§ 4. Типи, види й форми власності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

В історії розвитку суспільства виділяють два типи власності: приватну та сус-пільну (рис. 5.1).

Приватна власність в усіх своїх формах є потужним фактором розвитку суспіль-ства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшен-ня особистого, а отже, й суспільного багатства, надає економічну свободу вибору, право наслідування, утверджує реальну майнову відповідальність тощо.

Розрізняють два види приватної власності: трудову та нетрудову.

Перший вид приватної власності означає, що власність заснована на власній пра-ці власника або членів його сім’ї. Основними формами трудової власності є дрібно-товарне фермерське, ремісниче, одноосібне господарство, де власник і робітник ви-ступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова власність означає, що використовується праця найманих працівників. Вона передбачає відокремлення власника від процесу виробництва, а найманого пра-цівника — від засобів виробництва, тобто цим закладається певний антагонізм між працівником та власником засобів виробництва. Формами нетрудової власності іс-торично були: рабовласницьке господарство, феодальне господарство, приватнокапі-талістичне господарство.

Частина І. Вступ до економічної теорії

 

Власність громадських організацій

Рис. 5.1. Класифікація власності

Трудова власність включає в себе індивідуально-трудову, сімейну, індивідуальну з використанням найманої праці, партнерську і корпоративну форми власності

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в під-приємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім’ї, така власність має ви-гляд сімейної трудової власності (наприклад, фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й пра-цю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об’єднанням капіталів або майна кількох фізичних чи юридичних осіб. З метою здійснення спільної підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Розділ 5. Соціально-економічний устрій суспільства. Екомічна система суспільства та закони її розвитку

Корпоративна (акціонерна) власність — це капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, ство-реного за рахунок продажу акцій, є також інше майно, придбане в результаті госпо-дарської діяльності. Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, власники акцій є при-ватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу від них. Разом з тим, пересічні акціонери через роз-порошеність пакета акцій не мають реального права на участь у розпорядженні ка-піталом акціонерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління ка-піталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій.

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння є відокремлені власни-ки акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власни-ками контрольного пакета акцій, які розпоряджаються й управляють капіталом акці-онерного товариства як єдиною власністю.

Таким чином, акціонерний капітал поєднує приватну власність і колективну форму її використання, оптимально враховуючи особисті й колективні інтереси ак-ціонерів. У цьому сенсі акціонерна власність виходить за рамки класичної приватної власності. Вона виступає у формі асоційованої (інтегрованої) власності, яка поєднує в собі риси приватної і суспільної власності.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його ре-зультатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні співвласники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу — праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній Державна власність — це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпо-рядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (кому нальну).

Загальнодержавна власність — це спільна власність усіх громадян країни, яка не поділяється на частки і не персоніфікується між окремими учасниками економічного процесу.

Власність необхідна державі для виконання економічних, соціальних і оборонних функцій. Об’єктами державної власності є природні ресурси (земля, її надра, ліси, води, повітряний простір), енергетика, транспорт, зв’язок, дороги, навчальні заклади, закла-ди національної культури, фундаментальна наука, оборонні та космічні об’єкти тощо.

Муніципальна (комунальна) власність — це власність, яка перебуває в розпоря-дженні регіональних державних органів (області, міста, району тощо).

Кооперативна власність — це об’єднана власність членів окремого кооперативу, створена на добровільних засадах для здійснення спільної діяльності. Власність коо-перативу формується в результаті об’єднання майна, грошових внесків його членів і доходів, одержаних від їхньої спільної трудової діяльності. Кожен член кооперативу має однакові права на управління та дохід, який розподіляється відповідно до вне-сеного паю і трудового вкладу членів кооперативу.

Власність трудового колективу — спільна власність, передана державою чи іншим суб’єктом у розпорядження колективу підприємства (на умовах викупу чи оренди),

Частина І. Вступ до економічної теорії

яка використовується відповідно до чинного законодавства. Колективна власність може існувати в різних видах залежно від джерела викупу. Якщо підприємство ви-куплене за рахунок накопиченого прибутку, то створюється неподільна власність колективу підприємства. Якщо підприємство було викуплено за рахунок особистих доходів його працівників, то утворюється пайова власність.

Власність громадських та релігійних об’єднань створюється за рахунок власних коштів, пожертвувань громадян чи організацій або шляхом передачі державного май-на. Суб’єктами такої власності є партії, профспілки, спортивні товариства, церкви та інші громадські організації.