§ 3. Господарство класичного середньовіччя (X–XV ст.)


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Період характеризується завершенням процесу формування феодальних відно-син. Селяни були поставлені в поземельну і особисту залежність. Спостерігається зростання продуктивних сил. Завдяки поступовому вдосконаленню знарядь праці і підвищенню її продуктивності проходить спеціалізація працівників в різних галузях виробництва — ремесло відділяється від землеробства в окрему галузь. Зростаюча спеціалізація призводить до зростання обміну, розширення торговельних зв’язків. З’являються купецькі гільдії, розвивається ринкове господарство.

Основною формою організації виробництва в сільському господарстві залиша-ється феодальне помістя, у якому в XI–XIII ст. панувало натуральне господарство (повністю забезпечувалися потреби за рахунок власних ресурсів). Однак, в XIV– XV ст. починається розклад феодальних відносин. Відбувається заміна відробітко-вої ренти грошовою (комутація ренти), розвивається оренда. Дворяни починають застосовувати в господарстві найману працю. В основі цих процесів поглиблюється суспільний поділ праці, розвиваються товарно-грошові відносини. Зміна феодальної ренти призвела до послаблення, а потім і ліквідації особистої феодальної залежності.

В XI ст. в економічному житті Західної Європи почався період урбанізації — від-родження античних міст (Рим, Неаполь, Париж, Генуя, Ліон, Лондон) і утворення нових (Гамбург, Любек, Лейпциг, Магдебург). Відокремлення ремесла від сільського господарства, розвиток товарних відносин стимулював виникнення міст як центрів ремесла і торгівлі. Ремісники, як дрібні товаровиробники, які мали високу кваліфіка-цію для захисту своїх інтересів об’єднувалися в особливі корпорації — цехи.

Середньовічний цех — підприємство, у якому використовувалася ручна праця, був відсутній поділ праці і застосовувалася робоча сила залежних працівників. Кож-ний цех мав свій статут. Повноправним членом цеху був майстер — дрібний товаро-виробник, який був власником майстерні і засобів виробництва. В якості помічників

Частина IV. Економічна історія

у нього працювали один або декілька учнів. В XI–XII ст. кожний учень міг, здавши екзамен, отримати звання майстра. Перші цехи виникли в X ст. в Італії.

У перші століття свого існування цехи мали прогресивне значення, адже забез-печували високу якість виробів, однак з середини XIV ст. цехова організація ремесла з її жорсткою регламентацією, забороною реклами, нерозголошенням секретів вироб-ництва, стає перешкодою економічному розвитку.

Ріст міст в XI–XV ст. сприяв розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Серед-ньовічна торгівля була в основному морською. Зовнішня торгівля була сконцентро-вана в басейнах Середземного, Балтійського та Північного морів. Середземноморська торгівля об’єднувала купців Іспанії, Франції та Італії, які торгували між собою, а та-кож із Візантією і Сходом. Найбільший вплив у цій торгівлі мали купці могутніх місь-ких республік Північної Італії — Генуї та Венеції. Зі Сходу везли в Європу предмети розкоші, вино, прянощі, фрукти. В торгівлі по Північному та Балтійському морях брали участь північно — німецькі міста, Нідерланди, скандинавські країни, Північна Франція, Англія, західні землі Російської держави (Новгород, Псков). Провідна роль у північній торгівлі належала Гамбургу, Любеку, Бремену, Брюгге, Лондону. Згодом вони об’єдналися у спілку приморських міст під назвою Ганза (об’єднання, спілка), яка об’єднувала більше 70 міст на чолі з німецьким містом Любеком. Ганзейські купці везли з Північної та Східної Європи хліб, рибу, мед, віск, смолу, дьоготь, пушину в обмін на сукно з Англії та Фландрії, німецькі металічні вироби, французькі вина. Ді-яльність спілки тривала з XII до XVII ст.

Товари східного та південного потоків зустрічалися на ярмарках, які були най-більш розповсюдженою формою середньовічної міжнародної торгівлі. В XIII–XIV ст. самим жвавим місцем торгівлі було графство Шампань (Франція), де ярмарки про-ходили цілий рік. В другій половині XIV ст. ярмаркові центри перемістилися в Ліон та Женеву. В XV ст. центром ярмаркової торгівлі в Європі стало м. Брюгге (Фланд-рія).

Торгівля, як відомо, без грошей нормально розвиватися не може. У Західній Єв-ропі в середні віки в грошовому обігу була велика кількість найрізноманітніших мо-нет. Розібратися у їх повноцінності, обміняти їх було досить складно. На допомогу купцям прийшли так звані міняйли. Поступово міняйли перетворилися на банкірів. Вперше вони з’явилися на півночі Італії у XV ст. В багатьох містах були організо-вані установи, які видавали кредити під заставу цінних речей, беручи за це 5%. Їх ініціаторами стали францисканські монахи. Спочатку ці установи називали «горою милосердя», а згодом — ломбардами, тобто установами, які винайшли італійці. Пер-ший ломбард був заснований у 1462 р. у м. Перуджі (провінція Ломбардія). Банки виникли в Італії ще в XI ст.

Інтенсивний розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, грошо-вого обігу, банківської системи, кредиту свідчить, що в ряді країн Західної Європи з’явилися паростки нового, прогресивнішого виробництва. Виникають спеціалізова-ні райони з виробництва різноманітних товарів, численні ярмарки, товарно-грошові відносини, формуються національні ринки.

Розділ 29. Економічний розвиток країн західної європи в епоху середньовіччя