§ 2. Основні фактори суспільного виробництва та їхній взаємозв’язок.


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Виробнича функція

Виробництво пройшло тривалий шлях історичного розвитку. Проте, на всіх ета-пах воно демонструє деякі спільні риси. Зокрема, для його функціонування завжди в наявності мали бути такі елементи, як праця, засоби праці та предмети праці. Як вже зазначалось, виробництво — це процес створення матеріальних благ. У виробництві продукту людина впливає на об’єкти природи, надає їм форми, придатні для задово-лення матеріальних потреб. Для нас важливо з’ясувати питання, які фактори беруть участь у виготовленні благ.

Фактори виробництва — це всі необхідні елементи, які використовуються для ви-робництва матеріальних і духовних благ.

Існують різні підходи при виділенні факторів і їх класифікації в окремі групи.

По-перше, марксизм виходить з того, що фактори виробництва, як економічна ка-тегорія, визначають соціальну спрямованість виробництва. Вже на початковому етапі процесу виробництва формується класовий склад суспільства і необхідність бороть-би класів за «справедливість». Маржиналісти розглядають чинники виробництва як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможливий.

Частина І. Вступ до економічної теорії

По-друге, маржиналісти під капіталом розуміють засоби і предмети праці, а при-родні умови виділяють в особливий чинник. Марксисти об’єднують природні умови, засоби і предмети праці в єдиний речовинний чинник. Якщо ж йдеться про особливі природні умови у виробництві, то специфіка їх враховується через ренту. На їх дум-ку, це вже особливий розділ науки.

По-третє, якщо маржиналісти визнають підприємницьку діяльність як фактор виробництва, то марксисти заперечують її.

В цілому ж, відмінності у класифікації чинників обумовлені, головним чином, класовим підходом до аналізу суспільного виробництва. Класифікації чинників ви-робництва не є сталими. В економічній теорії постіндустріального суспільства в якості чинників виробництва виділяються інформаційний і екологічний чинники. Обидва вони тісно пов’язані з досягненнями сучасної науки, яка сама по собі теж ви-ступає як самостійний фактор, оскільки впливає на рівень ефективності виробництва та процес підготовки кваліфікованої робочої сили і підвищення потенційних можли-востей людського капіталу.

Від поняття «фактор» слідує відрізняти поняття «ресурс». Ресурс — це потен-ційний фактор виробництва. Отже, фактор виробництва — це ресурс, залучений в процес виробництва, тобто до того, як природні об’єкти виявилися залученими у ви-робництво, вони виступали як природні ресурси: земельні, лісові, мінеральні, енерге-тичні і т.д.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, еко-логію (рис. 3.1).

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родо-вища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у вироб-ничому процесі. До такого фактора відносяться наступні елементи природи:

Рис. 3.1. Фактори виробництва

1)         сільськогосподарські землі;

2)         ліси;

 

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

3)         води океанів і морів, озер, річок, а також підземні води;

4)         хімічні елементи земної кори (корисні копалини);

5)         атмосфера, атмосферні і природнокліматичні явища і процеси;

6)         космічні явища і процеси;

7)         простір Землі як місце розміщення речовинних елементів економіки, а також навколоземний простір.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю люди-ни, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг. В економіч-ній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу». Сама категорія «людський капітал» виникла в умовах становлення інформаційно-технотронної економіки, в якій головним виробничим ресурсом стають обдарова-ність, здібності і знання. Людський капітал — сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, який доцільно й ефективно використовується в тій чи іншій сфері сус-пільного виробництва. Людський капітал — це вартість запасу здібностей, досвіду, знань, які залучені до процесу господарювання і капіталізовані на основі найму та приносять додану вартість (прибуток). Людський капітал включає в себе з боку ін-вестицій — власні інвестиції робітника, інвестиції держави, громадських фондів і ор-ганізацій тощо у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку результатів — прибуток у вигляді приробітку (додаткову зарплату). Окрім цього до його складу відносять також відповідний приріст прибутку фірми (роботодавця) від підвищення продуктивності праці (професіоналізму) робітника; з боку інвестицій — інвестиції фірми (роботодавця) у підвищення продуктивності праці робітника, а з боку резуль-татів — прибуток фірми (роботодавця) і деякий прибуток робітника у вигляді при-росту зарплати. Ці ж якості властиві не тільки виробничому капіталу, але й інститу-ційному, культурному капіталу, капіталу здоров’я тощо.

Капітал — це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, що використовуються для виробництва товарів та послуг. Поняття «капітал» походить від латинського «capitalis», що означає — голо-вний, основний. Дефініція капіталу як категорії, що має складну економічну, філо-софську й правову природу, була закладена Аристотелем ще за часів античності. На сьогоднішній день існує досить багато визначень поняття «капітал». Різноманітність його трактувань пов’язана із багатогранністю істотних сторін цієї економічної кате-горії, проте у деяких визначеннях як класиків економічної думки, так і у визначеннях сучасних економістів, є деякі універсальні.

У світовій економічні думці поняття «капітал» модифікувалось разом зі зміною однієї економічної школи іншою. Систематизація дефініцій капіталу з погляду різ-них економічних шкіл подана у таблиці 3.1.

За особливостями своєї участі в процесі виробництва і взаємодії з працею як фак-тором виробництва, засоби виробництва діляться на предмети праці і засоби праці.

Активна частина засобів праці включає знаряддя праці — те, що безпосередньо впливає на предмет праці: верстати, машини, устаткування, інструменти. Історія свід-чить, що завдяки розвитку знарядь праці йшло заміщення праці капіталом і підвищу-валася загальна продуктивність праці, коли ручна праця, заснована на використанні нескладних знарядь праці, стала замінюватися механізованою, заснованою на викорис-танні машин як основних знарядь праці. З середини XX ст. машини стали доповнюва-тися, і навіть, витіснятися автоматами, здатними заміщати і частину розумової праці.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Таблиця 3.1

Систематизація поглядів на поняття «капітал» у ретроспективі та на сучасному етапі розвиту економічних відносин

 

Економічна школа     Представник  Визначення капіталу

Античність    Аристотель (384–322 рр. до н.е.)    Джерело накопичення багатства.

Мерканти-лісти        Т. Ман (1571–1641)  Абсолютна форма багатства.

Фізіократи      Ф. Кене (1694–1774)            Сума грошей, авансована у виробництво.

Класична еко-номічна школа          У. Петі (1623–1687)  Грошова вартість.

 

            А. Сміт (1723–1790), Д. Рікардо (1772–1823)        Капітал як накопичений запас (частина багат-ства), необхідний для подальшого виробництва, від якого розраховують отримати прибуток.

 

            Ж. Б. Сей (1767–1832)         Фактор, що створює вартість.

 

            Н. Г. Чернишевський (1828–1889) Матеріальні цінності, спрямовані на вироб-ництво.

Марксизм       К. Маркс (1818–1883)          Гроші, що беруть участь у процесі обігу. Вар-тість, що приносить додану вартість. Засіб експлуатації робітників.

Австрійська   Е. Бем-Баверк (1851–1919) Засоби існування, що авансуються робочим.

 

школа  К. Менгер (1840–1921)        Економічні блага, що спрямовані на майбут-нє, беруть участь у виробництві і є джерелом доходу.

Неокласична школа  А. Маршал (1842–1924)       Призначений для торгівельно-промислових цілей і є фактором виробництва.

 

            П. Самуельсон (1915)           Ресурс довготривалого користування, створе-ний з метою виробництва.

Кембриджська школа           Дж. Робінсон (1903–1983)   Гроші, універсальний товар ділового світу.

Сучасні еконо-місти А. М. Румянцев         Відносини експлуатації.

 

            А. С. Булатов К. А. Раїцький          Блага, що використовуються як ресурс у по-дальшому виробництві.

 

            А. В. Парамонов       Засоби виробництва, що приносять додану вартість.

 

            П. Бурд’є        Ресурс, що конвертується у гроші та інституа-лізується у формі прав власності.

 

            І. О. Бланк     Накопичений запас економічних благ у гро-шовій та товарній формі, що беруть участь у економічному процесі як інвестиційний ре-сурс та фактор виробництва.

Пасивна частина засобів праці включає виробничі будівлі, споруди, допоміжні пристрої, труби, цистерни, дороги, канали зв’язку. Все це нерідко називають судин-ною системою виробництва, тобто системою забезпечення функціонування активної частини засобів праці.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

До моменту залучення засобів виробництва в процес виробництва вони виступа-ють у формі ресурсів двох видів: капітальних і матеріальних.

До капітальних ресурсів відноситься те, що стає засобом праці в процесі вироб-ництва і характеризується тривалим терміном служби. Як правило, вони вимагають і довгого часу для свого створення.

До матеріальних ресурсів відносять те, що стає предметом праці і що, до моменту залучення в сферу виробництва, було частиною природних ресурсів.

Через обмеженість ресурсних можливостей, суспільству необхідно якісно вдо-сконалювати засоби виробництва, перш за все, знаряддя праці, що є важливим чин-ником зростання продуктивності праці. Тим самим, капітал постає у вигляді матеріа-лізованого втілення науково-технічного прогресу.

Наука — це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення. Втілюючись у ви-робничу діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, передових методів організації виробництва та праці тощо, наука перетворилась на головну про-дуктивну силу суспільства.

Невід’ємною частиною науки стає інформація, що поступово перетворюється в важливий фактор сучасного виробництва. Інформацію можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою викорис-тання їх у різних сферах її життєдіяльності і, насамперед, в економічній сфері. З роз-витком інформаційних технологій і все більшим використанням інформації у всіх соціально-економічних процесах і явищах відбувається трансформація структури факторів виробництва, центром якої стає інформація. Більшість факторів, залучених в процес виробництва, мають інформаційну складову. В зв’язку з цим, економічна наука в останні десятиріччя характеризується істотними змінами, що стосуються як предмету її дослідження, так і методів і підходів. Інформаційні ресурси завжди в тій чи іншій мірі впливали на економічні процеси, проте, значним цей вплив стає при переході до постіндустріального способу виробництва, а відповідно зацікавленість в осмисленні природи економічних відносин, пов’язаних з інформаційним ресурсом, їх зміст і форм прояву виникає саме на цьому етапі розвитку.

Інформаційний ресурс можна визначити як сукупність засобів, призначених для задоволення потреб, залучення яких у відтворювальний процес не приводить до зменшення їх запасів. До цього типу відноситься широкий спектр різних ресурсів, що не мають, на перший погляд, нічого спільного — від знань і навиків до методів ор-ганізації виробництва і технологій, від науково-дослідних розробок до оперативних даних про стан ринкової кон’юнктури. Під інформаційним ресурсом як економічною категорією ми розуміємо сукупність економічних відносин з приводу формування і використання невідчужуваного запасу у вигляді сукупності даних природного, пра-вового, наукового, соціально-економічного і іншого змісту, вживаних у відтворю-вальному процесі для підвищення його ефективності за допомогою зниження невиз-наченості і зв’язаних з невизначеністю ризиків у взаємодії економічних суб’єктів з метою отримання додаткової вигоди.

В останні десятиріччя все більшого значення в житті суспільства набуває еколо-гічний фактор, який впливає не лише на життя людини, а й на її виробничу діяль-ність.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Екологічний фактор — це система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону на-вколишнього середовища, а також на його відтворення. На мікроекономічному рів-ні господарювання екологічний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або, навпаки, значно збільшувати витрати виробництва. На макроеконо-мічному рівні зростання суспільних екологічних витрат суттєво впливає на динаміку продуктивності суспільної праці, обсягів ВНП та національного доходу.

Підприємницькі здібності — це найскладніша для сприйняття і, як наслідок, як-найменше аналізована частина ресурсів людини, це спеціальні здібності, визначальні можливості людини успішно займатися підприємницькою діяльністю.

Підприємницькі здібності можна вважати особливим видом людського капіталу, представленого діяльністю по координації і комбінуванню всіх основних факторів виробництва.

У підприємця повинна поєднуватися велика кількість загальних і спеціальних здібностей. Він повинен бути енергійним, рішучим, кмітливим, ініціативним, госпо-дарським, гнучким, відрізнятися швидкістю розуму, володіти самостійністю мислен-ня і багатьом іншим.

Підприємницькі здібності можуть включати:

—        ініціативу по з’єднанню різних ресурсів для виробництва якого-небудь товару або послуги;

—        ухвалення неординарних рішень по управлінню виробництвом;

—        впровадження інновацій шляхом вдосконалення виробництва або радикаль-них змін виробничих процесів для виробництва нової продукції;

—        ухвалення відповідальності за всі економічні ризики, пов’язані із змінами ви-робництва.

Якщо людина володіє підприємницькими здібностями, це дозволяє їй знаходити і використовувати оптимальне поєднання ресурсів в процесі виробництва, створюва-ти і застосовувати новації, йти на певний ризик, необхідний для виконання постав-леної мети. Основні якості успіху підприємця визначаються компетентністю, запо-взятливістю, самоорганізованістю, особовими якостями, ефективністю керівництва бізнесом. Крім цього, успіх підприємця визначається такими характеристиками осо-би, як мотивованість, спрямованість; динамічними психічними якостями — увага, пам’ять, мислення, мова.

Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва й обсягом про-дукції, що виробляється за допомогою цього набору факторів, характеризує вироб-ничу функцію.

Виробнича функція — це технологічне співвідношення, що висвітлює залежність між сукупними витратами факторів виробництва і максимальним обсягом випуску продукції.

Виробнича функція з двома факторами виробництва (працею і капіталом) запи-сується такою формулою:

Q = f(L, К),

де Q — обсяг випуску продукції; L — затрати праці; К — затрати капіталу; f — функція.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Якщо врахувати весь набір факторів виробництва (працю, капітал, матеріали та інші фактори), то виробнича функція матиме такий вигляд:

Q = f(L, К, C, ……, Xn),

де С — витрати матеріалів;

Хn — витрати інших ресурсів.

Виробнича функція вказує на існування альтернативних можливостей, за яких різне поєднання факторів виробництва або їхня взаємозаміна забезпечують такий са-мий максимальний обсяг випуску продукції (рис. 3.2).

 

 

Y

Y

Y

Y

x

x

X

x

Рис. 3.2. Графік варіантів використання факторів виробництва

Лінія Х1–X2 характеризує рівень використання фактора А.

Лінія А–А — кількість продукту, який може бути отриманий при оптимальному використанні фактора А.

Лінія Q–Q характеризує реально вироблений продукт за наявності того чи іншо-го рівня використання фактора А.

Якщо процес виробництва постійно відображається лінією А–А, то це означає, що фактор виробництва використовується оптимально. Якщо лінія опускається нижче, значить, фактор недовикористовується, якщо вище — використовується з надлишком.