§ 5. Грошово-кредитна політика центрального банку


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 189 190 191 192 193 194 
195 196 197 198 199 200 201 

Загрузка...

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бю-джетної. Світова практика свідчить, що за її допомо гою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, — на споживчий та інвестиційний по-пит. Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця по-літика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропо-зиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією центрального банку кожної держави є регулювання гропіо-вої маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функ-ціонування ринкового механізму.

Фінансова політика центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, ско-рочення робочих місць, центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, унаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Величину і стан грошової маси оцінюють за допомогою грошових агрегатів.

Частина ІІІ. Макроекономіка

В Україні державне грошово-кредитне регулювання провадить Національний банк України, який виконує функції загальнодержавної резервної системи. Держав-не регулювання грошово-кредитної сфери можна застосувати у тому випадку, коли держава через центральний банк здатна впливати на масштаби та характер приват-них інституцій, оскільки в розвинутій ринковій економіці саме вони є визначальною складовою усієї грошово-кредитної системи. Головне завдання Національного банку України — створення умов неінфляційного розвитку економіки держави. Виникнен-ня цього завдання зумовлене відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товара-ми і відносною самостійністю кожної з них. Національний банк впливає на процеси формування попиту і пропозиції позичкового капіталу, проводить емісію, грошово-кредитну політику, забезпечує концентрацію тимчасово вільних чи обов’язкових ре-зервів інших банків.

Основними методами грошово-кредитного регулювання є маніпу лювання обліко-вими ставками, регулювання обсягів рефінансування, — зміна розмірів обов’язкових банківських резервів, які кожний комерційний банк держави зберігає у центрально-му банку та операції на відкритому ринку.

Резервні вимоги — один із найстаріших і найпоширеніших інструментів регулю-вання грошово-кредитної сфери, який належить до непрямих монетарних методів. Уведення обов’язкової норми резервування зумовлено потребою забезпечення достат-нього рівня ліквідності комерційних банків, уніфікації контролю за їхньою діяльніс-тю. У світовій практиці зміна норм обов’язкових резервів є так званим інструментом жорсткого регулювання і не належить до гнучких і оперативних важелів. Обов’язкові резерви є умовою нормального функціонування платіжно-розрахункового механізму банківської системи, виконують функцію страхування ненадійних позик, знижують ризикованість банківських вкладень, мінімізують втрати від банкрутств банків і тому є гарантією стабільності банківської системи в цілому.

Змінюючи норму обов’язкового резерву, центральний банк безпо середньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується нор-ма обов’язкових резервів, то комерційні банки мають змогу збільшити ліквідність своїх активів і розширити кредитування. Коли ж норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Враховуючи, що лише незначна частина всіх активів ко-мерційних банків є у вигляді готівки, зміна норми резервування на певну величину може призвести до багаторазового збільшення чи зменшення банківських депозит-них грошей.

Міжнародний досвід свідчить, що мінімальні обов’язкові резерви використову-ють для вирішення довготермінових проблем стабілізації грошового обігу та анти-інфляційної боротьби. Обов’язкові резерви застосовують для обмеження темпів зростання грошової маси, вилучення надлишкових коштів із грошової сфери, фор-мування жорсткого зв’язку між грошовою базою і грошовою масою, регулювання по-питу на банківські ресурси.

Застосування цього методу регулювання у різних країнах має суттєві відмінності, пов’язані з національними особливостями їхніх економік. Однак найпоширенішою формою запровадження резервних вимог є визначення норми як відсотка від депози-тів. У цьому випадку вимоги ставлять до загальної суми пасивів чи окремих її частин. Загальновизнані пасиви для визначення резервних вимог — строкові депозити і де-позити до запитання.

Розділ 24. Грошово-кредитний ринок та монетарна політика

Національний банк України використовує політику мінімальних резервів для ре-гулювання обсягів грошової маси в обігу, підтримки ліквідної діяльності комерцій-них банків з їхніх зобов’язань щодо залучених коштів юридичних та фізичних осіб.

Підвищення норм обов’язкових резервів призводить до зростання бездохідних активів і, відповідно, до зниження прибутковості комерційних банків. Зміна норм резервування не сприяє розробці комерційними банками довготермінових стратегій розвитку, оскільки обов’язкове резервування є прихованою формою оподаткування. Зі збільшенням вимог резервування банки неохоче надають довготермінові кредити.

Крім політики резервування, НБУ здійснює грошово-кредитне регулювання шляхом провадження дисконтної політики, інструментами якої є офіційна обліко-ва ставка, її застосовують для обліку державних короткотермінових зобов’язань або переобліку комерційних векселів і ставки рефінансування у разі надання кредитів комерційним банкам.

У світовій практиці облікова ставка з погляду комерційних банків — це витра-ти надлишкових резервів. Тому коли Національний банк її знижує, то тим самим стимулює комерційні банки до отримання по зик. Відповідно кредити, які видають комерційні банки за рахунок цих позик, збільшують пропозицію грошей. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, центральний банк послаблює стимули комерційних банків до отримання позик, що зменшує обсяг кредитів, виданих бан ками, а отже, і пропозицію грошей.

Регулювання дисконтної ставки НБУ є чинником подвійної дії, його викорис-товують як для підвищення, так і зниження інфляції. З одного боку, підвищення дисконтної ставки в короткотерміновому періоді дає змогу дещо стримувати від-плив спекулятивного іноземного капіталу з ринку облігацій внутрішніх державних позик (ОВДП). Це позитивно, але лише в коротко терміновому періоді, впливає на стан виконання державного бюджету. З іншого боку, цей захід зумовлює зростання кредитних ставок, яке відшкодовують підприємства або шляхом підвищення цін, або затримкою заробітної плати, чи іншим шляхом. У разі зниження поточних темпів ін-фляції знижується дисконтна ставка і, відповідно, відсоткова ставка за кредити.

Високий рівень кредитних ставок комерційних банків порівняно із дисконтною ставкою НБУ обумовлюють такі чинники:

1.         Високі інфляційні очікування, що перевищують поточний рівень інфляції, та відчуття штучного стримування інфляційного процесу, що безпосередньо підтримує високий рівень відсоткових ставок.

2.         Різке збільшення у пасивах банків обсягу коротко- і середньо-термінових депо-зитів порівняно з коштами клієнтів.

3.         Низька питома вага кредитних операцій в активах банків.

4.         Нижньою межею для відсоткової ставки за кредити є дохідність безризикових фінансових активів — вкладень в облігації внутрішньої державної позики. Очікувана динаміка відсоткових ставок за ОВДП більше впливає на відсоткову ставку за кре-дити, ніж нормативне зниження дисконтної ставки. Тому у разі залучення Мінфі-ном грошей на фондовому ринку шляхом підвищення дохідності ОВДП збільшаться ставки і на кредитному ринку.

5.         В Україні імпорт — одна із найбільш дохідних сфер застосування капіталу, тому банкам вигідніше кредитувати його під високі відсотки (набагато вищі, ніж для виробничого сектора).

Частина ІІІ. Макроекономіка

6. Відсутність орієнтирів зростання, несприятливий інвестиційний клімат, неви-значеність економічної і соціальної перспективи — це ті причини, які перешкоджа-ють комерційним банкам проводити кредитну політику, спрямовану на зростання га-лузей матеріального виробництва.

На думку економістів, у країнах із перехідною економікою необхідною умовою поступового неінфляційного зростання грошової маси та нагромаджень у національ-ній валюті для фінансування національної економіки є підтримання системи відсо-ткових ставок на рівні 5–9% для депозитів та 7–17% для кредитів. Наближення від-соткової ставки за кредити до дисконтної ставки, забезпечення економіки кредитами за оптимальною відсотковою ставкою можливе лише за умови підтримування ста-більних макроекономічних параметрів і невисокої дисконтної ставки тривалий час.

Серед основних способів реалізації державою грошово-кредитної політики в роз-винутих країнах важливу роль відіграють операції на відкритому ринку. Ці операції передбачають купівлю і продаж державних облігацій центральним банком з одного боку і комерційними банками, фінансовими компаніями і населенням — з іншого. У випадку купівлі центральний банк переказує відповідні суми комерційним бан-кам, збільшуючи залишки на їхніх резервних рахунках. У разі продажу центральний банк списує суми з цих рахунків. Головними покупцями на ринку ОВДП в Україні є банки. НБУ налагодив механізм обігу ОВДП, створив систему електронного обліку цінних паперів.Розділ 24. Грошово-кредитний ринок та монетарна політика