РОЗДІЛ 3. ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА, ЙОГО ФАКТОРИ ТА ФАЗИ § 1. Сутність і структура суспільного виробництва


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Виробництво — це процес взаємодії людини з природою з метою створення мате-ріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змі-нюється спосіб та вид виготовлення благ і послуг, але відбувається і моральне вдоско-налення самої людини. Будь-яке виробництво є процесом суспільним і безперервним.

Суспільне виробництво — це сукупна організована діяльність людей із перетво-рювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Кінцевим результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспіль-ний продукт — це синтезоване поняття, яке включає різноманітні матеріальні й не-матеріальні блага та послуги, які створюються в різних галузях виробництва.

У процесі виробництва взаємодіють праця і природа.

Праця — це свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб людей. Праця є процесом функціону-вання робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. В процесі трудової діяльності людина може удосконалювати свої трудові навички, набувати виробничий досвід, накопичувати теоретичні і практичні знання, що поліпшує якість робочої сили. Робоча сила може функціонувати лише в системі певних виробничих відносин і є головною продуктив-ною силою суспільства, визначальним елементом продуктивних сил.

Виробничі відносини — це сукупність матеріальних економічних відносин між людьми в процесі суспільного виробництва і руху суспільного продукту від вироб-ництва до споживання. Виробничі відносини є необхідною стороною суспільного ви-робництва.

В процесі праці виникають відносини, обумовлені потребами технології і органі-зації виробництва, наприклад, відносини між працівниками різних спеціальностей, між організаторами і виконавцями, пов’язані з технологічним розподілом праці все-редині виробничого колективу або в масштабах суспільства. Тому існує певна класи-фікація виробничих відносин.

Техніко-економічні відносини. Це відносини між людьми, що виникають з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага. Техніко-економічні відносини є матеріально-речовим змістом суспільного виробництва.

Організаційно-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу за-стосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, кон-центрація та комбінування виробництва.

Частина І. Вступ до економічної теорії

Соціально-економічні відносини — насамперед, це відносини власності в еконо-мічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають головне в еконо-мічній системі — спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Крім того, відносини власності зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соці-альну структуру, систему влади.

Таким чином, соціально-економічні відносини, основою яких є відносини влас-ності, займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економіч-ній системі взагалі, виконуючи в ній системотвірну функцію.

Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил. Вони виникають в залежності від характеру і рівня розвитку продуктивних сил як форма їх функ-ціонування і розвитку. В свою чергу, виробничі відносини впливають на розвиток продуктивних сил, пришвидшуючи чи гальмуючи їх розвиток. В ході цього розвитку виникають протиріччя між зростаючими продуктивними силами і застарілими ви-робничими відносинами, які можуть бути вирішені лише шляхом зміни виробничих відносин і приведення їх у відповідність з продуктивними силами.

Продуктивні сили — це система суб’єктивних (людина) і матеріальних елементів, які здійснюють «обмін речовин» між людиною і природою в процесі суспільного ви-робництва. Продуктивні сили відображають активне відношення людини до природи, що заключається в матеріальному та духовному освоєнні і розвитку її багатств, в ході якого відтворюються умови існування людини і відбувається процес становлення і розвитку самої людини. Кожній стадії розвитку продуктивних сил відповідають певні виробничі відносини, які виступають в якості суспільної форми їх руху. Пород женням розуму і праці людини є матеріальні елементи продуктивних сил — засоби виробницт-ва і засоби споживання. Засоби виробництва складаються із засобів праці, за допомо-гою яких людина діє на природу, і предметів праці, на які направлена праця людини.

Засоби праці — це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Засоби праці включають машини, верстати, інструменти, за допомогою яких людина впливає на природу, а також виробничі будівлі, землю, канали, дороги тощо. Застосу-вання і створення засобів праці — характерна риса трудової діяльності людини.

Предмет праці — речовина природи, на яку людина впливає в процесі праці з ме-тою пристосування її для особистого або виробничого споживання. Предмет праці, що зазнав вже дію людської праці, але призначений для подальшої обробки, назива-ється сировиною. Деякі готові продукти також можуть вступати в процес виробни-цтва як предмети праці (наприклад, виноград у виноробній промисловості, тваринне масло в кондитерській промисловості). Визначальна роль у засобах праці належить знаряддям праці. У міру їх розвитку і вдосконалення росте технічне озброєння праці, міняється роль людини в процесі виробництва, зростає його панування над приро-дою. Засоби праці є виробничою фундацією народного господарства, що використо-вуються на користь всього суспільства. Переважне зростання виробництва засобів праці в порівнянні з виробництвом предметів споживання — економічний закон роз-ширеного відтворення, заснованого на великому машинному виробництві. Засоби праці і, особливо, знаряддя праці є мірилом рівня розвитку робочої сили і, в певній мірі, показником тих відносин, за яких здійснюється праця. Засоби виробництва утворюють матеріально-технічну базу, виробниче багатство суспільства. Окремі за-соби праці одночасно можуть виступати і предметом праці. Наприклад, земля в од-них галузях використовується як засіб праці (сільськогосподарське виробництво), а

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

в інших — як предмет праці (видобувна промисловість). Загальним предметом праці людини є природа в цілому.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери, або блоки галузей:

1)         основне виробництво;

2)         виробнича інфраструктура;

3)         соціальна інфраструктура.

Основне виробництво — це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспіль-ного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народ-ному господарстві загалом. До них належать: транспорт, зв’язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сфе-ру матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура — це нематеріальне виробництво, де створюються не-матеріальні форми багатства та надаються нематеріальні послуги, які відіграють ви-рішальну роль у всебічному розвитку працівників, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рів-ня. Сфера соціальної інфраструктури включає охорону здоров’я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, громадський транспорт і зв’язок, культуру, мисте-цтво та ін. В сукупності виробництво матеріальних послуг (виробнича інфраструкту-ра) і нематеріальних послуг становлять сферу послуг.

Співвідношення нематеріального та матеріального виробництва з розвитком суспільно-історичного прогресу змінюється. В умовах високого рівня розвитку нау-ки і техніки зростають роль і значення сфери нематеріального виробництва і особли-во продукування духовних цінностей. Швидко розвивається сфера послуг, виробни-ча і соціальна інфраструктура, сфера інформаційного обслуговування виробництва. Розширюється структура продуктивної праці — продуктивною стає праця у сфері не лише матеріального , а й нематеріального виробництва.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Серед дослідників немає єдності думок з цієї проблеми. Все залежить від того, які класифікаційні ознаки беруться за основу при визначенні соціальних форм виробництва. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виді-ляються:

•          доіндустріальне виробництво. Для такого виробництва характерними були примітивні, ручні засоби праці; енергетична база у вигляді сили худоби і ро-бітників. Такі роботи, як прядіння, ткацтво, підйом води, обробка деревини і металу тощо, виконувалася вручну, і їм відповідала велика кількість ручних знарядь праці, які досягли найбільшої диференціації в період панування ману-фактурного виробництва;

•          індустріальне виробництво. Індустріальне виробництво базувалося на механі-зованій праці. Характерними ознаками періоду становлення індустріального

Частина І. Вступ до економічної теорії

способу виробництва були: спеціалізація праці і виробництва, тобто виділення окремих операцій, видів, підвидів технологічних операцій тощо; концентрація праці і виробництва та формування на цій основі так званого ефекту масштабу; централізація власності і управління власністю; приватизація, тобто розши-рення і поглиблення інституту приватної власності; капіталізація, яка сприяла створенню умов для швидкого розвитку виробництва.

• постіндустріальне виробництво. Постіндустріальне виробництво базується на автоматизованій праці. Формування постіндустріального виробництва поча-лося у другій половині ХХ ст. Цей процес до сьогоднішнього дня є незаверше-ним. Для сучасного постіндустріального виробництва характерним є розвиток таких процесів, як посилення інтеграції праці і виробництва в умовах розви-тку процесів диференціації; посилення диверсифікації виробництва, тобто на одному підприємстві виготовляється продукція різних галузей; розвиток про-цесів прямо протилежних конкуренції — деконцентрації, яка виражається у ро-зукрупненні великих підприємств; поглиблення інформатизації виробництва; зростаюча роль науки у процесі виробництва; посилення процесів соціалізації виробництва, що виражається у підвищенні рівня соціальної направленості розвитку виробництва, орієнтації його на максимальне задоволення потреб членів суспільства.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

1)         власне виробництво;

2)         розподіл;

3)         обмін;

4)         споживання.

Виробництво — це вихідний пункт, в якому створюється продукт, а точніше, ма-теріальні блага та послуги. Саме тому воно відіграє вирішальну роль в житті суспіль-ства. Без виробництва неможливі інші фази. Водночас розподіл, обмін і споживання здійснюють обернений вплив на виробництво. Розподіл залежить від безпосередньо-го виробництва в трьох відношеннях: по змісту, адже розподіляти можливо лише те, що вироблено; по кількості, оскільки розподіляти можливо лише стільки благ та по-слуг, скільки їх створено; по формі, тому що характер виробництва визначає характер розподілу. Відносини розподілу, знаходячись в залежності від відносин виробництва, в свою чергу, прямо впливають на обмін і споживання і обернено — на виробництво.

Перед тим як надійти до споживання, продукт передусім має бути розподіленим (пройти стадію розподілу). Розподіл — фаза суспільного виробництва, де відбуваєть-ся розподіл, по-перше, результатів суспільного виробництва; по-друге, ресурсів або факторів виробництва.

Розрізняють такі види розподілу:

1)         розподіл засобів виробництва;

2)         розподіл трудових ресурсів;

3)         розподіл предметів споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка кожного (трудового колективу чи окремої особи) в одержанні суспільного продукту. Але щоб отримати саме те, що не-обхідно для задоволення конкретних потреб суспільства, кожного виробничого під-розділу й окремої людини, продукт має пройти стадію обміну.

Розділ 3. Процес суспільного виробництва, його фактори та фази

Обмін в економіці — це взаємний обмін діяльністю між людьми, який проявля-ється безпосередньо або в формі обміну продуктами праці. Обмін виступає в трьох видах:

1)         обмін діяльністю і здібностями;

2)         обмін засобами виробництва;

3)         обмін предметами споживання.

Кінцевою стадією виробництва є споживання. Споживання — використання продукту в процесі задоволення потреб. Розрізняють споживання виробниче і не-виробниче. Виробниче споживання є процесом виробництва, коли використовують-ся засоби виробництва (знаряддя праці, сировина, матеріали тощо), а також робо-ча сила людини. Невиробниче споживання відбувається за межами виробництва. В його процесі використовуються або споживаються предмети споживання. Тобто, в виробничому споживанні продукти створюються, а в невиробничому — знищують-ся. Невиробниче споживання поділяється на споживання населення (або особисте) і споживання, в процесі якого задовольняються загальні суспільні потреби. В процесі особистого споживання задовольняються безпосередні потреби людини в харчуван-ні, одязі, житлі, освіті, відпочинку тощо. До суспільних потреб відносяться потреби в управлінні, науці, обороні, які існують в будь-якому суспільстві.

В залежності від виду споживчих благ, споживання складається з споживання матеріальних благ, які мають речову форму і споживання послуг. По формі (способу задоволення потреб) воно може бути індивідуальним і колективним.

Споживання, як заключна фаза суспільного процесу відтворення, органічно пов’язана з його іншими фазами: виробництвом, розподілом і обміном. Тому, вироб-ництво, розподіл, обмін і споживання завжди слід розглядати як органічне ціле. Це дає змогу розкрити зміст економічного життя суспільства як субординованої системи економічних відносин.