1.2. Нормативно-правові основи функціонування підприємств


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 

Загрузка...

Підприємства в Україні здійснюють свою діяльність відповідно до вимог ст.62-71 Господарського Кодексу України, якщо інше щодо підприємств окремих видів не перед-бачено цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до нього.

Якщо законом не встановлено інше, пі-дприємство в своїх діях керується стату-том.

 

Згідно із ст.65 ГКУ управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Якщо на підпри-ємстві використовується наймана праця, між власником (або уповноваженим ним ор-

ганом) і трудовим колективом (або уповноваженим ним органом) повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Вимоги до змісту і порядок укла-дення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Особливості створення підприємства

Створення підприємства і налагодження його роботи є доволі клопітливою, над-звичайно вибагливою і досить ризиковою справою.

Як визначається в ст.56 ГКУ, суб'єкт господарювання може бути утворений за таких умов:

-          за рішенням власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, органі-зацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виді-лення, поділу, перетворення) діючого суб'єкта господарювання з додержанням вимог чинного законодавства;

-          шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурент-ного законодавства України.

Установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утво-рення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (по-ложення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені:

-          найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання;

-          мета і предмет господарської діяльності;

-          склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень;

-          порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків;

-          умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

У засновницькому договорі передбачені зобов'язання:

-          утворити суб'єкт господарювання;

-          визначити порядок спільної діяльності щодо його утворення;

-          узгодити умови передачі йому свого майна;

-          встановити порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю су-б'єкта господарювання та участі в ньому засновників;

-          узгодити порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяль-ності суб'єкта господарювання, які передбачені законом;

 

-          передбачити порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону. Статут суб'єкта господарювання повинен містити:

-          відомості про його найменування і місцезнаходження;

-          мету і предмет діяльності;

-          розмір і порядок утворення статутного та інших фондів;

-          порядок розподілу прибутків і збитків;

-          відомості про органи управління і контролю, їх компетенцію;

-          відомості про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання;

-          інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта гос-

подарювання, передбачені законодавством.

Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут акціонерного товариства, крім зазначених відомостей, повинен міс-тити також:

-          відомості про види акцій, що випускаються;

-          їх номінальну вартість;

-          співвідношення акцій різних видів;

-          кількість акцій, що купуються засновниками;

-          наслідки невиконання зобов'язань щодо викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім зазначених загаль-них відомостей, повинен містити:

-          відомості про розмір часток кожного з учасників;

-          розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статут затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарюван-

ня чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Особливості державної реєстрації підприємства

Відповідно до ст.58 ГКУ суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у виконавчому

комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за міс-цезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

-          рішення власника майна або уповноваженого ним органу у випадках, перед-бачених законом;

-          установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

-          рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорга-нізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених за-коном;

-          документ, що засвідчує сплату засновником внеску до статутного фонду су-б'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

-          реєстраційна картка встановленого зразка;

-          документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

При створенні у процесі приватизації та/або корпоратизації відкритих акціонерних

товариств повинен також бути поданий звіт про наслідки підписки на акції, затвердже-ний Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Слід зауважити, що власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність доку-ментів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше 10 (десяти) днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий ор-ган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифі-каційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів госпо-дарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія докумен-та, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відомості щодо державної реєстрації підприємства, внесення змін до них підля-гають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Уря-довий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи ор-гану місцевого самоврядування за його місцезнаходженням протягом 10 (десяти) днів з моменту проведення державної реєстрації (внесення змін до відомостей дер-жавної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, поданих для реєстрації, є підставою для відмови в його державній реєстрації.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі:

-          зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт;

-          зміни організаційної форми господарювання;

-          зміни найменування суб'єкта господарювання.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здій-снюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках ви-знання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих докумен-тів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом. Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

КОРИСНА ПРАКТИЧНА ДОВІДКА

Перелік документів для державної реєстрації суб'єкта

підприємницької діяльності-юридичної особи:

1.         Реєстраційна картка – 3 примірники;

2.         Повідомлення – 3 примірники;

3.         Статут – 3 нотаріально засвідчених примірники (з них 2 оригінала та 1 копія);

4.         Установчий договір – 3 нотаріально засвідчених примірники (з них 2 оригінала та 1 копія );

5.         Документ, що засвідчує сплату власником внеску до статутного фонду суб'єкта господарю-вання в розмірі, передбаченому законом (оригінал довідки з банку або акт оцінки та прийому-передачі майнового внеску);

6.         Договір оренди – 1 оригінал + 1 копія (нотаріально засвідчена);

7.         Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію у розмірі 7 неоподатковува-них мінімумів доходів громадян (оригінал квитанції або копія платіжного доручення).

Для державної реєстрації приватного підприємства подаються:

1.         Реєстраційна картка – 3 примірники (1 оригінал та 2 ксерокопії);

2.         Повідомлення – 3 примірники (1 оригінал та 2 ксерокопії);

3.         Статут – 3 нотаріально засвідчених примірники (2 оригінала та 1 копія);

4.         Документ, що підтверджує місцезнаходження товариства (договір оренди, купівлі-продажу, міни, дарування тощо);

5.         Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію у розмірі 7 неоподатковува-них мінімумів доходів громадян (оригінал квитанції або копія платіжного доручення).

У разі зміни місцезнаходження (зміни місця проживання) суб'єкта підприємницької діяльності, по-в'язаної із зміною адміністративного району (міста) він у 7-денний термін подає до органу держав-ної реєстрації заяву та копію документа, що засвідчує зміну місцезнаходження (місця проживан-ня), погодженого з відділом реєстрації районної адміністрації за новим місцезнаходженням.

Для державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариства подаються:

1.         Реєстраційна картка – 3 примірники (1 оригінал та 2 ксерокопії);

2.         Повідомлення – 3 примірники (1 оригінал та 2 ксерокопії);

3.         Установчий договір – 3 примірника, нотаріально засвідчених (2 оригінала та 1 копія);

4.         Статут – 3 нотаріально засвідчених примірники (2 оригінала та 1 копія);

5.         Документ, що засвідчує сплату власниками 30% внеску до статутного фонду товариства (до-відка з банку або акт оцінки та прийому-передачі майнового внеску);

6.         Документ, що підтверджує місцезнаходження товариства (договір оренди, купівлі-продажу, міни, дарування тощо);

7.         Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію у розмірі 7 неоподатковува-них мінімумів доходів громадян (оригінал квитанції або копія платіжного доручення);

8.         Нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи (якщо од-ним із засновників товариства є юридична особа).

Документи на реєстрацію подаються засновником або довіреною особою, повноваження якої пі-дтверджується нотаріально засвідченою копією доручення.

Для обліку суб'єкта господарювання в районній державній адміністрації (перереєстрації) необхідні такі документи:

1.         Оригінал свідоцтва про державну реєстрацію.

2.         Оригінали установчих документів (зі змінами і доповненнями до них).

3.         Договір оренди (оригінал і копія), який підтверджує місцезнаходження підприємства на даний час.

4.         Реєстраційна картка (оригінал і 2 ксерокопії).

Після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкт підприємницької діяльності-юридична особа стає на облік:

-          в органах державної статистики;

-          в органах соціального страхування;

-          в органах Пенсійного фонду;

-          в районному Центрі зайнятості;

-          в органах державної податкової служби;

Суми реєстраційного збору для юридичних осіб:

-          за державну реєстрацію (перереєстрацію) – 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (що складає суму реєстраційного збору);

-          за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) – за потрійними розцінками відносно до встановленого реєстраційного збору;

-          за реєстрацію змін та доповнень до установчих документів – 30% розміру реєстраційного збору;

-          за видачу дублікату свідоцтва про державну реєстрацію – 10% розміру реєстраційного збору.

Перелік документів для реєстрації в органах державної статистики:

для суб'єктів підприємницької діяльності:

1.         Статут.

2.         Свідоцтво органів державної реєстрації.

3.         Установча угода (ТОВ, ВАТ, ЗАТ тощо) чи договір.

4.         Ксерокопія свідоцтва про реєстрацію.

5.         Платіжне доручення про сплату реєстраційного збору або квитанція.

6.         Заповнена облікова картка з указаним новим районом чи видом діяльності тощо.

7.         Оригінал попередньої довідки статистики (при внесенні змін).

для бюджетних організацій:

1.         Наказ (розпорядження, постанова).

2.         Положення (статут).

3.         Платіжне доручення про сплату або квитанція.

4.         Заповнена облікова картка з указаним новим районом чи видом діяльності тощо.

5.         Оригінал попередньої довідки статистики (при внесенні змін).

для громадських організацій:

1.         Статут.

2.         Свідоцтво, видане органами юстиції.

3.         Ксерокопія свідоцтва.

4.         Платіжне доручення про сплату реєстраційного збору.

5.         Заповнена облікова картка з указаним новим районом чи видом діяльності тощо.

6.         Оригінал попередньої довідки статистики (при внесенні змін).

Перелік документів для реєстрації в органах Пенсійного фонду:

для фізичних осіб:

1.         Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (засвідчене район-ною державною адміністрацією).

2.         Ксерокопія довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.

3.         Угоди (договори) про наймання на роботу фізичних осіб (для платників, які використовують працю найманих працівників);

Всі документи подаються в папці.

для юридичних осіб:

1.         Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності (копія, завірена пе-чаткою підприємства або нотаріально).

2.         Довідка з державного комітету статистики України (копія, завірена печаткою підприємства або нотаріально).

3.         Статут (оригінал).

4.         Заява.

5.         Доручення на представника юридичної особи (копія, завірена печаткою підприємства або но-таріально).

6.         Папка або швидкозшивач.

7.         Свідоцтво про єдиний податок (копія).

Перелік документів для реєстрації в органах соціального страхування:

1.         Заява (завірена печаткою підприємства, якщо є) та 2 копії (завірені печаткою підприємства, якщо є).

2.         Свідоцтво про державну реєстрацію;

3.         Довідка Держкомстату України;

4.         Копія свідоцтва про єдиний податок (якщо є).

Додатково пред'явити: оригінал свідоцтва про державну реєстрацію та оригінал довідки Держкомстату України.

Для перереєстрації юридичних осіб, які мають документи підприємства на руках необхідно додати:

1.         Довідку про зняття з обліку;

2.         Копію акту перевірки з попереднього місця перебування.

Перелік документів для реєстрації у Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття:

1.         Копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

2.         Довідка про включення до єдиного державного реєстру та організацій України.

3.         Оригінал статуту.

Приклади документів, які належить заповнити та отримати суб'єкту підприємни-цької діяльності наведені нижче в проспекті запропонованої ділової гри.

Особливості ліквідації та реорганізації підприємств

Відповідно до ст.59 ГКУ припинення діяльності суб'єкта господарювання здійс-нюється шляхом:

-          реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення);

-          ліквідації – за рішенням власника чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випад-ках, передбачених цим Кодексом, – за рішенням суду.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, утвореного внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єк-та господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєд-наних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки пере-ходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових су-б'єктів господарювання, утворених внаслідок такого поділу. У разі виділення нових суб'єктів господарювання до кожного з них переходять за роздільним актом (балан-сом) у відповідних частках майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутворено-го суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Суб'єкт господарювання ліквідується:

-          за ініціативою власника чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, або за рішенням суду;

-          у зв'язку із закінченням строку, на який він створювався, чи у разі досягнення мети, заради якої його було створено;

-          у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, пе-редбачених законом;

-          у разі скасування його державної реєстрації у випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу

юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. підприємс-тво вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про при-пинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до ГКУ.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію підприємства підлягає опубліку-ванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцево-го самоврядування за його місцезнаходженням протягом 10 (десяти) днів з дня при-пинення діяльності суб'єкта господарювання.

Загальний порядок ліквідації підприємства

Відповідно до ст.60 ГКУ ліквідація здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником майна суб'єкта господарювання чи його представниками, або іншим органом, визначеним законом. Ліквідацію підприємства може бути також пок-ладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

Орган (особа), що прийняв рішення про ліквідацію повинен здійснити такі кроки:

-          встановити порядок та визначити строки проведення ліквідації;

-          визначити строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який здійснює ліквідацію підприємства, ро-зміщує в друкованих органах повідомлення про його ліквідацію та про порядок і стро-ки заяви кредиторами претензій, а наявних (відомих) кредиторів повідомляє персо-нально у письмовій формі у встановлені строки.

Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебі-торської заборгованості підприємства, яке ліквідується, та виявлення вимог кредито-рів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно підприємства, яке ліквідується, і роз-раховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідацій-ного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольня-ються з майна цього суб'єкта. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до закону.

Вважаються погашеними такі претензії:

-          претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарювання;

-          претензії, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом;

-          претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредитору було відмовлено.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, використову-

ється за вказівкою власника.

При здійсненні будь-якого виду діяль-

ності суб'єктом господарювання на ринку ве-

ликого значення набувають такі його ознаки,

1.3. Види        \           як форма власності, правовий статус і обра-

підприємств, \       на сфера господарювання, галузева прина-

їх характеристика      \    лежність, розмір, а також мета і характер ді-

яльності з урахуванням територіальної ціліс-ності.

Залежно від форми власності згідно із ст.63 ГКУ в Україні можуть діяти підприємст-ва таких видів:

-          приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи су-б'єкта господарювання (юридичної особи);

-          підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колекти-вної власності);

-          комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіа-льної громади;

-          державне підприємство, що діє на основі державної власності;

-          підприємство, засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В залежності від приналежності капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

-          якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями;

-          якщо іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним підприємством;

-          якщо в статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вва-жається національним.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

-          унітарні;

-          корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єд-нань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засно-вниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створю-ються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор-поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі го-сподарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приват-ній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

-          малих;

-          середніх;

-          великих.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких се-редньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Наці-онального банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства виділя-ють такі підприємства:

-          головні;

-          дочірні.

Залежно від галузевої приналежності виділяють:

-          промислові;

-          сільськогосподарські;

-          будівельні;

-          транспортні;

-          торговельні;

-          науково-дослідні;

-          лізингові;

-          банківські;

-          страхові;

-          туристичні;

-          підприємства зв'язку;

-          підприємства побутового обслуговування тощо.

Відповідно до правового статусу і форми господарювання розрізняють:

-          одноосібні підприємства – є власністю однієї особи, що відповідає за свої зо-бов'язання усім майном;

-          кооперативні підприємства – добровільні об'єднання громадян з метою спіль-ного здійснення господарської діяльності;

-          орендні підприємства – засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном;

-          господарські товариства (партнерства) – підприємства або інші суб'єкти госпо-дарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

-          акціонерні товариства;

-          товариства з обмеженою відповідальністю;

-          товариства з додатковою відповідальністю;

-          повні товариства;

-          командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний

фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

19

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства мо-жуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом пі-дписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що

має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими до-кументами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'я-заних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, ста-тутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмі-рів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповіда-льність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені то-вариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товарист-ва усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або кіль-ка учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

-          комерційні підприємства – мають за мету отримання прибутку;

-          некомерційні – підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отриман-ня прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

Згідно з п.2 ст.130 ГКУ кредитною спілкою є юридична особа – неприбуткова організація, – заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг.

Згідно з п.2 ст.131 благодійною визнається недержавна організація, утворена і діюча за територіальним принципом, яка здійснює доброчинну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяль-ності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансу-ються з бюджету, не можуть бути засновниками або членами благодійної організації.

 

Як визначено в ст.70 ГКУ, підприємства мають право на добровільних засадах об'єд-нувати свою господарську діяльність (вироб-ничу, комерційну та інші види діяльності). Види об'єднань підприємств, їх загальний статус, а також основні вимоги щодо здійс-нення ними господарської діяльності визна-чаються також Господарським Кодексом України.

Згідно із ст.119 ГКУ під об'єднанням підприємств слід розуміти господарську ор-ганізацію, утворену в складі двох або більше підприємств з метою координації їх ви-

робничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціа-льних завдань.

Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єд-нання – це один з видів суб'єктів господарського права. Як суб'єкт права об’єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підпри-ємства.

По-перше, підприємства консолідуються в групи – об'єднання на основі певних матеріальних інтересів. Це об'єднання виробничої, науково-технічної, комерційної діяльності з централізацією управлінських, координаційних функцій тощо. Матеріа-льні інтереси як основа об'єднання визначаються засновниками у статуті як мета, за-вдання та функції об'єднання.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарського права має майно, юридично від-особлене від майна його членів. Майном об'єднання є основні фонди і оборотні кош-ти, передані членами об'єднання на його баланс згідно з договором чи статутом; майно, набуте об'єднанням в результаті господарської діяльності; майно створених об'єднанням підприємств. Все це є колективною власністю. Майно членів об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відпо-відальність об'єднання і його членів як суб'єктів права: об'єднання не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, а останні не відповідають за зобов'язаннями об'єднання і один одного. Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залишилося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми членами.

Третьою ознакою об'єднання є централізація функцій і повноважень його членів.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива правосуб'єктність. Її особливість обумовлена організаційною структурою об'єднання. Членами об'єднання можуть бути лише підприємства-юридичні особи, кожне з яких при входженні до нього зберігає права юридичної особи і діє на підставі ГКУ. Цим об'єднання відрізняються від підп-риємств, які не можуть мати в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємс-тва як члени об'єднання залишаються самостійними суб'єктами господарського пра-ва. Разом з тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права. Отже, з точки зору правосуб'єктності, об'єднання підприємств представляє собою сукуп-ність самостійних суб'єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об'єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністративного права – як складні юридичні особи.

Отже, об'єднання підприємств можуть утворюватися:

-          на добровільних засадах;

-          за рішенням органів, які відповідно до ГКУ та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств.

До об'єднання можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав. Однак, підприємства України можуть входити до об'єднань підприємств, утворених на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк або тимчасово. Вони є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств утворюються як:

-          господарські об'єднання;

-          державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання – об'єднання підприємств для спільного здійснення го-сподарської діяльності, яке утворюється на добровільних засадах за ініціативою під-приємств, незалежно від їх виду.

Державне (комунальне) господарське об'єднання – об'єднання підприємств,

утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Мініст-рів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів,

до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рі-шенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Залежно від організаційно-правової форми господарські об'єднання утворюють-ся як:

-          асоціації;

-          корпорації;

-          консорціуми;

-          концерни;

-          інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Асоціація – договірне об'єднання, створене з метою постійної координації гос-подарської діяльності об'єднаних підприємств шляхом централізації однієї або кіль-кох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації вироб-ництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб його учасників. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність її підпри-ємств-учасників. За рішенням учасників вона може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорацією є договірне об'єднання, створене на основі інтеграції виробничих, наукових і комерційних інтересів об'єднаних підприємств з делегуванням ними окре-мих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників ор-ганам управління корпорації.

Консорціум – тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науко-во-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими йо-го наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення поставленої мети консорціум припиняє свою діяльність.

Концерном є статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з центра-лізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансо-вої, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його ча-стиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відноси-нах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються переважно у формі корпорації чи концерну, незалежно від його найменування (комбінат, трест тощо).

Трест – монополістичне об'єднання підприємств, які до процесу інтегрування належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому об'єднані підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську са-мостійність, оскільки інтегруються усі напрямки і види їх діяльності.

Картель – договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здій-снення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикат – організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що пе-редбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підпри-ємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'-єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції).

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або трансна-ціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та

іноземні юридичні особи). Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створю-ється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної пере-

будови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин. Таке об'-єднання не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб'єкт госпо-дарювання.

Асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів

господарювання-юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні.

Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішаль-ною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі, якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємс-твом, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цьо-го підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асо-ційованими підприємствами виникає у разі, якщо між підприємствами встановлюють-ся відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючо-го підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним паке-том акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

Холдинговою компанією є суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено і здійснено не-вигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство повинно компен-сувати завдані дочірньому підприємству збитки. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у стані неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність перед кредиторами дочірнього підприєм-ства нестиме контролююче підприємство.

Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств, такі як союзи, спілки, асоціації підприємців тощо.

Статус підприємства-учасника об'єднання підприємств визначено ст.121 ГКУ.

Підприємства-учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання.

Підприємство-учасник господарського об'єднання має право:

-          добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначених установ-чим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

-          бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким до-говором чи статутом господарського об'єднання не встановлено інше;

-          одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інфор-мацію, пов'язану з інтересами підприємства;

-          одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відпо-відно до його статуту.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунального господарсь-кого об'єднання, не має права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господа-рювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Рішення про утворення об'єднання підприємств (установчий договір) та статут об'єднання обов'язково узгоджуються з Антимонопольним комітетом України в по-рядку, встановленому законодавством.

Управління об'єднанням підприємств регламентується ст.122 ГКУ. Господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасни-ків) та утворюють виконавчі органи, передбачені його статутом. Вищий орган господарського об'єднання наділяється правами щодо:

-          затвердження статуту господарського об'єднання та внесення змін до нього;

-          вирішення питань про прийняття та виключення учасників з його складу;

-          утворення виконавчого органу господарського об'єднання відповідно до ста-туту;

-          вирішення фінансових та інших питань відповідно до установчих документів.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий)

вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту віднесені до його ком-петенції. Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства об'єднан-ня) на умовах, передбачених його установчими документами.