7.4. Методи і спосо-би оцінки нематері-альних активів під-приємства


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 

Загрузка...

Необхідність в оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів ви-никає за таких умов:

-          у разі купівлі-продажу ліцензій;

-          при укладанні договорів на передачу ноу-хау;

-          під час передачі прав на об'єкти інте-лектуальної власності до статутного фонду підприємств;

-          при укладанні договорів про спільну діяльність;

-          кщо необхідно визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції;

-          коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна;

-          при отриманні кредитів під заставу;

-          під час визначення бази для оподаткування;

-          при страхуванні майна;

-          при визначенні вартості паїв учасників під час реорганізації чи ліквідації підп-риємства.

Діяльність з оцінки інтелектуальної власності в Україні регламентується Зако-ном України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність», а також залежно від мети оцінки: «Стандартами бухгалтерського обліку» – для оцінки з метою бухгалтерського обліку; Законом України «Про господарські товариства» – при створенні господарських товариств; нормативними документами Фонду державного майна України – при приватизації; Законом України «Про інвестиційну діяльність в Україні» – при інвестуванні. Зазначимо, що при іноземному інвестуванні Закон Украї-ни «Про режим іноземного інвестування» визначає, що вартість іноземної інвестиції має бути підтверджена експертною оцінкою, здійсненою в Україні. Така оцінка здійс-нюється на підставі Закону України «Про наукову та науково-технічну експертизу». Під час укладання цивільно-правових угод вартість, як правило, визначається за до-мовленістю сторін.

Основним видом вартості, який розглядається при оцінці нематеріальних активів, є ринкова вартість. У міжнародних стандартах оцінки дається таке її визначення: «Рин-кова вартість – це розрахована сума на дату оцінки, за яку інтелектуальна власність обмінюється між покупцем і продавцем за комерційною угодою, під час якої кожна із сторін діяла компетентно, виважено і без примусу». Ринкова вартість визначається як найвірогідніша ціна на ринку на дату оцінки. Це максимальна ціна, яку може отримати продавець, та мінімальна, яку може запропонувати покупець. Вважається, що покупець не заплатить за конкретну інтелектуальну власність ціну більшу, ніж коштує інша, поді-бна до неї з тими ж самими споживчими якостями. Оцінювач аналізує реальні ринкові угоди і порівнює оцінюваний об'єкт з іншими, які мають аналогічні споживчі якості.

Крім ринкової, визначаються інші види вартості, основними з яких, згідно з між-народними стандартами, є:

1)         споживча;

2)         інвестиційна;

3)         вартість відтворення об'єкта;

4)         вартість заміщення;

5)         страхова вартість;

6)         вартість для цілей оподаткування майна юридичних та фізичних осіб;

7)         ліквідаційна вартість.

Оскільки нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером вико-ристання чи експлуатації у процесі виробництва та мають різний ступінь впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства, для їх оцінки неможливо використати традиційні підходи, застосовувані щодо рухомого та нерухо-мого майна.

Основними факторами, які визначають вартість об'єкта інтелектуальної власності, є:

1)         правові (строк дії охоронного документа, його надійність, обсяг прав, що пе-редаються);

2)         витратні (витрати на створення об'єкта правової охорони, на реєстрацію прав та підтримку чинності охоронних документів, на маркетинг та рекламу, на страхуван-ня ризиків, пов'язаних з об'єктами інтелектуальної власності, на розв'язання право-

вих конфліктів, податок на операції, пов'язані з використанням об'єктів інтелектуаль-ної власності, та інфляційний фактор);

3) прибуткові (очікувані ліцензійні платежі та очікуваний економічний ефект від використання об'єктів інтелектуальної власності).

Першим етапом при оцінці нематеріального активу є визначення мети оцінки і, залежно від неї, – виду вартості, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки.

Обираючи метод оцінки, оцінювач повинен керуватися такими основними кри-теріями:

-          достовірність: методи оцінки мають викликати довіру і бути достовірними з практичного і теоретичного погляду;

-          об'єктивність: оцінювач має керуватись об'єктивною інформацією;

-          універсальність: достовірність зростає, якщо використовуються стандартні під-ходи для підприємств, галузей промисловості та різних видів нематеріальних витрат;

-          грошові витрати: обумовлені результатами оцінки вигоди повинні бути дос-татніми для виправдання зусиль, витрачених на її проведення;

-          послідовність: методики мають послідовно використовуватись протягом пе-ріоду оцінки, що полегшить цей процес;

-          надійність: оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли ві-дтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи;

-          адекватність: підходи до оцінки повинні відповідати потребам користувача;

-          практичність: використовувані методи та параметри мають бути зрозуміли-ми та відносно простими для їх практичного застосування.

Відповідно до міжнародних стандартів оцінки нематеріальних активів зазвичай використовують три основні підходи:

1)         витратний;

2)         ринковий;

3)         прибутковий. Кожен з цих підходів передбачає застосування ряду методів, які дають різні

значення вартості оцінюваного об'єкта. Тому в процесі практичної оцінки вартості нематеріальних активів застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, здійснюється узгодження вартості і, таким чи-ном, більш обґрунтовано встановлюється ціна об'єкта.

Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора щодо при-дбання нематеріального об'єкта. Під час застосування цього підходу приймається за аксіому таке: покупець не заплатить за нематеріальний актив більшу суму, ніж та, за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об'єкт без іс-тотних затримок. Цей метод дає об'єктивні результати, коли є можливість точно оці-нити величини витрат на створення аналогічного об'єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку. Найчастіше для розрахунку поточної вартості об'єкта інтелектуальної власності за-стосовуються такі його різновиди, як:

-          метод визначення первісних витрат;

-          метод вартості заміщення;

-          метод вартості відтворення.

Вартість об'єкта інтелектуальної власності, яка розраховується методом ви-значення первісних витрат, ще називають історичною тому, що вона насамперед

ґрунтується на фактичних витратах, інформація про які міститься у бухгалтерській звітності. При цьому первісні витрати збільшуються на підприємницький прибуток, але водночас враховується знос інтелектуальної власності. В обліку нематеріальних активів враховують строковий та моральний знос. Строковий знос залежить від тер-мінів охорони об'єктів інтелектуальної власності, встановлених законодавством Укра-

їни, та умов договорів. Цей термін може не збігатися з періодом повної амортизації, адже він не пов'язаний прямо з економічним старінням чи моральним зносом інтеле-ктуальної власності.

При оцінці об'єкта інтелектуальної власності методом вартості заміщення

за взірець беруть аналогічний за функціональними можливостями та варіантами ви-користання нематеріальний об'єкт. Максимальна вартість інтелектуальної власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно сплатити при купівлі інтелектуальної власності з аналогічними споживчими якостями.

Метод вартості відтворення допомагає визначити витрати, необхідні для

розробки чи купівлі точної копії оцінюваного об'єкта інтелектуальної власності.

Алгоритм оцінки нематеріального активу за допомогою витратного методу пока-зано на рис. 7.2.

 

Збір інформації (визначення

типу об'єкта інтелектуальної

власності, робота з первісними

бухгалтерськими документами)

 

Встановлення зносу об'єкта інтелектуальної власності

~^ТГ

 

Визначення ринкової вартості

об'єкта інтелектуальної

власності

 

Визначення вартості

відтворення об'єкта

інтелектуальної власності

 

Рис. 7.2. Послідовність оцінки нематеріальних активів витратним методом

Ринковий підхід дає досить об'єктивну характеристику вартості об'єкта інтелек-туальної власності за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується

метод прямого порівняльного аналізу продажів. Він містить декілька етапів:

спочатку відбувається збір інформації про об'єкти інтелектуальної власності, які були продані на відповідному ринку, потім вносяться корективи щодо можливих відміннос-тей між оцінюваним об'єктом та об'єктом, використовуваним для порівняння. Тобто цей метод ґрунтується на принципі заміщення.

Алгоритм оцінки за цим методом показано на рис. 7.3.

 

Ретельне дослідження ринку для

отримання достовірної інформації

про фактори впливу на порівнюва-

ні нематеріальні активи

 

Відбір одиниць, придатних для по-

рівняння і здійснення порівняльного

аналізу

 

-^т:

 

Приведення показників порівнюва-них об'єктів до узагальненого по-казника чи до діапазону ринкових вартостей оцінюваного об'єкта

 

Зіставлення оцінюваного об'єкта

з порівнюваними об'єктами,

коригування його ціни

Рис. 7.3. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу прямого порівняльного аналізу продажів

Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що інвестор, який купує об'єкт інтелектуальної власності, обов'язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вар-тість оцінюваного об'єкта визначається його здатністю приносити прибуток.

Оцінка інтелектуальної власності за цим методом представляє собою виявлен-ня залежності поточної вартості інтелектуальної власності від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна одержати при її використанні. Майбутні вигоди від використання інтелектуальної власності визначаються методом дисконтування кожної майбутньої вигоди з відповідною нормою віддачі або методом капіталізації прибутків із застосу-ванням коефіцієнта капіталізації, який відображає послідовність отримання прибут-ків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі капі-таловкладень. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка прино-сить прибуток сьогодні, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуа-тації цієї власності та її продажу.

Прибутковий підхід оцінки нематеріальних активів включає такі різновиди, як:

-          метод дисконтування грошових потоків;

-          метод капіталізації прибутків;

-          метод звільнення від роялті.

Метод дисконтування найкраще використовувати у випадках, коли мають міс-це нестабільні потоки прибутків та витрат. В його основу покладені фінансові закони, які можна сформулювати таким чином:

-          сьогоднішня грошова одиниця коштує більше, ніж завтрашня;

-          безризикова грошова одиниця коштує більше, ніж ризикова. Алгоритм методу дисконтування грошових потоків показано на рис. 7.4.

 

Дослідження

грошового

потоку

 

Здійснення

аналізу ва-

лових при-

бутків та їх

прогноз

 

Здійснення

аналізу чис-

того прибу-

тку та ви-

трат

 

Здійснення

аналізу інве-

стицій та їх

прогноз

 

Розрахунок

чистого гро-

шового пото-

ку для кожно-

го періоду

 

Внесення коригувань

 

Розрахунок поточної ва-ртості гро-

шового по-току

 

Розрахунок залишкової вартості не-матеріаль-ного активу

 

Визначення ставки дис-контування

 

Рис. 7.4. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом дисконтування грошових потоків

Визначення ставки дисконтування є найвідповідальнішим етапом цього методу оцінки. Існує декілька способів визначення ставки дисконтування. Досить поширеним є шлях кумулятивної побудови ставки. При цьому за основу ставки дисконтування приймається безризикова ставка. Ризик втрати майбутніх доходів вимагає передба-чення перевищення ставки ризику над безризиковою ставкою, він також має гаранту-вати премію за всі види ризику, пов'язані з інвестуванням в оцінювану інтелектуальну власність.

Такими видами ризику є:

-          розмір підприємства 0-5%;

-          якість менеджменту 0-5%;

-          територіальна та виробнича диверсифікованість підприємства 0-5%;

-          структура капіталу 0-5%;

-          диверсифікованість клієнтури 0-5%;

-          стабільність отримання прибутків та ступінь вірогідності їх отримання 0-5%;

-          інші можливі ризики 0-5%.

У промислово розвинених країнах безризикова ставка приймається на рівні 3-4%, що відповідає реальній прибутковості довгострокових урядових облігацій США. До цієї ставки додаються премія за ризик країни та премії за інші можливі ризики. В Україні рекомендується за основу безризикової ставки брати ставку за депозитними вкладами юридичних осіб в найнадійніших банках. Ця ставка включає безризикову ставку та ставку за ризик, пов'язаний з інвестиціями в економіку України.

У цілому метод дисконтування грошових потоків, який ґрунтується на аналізі цих потоків за весь період використання об'єкта інтелектуальної власності, дає змогу оці-нити вартість інтелектуальної власності при нестабільних грошових потоках.

В основі методу капіталізації прибутків лежить капіталізація як процес пе-реведення прибутків від використання майна у його вартість. Істотним припущенням є те, що прибуток не змінюється у часі. Тому цей метод краще використовувати при оцінці нематеріальних об'єктів, які тривалий час застосовуються на ринку інтелектуа-льної власності і мають стабільні, легко прогнозовані, величини прибутків та витрат. Поточна вартість об'єкта оцінки визначається шляхом ділення щорічного прибутку від його комерційного використання на коефіцієнт капіталізації.

Алгоритм методу капіталізації прибутків наведений на рис. 7.5.

 

Визначення річного валового при-бутку та складення прогнозу його отримання на перспективу

 

Визначення річних витрат (прямих,

непрямих, змішаних), розрахунок

резервів їх зменшення та складен-

ня прогнозу на перспективу

 

-^т:

 

Розрахунок вартості об'єкта капіталізації

 

Визначення коефіціє-нта капіталізації

 

Визначення майбут-

нього операційного

доходу

 

Рис. 7.5. Послідовність оцінки нематеріальних активів за допомогою методу капіталізації прибутків підприємства

Складним етапом цього методу є вибір коефіцієнта капіталізації, який істотно залежить від стабільності прибутку підприємства. Якщо підприємство має стабільний приріст прибутку, то обирається нижній рівень коефіцієнта капіталізації, який, в свою чергу, приводить до зростання ринкової вартості об'єкта інтелектуальної власності. І, навпаки, при нестабільному прирості прибутку враховують високий рівень коефіцієн-та капіталізації. Суттєвим недоліком методу капіталізації є те, що його можна засто-сувати лише у випадках, коли прибуток стабільний або легко прогнозований. Якщо коефіцієнт капіталізації визначити неможливо, цей метод не використовують.

Досить ефективним є метод звільнення від роялті. Оцінка за цим методом

передбачає, що використовувана підприємством інтелектуальна власність йому не належить. Тому частину доходу підприємство повинно сплачувати як винагороду за гіпотетичною ліцензією особам, які мають права на відповідні об'єкти. Вартість інте-лектуальної власності визначається як сума майбутніх грошових потоків роялті, при-ведених до поточної вартості з використанням ставки дисконтування.

Алгоритм застосування методу звільнення від роялті наведений на рис. 7.6.

На розмір ставок роялті впливають такі фактори:

-          економічна ефективність ліцензії;

-          наявність та обсяг патентного захисту;

-          обсяг прав, які передаються за ліцензією;

-          обсяг документації та ноу-хау, що передаються;

-          інжиніринговий супровід;

-          кон'юнктура ринку;

-          конкурентні пропозиції.

 

Визначення ціни ліцензійної продукції та ставки роялті             І\          Визначення щорічного обсягу ліцензійної продукції за гіпотетичною угодою

 

            /          

 

            V

A        

 

           

            -1L

Розрахунок вартості ціни ліцензії   

            Визначення коефіцієнта дисконтування

 

            / \        

 

            N                    

 

Рис. 7.6. Послідовність оцінки нематеріальних активів за методом звільнення від роялті

Крім загальних методів, існує ряд таких, що застосовуються в окремих випадках і для певних видів інтелектуальної власності. Наприклад, метод ринкових мультиплі-каторів, метод оцінки брендів, а також методи, що ґрунтуються на гібридному базисі.

Порівнюючи розглянуті підходи, можна дійти такого висновку: перевагами при-буткового методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків пі-дприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також орієнтується на ринко-вий аспект. До його недоліків відносять складність здійснення прогнозу і ярко вира-жений суб'єктивізм. Ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному на ри-нкових даних і відображає ринкові реалії між покупцями та продавцями. Його недолі-ки полягають в складності отримання вихідних даних на порівнюваних підприємст-вах, необхідності внесення ряду суттєвих поправок. Цей підхід базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди. Що ж до витратного підходу, то його пере-вагами є те, що він ґрунтується на первісній бухгалтерській документації і дає об'єк-тивну оцінку витрат. А його недолік полягає в тому, що минулі витрати не завжди ві-дображають можливість приносити прибуток у майбутньому.

Відповідно до міжнародних стандартів оцінки при визначенні ринкової вартості об'єктів інтелектуальної власності повинні виконуватись такі дії:

1.         Збір та аналіз правових, фінансових, технічних та інших показників оцінюва-

ного нематеріального об'єкта. При цьому необхідно проаналізувати інформацію про:

-          власника об'єкта та його безпосереднє оточення;

-          юридичний статус об'єкта (вид, форма правової охорони, існування прав вла-сності чи прав використання об'єкта);

-          складові частини об'єкта;

-          стан ринку стосовно оцінюваного об'єкта.

 

2.         Аналіз основних та альтернативних форм використання оцінюваного немате-ріального об'єкта.

3.         Збір та аналіз інформації про умови ринкових угод, про угоди з аналогічними об'єктами, які мали місце на ринку інтелектуальної власності в минулому.

Аналізуючи ці дані, треба враховувати істотні відмінності між оцінюваним нема-теріальним об'єктом та об'єктами-аналогами, щоб внести відповідні коригування до їх ринкової вартості. Також слід ураховувати відмінності в обсязі прав, що передаються, в умовах оплати під час продажу об'єктів.

Якщо інформації про факти продажу порівнюваних об'єктів недостатньо, вико-ристовують дані стосовно пропозиції щодо продажу таких об'єктів, враховуючи при цьому умови та обмеження, існуючі при використанні подібної інформації для оцінки вартості оцінюваного нематеріального об'єкта.

4.         Збір та аналіз інформації, необхідної для оцінки складових частин об'єкта.

5.         Збір та аналіз інформації щодо фактичних витрат на створення об'єктів, які можуть замінити за своїми споживчими якостями складові частини оцінюваного не-матеріального об'єкта.

6.         Збір необхідної інформації та визначення наявного зносу (амортизації) оціню-ваного нематеріального об'єкта. При цьому враховується функціональний знос (мо-ральне старіння) і можливі втрати вартості, пов'язані з появою на ринку аналогічних об'єктів з кращими техніко-економічними показниками.

7.         Збір та аналіз інформації про економічні характеристики оцінюваного немате-ріального об'єкта, яка стосується:

 

-          доходів, отримуваних від експлуатації об'єкта (потенційних і фактичних);

-          витрат, пов'язаних з експлуатацією (використанням) аналогічних об'єктів (при цьому розробляють, якщо це необхідно, обґрунтований прогноз можливих майбутніх доходів та витрат при експлуатації оцінюваного об'єкта).

 

8.         Збір та аналіз інформації, необхідної для визначення коефіцієнта капіталізації (і/або дисконтування) для оцінки об'єкта.

9.         При оцінці ринкової вартості об'єкта враховують вплив строків діючих догово-рів (опціонів) щодо розробки, продажу і реалізації проектів з використанням оцінюва-них об'єктів.

10.       Обґрунтоване узгодження розрахованих величин вартості нематеріального

об'єкта, отриманих внаслідок використання різних підходів до його оцінки. При цьому

кінцевим результатом оцінки може виступати як одна величина, отримана шляхом

узгодження обчислених різними способами значень вартості, так і широкий діапазон

величин.