Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
1.1. Розвиток інвестиційних теорій : Інвестування. Міжнародний аспект : Бібліотека для студентів

1.1. Розвиток інвестиційних теорій


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 

магниевый скраб beletage

Сьогодні вже очевидно, що проблему залучення інвестицій в економіку України слід розглядати в контексті особливостей трансформаційних процесів, які відбуваються в країні. Пошук раціональної моделі, що стимулюватиме інвестиційні процеси, вимагає глибокого знання історії, теорії та практики інвестицій-ної діяльності. Тому далі необхідно зупинитися на основних іс-торичних етапах розвитку інвестиційних теорій, світової практи-ки їх застосування в контексті реалізації економічної політики держав, дослідження важелів державного впливу на інвестиційні процеси та впливу міжнародної інвестиційної діяльності на роз-виток національних економік. Таке дослідження допоможе про-аналізувати недоліки та переваги, наслідки й перспективи, моти-вацію застосування державою тієї чи іншої інвестиційної моделі.

Інвестиційна теорія формується одночасно зі світовим рин-ком, який отримав свій початок завдяки великим географічним відкритям XV—XVI ст. Ця обставина вплинула на утворення ін-вестиційної теорії епохи меркантилізму. В основу цієї політики було покладено принципи, сформульовані Томасом Манном, Де-відом Юмом та Джоном Ло.

Розвиток капіталістичних відносин призвів до занепаду мер-кантилізму. На мануфактурній стадії капіталізму меркантилізм перестає відігравати провідну роль. На перший план висуваються проблеми виробництва. Меркантилізм на пізній стадії розвитку сам, власне, підготував перехід від жорсткого управління держа-вою економічними процесами до саморегулювання останніх, адже економічно зміцніла буржуазія намагалася позбутися дер-жавного контролю, повністю реалізувати приватні інтереси. Од-ночасно з процесами лібералізації економічних відносин зміню-вались інвестиційна теорія та інвестиційна політика держав.

 

Заслуга в формуванні нового методу пізнання, що докорінно змінив уявлення про роль держави в суспільній господарській системі, належить англійським економістам. Саме представники англійської класичної школи політичної економії першими роз-глянули об’єктивні умови розвитку процесів інвестування. На відміну від меркантилістів, які аналізували й узагальнювали про-цеси, що відбувалися в обігу, представники класичної школи пеРЄ Адам О^1723—1790)ї^^^чиу умову збагачення суспільства в наявності не просто грошей, а капіталів. Сприяння економічному розвитку А. Сміт розуміє як часткове втручання держави в економічні процеси, зокрема з метою обмеження не-продуктивного споживання, яке гальмує інвестування.

Давід Рікардо (1772-1823) в роботі «Начала політичної еко-номії і оподаткування» поряд з вирішенням теоретичних проблем розвитку виробництва дає власне тлумачення проблеми інвесту-вання капіталів. Иого висновки майже такі ж самі, як і висновки А. Сміта. Давід Рікардо активніше, ніж Адам Сміт, відстоював принцип лібералізації міжнародних відносин. На його думку, ві-льний рух товарів і капіталів, що підлягає дії об’єктивних зако-нів, автоматично забезпечує зростання багатства й стабільності економіки. Держава має обмежуватися лише створенням сприят-ливих умов і підтримкою стратегічних галузей.

Класичні доктрини отримували свій розвиток у працях «еко-номістів нової хвиш»: Ж. Б. Сея, Т. Р. Мальтуса, Н. У. Сеніора, Ф. Бастіа, Д. С. Мілля та ін. Особистий внесок Джеймса Мілля (1723—1836) в теорію інвестицій полягає у визначенні ролі дер-жави в регулюванні інвестицій та інвестиційних процесів. Він на-голошує на тому, що державні витрати, наприклад інвестиції у сферу виробництва засобів виробництва, можуть також забезпе-чувати формування бажаної суспільно-економічної структури, пожвавлювати процеси інвестування.

У той же час США натрапляють на абсолютно інші, ніж у Єв-ропі, проблеми: по-перше, брак найманої робочої сили; по-друге, ускладнення ввозу машин та обладнання як через протекціонізм європейських держав, так і через віддаленість ринків, що робило інвестиційні товари надто дорогими.

Чарлз Кері (1793—1879), представник американської інвес-тиційної теорії другої половини XIX ст., вважав, що політику держави треба будувати на засаді формування національних ін-тересів, її складові — це цілеспрямоване законодавство, підпо-рядковане ідеї залучення інвестицій у промисловість, створення

 

інфраструктури, що потребувала б постійного розвитку й давала належні доходи, запобігання імпорту промислових товарів, фор-мування суспільної підприємницької ідеології.

У другій половині XIX ст. відбулася трансформація класичної інвестиційної концепції. Завдяки новим маржинальним підходам було розширено межі аналізу інвестиційних процесів, уточнено економічну інвестиційну модель. Уперше постає проблема сві-домого регулювання розподілу інвестицій між матеріальними факторами виробництва та працею, проблема доцільності інвес-тування виробництва, що базується на використанні обмежених ресурсів.

Особливості інвестиційної теорії початку XX ст. у Швеції бу-ли зумовлені тим, що ця країна не брала участь у Першій світовій війні, але експортувала воєнну продукцію, в результаті чого опи-нилась в економічній блокаді. Водночас відбулася структурна перебудова суспільної економіки, яка зумовила зростання попиту на капітали, джерела яких були обмежені. Розбалансовані ринко-ві механізми неспроможні були вирішити проблему відновлення інвестиційної рівноваги. Тому шведські економісти розглядали

ВД^а^^іД^^^Г2^^ї^їюель (1851-1926). Він передбачав необхідність втручання держави в меха-нізм рівноваги, хоча на той час держава ще не була готова взяти на себе функції макрорегулювання. Цю його ідею, як і теорію цін, процентів та інвестицій, згодом було втілено в працях Дж. Кейнса та інших авторів. К. Віксель вважав, що розуміння інвес-тиційної природи економічного циклу дає ключ до регулювання його за допомогою банківської системи.

Неокласичну теорію інвестицій розвинув Артур Пігу (1817— 1959) — автор концепції «економіки добробуту». Він розглядав соціальний добробут (рівень національного доходу) як суму доб-робуту окремих індивідів (індивідуальних доходів) і зростання обсягів доходів від інвестиційної активності в суспільстві. На думку А. Пігу, держава може регулювати інтенсивність інвести-ційних процесів.

Проте, як прихильник неокласичної школи, він вважав за не-можливе втручання держави в економіку на мікроекономічному рівні, сформулювавши теорію «зовнішніх ефектів». А. Пігу дово-дить, що держава може впливати на ефекти, не гальмуючи віль-ної дії ринкових механізмів і стимулюючи економічний розвиток. У центрі уваги Артура Пігу знаходяться інвестиційні процеси, ін-тенсивність яких зумовлює відповідний рівень економічного зро

стання. Тому він розглядає саме проблему формування інвести-ційного середовища в державі.

Інституціональний підхід до аналізу інвестиційних процесів започаткував у своїй теорії ефективної конкуренщї Иозеф Шум-петер (1883—1950). Особливість його підходу полягала в тому, що, аналізуючи причини динамічних змін, він концентрував ува-гу на інституціональних складових суспільного розвитку, а саме на інноваційній діяльності як на функції виробництва.

Інституціональна за своєю суттю теорія Шумпетера стала тим поворотним пунктом, завдяки якому в інвестиційних доктринах почали зважати на автономні чинники, що справляють великий вплив на інтенсивність, територіальні й галузеві напрями інвес-тування.

На межі XIX та XX ст. основи вільної конкуренції, як регуля-тора капіталістичного господарства, було підірвано пануванням монополій. Вільне переливання капіталу та робочої сили, вирів-нювання витрат виробництва, цін та норми прибутку все це стало неможливим. Найбільшою мірою нездатність капіталістичної економіки до саморегульованого розвитку виявилася в роки сві-тової економічної кризи 1929 р. та «великої депресії» 30-х років. Ставало очевидним, що усуспільнення та ускладнення господар-ського механізму постійно потребують регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах. Усе це привело до зростання ролі держави, посилення її економічних функцій.

Вагомого значення проблемі державного регулювання інвес-тиційних процесів і формування інвестиційного середовища за умов кризового розвитку надавав Джон Мейнард Кейнс (1883— 1946). Він виступив з низкою праць щодо питань циклічного роз-витку. Головною з них є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», у якій сформульовано основні принципи тієї системи поглядів, що згодом отримала назву «кейнсіанство».