РОЗДІЛ 9. СУ’БЄКТИ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ § 1. Домогосподарства як суб’єкт ринкових відносин


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Домогосподарство — це особа або група осіб, об’єднаних з метою забезпечення всього необхідного для життя, тобто об’єднаних спільним веденням господарства. Домогосподарство і сім’я — поняття близькі, але різні. Сім’я — це сукупність осіб, які проживають разом, об’єднані родинними зв’язками і загальним бюджетом. До-могосподарство жорсткіше прив’язане до територіальних меж і включає членів, які не є родичами.

Економічні ознаки домогосподарства — спільне господарство, сімейний бюджет, спільні рішення. Сучасна економічна теорія розглядає домогосподарство як один із суб’єктів ринкової системи, що виконує виробничі і відтворювальні функції.

Класифікація домогосподарств

У суспільствах з розвинутою економікою домогосподарства відрізняються між собою за рівнем багатства, яким вони володіють. Це основний чинник, який впливає на диференціацію домогосподарств, існування їх різноманітних типів.

Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер на-селеного пункту, в якому проживає сім’я (велике місто, містечко, село). Сім’ї, залеж-но від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку (вели-кому чи малому), у багатоквартирному будинку, у багатоквартирному державному будинку. Отже, за формами власності та розмірами дому (квартири) сучасні домо-господарства є таких типів:

—        малі приватні домогосподарства (малий власний будинок);

—        великі приватні домогосподарства;

—        об’єднання співвласників багатоквартирних будинків;

—        домогосподарства у багатоквартирному державному будинку, що функціонує на основі оренди житла у держави;

—        гуртожитки.

Щодо останнього типу домогосподарств, то вони не відповідають тим стандар-там, що потрібні для проживання сім’ї.

Третім чинником, що визначає розміри домогосподарств, є кількість осіб, зайня-тих у ньому.

За даними останнього перепису в Україні налічується 14,1 млн домогосподарств, в тому числі 4,9 млн — це домогосподарства, які складалися із двох осіб; 3,8 млн — з трьох осіб; 3,4 млн — з чотирьох; 1,2 млн — з п’яти осіб; 0,5 млн — з шести та 0,2 — з семи і більше осіб. Середня кількість осіб домогосподарства в Україні становить 3,2.

Домогосподарство виконує чотири основні функції у національній економіці:

1)         постачальника ресурсів;

2)         споживача ресурсів;

3)         заощадника доходів;

4)         інвестора доходів.

Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно. Супер-ечність між безмежними потребами і обмеженими грошовими доходами (ресурсами) є вузловою проблемою родинної економіки. Інакше кажучи, в основі функціонуван-

Розділ 9. Су’бєкти ринкової економіки

ня домашнього господарства є принцип відповідності потреб і ресурсів, який харак-терний для економічної системи загалом.

Фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і струк-туру всіх доходів і видатків сім’ї за певний період часу, формує стиль споживання і життя. На основі даних про питому вагу видатків сім’ї на їжу можна говорити про рівень її добробуту. В Україні частка сімейних видатків на їжу значно більша, ніж у розвинутих країнах.

У розвинутій ринковій економіці доходи використовуються за схемою: частка до-ходів надходить державі як особисті податки, решта розподіляються між видатками на особисте споживання та особисте заощадження. Видатки на особисте споживання становлять понад 80% сукупного доходу домогосподарств. Видатки споживачів кла-сифікують так: 1) видатки на товари тривалого використання, 2) видатки на предме-ти щоденного вжитку і 3) видатки на послуги.

Якщо очікуваний термін використання товару три роки і більше, то його назива-ють товаром тривалого використання; якщо менше, ніж три роки, — предметом що-денного вжитку.

Заощадження — це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для при-дбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансових активів.

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ді-лових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непе-редбачених обставин — хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на пенсію, фінансування освіти дітей чи просто для фінансової захищеності.

Однак необхідності до заощадження ще не досить. Необхідність має супроводжу-ватися можливістю заощаджувати, що залежить від розміру доходу. Якщо дохід сім’ї дуже низький, то вона може мати від’ємні заощадження, тобто сім’я споживає більше, ніж становить її післяподатковий дохід. Це відбувається тоді, коли беруть позику або використовують заощадження, набуті, у роки з вищими доходами.

І нарешті, окремі люди заощаджену частину доходу використовують для здій-снення ділових операцій, скажімо, інвестують його у цінні папери, валюту, коштов-ності, не рухомість тощо.