§ 3. Міжнародні валютні відносини


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Міжнародні валютні відносини — це сукупність валютно-грошових і розрахун-ково-кредитних зв’язків у світогосподарській сфері. Валюта — грошова одиниця країни. Поняття валюти використовується в таких значеннях:

•          національна валюта — грошова одиниця певної країни (долар США, японська ієна);

•          іноземна валюта — грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні за-соби, виражені в іноземних грошових одиницях, які використовуються в між-народних розрахунках;

•          міжнародна (регіональна) грошова або розрахункова одиниця: СДР — грошова одиниця країн-членів Міжнародного валютного фонду, яка існує у вигляді за-писів на рахунках; ЄВРО — валюта країн Європейського Союзу, впровадження якої у безготівковій формі почалося з 1.01.1999 р. в 11 країнах і завершилося у 2001 р. запровадженням готівкової валюти.

Конвертованість валюти — гарантований обмін національної валюти на товари та послуги (внутрішня конвертованість); зовнішня конвертованість — гарантований обмін однієї валюти на іншу за діючим валютним курсом.

Вільно конвертовані валюти вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти, без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях. У світі налі-чується понад 300 найменувань національних грошей. Вільноконвертованими є ва-люти приблизно 20 країн світу (долар США, швейцарський франк та ін.). Більшість держав має вільну конвертованість валют лише по поточних операціях, а здійснення операцій з капіталом потребує ліцензій або інших форм дозволу.

Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо обміну на інші валюти (головним чином для резидентів), сфер використання валюти в міжнародних угодах, обертання на зовнішніх ринках. До них належать валюти деяких західноєвропей-ських країн, а також більшості країн, що розвиваються.

До замкнених (неконвертованих) валют належать валюти країн, які зберігають валютні обмеження на всі валютні операції, забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші (валюти залежних і економічно слабо розвинених країн, валюти колишніх соціалістичних країн ).

Валютний курс — ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій оди-ниці іншої країни.

Залежно від ступеня державного втручання у функціонування валютного ринку розрізняють:

•          систему гнучких валютних курсів,

•          систему фіксованих валютних курсів. Гнучкі валютні курси можуть бути вільними або регульованими: вільні курси

складаються на валютних ринках стихійно, під впливом попиту на валюти та їх про-понування, валютна політика з боку держави відсутня; регульовані валютні курси складаються на валютному ринку під впливом валютної політики держави. На валютний курс чинять вплив ряд факторів:

•          паритет купівельної спроможності (відносна купівельна спроможність валют)

або відносні рівні цін та витрат виробництва;

Частина І. Вступ до економічної теорії

•          відносні рівні процентних ставок,

•          стан платіжного балансу країни,

•          коливання циклічного характеру,

•          діяльність валютних ринків і спекулятивні операції,

•          ступінь використання валюти в міжнародних розрахунках. Вільні коливання валютних курсів, реагуючи на зміни у попиті та пропонуванні

валют, автоматично коригують дефіцити та активи платіжних балансів, вирівнюючи попит на іноземну валюту з боку видатків на імпорт з її пропонуванням з боку екс-порту, що становить головну перевагу системи гнучких валютних курсів. Недоліком системи є валютний ризик — ризик втрат, пов’язаний зі зміною валютного курсу.

Платіжний баланс країни фіксує всі операції, які мали місце між резидентами країни та резидентами інших країн протягом року. Складається з рахунків поточних операцій (експорт та імпорт товарів і послуг — торговий баланс, отримані та сплачені доходи, отримані та надані трансферти) та рахунку операцій з капіталом та фінанса-ми. Будь-які події, що викликають збільшення попиту на валюту країни, покращують її платіжний баланс, тому зміна курсу валюти є однією з важливих причин зміни ста-ну платіжного балансу.

Девальвація — офіційне зниження курсу валюти відносно інших, ревальвація — офіційне підвищення курсу валюти.

Державне регулювання валютних курсів здійснюється за допомогою девізної та дисконтної політики.

Девізна політика — це політика регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти. Ос новним інструментом девізної політики, яка чинить значний, але тимчасо вий і певною мірою обмежений вплив на валютні курси, є ва-лютні інтервенції.

Валютна інтервенція — це операція центрального банку країни з купівлі або про-дажу валют з метою підвищення або зниження курсу національної валюти; у разі зни-ження курсу національної валюти центральний банк продає значні суми іноземної валюти, що призводить до зростання курсу національної валюти, купівля централь-ним банком іноземної валюти приз водить до зниження курсу національної валюти.

Дисконтна політика — полягає у зміні облікової ставки центрального банку, яка впливає на міжнародний рух капіталів і через нього — на попит на валюту і валютний курс.

Фіксований валютний курс — твердий курс валюти, за яким уряд офіційно зобов’язується обмінювати національну валюту на іноземну і навпаки без будь-яких обмежень.

Фіксація валютного курсу зовсім не гарантує виключення впливу будь-яких чинників валютного курсу. Тому підтримка фіксованого валютного курсу потребує від країни достатніх валютних резервів для покриття дефіциту платіжного балансу. Якщо ці резерви є недостатніми, країні доведеться вдаватися до торговельних обме-жень або застосування інструментів фіскальної та монетарної політики. Макроеко-номічні наслідки такого шляху підтримки валютного курсу можуть бути руйнівними для економіки. Наприклад, підвищення процентної ставки призведе зростання попи-ту на валюту країни, але одночасно викличе скорочення внутрішніх інвестицій, отже, скорочення виробництва, зайнятості та доходу. Ціною утримання валютного курсу буде економічний спад. За умов фіксованого валютного курсу держава постає перед

Розділ 10. Сучасне світове господарство

вибором між збалансованим платіжним балансом та внутрішньою економічною ста-більністю.

Міжнародна валютна система — форма організації міжнародних валютних відно-син, що історично склалася і закріплена міждержавними угодами; сукупність засобів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких, здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у світовому господарстві.

Історично склалися три міжнародні валютні системи:

•          Система золотого стандарту (1879–1934) — валютна система, в якій роль всеза-гального еквівалента виконувало золото, а в обігу функціонували золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Автоматичне врегулювання платіжних балансів без будь-якого державного втручання, стабільність валютних курсів, яка забезпечува-ла розвиток міжнародної торгівлі, становили головні переваги системи золотого стан-дарту. Недоліками системи були неминучі пристосувальні макроекономічні процеси (інфляція, безробіття, гальмування економічного зростання), залежність національ-ної грошово-кредитної політики від змін у попиті на валюту та її та пропонування.

•          Бреттон-Вудська валютна система (1944–1971) — валютна система, за якої вперше в історії для регулювання валютних відносин були створені міжнародні валютно-кредитні організації — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнарод-ний банк реконструкції і розвитку (МБРР): кожна країна-член МВФ встановлювала фіксований золотий або доларовий паритет для своєї валюти і повинна була підтри-мувати стабільний курс своєї валюти відносно інших, девальвація початкового пари-тету понад 10% могла здійснюватися лише з дозволу МВФ і лише в разі виникнення стійкої нерівноваги платіжного балансу. Саме золотодоларовий стандарт, виключна роль США у системі несли в собі зародки протиріч, які зі зростанням економічної могутності країн Західної Європи та Японії, скасуванням у 1971 р. обміну долара на золото призвели до краху системи. З 1974 р. всі провідні валюти (долар США, фунт стерлінгів, німецька марка, ієна, французький франк та ін.) вирушають у плавання.

Міжнародний валютний фонд — міжурядова організація, створена з метою регу-лювання валютно-кредитних відносин між державами-членами та надання їм фінан-сової допомоги в разі ускладнень, викликаних дефіцитом платіжного балансу. МВФ надає кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і на підтримку перебудови економічної політики країн-членів. Головним призначенням кредитів «стенд-бай» в сучасних умовах є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Україна є членом МВФ з 1992 року.

•          Ямайська валютна система (з 1976 р.) — система «керованого плавання» валют;

передбачає, що центральні банки різних країн повинні здійснювати валютні інтер-

венції для запобігання значним коливанням валютних курсів. Система дозволила

розширити границі незалежності внутрішньої економічної політики країн від стану

їх платіжних балансів. Недоліком системи є ризики і значна невизначеність у між-

народному обміні, пов’язана з коливаннями валютних курсів.

Частина І. Вступ до економічної теорії