§ 3. Особливості економічного розвитку провідних країн світу в кінці XIX — на початку XX ст.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Німеччина в останній третині XIX — на початку XX ст. за обсягами і темпами промислового виробництва зайняла II місце в світі та перше в Європі. Цьому сприя-ло ряд факторів, серед яких найголовнішими можна вважати:

—        завершення об’єднання Німеччини, що призвело до ліквідації митних кордо-нів, створення державної системи фінансів, грошового обігу;

—        перемогу у франко-прусській війні 1870–1871 pp., яка дала контрибуцію в 5 млрд. фр.

—        для розвитку промисловості були значні запаси вугілля, залізної руди, калієвої солі;

—        приєднання Ельзасу та Лотарингії, багатих на залізну руду;

—        аграрні реформи;

—        інтенсивне будівництво залізниць.

Особливістю індустріалізації у Німеччині було те, що прискорений розвиток промисловості, особливо важкої, був спрямований у мілітарне русло. Державні за-мовлення на зброю, боєприпаси у значній мірі зумовили ріст галузей важкої інду-стрії. Успішно розвивалися нові галузі промисловості: хімічна, електротехнічна, ав-томобілебудівна.

Оскільки у важкій промисловості не могло бути дрібних підприємств, Німеччина виходить на I місце в світі за концентрацією виробництва. Темпи економічного зрос-тання у країні були найвищими у Європі. Монополізація економіки Німеччини теж мала свої особливості. Процес монополізації відбувався тут на основі картелів та син-дикатів. Найбільше їх виникло у вугільній, хімічній, електротехнічній, суднобудівній та військовій галузях промисловості. Напередодні першої світової війни у Німеччині було близько 600 монополістичних об’єднань.

У кінці XIX ст. США стали провідною капіталістичною державою світу. Причи-нами економічного підйому були:

—        перемога Півночі над Півднем, створення національного капіталістичного ринку;

—        наявність величезних природних багатств;

Частина IV. Економічна історія

—        високий рівень накопичення національного капіталу і притік капіталів з Єв-ропи;

—        зростання чисельності населення, головним чином за рахунок емігрантів;

—        завершення промислової революції і індустріалізації по всій території країни і прискорений технічний прогрес.

США вийшли на перше місце у світі за обсягом промислової продукції, обігнали Великобританію, яка втратила роль «фабрики світу».

Вражаючими були темпи економічного розвитку країни. Національний дохід з 1870 по 1913 pp. виріс у 5 разів, а національне багатство — майже у 7 разів. Най-вищими темпами зростало промислове виробництво. Особливо швидкими темпами розвивалися нові галузі важкої промисловості — нафтова, алюмінієва, гумова, елек-тротехнічна, автомобільна, сталеплавильна.

У кінці XIX — на початку XX ст. відбулися якісно нові зміни в управлінні вироб-ництвом, викликані ростом концентрації виробництва і централізації капіталу. По-чали виникати акціонерні товариства, монополістичні об’єднання. Перші монополії виникли ще у 60–70-х роках. Одна з найбільших — «Стандарт ойл Компані» — була створена Дж. Рокфеллером у 1872 р. Згодом вона приєднала ще 14 компаній з видо-бутку та переробки нафти. У 1882 р. була реорганізована у трест і монополізувала виробництво понад 90% очищеної нафти у країні. На початку XX ст. у США було близько 800 трестів, у які входило понад 5 тис. підприємств з капіталом у 7 млрд. доларів. Монополізація сприяла ефективнішому управлінню виробництвом, однак поступово монополії зосередили у своїх руках велику економічну владу. Уряд США був змушений приймати антимонопольні закони, втручатися в економічні процеси.

Перехід до індустріального суспільства в Японії відбувся пізніше, ніж в країнах Західної Європи та США, і мав ряд особливостей. До середини XIX ст. вона була типовою аграрною країною, в якій панувала феодальна система господарства, фор-мувалося мануфактурне виробництво. Однак у кінці XIX ст. Японія стала доганяти провідні держави світу.

Особливості японського монополістичного капіталізму проявилися по — перше, в особливій формі монополій — джайбацу. Це були не зовсім монополії, тому що вони виникли не в ході конкурентної боротьби і концентрації виробництва, а при розда-чі державних підприємств у приватні руки. I місце серед джайбацу займав концерн «Міцуї», до якого входили банк, текстильні, гірничі, торгові підприємства. На II місці знаходився концерн «Міцубісі». До його складу входили судноплавні та суднобудів-ні підприємства, вугільні шахти.

Японські монополії зразу ж склалися як фінансово — промислові групи, що по-яснювалося державним характером японського капіталізму.

В останній третині XIX ст. в Англії почали знижуватися темпи промислового виробництва. Інтенсивний процес індустріалізації США, Німеччини, Росії, Японії зумовив виникнення нових центрів промислового виробництва. Англійська промис-ловість почала втрачати іноземні ринки збуту. Водночас американські та німецькі то-вари, дешевші та кращі за якістю, потрапляли на внутрішній ринок країни.

Головною причиною відставання Англії було поступове фізичне і моральне ста-ріння виробничої бази британської промисловості. Англійські фабрики та заводи були збудовані ще в кінці XVIII — першій половині XIX ст. і оснащені машинами та механізмами доби промислового перевороту. Вони неспроможні були виготовляти

Розділ 32. Господарство провідних країн світу в останній третині XIX – на початку XX ст.

таку кількість виробів і такої якості, як американські та німецькі, що базувалися на ефективнішій виробничій основі, створеній науково-технічним процесом останньої третини XIX ст.

Технічна модернізація англійської промисловості була вкрай необхідною, але надзвичайно дорогою і складною, вона вимагала додаткових капіталовкладень. Ан-глійські підприємці та банкіри віддавали перевагу експорту капіталу за кордон, в колонії та залежні країни, в яких наявність дешевої робочої сили забезпечувала їм високі прибутки. Вивіз капіталу був бажаним також з огляду на зростаючі потреби в колоніальній сировині — нафті, руді, кольорових металах, каучуку та ін.

Тим не менше, в англійській промисловості поступово відбувалися структурні зміни. Як і в США та Німеччині, в Англії високими темпами розвивалися галузі важ-кої промисловості, особливо сталеплавильна, електротехнічна, хімічна. Вони випере-дили традиційно розвинені галузі — видобуток вугілля, виплавку чавуну, переробку бавовни. На розвитку англійської промисловості позначалась слабка енергозабезпе-ченість країни.

Процес монополізації промисловості в Англії проходив повільніше, ніж в США та Німеччині, тут тривалий час зберігалися дрібні та середні підприємства. Банків-ський капітал випереджував промисловий за темпами концентрації і централізації. Напередодні першої світової війни 27 великих банків Англії володіли 86% усіх вкла-дів. Надлишковий капітал Англія інвестувала в економіки своїх колоній, які на по-чатку XX ст. у 100 разів перевищували розміри метрополії.

Франція впродовж XIX ст. займала друге місце в світі за рівнем промислового виробництва, поступаючись лише Англії. Однак в кінці XIX ст. вона опинилася на четвертому місці.

Причини промислового відставання Франції:

—        поразка у франко-прусській війні, сплата Німеччині 5 млрд. франків контри-буції, передачу частини своєї території — економічно розвинених провінцій Ельзасу та Лотарингії;

—        слабкий технічний рівень виробництва;

—        нестача сировини і палива;

—        відстала структура економіки;

—        політика буржуазії, за якою не вкладалися кошти у французьку промисловість. Французькі капітали експортувалися і становили 30% світових інвестицій. За даними на 1908 р. у французьку промисловість і торгівлю було вкладено 9,5 млрд. франків, в облігації та закордонні цінності — 104,4 млрд. франків. Вивіз капіталу в колонії та напівколонії давав величезні прибутки.

Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною.

Частина IV. Економічна історія