§ 3. Міграційні процеси в Україні


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Міграційні зв’язки України з країнами зарубіжжя останнім часом пожвавились. Згідно законодавства громадяни України здобули право самостійно вибирати країну працевлаштування, а іноземці — з різних мотивів в’їжджати в Україну.

Падіння «залізної завіси», створення відповідної законодавчої бази, суттєве спро-щення механізму оформлення документів на виїзд стали своєрідним каталізатором стрімкого зростання еміграційної активності в суспільстві. Але основна економічна причина небувалого зростання обсягів еміграції українських громадян за кордон у 90-ті роки полягала у кризовому становищі на внутрішньому ринку праці та різкому падінні рівня життя населення.

Масова еміграція з України спричинюється такими обставинами:

•          зростанням безробіття;

•          величезною різницею в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні і краї-нах Заходу;

•          відсутністю перспектив професійного зростання для багатьох обдаро ваних лю-дей;

•          економічною нестабільністю в країні і невизначеністю шляхів виходу з неї;

•          гуманітарними мотивами;

•          відсутністю безпеки громадян.

Аналіз сучасного стану внутрішнього ринку праці та рівня життя населення

України не дає підстав для сподівань на поліпшення економічної ситуації, збільшен-ня обсягів виробництва, розширення пропорцій зайнятості, ре ального зростання за-робітної плати. Принаймні найближчим часом зупинити ескалацію труднощів, з яки-ми повсякденно стикаються всі верстви суспільства, навряд чи вдасться. Чинниками зниження рівня життя населення України є: загальна економічна криза; наявність формальної неоплачуваної зайнятості; значна чисельність безробітного населення, яке отримує мізерну допомогу від держави; невисокий рівень заробітної плати, осо-бливо в бюджетних організаціях, а також постійні та тривалі затримки її виплати: падіння курсу гривні; відтік грошей у тіньову економіку; систематичне зростання цін.

Постійно зменшується чисельність працюючих у наукомістких та соці альне орі-єнтованих галузях економіки. Скоротилася чисельність зайнятих у галузях машино-будівного комплексу та переробної промисловості. Більшість працівників, що звіль-нилися, перейшла у сферу торговельно-посередницької діяльності, тобто відбулася значна професійна декваліфікація кадрового по тенціалу. Досягти найближчим часом оптимальної зайнятості ми не зможемо, насамперед через те, що якість робочої сили не відповідає суспільним потре бам, а для створення нових робочих місць у різних секторах економіки не ви стачає інвестицій.

Систематично збільшується чисельність громадян України, котрі виїжджають на сезонні роботи або здійснюють ділові поїздки за кордон. За деякими даними, тільки

Розділ 39. Міжнародна міграція робочої сили

з Львівської, Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей на тимча-сові роботи за кордон щорічно виїздить близько 700 тис. осіб, а загалом цей процес охоплює від 5 до 7 млн громадян України.

Значна частина трудових мігрантів з України працює за кордоном нелегально. За деякими оцінками, спробу працевлаштуватися за кордоном під час поїздки за при-ватним запрошенням робить половина з тих, хто отримує дозвіл на виїзд. їх, по суті, можна віднести до категорії напівлегальних іммігрантів, оскільки вони все ж таки мають право на в’їзд у ту чи іншу країну

Сучасна еміграція з України — це п’ята у вітчизняній історії хвиля масового ви-їзду різних категорій населення в пошуках засобів існування за кордон на постійне чи тимчасове проживання. У 80-ті роки, крім етнічних емігрантів, за межі України ви-їжджали переважно представники творчої інтелігенції — вчені, музиканти, артисти, художники. На початку 90-х років обсяги еміграції зростали за рахунок високоосві-чених та кваліфікованих фахівців зі знанням іноземних мов та комп’ютерної техніки. Паралельно з цим розширилась і географія виїзду: якщо раніше це були 2–3 найроз-винутіші країни, то тепер наші співвітчизники працюють по всьому світові.

Нині для міграційних процесів в Україні характерною є тенденція до інтелекту-алізації складу еміграції. Ця тенденція зберігатиметься до подолання економічної кризи, оскільки за її умов значна частка висококваліфікованих фахівців не знаходить належного застосування для своїх знань та кваліфікації на батьківщині.

Після 1994 р. в еміграційне русло включилися й представники менш кваліфіко-ваних видів праці: будівельники, водії, автомеханіки, слюсарі, офіціанти, домогоспо-дарки. Відтік кадрів за кордон набуває дедалі більших масштабів, українські фахівці займають все нові «ніші» на міжнародному ринку праці.

У травні 1996 р. в Україні була введена державна статистична звітність про чи-сельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном. Зібраний офіційний матеріал дає певне уявлення про кількісний та якісним склад українських працівників, які виїхали на роботу за кордон в останні роки.

Серед країн, у яких офіційно працевлаштовуються українські громадяни, перше місце посідає Греція, на яку припадає третина всіх офіційно зареєстрованих за кор-доном трудових мігрантів з України. Значна їх частина працює в Чехії, Швейцарії, на Кіпрі, у Великій Британії та Ірландії.

Понад 80% наших емігрантів становлять мігранти, які працюють за кордоном на підставі трудового договору (контракту) з закордонним роботодавцем, на другому місці — громадяни, які працюють за договорами підряду (де них належать особи, відряджені українським роботодавцем на роботу за кордон для виконання певного обсягу робіт або послуг згідно з договорами, укладеними між українськими та за-кордонними суб’єктами господарської діяльності), на третьому — сезонні праців-ники (особи, які працевлаштовують ся закордоном протягом відповідного сезону), на четвертому — стажисти (працюють за наймом у закордонного роботодавця за отриманою професією з метою підвищення свого професійного чи кваліфікаційного рівня).

Основна частина українських трудових емігрантів влаштовується за кордоном на робочі місця, які не потребують спеціальної підготовки та професійного навчання, незважаючи на те, що це люди з достатньо високий рівнем освіти: до 50% — мають вищу освіту, а понад 30% — професійно-технічну підготовку.

Частина V. Міжнародна економіка

Еміграція для багатьох людей та їхніх сімей є способом виживання, оскільки вони не можуть знайти роботу у своєму регіоні чи в межах країни не тільки за фахом, але й будь-яку. Має значення і той факт, що навіть на найбільш низько кваліфікованих і непрестижних роботах за кордоном трудові мігранти отримують у кілька разів вищу зарплату, ніж вони могли б заробити вдома. У Чехії, наприклад, протягом року пра-цюють близько 0,5 млн громадян України, які зайняті головним чином у будівництві, легкій промисловості, сільському та домашньому господарстві. Потреба в робочій силі з України тут зумовлена ще й тим, що дуже значним є відплив чеських громадян на роботу до Німеччини.

Економічні та професійні мотиви еміграції полягають у незадоволенні спеціаліс-тів не тільки матеріальним становищем, а й своїм статусом у су спільстві, низьким соціальним престижем, тим, що наша слабка матеріально-технічна та інформаційна база не дає змоги реалізувати їхні творчі мож ливості.

Що стосується вікової характеристики, то найвищий рівень міграційної актив-ності зафіксований серед осіб 28–40 років, понад 70% українців, працюючих за кор-доном, — молодші за 40 років. Отже, вітчизняний ринок праці постійно втрачає най-активнішу й найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу країни.

Розділ 39. Міжнародна міграція робочої сили