ЧАСТИНА ІІ. МІКРОЕКОНОМІКА РОЗДІЛ 12. АНАЛІЗ ПОВЕДІНКИ СПОЖИВАЧІВ § 1. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотива-ційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ре-сурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наяв-ними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ — їх здатність задовольняти потребу. Корисність — поняття суб’єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться.

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спо-стерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага — блага, що набуває негативної корисності (взагалі — забруднене повітря, вибірково — дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції ко-рисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

U = f(x1, x2, ……xn),

де U — рівень корисності;

x1, x2, ……xn — кількість споживаних благ, одиниць; п — кількість видів благ.

Корисність того самого блага може змінюватися в залежності від його кількості. Чим більшу кількість товару купує споживач, тим менше його намагання придбати додаткову одиницю товару. При цьому сумарна корисність усіх споживаних одиниць блага називається сукупною (загальною) корисністю (TU), а додаткова корисність, яку отримує споживач з однієї додаткової одиниці блага — граничною корисністю (MU).

Взаємозв’язок між кількістю спожитого продукту й ступенем задоволення від споживання кожної додаткової одиниці продукту відображає закон спадної гранич-ної корисності: за умови, що споживання інших благ не змінюється, а благом Х спо-живач насичується, задоволення від споживання наступної одиниці (порції) цього блага зменшується, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці блага Х знижується. Проілюструвати дію закону можна за допомогою таблиці сукупної і гра-ничної корисності (табл. 12.1).

Частина ІІ. Мікроекономіка

Таблиця 12.1

Закон спадної граничної корисності

 

Q — кількість Гранична корисність (од. корисності)       Сукупна корисність (од. корисності)

1          40        40

2          30        70

3          20        90

4          10        100

5          0          100

6          -10      90

7          -20      70

Як видно з табл. 12.1, кожне наступне здобуте благо, містить все меншу корис-ністю в порівнянні з попереднім, у міру того як потреба в цьому благі в споживача наближається до насичення.