§ 2. Підприємство та підприємницька діяльність


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Розглядаючи структуру факторів виробництва виокремлювали землю, працю й капітал як ключові чинники виробництва; нині до них додають новий чинник — підприємницький потенціал (потенційну можливість максимально ефективного використання сукупності кадрових, матеріальних і нематеріальних ресурсів). Фор-мування й використання цього потенціалу — це практично і є суттю поняття «підпри-ємництво», яке заведено вважати особливою сферою виробничо-господарської або іншої діяльності з метою одержання певного зиску.

Підприємництво — ініціативна діяльність, спрямована на пошук варіантів най-більш ефективного використання ресурсів з метою одержання прибутку.

Підприємництво як економічна категорія — система економічних відносин суб’єк-та підприємницької діяльності з державою, з іншими суб’єктами, з працівниками.

Частина І. Вступ до економічної теорії

У Законі України «Про підприємництво» сказано: «Підприємництво — це само-стійна ініціатива, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву про-дукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку». Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи.

Основними функціями підприємницької діяльності заведено вважати:

1)         творчу — генерування й активне використання новаторських ідей і пілотних проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підпри-ємництві);

2)         ресурсну — формування й продуктивне використання власного капіталу, а та-кож інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;

3)         організаційно-супровідну — практична організація маркетингу, виробництва, продажу, реклами та інших господарських справ. Підприємницька діяльність може здійснюватися без використання і з використанням найманої праці, без утворення або з утворенням юридичної особи.

Важливо усвідомлювати, що підприємництво (бізнес) завжди має здійснюватися за науково обґрунтованими принципами. До цих принципів належать:

1)         вільний вибір бізнесової діяльності;

2)         залучення на добровільних засадах ресурсів (грошових коштів і майна) інди-відуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;

3)         самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, установлення цін на товари та послуги, наймання працівників;

4)         вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;

5)         самостійне здійснення підприємцями — юридичними особами зовнішньоеко-номічної діяльності.

Суб’єкти підприємництва: індивідуальні особи (приватне підприємництво), гру-па осіб, об’єднаних між собою угодами та економічними інтересами (колективне під-приємництво), інколи державні органи (державне підприємництво).

Підприємець — це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку.

Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати само-стійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Особливості регулювання окремих видів підприємництва встановлюються зако-нодавством України.

Згідно з чинним законодавством України, всі підприємці рівні у своїх можливос-тях. Отже, немає значення, хто виступає в якості підприємця — індивідуал, коопера-тив, акціонерне товариство чи державне підприємство, — у всіх рівні права у сфері господарської діяльності.

Формування і функціонування соціально орієнтованого та економічно ефектив-ного підприємництва можливі за умови створення належного підприємницького се-редовища, що має інтегрувати в собі сприятливу суспільно-економічну ситуацію в країні, спиратися на розвинену ринкову економіку з відповідними активними право-вими та соціально-економічними регуляторами й ринковою інфраструктурою. Осно-вними умовами належного бізнесового середовища треба вважати:

Розділ 9. Су’бєкти ринкової економіки

1)         стабільність національної кредитно-грошової системи;

2)         пільгово-стимулюючу систему оподаткування підприємницьких структур (окре-мих підприємців);

3)         державну фінансову та інфраструктурну підтримку різномасштабного і насам-перед малого підприємництва;

4)         ефективний правовий захист інтелектуальної і промислової власності;

5)         науково обґрунтоване й ринкове спрямоване ціноутворення;

6)         сформованість колективних та індивідуальних матеріальних стимулів;

7)         інтеграцію підприємництва у світовий економічний простір;

8)         достатню привабливість іміджу підприємницької діяльності.

В Україні (з урахуванням окреслених параметрів ефективно функціонуючого підприємництва) першочерговим є створення організаційно-економічних передумов активізації підприємницької діяльності. Державна політика щодо активізації підпри-ємницької діяльності має передбачати:

•          створення економічних, правових і соціальних передумов, що забезпечували б розвиток ефективного бізнесу (прискорення виходу вітчизняної економіки з кризового стану, стабілізації економічної та політичної ситуації; швидке за-вершення реальної трансформації відносин власності; забезпечення державних гарантій свободи підприємництва; зміцнення національної грошової одиниці; зниження інфляції до мінімальних меж);

•          практичну реалізацію державної системи підтримки всіх напрямів підприєм-ництва (завершення формування належної ринкової інфраструктури; реаліза-ція системи фінансової підтримки підприємництва, включаючи формування стартового капіталу; створення умов для зовнішньоекономічної діяльності; за-початкування прогресивної системи підготовки кадрів для сучасного бізнесу; максимально можлива активізація малого підприємництва).

Підприємство — це колектив людей, об’єднаних кооперацією праці та загальними економічними інтересами. Підприємство — це комплекс засобів виробництва, які ма-ють певну технологічну єдність для створення певного продукту.

У політекономічному розумінні підприємство — це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб’єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:

1.         Саме на підприємстві проходить процес виробництва матеріальних благ (на-дання послуг).

2.         Підприємство має закінчений цикл відтворення (випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто, діє на основі комерційного розра-хунку.

3.         Підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом з правами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підпри-ємств залежно від трьох форм власності, визначених ст. 2 Закону «Про власність», та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. З точки зору організаційної форми підприємства визначаються як державні, колективні, приватні та підприємства двох і більше форм власності (змішані).

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприєм-ства, заснованого на державній власності. Державні підприємства як суб’єкти одної форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

Частина І. Вступ до економічної теорії

•          державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності;

•          державні підприємства, засновані на республіканській (Республіки Крим) власності;

•          державні комунальні підприємства, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство колективної власності») — це організаційно-правова форма підприємства, заснова-ного на одному або кількох видах колективної власності.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу спів-власників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права колективної власності. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління — вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Види колективних підприємств:

•          колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене в інший вид; колектив-не сільськогосподарське підприємство);

•          акціонерне або інше статутне господарське товариство

•          виробничий кооператив;

•          підприємство громадської організації (наприклад, профспілкове);

•          підприємство релігійної організації;

•          підприємство, створене господарським об’єднанням.

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство. Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства, засно-ваного на приватній власності однієї і більше фізичних осіб.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість пра-вового становища підприємства цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник уданому разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визначених Законом «Про власність», можна назвати три види приватних підприємств:

•          індивідуальне приватне підприємство, засноване на приватній власності і праці однієї фізичної особи (підприємство однієї особи);

•          сімейне приватне підприємство, засноване на приватній власності та праці гро-мадян, що проживають спільно як члени однієї сім’ї (наприклад, сімейним під-приємством може бути фермерське господарство);

•          приватне підприємство з правом найму робочої сили засноване на приватній власності окремого громадянина України, який використовує найману працю.

Якщо приватне підприємство має не одного, а кількох власників (наприклад, сі-мейне), його майно с спільною сумісною власністю.

Спільне підприємство — це організаційна форма підприємства, заснованого за за-конами України на базі об’єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських то-вариств, тобто є суб’єктами права колективної власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:

Розділ 9. Су’бєкти ринкової економіки

—        звичайні (національні) спільні підприємства;

—        спільні підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене за законами України, якщо в його статутно-му фонді протягом календарного року є кваліфікаційна іноземна інвестиція (тобто іноземна інвестиція, що становить не менше 20 відсотків статутного капіталу і при цьому не може бути менше суми, еквівалентної залежно від виду інвестиції 50 тися-чам доларів США, 100 тисячам, 500 тисячам чи 1 млн доларів США).

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства з місцез-находженням в Україні, створеного як суб’єкт права згідно із законодавством іно-земної держави, майно якого повністю є у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпоряд-ковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності інозем-ного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законо-давство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим гос-подарської діяльності.

Розрізняються малі та інші (середні, великі) підприємства.

Так, до малих підприємств належать підприємства: в промисловості — з кількіс-тю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб; у невироб-ничій сфері — до 25 осіб; у роздрібній торгівлі — до 15 осіб (За американською класи-фікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю зайнятих — до 500 осіб).

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства по-діляються на первинні, де користування основане на праві власності, й орендні, де користування зумовлено правом тимчасового володіння.

Нарешті, підприємства можуть на добровільних засадах об’єднуватись в асоціа-ції, концерни, трести та інші об’єднання (навіть транснаціональні) як за галузевою, так і за територіальною та іншими ознаками.