§ 2. Інтеграційні процеси в Європі


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

8 квітня 1951 р. в Парижі був підписаний договір про Європейське об’єднання вугілля і сталі, в яке ввійшли 6 країн — Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург. Так було зроблено перший крок до створення економічного співтова-риства. Новий могутній імпульс західноєвропейська інтеграція одержала в 1957 р., коли в Римі тими ж країнами були підписані договори про створення Європейсько-го економічного співтовариства (ЄЕС) та Європейського співтовариства по атомній енергії (Євроатом).

В склад співтовариства увійшли країни з високим рівнем розвитку, що сприяло значним темпам його росту. За перші 15 років розрив за обсягом ВНП на душу на-селення між країнами скорочувався: 26% в 1960 р., 13,5% в 1970 р. і 15% в 1973 р., що свідчить про зближення рівнів економічного розвитку учасників співтовариства.

Частина V. Міжнародна економіка

В 1973 р. відбулося перше розширення ЄЕС до 9 членів (добавились Великобри-танія, Данія і Ірландія). Це серйозно посилило диспропорції по країнах, насамперед із-за відносно низького рівня економічного розвитку Ірландії. В результаті розши-рення співтовариства в нього увійшли три країни, де доход на душу населення був нижчий середнього по співтовариству.

У 1981 року членом ЄЕС стала Греція, у 1986 році — Іспанія і Португалія, у 1995 році — Швеція, Австрія, Фінляндія, у 2004 році — Польща, Чехія, Словенія, Угор-щина, Словаччина, Мальта, Кіпр, Естонія, Латвія, Литва, у 2007 році — Болгарія та Румунія. На початок нового сторіччя ЄС залишається найбільшим і найпотужнішим інтеграційним об’єднанням у світі, метою якого є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створен-ню стійкого союзу народів Європи.

Введення спільної валюти є одним із найскладніших етапів західноєвропей-ської інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СР) через Економіч-ний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції — Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти «євро» та проведення єдиної валютної політики.

Введення в обіг з 1 січня 1999 року спільної валютної одиниці (євро) найбіль-шу в світі єдину валютну зону. «Євро» — зона охоплює більше 15 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного і Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірлан-дія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія Греція, Словенія та ін. За межами зони «євро» з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія.

Утворена «євро» — зона має загальну чисельність населення 314 мільйонів, її ВВП складає близько 19 відсотків світового. Для порівняння, частка США у за-гальному світовому виробництві — близько 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили і перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ — це торгово-економічне об’єднання, створене з ініціати-ви Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. — Португалія, а в 1995 р. — Австрія, Швеція і Фінляндія. В даний час членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, проте, відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава про-водить самостійну торгову політику стосовно третіх країн, і товари з цих країн не можуть вільно переміщатися всередині ЄАВТ (крім промислових товарів із ЄС).

Асоціація не ставить своєю ціллю створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.

Відмінності ЄАВТ від ЄС:

Розділ 41. Міжнародна економічна інтеграція

1)         в ЄАВТ немає наднаціональних органів, вищий керівний орган — консульта-тивна Рада, у котрій кожна країна має один голос;

2)         режим вільного, безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у відношен-ні промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію (інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змо-гло б витримати конкуренцію з боку ЄС);

3)         за кожною країною — членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна авто-номія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;

4)         в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.