§ 2. Економічний розвиток провідних країн світу у 20-ті роки


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

До початку 20-х років США перетворилися у високорозвинену індустріальну країну. Після недовготривалої економічної кризи (1920–1922 рр.) у країні розпочи-нається економічний підйом і пов’язане з ним посилення позицій США у світовій економіці, підвищення рівня та якості життя американців, яке отримало в економіч-ній історії назву «американського процвітання» (1923–1929 рр.).

Основу «процвітання» склали такі фактори:

—        перетворення США у світовий фінансовий центр;

—        масове оновлення основного капіталу;

—        розвиток фундаментальних досліджень та впровадження наукової організації праці;

Розділ 33. Господарство світу в міжвоєнний період

— розвиток найважливіших галузей важкої індустрії; чорної металургії, нафто-видобувної, електроенергетики, автомобільної, електротехнічної хімічної, ра-діотехнічної.

Символом американського «процвітання» став автомобіль. Випуск автомобілів здійснювався заводами Форда, компаніями «Дженерал Моторс», «Крайслер» та ін. Результатом промислового підйому стало збільшення національного доходу на 17%, збільшення доходів усіх верств населення.

Японія під час війни зміцнила свій економічний потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бойових діях. Змогла розширити свої коло-ніальні володіння, нав’язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити екс-порт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону.

Після повоєнної економічної кризи (1920–1921 рр.) на протязі 1924–1926 рр. спостерігався швидкий ріст будівельної, металургійної, суднобудівної та інших га-лузей промисловості, а також торгівлі. Найбільші успіхи були досягнуті в металургії, машинобудівній та хімічній промисловості. Проте провідну роль по-старому відігра-вала легка промисловість. За час підйому (1924–1926 рр.) завершилося становлення японського машинобудування як самостійної галузі.

Японський капітал все більше зміцнював свої позиції у провідних галузях еконо-міки. Так, концерни «Міцубісі» і «Сумітото» нарощували потужності у важкій про-мисловості, «Міцуї» та «Ясуда» — в галузях кредиту та зовнішньої торгівлі. Сімейні концерни (джайбацу) підтримували тісний зв’язок з правлячими колами.

Великим підприємцем була і держава. Технічний рівень її підприємств був зна-чно вищим, ніж приватних.

Англія належала до країн — переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних людських і матеріальних втрат — 1/3 національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінан-совий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.

Удвічі зменшився експорт товарів, натомість зріс імпорт. Продовжувалося від-ставання від США у розвитку окремих галузей промисловості, особливо у гірничо-добувній, сталеплавильній, текстильній, суднобудівній, обладнання яких було заста-рілим. Водночас Англії вдалося збільшити свої колоніальні володіння. Вона частково компенсувала свої втрати за рахунок німецьких воєнних репарацій.

Лише в кінці 20-х років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Ряд га-лузей промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) пере-живали спад. Держава вкладала значні інвестиції в авіаційну, автомобільну, електро-технічну та деякі інші галузі, завдяки чому вони успішно розвивалися. Нові галузі давали, однак, всього 10% обсягу промислового виробництва країни. Спостерігалося технічне відставання ряду галузей, що призвело до збільшення собівартості та зни-ження конкурентоспроможності англійських товарів на світовому ринку. Велико-британія залежала від імпорту сільськогосподарської продукції та промислової сиро-вини, що також негативно позначалося на економіці країни.

Франція ще більше, ніж Англія, постраждала в роки війни. Німеччина окупу-вала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогоспо-дарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.

Частина IV. Економічна історія

У період економічного піднесення країна вступила у 1924 р. Швидкому економіч-ному зростанню сприяло: повернення Ельзасу і Лотарингії, окупація Саару, репарації з Німеччини.

Успішно розвивалися нові галузі виробництва: автомобільна, авіаційна, електро-технічна, радіотехнічна, хімічна. Франція перетворилась на індустріально-аграрну країну.

Німеччина, яка відіграла найбільш активну роль у підготовці світової війни, ста-ла її самою приниженою жертвою. Економіка країни збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобі-лями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи.

Її становище викликало занепокоєння урядів країн Антанти. Саме тому США, Франція, Англія вирішили допомогти в оздоровленні німецької економіки. Цьому сприяло те, що господарство країн Антанти вийшло із кризи, породженої війною, і поступово стабілізувалося.

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений міжнародним коміте-том експертів під головуванням Чарльза Г. Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у Першій світовій ві-йні і прийнятий Німеччиною. Він передбачав різке зменшення щорічних репарацій-них платежів. Німеччині крім того була надана американськими кредиторами позика на 800 млн. марок (всього за планом Дауеса Німеччина отримала позику на суму 30 млрд. золотих марок). Ці капітали сприяли відновленню промислового виробництва, яке вже у 1927 р. досягло передвоєнного рівня. Поступово Німеччина стала виперед-жати Англію з експорту машин та індустріального обладнання. Прискореними тем-пами розвивалися хімічна та електротехнічна галузі промисловості.