§ 2. Форми міжнародних економічних зв’язків


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Основними формами міжнародних економічних відносин є:

•          міжнародна торгівля товарами та послугами;

•          міжнародна міграція капіталів та робочої сили;

•          міжнародні валютно-фінансові та кредитні відносини;

•          міжнародна економічна інтеграція.

Міжнародна торгівля є традиційною і найбільш розвиненою формою міжнарод-них економічних відносин. Профіль країни у міжнародній торгівлі визначається на основі принципу порівняльних переваг, сформульованого Д. Рікардо: країна спеціа-лізується на виробництві тієї продукції, яку здатна виробляти з відносно меншими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами. За цих умов торгівля є

Частина І. Вступ до економічної теорії

взаємовигідною навіть між країнами з суттєвими відмінностями у рівнях національ-них витрат виробництва, ефективності економіки в цілому. Віна виступає чинником економічного зростання кожної окремої країни й світової економіки в цілому.

На розвиток міжнародної торгівлі чинить суттєвий вплив державна політика. За-лежно від масштабів втручання держави розрізняють:

•          політику свободи торгівлі (фритредства) — політику мінімального державного втручання у зовнішню торгівлю, яка розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропонування;

•          політику протекціонізму — політику захисту внутрішнього ринку та вітчизня-ного виробника від іноземної конкуренції шляхом застосування тарифних і не-тарифних інструментів торговельної політики.

Основним тарифним інструментом є мито — непрямий податок, який виконує дві основні функції — фіскальну та захисну.

До нетарифних інструментів відносяться:

•          квоти — кількісні обмеження експорту або імпорту;

•          ліцензування — регулювання зовнішньої торгівлі шляхом надання державни-ми органами дозволу (ліцензії) на експорт або імпорт визначеної кількості то-вару за певний період часу й заборони неліцензова ної торгівлі;

•          «добровільні експортні обмеження» — кількісне обмеження експорту, що ґрун-тується на зобов’язанні одного з торгівельних партнерів обмежити або принай-мні не розширювати обсягу експорту; це квота, яка встановлюється не країною-імпортером, а країною-експортером;

•          субсидії — державні грошові виплати, спрямовані на підтримку національних виробників і побічну дискримінацію імпорту (податок навпаки). Імпортні суб-сидії надаються виробникам товарів, які конкурують з імпортом на внутріш-ньому ринку країни, експортні субсидії надаються виробникам експортних то-варів з метою заохочення їх просування на зовнішній ринок.

•          демпінг — штучне зниження цін на товари на зовнішніх ринках для їх заво-ювання, усунення конкурентів; міжнародна дискримінація в цінах внаслідок продажу фірмою-експортером товарів на зарубіжних ринках за значно нижчи-ми цінами, ніж на внутрішньому, які нерідко не покривають навіть витрат ви-робництва.

•          ембарго — заборона державою або групою держав ввезення або вивезення то-варів, послуг, цінних паперів, валюти, а також затримання суден, вантажів та іншого майна, які належать іноземній державі; засіб економічного або політич-ного впливу одних країн на інші.

Міжнародний рух капіталів здійснюється у формах:

•          прямих інвестицій у промислові, торговельні та інші підприємства;

•          портфельних інвестицій (в іноземні акції, облігації та інші цінні папери);

•          міжнародних кредитів;

•          економічної допомоги (безоплатної та у вигляді пільгових кредитів).

Економічна інтеграція — тісний взаємозв’язок, взаємопереплетіння національ-них економік і формування спільного економічного простору. Вища форма інтерна-ціоналізації, передбачає вільне переміщення між країнами капіталів, товарів, робочої сили та ін.

Розділ 10. Сучасне світове господарство