ЧАСТИНА 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ 1.1. Фірма та її поведінка


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 

Загрузка...

Будь-яке   суспільство   стикається   з   трьома   основними   та взаємопов’язаними проблемами:

1.         Які товари мають бути вироблені та в яких кількостях, коли їх треба виробляти.

2.         Як саме ці товари виробляти, тобто які технології та які ресур-си використовувати, чому надавати пріоритет: інтелекту чи м’язам.

3.         Для кого виробляти, тобто як ці товари розподіляти між окреми-ми споживачами та що це за споживачі: фізичні особи чи фірми. Для виробництва будь-якого товару (надання послуг) необхідна

наявність чотирьох факторів: землі, капіталу, праці, підприємниць-кого таланту. Саме підприємець поєднує перші три фактори для ви-робництва товарів з метою отримання прибутку. Підприємницька діяльність дуже різноманітна, як різноманітні людські потреби. Усі численні вияви підприємництва можна звести до наступних:

-          виробниче – є найважливішим видом підприємницької діяль-ності, спрямованим на виробництво товарів і надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створю-ють духовні блага (навчання, живопис, музика);

-          комерційне підприємництво своїм змістом має товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Представниками є різні торго-вельні заклади, що продають предмети споживання та засоби виробництва;

-          фінансове – це діяльність у сфері грошово-кредитних відносин. Об’єктом купівлі – продажу є гроші, валюта, цінні папери. Серед цих видів підприємництва найважливішим є виробниче,

оскільки якщо нічого не виробляти, то нема що споживати, продава-ти, обмінювати. Тому в подальшому зосереджуємося саме на вироб-ничому підприємництві. Організаційно виробниче підприємництво здійснюється на фірмах. Саме тут підприємець приймає рішення про те, що виробляти і яким чином з тим, щоб максимізувати при-буток. Однак фірма існує в певному ринковому середовищі і на її поведінку впливають не лише внутрішні, а й зовнішні фактори. Для

Економічна теорія управління фірмою

досягнення своєї мети фірма змушена виробляти певну модель по-ведінки.

Існує багато моделей, які дозволяють пояснити поведінку ко-мерційних фірм в термінах задач і цілей. Серед них: модель макси-мізації прибутку, модель максимізації продажу, модель максимізації зростання, модель управлінської поведінки та модель максимізації доданої вартості.

Модель максимізації прибутку передбачає, що головною метою фірми є максимізація вартості фірми в довгостроковому періоді. Оскільки вартість фірми в довгостроковому періоді визначається потоком майбутніх прибутків, які можуть відповідати, а можуть і не відповідати очікуванням фірми, то модель містить поточну вартість майбутніх грошей і концепцію ризику.

Поточна вартість. Стара приказка про те, що краще синиця в руках, аніж журавель в небі, безпосередньо стосується вартості грошей, оскільки гроші з часом частково втрачають свою вартість. Основні причини цього явища такі:

-          інфляція, яка виникає тому, що загальне підвищення цін при-зводить до падіння вартості грошової одиниці;

-          ризик, який з часом зростає через невпевненість у майбутньо-му. Більшість людей прагне уникнути ризику, а тому вище цінує гроші, які є сьогодні, аніж ті, що мають бути у майбутньому;

-          схильність до ліквідності. Ліквідність – це показник того, як швид-ко можна продати активи і одержати гроші. Інвестори схильні до ліквідності, а тому віддають перевагу наявним грошам. Це означає, що треба знати майбутню вартість грошей для того,

щоб приймати рішення про ефективне використання ресурсів зараз. Концепція поточної вартості заснована на принципі складних про-центів. Припустимо, що інвестор має 1 000 грн і вкладає їх в банк під 10% річних. Як визначити вартість грошей через три роки?

Вартість грошей на кінець першого року складе 1 000 грн + 0,1× 1 000 грн = 1 100 грн. Якщо ставку 10% позначити через i, то рівнян-ня матиме вигляд:

1 000 грн + 1 000 грн×i = 1 000×(1 + i).

Тоді на кінець другого року вартість інвестованих грошей складе:

1 100 грн + 1 100 грн×i = 1 210 грн

або

1 000 грн×(1 + i) + 1 000 грн×(1 + i)×i =

1 000 грн×(1 + i)×(1 + i) = 1 000 грн×(1 + i)2

Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

Аналогічно, на кінець третього року вартість грошей складе

1 000 грн (1 + i)3 = 1 331 грн.

Якщо майбутню вартість грошей позначити FV (Future Value), теперішню через PV (Present Value), а кількість років через n, то ма-ємо формулу для розрахунку майбутньої вартості грошей

FV = PV(1 + i)n .

Процес, зворотний процесу нарахування складних відсотків, має назву дисконтування. Якщо ми очікуємо, що сума грошей через три роки буде дорівнювати 1 000 грн (1 + i)3, то дисконтована поточна вартість 1 000 грн за умов відсоткової ставки i складе:

1 000 (1 + i)3 / (1 + i)3 = 1 000 грн.

У загальному вигляді поточна вартість (PV) майбутніх прибут-ків π має вигляд:

PV = π /(1 + i)n .

Однак слід пам’ятати, що така формула використовується у ви-падку, коли майбутні прибутки вважаються достовірними. У випад-ку, коли майбутній дохід не можна вважати гарантованим, необхід-но використовувати ставку дисконтування r, яка визначається як i плюс премія за ризик, що компенсує його. Таким чином, величина r віддзеркалює ступінь ризику.

Незалежно від того, яка змінна вживається (i чи r), модель до-зволяє максимізувати поточну вартість дисконтованого потоку при-бутків.

Зауваження до моделі максимізації прибутків. Принципи, що закладені до моделі максимізації прибутків, дозволяють зрозуміти, якою має бути стратегія фірми, як вона має виробляти рішення і враховувати вплив часу. Однак є певні зауваження, які обмежують адекватність цієї моделі:

1.         Фірма має точно передбачити величину і розподіл в часі потоку майбутніх прибутків.

2.         Існують соціальні, юридичні, етичні обмеження щодо бажання фірми максимізувати прибуток. Це означає, що насправді фірма намагається мати не максимальний, а оптимальний прибуток. Визнання цих обставин привело до виникнення альтернативних

моделей, що виходять з інших мотивів поведінки фірми.

Модель максимізації продажів передбачає, що фірма, яка праг-не максимізувати продажі, згодна відмовитися від прибутку, який є вище зазначеного мінімуму, для того щоб збільшити об’єм прода-жу.

Економічна теорія управління фірмою

Дослідники наводять причини того, чому фірми можуть надава-ти переваги збільшенню продажів:

1.         Зміни в продажах більш чутливі до змін методів торгівлі і техно-логій виробництва, аніж зміни у прибутках.

2.         Менеджери фірми визнають, що відсутність зростання у прода-жах веде до зменшення впливу компанії на ринку і зменшує її конкурентоспроможність. Крім того страждають імідж компанії і її стосунки із споживачами, фінансовими організаціями і пра-цівниками.

3.         У більшості випадків менеджери фірми є найманими працівни-ками і оцінка їх роботи більш чутлива до рівня продажів, аніж до рівня прибутку (до тих пір, поки підтримується прийнятний рівень прибутку). Зауваженням до моделі максимізації продажів є те, що фірми

згодні відмовитися від короткострокового прибутку на користь мак-симізації довгострокового. Максимізація довгострокового прибутку в даному випадку складає частину їхньої стратегії, спрямованої на збереження конкурентних переваг, що здатні принести великий прибуток у майбутньому.

Згідно з моделлю максимізації зростання при досягненні фірмою рівня випуску, який стабільно забезпечує максимальний прибуток, випуск продукції має залишатися сталим до тих пір, поки залиша-ються сталими витрати і рівень попиту. За цих умов у фірми відсутні підстави для подальшого нарощування виробництва і продажу.

Однак у реальному житті попит і витрати не залишаються не-змінними. Зазвичай зростання фінансується або за рахунок доходів, або за рахунок позичок, або за рахунок і того й іншого. В довгостро-ковому періоді зростання фірми буде залежати від потоку прибут-ків. Вочевидь, які б відмінності не були в короткострокових інтер-есах фірм, що максимізують зростання доходів чи прибутків, їхні довгострокові інтереси будуть однаковими.

Таким чином, можна зауважити, що рішення про максимізацію зростання буде рішенням про максимізацію прибутку в перспективі.

Модель управлінської поведінки підкреслює різницю між ін-тересами власників та управлінців. Вона стверджує, що управлінці прагнуть максимізувати свій власний добробут. Отже існують ко-рінні протиріччя між інтересами власників й управлінців, оскільки, максимізуючи свою власну вигоду, управлінці зменшують вигоду власників.

Частина 1. Теоретичні засади управлінської економіки

В сучасних умовах модель набуває все більшого практичного значення, оскільки все більше власників фірм стикаються з про-явами опортуністичної поведінки менеджерів. Підтвердженням опортунізму менеджерів є збільшення статті «адміністративно-управлінські витрати» тому, що частіше за все менеджери позбав-лені можливості максимізувати свій дохід у грошовій формі, однак мають можливість підвищувати добробут в інший спосіб: викорис-товувати найсучаснішу оргтехніку, мати найпрестижніший автомо-біль і т. ін.

Зауваженням до цієї моделі є те, що власники фірми мають та-ким чином організовувати оплату праці менеджерів, щоб більша частина їхньої заробітної плати залежала від кінцевих результатів діяльності фірми, наприклад прибутку.

Модель максимізації доданої вартості (японська модель) – це довгострокова концепція, націлена на максимізацію вигоди всіх учасників: управлінців, робітників, постачальників і акціонерів. Її висхідна філософія полягає в тому, що основна ціль приватної фір-ми – у винагороді своїх працівників (як і управлінців, так і звичай-них співробітників). Винагорода містить в собі не тільки зростаючу заробітну плату, а й задоволення від виготовлення високоякісного продукту. Оскільки заробітна плата й інші витрати на персонал є складовими доданої вартості, управління і праця будуть партнера-ми, які переслідують одну ціль – максимізацію доданої вартості.

Модель має суттєві обмеження, оскільки її можна застосовувати лише в Японії. Вона базується на розумінні гармонійних та узгодже-них стосунків між робітниками і управлінцями, між урядом і біз-несом. Модель вимагає наявності корпоративного середовища, яке стимулює корпоративні навчання, дружні стосунки і відданість всіх працівників корпоративним цілям. В інших країнах управлінці за-звичай ставлять знак рівняння між корпорацією і особистою вла-дою. Вони бачать себе монархами в своїй фірмі.

Кожна з розглянутих моделей базується на різних висхідних припущеннях щодо цілей фірми, які й визначають схему управлін-ської поведінки фірми і процес розробки управлінських рішень. Гар-монійна організація корпорації, яка передбачається в моделі макси-мізації доданої вартості, є найбільш перспективною. Однак надалі буде використовуватися модель максимізації прибутку, оскільки саме вона найкращим чином пояснює поведінку більшості україн-ських фірм. Хоча модель максимізації прибутку має певні недоліки,

Економічна теорія управління фірмою

вона дозволяє глибоко зрозуміти співвідношення між затратами й вигодами як в короткостроковому, так і в довгостроковому періодах. Крім того, без прибутку неможливо вижити в умовах конкуренції.