1.5. Аналіз витрат


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 

Загрузка...

Вивчення витрат є дуже важливим, коли необхідно приймати рішення з таких питань, як ціноутворення, планування майбутнього виробництва і прибутку.

В бізнесі існує дуже багато витрат, і тому при прийнятті рішення необхідно брати до уваги лише ті витрати, які мають назву релевант-них витрат.

Релевантні витрати – це витрати, що впливають на ситуацію, в якій приймається рішення.

Оскільки управлінські рішення орієнтовані на майбутні події, то для обґрунтування потрібна інформація про витрати і доходи, що очікуються. Тому є доцільною така схема систематизації витрат і їх характеристик:

1.         Динаміка витрат по відношенню до обсягів виробництва;

2.         Витрати майбутнього періоду, які беруться або не беруться до уваги для оцінки рішення (релевантні);

3.         Витрати, що не повертаються (безповоротні витрати);

4.         Внутрішні витрати, що виникають в результаті прийнятого аль-тернативного рішення;

5.         Інкрементні (прирістні) і граничні витрати. Розглянемо ці витрати більш детально. Уявлення про те, як змінюються витрати в залежності від рівня

виробництва, дуже важливе для прийняття рішень. Як уже зазнача-лося, в короткостроковому періоді часу існує хоча б один постійний фактор. Це означає, що використання цього фактора пов’язане із по-стійними витратами, які будемо позначати FC (Fixed Cost). Відпо-відно використання змінних факторів веде до виникнення змінних витрат, які будемо позначати VC (Variable Cost).

Таким чином, розрізняють «змінні», «постійні», «напівзмінні» і «напівпостійні» витрати.

Змінними (VC) є витрати, величина яких змінюється при зміні обсягів виробництва.

Величина постійних витрат (FC) залишається незмінною за умов зміни обсягів виробництва.

Напівзмінні витрати містять в собі як постійну, так і змінну складову. Наприклад, витрати на матеріально-технічне забезпе-чення є напівзмінними, оскільки містять в собі постійні витрати на матеріально-технічне забезпечення, яке здійснюється для будь-Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

якого обсягу виробництва, і змінні витрати, що безпосередньо за-лежать від обсягів виробництва.

Зарплатня службовців також є типовим прикладом напівзмін-них витрат, оскільки посадовий оклад не залежить від обсягів ви-робництва, а премія залежить від кінцевих результатів роботи.

Напівпостійні або дискретно зростаючі витрати є постійними для конкретного обсягу виробництва, але в деякий критичний мо-мент вони починають зростати на якусь постійну величину. Потім певний період часу вони залишаються незмінними до нового кри-тичного моменту.

 

 

Припустимо, фірма планує обся-ги виробництва між точками Q1 і Q2. Це потребує FC в сумі ОА. Тут гори-зонтальна лінія, продовжена ліворуч і праворуч, показує заплановані FC за період.

 

Рис. 1.7. Напівпостійні витрати

Прикладом напівпостійних витрат може бути зарплатня контр-олерів на виробництві. Припустимо, що штат контролерів може контролювати «живу» працю близько 500 год. виробничого часу на тиждень. У випадку зростання виробничого часу на 500 год. на тиж-день витрати на контроль зростуть на суму щотижневої зарплатні додаткових контролерів.

При прийнятті рішення дуже важливо з’ясувати, які витрати мають відношення до конкретної проблеми, а які ні. Витрати, що беруться до уваги (релевантні), – це витрати, на які впливає при-йняття рішення. До витрат, що не беруться до уваги, відносять ви-трати, які не залежать від прийняття рішення.

Приклад. Подорож на власному автомобілі або громадському транспорті. Податок на володіння автомобілем і плата за страхуван-ня – це витрати, що не беруться до уваги, оскільки вони будуть ті ж самі незалежно від вибору.

Економічна теорія управління фірмою

Прикладом витрат, що не впливають на прийняття майбутньо-го рішення, є витрати, що не повертаються, або витрати минулого періоду.

Під цими витратами розуміють вартість вже придбаних ресур-сів, коли вибір на користь якоїсь альтернативи не може вплинути на суму даних витрат. Це витрати, які виникли в результаті рішення, що було прийнято раніше і які не можуть бути змінені ніяким рі-шенням у майбутньому.

Приклад. Фірма закупила декілька років тому сировину на суму 100 тис. грн. Але з’ясувалося, що вона не може реалізувати цю си-ровину або використати її у майбутньому. Це і є витрати, що не по-вертаються.

Витрати, що не повертаються, не враховуються при прийнятті рішень.

Важливим є розуміння внутрішніх (альтернативних) витрат, які характеризують можливість, котра була втрачена або якою жерт-вують, коли вибір якогось альтернативного рішення потребує від-мови від іншого.

Приклад. Фірма має можливість закінчити контракт на ви-робництво якоїсь продукції. Виготовлення цієї продукції потребує 100-годинної обробки на верстаті X. Верстат працює з повним на-вантаженням на виробництві продукції A, тому контракт можна ви-конати лише за рахунок зменшення випуску А. А це означає втрату доходів на суму 200 тис. грн. Крім того, контракт потребує додатко-вих змінних витрат на суму 1000 тис. грн.

Якщо фірма підписує контракт, то вона зазнає збитків на суму 200 тис. грн. Ця сума і є внутрішніми витратами і має бути врахова-на як частина витрат.

Ціна має бути такою, щоб покрити додаткові витрати на суму 1000 тис. грн плюс 200 тис. грн внутрішніх витрат.

Поняття внутрішніх витрат застосовується лише тоді, коли ре-сурси обмежені. Якщо ресурси необмежені, то нема потреби відмов-лятися від чогось бажаного. Якби верстат був завантажений на 80% його потужності, то рішення про підписання контракту не вимагало б зменшення рівня виробництва продукції А і, відповідно, внутрішні витрати дорівнювали б нулеві.

Отже, внутрішні витрати мають бути враховані при прийнятті рішень, хоча і неможливо в межах системи бухгалтерського обліку зібрати інформацію про них.

Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

Інкрементні і граничні витрати – це прирістні витрати. Різниця між ними полягає в тому, що граничні витрати (MC) – це додатко-ві витрати, які пов’язані із виробництвом однієї додаткової одиниці продукції, а інкрементні (IC) – це витрати, що виникають в резуль-таті виготовлення або продажу якоїсь групи додаткових одиниць продукції.

Приклад. Фірма приймає рішення про відкриття філії. Це при-зведе до зростання витрат. Ці додаткові витрати і є інкрементними.

При прийнятті рішення необхідно порівнювати інкрементні ви-трати з інкрементним доходом і граничні витрати з граничним до-ходом.

Економісти тяжіють до граничних витрат і доходів, бухгалтери – до інкрементних.

В аналізі виробництва розрізняють короткостроковий і довго-строковий періоди.

У процесі прийняття управлінських рішень короткостроковість відноситься до оперативних концепцій. Довгострокові періоди від-носяться до сфери планування. Звідси випливає, що рішення, які відносяться до поточної діяльності фірми, приймають на основі ко-роткострокових функцій витрат, а плани про розширення діяльнос-ті фірми мають базуватися на аналізі довгострокових функцій ви-трат. Тому далі більш детально зупинимося на короткострокових та довгострокових витратах.

Короткострокові витрати пов’язані із короткостроковим пе-ріодом часу. Як вже зазначалося, короткостроковим є такий період часу, протягом якого деякі виробничі фактори і відповідні їм ви-трати є постійними. Це означає, що для короткострокового періоду можна вважати постійним розмір фірми.

Динаміку короткострокових витрат визначають два фактори:

-          характер виробничої функції;

-          ціни змінних факторів. Якщо технологія залишається незмінною (тобто не змінюєть-ся виробнича функція), то криві витрат є дзеркальним відбитком відповідних їм виробничих функцій. Таким чином, форма кривої витрат залежить від форми відповідно виробничої функції, однак розташування кривої витрат на графіку визначається ціною вироб-ничого фактора. Якщо ціна фактора зростає, то крива витрат зсува-ється вгору, і навпаки.

Економічна теорія управління фірмою

Між середніми змінними витратами AVC (Average Variable Cost) і середнім продуктом праціЛРі, а також граничними витратамиМСі граничним продуктом праці МР. існує зворотна залежність, а саме:

р          р

Avca = ^, мса = j.

Якщо ціна виробничого фактора незмінна, то збільшення APL веде до зменшення AVC, а збільшення MPL веде до зменшення МС. Відповідно AVC має мінімальне значення там, де APL має макси-мальне значення, а МС має мінімальне значення при максимально-му МРТ.

Ця залежність справедлива для будь-якого змінного фактора X. Наочно її демонструє рис. 1.8.

Рис. 1.8. Взаємозв’язок між граничним продуктом та граничними витрата-ми й між середнім продуктом та середніми змінними витратами

Найбільш економічно ефективному рівню виробництва відпові-дає точка MPx = APx, а APx набуває максимального значення.

Але цей рівень не є найбільш економічним або найбільш ефектив-ним з точки зору витрат, оскільки тут не враховуються середні постійні витрати AFC (Avarage Fixed Cost). Найбільш економічний і ефектив-40

 

Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

ний рівень виробництва з точки зору витрат досягається, коли середні сукупні витратиЛГС (Average Total Cost) мають мінімальне значення.

Оскільки сукупні витрати ТС (Total Cost) залежать від обсягів виробництва Q то можна визначити еластичність сукупних витрат від змін обсягів виробництва.

Еластичність сукупних витрат є мірою процентної зміни сукуп-них витрат від змін обсягу виробництва на 1%:

АТГ/

j*-    7тс_ьтс   Q _мс

е    до/     де   тс   АТС

Якщо еластичність витрат дорівнює 1,5, то це означає, що зрос-тання обсягів виробництва на 1% призведе до зростання сукупних витрат на 1,5%.

На практиці функції витрат можуть мати різні форми, але най-частіше використовується кубічна функція витрат, яка має такий вигляд:

Щб) = a + bQ + cQ2 + dQ.

Якщо відома функція сукупних витрат, то можна знайти:

1.         функцію граничних витрат

MC(Q) = b+2cQ + 3dQ.

2.         функцію змінних витрат

VC(Q) = bQ+cQ2+dQ3;

3.         функцію середніх сукупних витрат

— = — +b+cQ+dQ2;

о    о    .

14        2£        AVC

AFC

4.         функцію середніх змінних витрат

AVC(Q) = b + cQ + dQ.

Як вже зазначалося, прийняття оперативних рішень пов’язано із мі-німізацією змінних витрат. Планування пов’язане із довгостроковими витратами. Якщо всі фактори виробництва можуть змінюватися, то це означає, що для кожного можливого обсягу виробництва існує така ком-бінація виробничих факторів, котра забезпечує мінімум витрат. Отже для будь-якого рівня виробництва можна створити підприємство опти-мального розміру (з точки зору мінімізації середніх сукупних витрат).

Економічна теорія управління фірмою

 

Крива довгострокових витрат визначає мінімальні середні ви-трати при виробництві різних обсягів продукції. Ця крива має назву кривої вибору, оскільки менеджер фірми може вибрати оптималь-ний розмір фірм у довгостроковому плані і визначити довгострокові середні витрати (рис. 1.9).

SRAC<

о a

Дол,,

Рис. 1.9. Коротко- та довгострокові середні витрати (крива вибору)

Кожне підприємство функціонує найбільш ефективно (з точки зору витрат) при такому рівні виробництва, який відповідає міні-мальному значенню короткострокових середніх сукупних витрат (SATC). Цей рівень виробництва має назву «проектна потужність підприємства».

Крива довгострокових середніх сукупних витрат (LATC) торка-ється кожної з кривих короткострокових середніх сукупних витрат (SATC) лише в одній точці. Для оптимального розміру підприємства точка дотику знаходиться в мінімумі кривих LATC і SATC. Цей об-сяг виробництва, що мінімізує довгострокові середні витрати фірми, має назву «мінімальний ефективний масштаб виробництва».

Для всіх інших розмірів фірми точка дотику знаходиться:

1.         ліворуч від точки мінімальних витрат (проектної потужності) для всіх кривих SATC, що знаходяться ліворуч від оптимальної кривої SATC;

2.         праворуч від точки мінімальних витрат (проектної потужності) для всіх SATC, що знаходяться праворуч від оптимальної кривої SATC.

Це означає, що для обсягів виробництва, менших ніж Q*, еко-номічніше працювати на рівні, який нижче проектної потужності, трохи недозавантажуючи підприємство. І, навпаки, для обсягів ви-робництва, що перевищують оптимальний рівень Q*, економічніше 42

 

Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

працювати на рівні, що трохи перевищує проектну потужність під-приємства.

Знання фірмою кривих довгострокових витрат важливе не тіль-ки тому, що від них залежить розмір фірми, який забезпечує най-більшу ефективність витрат, а й тому, що вони визначають кількість фірм у галузі.

Мінімальний ефективний масштаб виробництва можна роз-глядати як найменший розмір фірми, який дозволяє фірмі увійти в галузь. Оскільки можна очікувати, що всі фірми, які функціону-ють в галузі, мають однакові довгострокові середні сукупні витрати, співвідношення мінімального ефективного масштабу виробництва із загальним обсягом виробництва галузі дозволяє оцінити ступінь складності входження в галузь.

Приклад. Розглянемо дві галузі: A і B.

 

Галузь Річний об-сяг вироб-ництва, тис. од.        Мінімальний ефективний масштаб виробництва, тис. од.            Питома вага мінімального ефективного масштабу

виробництва в загальному обсязі виробництва, %

А         100 000           10        0,01

Б          100      1          1

Отже підприємство з мінімальним ефективним масштабом ви-робництва в галузі A буде виробляти 0,01% від сукупного обсягу ви-робництва галузі. Значно менша за розмірами фірма з мінімальним ефективним масштабом виробництва в галузі Б буде виробляти 1% (тобто в 100 разів більше) від сукупного обсягу виробництва галузі. І хоча мінімальний ефективний масштаб виробництва в галузі Б в 10 разів менше, ніж в галузі A, але для входження в галузь Б значно складніше знайти капітал і найняти кваліфікований персонал, тому що мінімальний ефективний масштаб виробництва становить в цій галузі набагато більшу частину сукупного обсягу виробництва.

Досі ми розглядали фірму, яка випускає лише один вид товару. Але на практиці фірми не обмежуються випуском лише одного виду продукції.

Мультипродуктова функція витрат – це функція, яка визначає витрати на виробництво усіх видів продукції фірми за умов, що ре-сурси фірми використовуються ефективно.

Економічна теорія управління фірмою

Аналіз, який проводився для одного виду продукції, підходить для мультипродуктової функції витрат. Однак є відмінність, яка пов’язана з тим, що витрати виробництва в мультипродуктовій фір-мі залежать і від того, яка частка кожного товару в загальному обсязі виробництва. Ця особливість обумовлює виникнення проблем, що мають назви:

ефект розмірів;

вартість взаємодоповнення.

Ефект розмірів існує в тому випадку, якщо сукупні витрати ви-робництва двох видів товарів менше, ніж сума витрат при виробни-цтві цих товарів кожного окремо.

Тобто

Щ&, 0) + Щ0, Й2)>Щ&, Q2).

Наприклад. Приготування яловичого м’яса та м’яса курки в од-ному ресторані зазвичай дешевше, аніж приготування яловичини в одному ресторані, а курчат - в іншому. I це зрозуміло, оскільки існує багато спільних факторів, котрі можуть використовуватися для ви-готовлення різних продуктів: холодильник, піч, стіл, приміщення.

Вартісне взаємодоповнення має місце, коли граничні витрати при виробництві одного виду продукції зменшуються, якщо зростає обсяг виробництва другого виду продукції.

Функція витрат буде характеризуватися вартісним взаємодо-повненням, якщо виконується умова:

Концепції ефекту розмірів і вартісного взаємодоповнення мож-на проаналізувати за допомогою алгебраїчних форм мультипродук-тових вартісних функцій. У випадку квадратичної мультипродукто-вої функції витрат, яка має вигляд

Щй ,&) = « + *й& + Й? + Ql

властивість вартісного взаємодоповнення присутня, якщо Ь<0. A у випадку,

якщо a-bQ$l2 > 0, має місце ефект розмірів.

Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки