізм, волосся стає дибом — пахтить соціалізмом». Восени 1878 року Павлик разом із Франком організував видання першого в Галичині демократичного журналу «Громадський друг». За статтю «Ребеншукова Тетяна» Павлика засудили на 6 місяців ув’яз-нення. З часом він виїздить до Швейцарії, де разом із М. П. Драго-мановим, С. А. Подолинським бере участь у журналі «Громада», зблизився з членами групи «Визволення праці» Г. В. Плехановим, В. І. Засуліч, Л. Г. Дейчем, П. Б. Аксельродом та іншими.

Політичні погляди М. І. Павлика близькі до того оточення, в якому перебував. У поглядах на суспільство він виходив з безперерв-ності його розвитку, був переконаний, що людство йде вперед, що капіталістичне суспільство має нетривкий характер і рано чи пізно буде замінено соціалістичним ладом.

Павлик вважав, що бідність і темнота народу можуть бути по-долані тільки за зміни існуючих економічних і соціальних відносин, «тільки при спільності ґрунтів і інших засобів продукційних, так щоб кожна робітна людина і її діти, і внуки й правнуки мали в гро-маді забезпечену продуційну співвласність, капітал, таким чином кожне мало на чім і при чім працювати, само існувало з своєї праці і мало час і нагоду вчитися, розвивати свої спосібності та ставати світ-лішим і ліпшим». На його думку, праця відіграє вирішальну роль у розвитку людини. Під працею він розумів науку про діяльність лю-дини, яка взагалі приносить користь людству — чи матеріальну, чи моральну. У капіталістичному суспільстві експлуататори керуються

 

Розділ ХХІ ПЕРЕДОВА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНА ДУМКА НАРОДІВ РОСІЇ В ХІХ СТОЛІТТІ

 

одними нормами моралі, а трудящі маси — іншими. Основою спра-ведливої моралі є добування засобів для життя власною працею. Капіталісти та інші визискувачі простого народу є найаморальніши-ми людьми і поширюють «моральну заразу» по всьому світу, а тому не мають ніякого права навчати трудящих, як їм поводитись.

М. І. Павлик був переконаний, що капіталізм — більш прогре-сивний лад порівняно з феодальним, що буржуазна демократія — це крок уперед від монархічного деспотичного самовладдя. При капіта-лізмі, зазначав він, продуктивні сили розвинулися до небувалих ра-ніше розмірів, створені величезні матеріальні й культурні багатства. Згідно його поглядів, в монархічних країнах, зокрема в Росії, народ не має навіть тих мізерних політичних свобод і прав, якими користу-ється у конституційних буржуазних державах. Викриваючи грабіж-ницький характер капіталізму, він писав: «Звісно й те, що письмен-ник соціалістичний Маркс у розвідці своїй «Капітал» вияснив, що багатства капіталістів походять із уривків заробітку, властиво, з не-доплаченої платні робітничого класу, або, виражаючися фігурально, зо сліз і крові тих класів. Так переконаний і я, і се факт». Самі капі-талісти також є рабами капіталу. Щоб одержати невеликі прибутки, розбагатіти, вони не тільки йдуть на всілякі злочинні дії проти тру-дящих, а й ведуть жорстоку боротьбу один проти одного. Не капітал приносить прибуток, а праця. «Гроші, — зазначав М. І. Павлик, — скільки б не лежали, самі нічого не породять. Тільки тоді, коли до них береться робітник і виробляє стільки товарів, що їх продаж дає більше грошей, ніж було витрачено на виробництво товарів, капітал приносить своєму власникові великі прибутки». Багатства сільської буржуазії — поміщиків і куркулів є також наслідком експлуатації найманої робочої сили.

Облудним і фальшивим, писав М. І. Павлик, було гасло фран-цузької буржуазії «свобода, рівність, братерство», проголошене під час боротьби з феодальною аристократією за владу. Воно лишилося тільки на папері, бо селяни не мали землі, а робітники — фабрик

 

Безродний Є. Ф., Уткін О. І. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНИХ ВЧЕНЬ

і заводів, тому змушені були працювати на землевласників і капіта-лістів, своєю важкою працею створюючи багатства для експлуатато-рів. Поділ людського суспільства на багатих і бідних, визискувачів і визискуваних, вважав М. І. Павлик, є також причиною війн. «Війна, писав він у рік першої світової війни, не може бути ідеалом людсь-кого життя», бо між народами мусить існувати довір’я, а не страх і ненависть. На власному досвіді він відчув фальшивість буржуазних свобод і буржуазної демократії, піддавав гострій критиці державний і суспільний лад конституційної Австро-Угорщини та інших буржу-азних країн. Оскільки за існуючою в Австро-Угорщині виборчою системою послів до сейму і державної ради обирають «тільки ґрун-товні або маєтні люди та вищі стани», а робітники, наймити і реміс-ники не обирають, то в цих виборних органах «найбільше панських, багатирських та попівських прихильників, які перекладають на тру-дящі маси всі тягарі». Австрійська конституція — «се лиш пустий звук», яка тільки на словах проголошує рівність людей, вільність ду-мок і переконань, а насправді в Австро-Угорщині панує свавілля сільських і міських багатств, урядовців та поліції.

Він відстоював думку про неминучість краху капіталізму і побу-дови соціалістичного ладу, в якому не буде багатих і бідних, експлуа-тації людини людиною.

Соціалістичний рух у Галичині, писав Павлик, не є результатом впливу і організації з-за кордону, він тісно пов’язаний з українським визвольним рухом і має ґрунт серед українського народу. Основою соціалістичного руху в Галичині є сільський пролетаріат і бідне се-лянство. Український народ знаходиться ще далеко від соціалізму, але виявлено йде до нього і ніщо не зможе зупинити цього поступу.