Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cookie - headers already sent by (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7

Warning: session_start() [function.session-start]: Cannot send session cache limiter - headers already sent (output started at /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php:6) in /var/www/nelvin/data/www/ebooktime.net/index.php on line 7
ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ : Господарське процесуальне право : Бібліотека для студентів

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 
135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 
150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 
165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 
180 181 182 183 184 185 186 187 188 

магниевый скраб beletage

РОЗ’ЯСНЕННЯ

№ 02-5/114 від 17.02.94 м. Київ

Про деякі питання визначення ціни позову, підсудності справ та сплати державного мита

(Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого Арбітражного Суду

№ 02-5/141 від 16.04.98, Роз'ясненням Президії Вищого господарського суду

№ 04-5/609 від 31.05.2002)

3 метою правильного і однакового застосування законодавства щодо ви-значення ціни позову в іноземній валюті, підсудності справ, пов'язаних із стяг-ненням іноземної валюти, сплати державного мита з таких позовів Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1.         Ціна позову про стягнення іноземної валюти визначається в іноземній

валюті та національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову (пункт 4 статті

55 Господарського процесуального Кодексу України.

При визначенні ціни позову, поданого в іноземній валюті, необхідно ви-ходити з тієї валюти, в якій провадились чи повинні бути проведені розрахунки між сторонами.

У разі подання позову про стягнення національної валюти України - екві-валенту іноземної валюти ціна позову визначається в національній валюті України.

2.         Підсудність справ про стягнення іноземної валюти визначається на за-гальних підставах відповідно до розділу III Господарського процесуального ко-дексу України".

3.         Відповідно до статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про дер-жавне мито" та пункту 1 Інструкції "Про порядок обчислення та справляння державного мита", затвердженої наказом Головної державної податкової інспе-кції України від 22 квітня 1993 року № 15, з позовів, що подаються до арбітра-жного суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті. Одночасно встановлено, що у разі, коли розмір ставок державного мита перед-бачено в частинах офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму дохо-дів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням ку-рсу грошової одиниці Національного банку України.

4.         У разі задоволення позовних вимог про стягнення іноземної валюти та відшкодування судових витрат в іноземній валюті видається єдиний наказ. На-кази про стягнення сум в іноземній валюті і у гривнях видаються окремо.

 

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ‘ЯСНЕННЯ

№ 02-5/492 від 28.07.94 м.Київ

Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб

(Із змінами, внесеними згідно з Роз’ясненнями Вищого Арбітражного Суду

№ 02-5/15 від 17.01.96, № 02-5/445 від 18.11.97, № 02-5/195 від 24.04.99,'

Роз’ясненням Президії Вищого господарського суду № 04-5/від 31.05.2002).

Відповідно до чинного законодавства, зокрема, Законів України "Про пі-дприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність", юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право ство-рювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами. Згідно зі статтею 28 Господарського процесуального Кодексу України представниками сторін у судовому процесі можуть бути інші, крім їх керівників або заступників керівників, уповноважені особи.

3 метою правильного і однакового застосування норм названих законода-вчих актів Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз’яснення.

1.         Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно

здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї

особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю,

виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При

цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої

діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з

юридичної особи або на її користь.

Якщо відособлений підрозділ уповноважений звертатися до господарсь-кого суду з позовом від імені юридичної особи, то таке ж право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.

2.         Підсудність справи визначається відповідно до Розділу III Господарського

процесуального Кодексу України за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (частина четверта статті 15 АПК).

У такому ж порядку визначається підсудність справи, якщо Національний банк України представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.

 

3.         Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий доку-мент, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повер-тає позовну заяву на підставі пункту 1 статті 63 Господарського процесуально-го Кодексу України.

4.         Якщо позов поданий до юридичної особи в господарський суд за місце-знаходженням відособленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної сторони повноваження сторони зі справи, господарський суд розглядає спір по суті. У разі відсутності таких повноважень позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю в господарський суд за місцезнахо-дженням юридичної особи.

5.         Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступ-ник керівника цього підрозділу.

 

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ

РОЗ‘ЯСНЕННЯ

№ 02-5/422 від 10.12.96 м.Київ

Арбітражним судам України

Про судове рішення

(Із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненнями

Вищого Арбітражного суду

№ 02-5/445 від 18.11.97 "

№ 02-5/425 від 11.11.№ 02-5/195 від 24.04.№02-5/601 від 24.12.№ 02-5/618 від 06.11.2№ 02-5/467 від 18.04.2Роз'ясненням Вищого господарського суду

№ 04-5/609 від 31.05.2Рекомендаціями Президії

Вищого господарського суду

№ 04-5/212 від 10.02.2004)

Перегляд судових актів свідчить, що у багатьох випадках рішення з конк-ретних справ не відповідають вимогам Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) щодо законності і обгрунтованості їх, повноти та об'єктивності аналізу фактичних обставин і зібраних у справі доказів.

He в усіх рішеннях чітко викладаються вимоги позивача і заперечення ві-дповідача; розкривається суть правовідносин сторін; дається правова кваліфі-кація встановлених фактів і посилання на законодавство, яким керувався суд, вирішуючи спір. Все ще недостатня професійна культура та загальна грамот-ність викладення рішення.

3 метою усунення цих недоліків, підвищення авторитету судового рішен-ня Президія Вищого Арбітражного Суду України вважає за необхідне дати такі роз'яснення.

1.         На підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 84 ГПК судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до вико-нання на всій її території.

2.         У відповідності з статтею 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та

фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими госпо-дарським судом.

 

3.         Рішення господарського суду має грунтуватись на повному з'ясуванні

такого:

3.1.      чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

3.2.      чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на під-твердження цих обставин;

3.3.      яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установ-лених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

4.         Господарським судам слід виходити з того, що рішення може грунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При

цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обгрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці до-води або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 4-2 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

5.         Господарські суди повинні дотримувати передбаченої статтями 84, ГПК послідовності викладення рішення (вступна, описова, мотивувальна та резолютивна частини). Про зміну сторонами та іншими особами, які беруть

участь у справі, своїх процесуальних позицій у порівнянні з позовною заявою,

відзивом на неї, клопотанням тощо слід зазначити у мотивувальній частині

рішення.

7.         За наявності у справі третіх осіб у вступній та описовій частинах рі-шення згідно зі статтями 26 та 27 ГПК повинний бути точно визначений їх ста-тус - з самостійними вимогами щодо предмета спору чи без таких. У залежнос-ті від цього слід формулювати мотивувальну та резолютивну частини рішень.

8.         Зміна в рішенні господарського суду предмета, підстав позову за зая-вою позивача, зробленою безпосередньо в засіданні суду, допустима лише, як-що при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета, підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

У зв'язку з висуненням позивачем у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 22 ГПК, додаткових, змінених чи нових вимог до відповідача останній вправі вимагати відкладення розгляду справи для подання відповідних доказів.

9.         Резолютивна частина рішення ні за яких умов не повинна викладатись

альтернативно (наприклад: стягнути з відповідача певну суму або в разі відсутності коштів на його рахунку - звернути стягнення на належне йому майно). У

 

випадку, коли такі альтернативні вимоги містяться у позовній заяві господарсь-кому суду необхідно визначити предмет позову і вирішувати спір у залежності від характеру зобов'язань відповідача. У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розг-ляду. При цьому господарські суди повинні зазначати:

9.1.      У рішеннях за позовами про витребування майна чи про визнання права власності на майно - найменування майна, місце його знаходження (у спорі про передачу майна), a у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу наказу про примусове виконання рішення;

9.2.      у рішеннях щодо кількох відповідачів - ступінь відповідальності кожного з них;

9.3.      у рішеннях про визнання недійсними установчих документів суб'єкта підприємництва - про обов'язок власника (власників) або органу, уповноваже-ного створювати підприємство, здіснити ліквідацію підприємства у встановле-ному законом порядку. Копію такого рішення надсилати власнику (власникам) або зазначеному органу;

9.4.      у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог - про відхи-лення решти вимог, припинення провадження або залишення без розгляду по-зову у цій частині;

 

9.5.      у рішеннях, якими надано відстрочку або розстрочку виконання (стаття 121 ГПК), - конкретні терміни їх виконання;

9.6.      В ухвалах зі справ, у яких сторони досягли мирової угоди (частина четверта статті 121 ГПК , - про затвердження відповідної угоди;

9.7.      У рішенні про визнання недійсним акта - його номер і дату видання, найменування органу, що видав цей акт, а в разі визнання акта частково недійс-ним - також його конкретний пункт, абзац, частину, що визнається недійсною.

Визнаючи повністю або частково недійсним акт нормативного характеру державного чи іншого органу, у тому числі акт вищого чи центрального органу виконавчої влади, господарському суду, крім даних, перелічених в абзаці пер-шому цього підпункту роз'яснення, слід також покладати на орган, що видав такий акт, обов'язок опублікувати (оприлюднити) резолютивну частину рішен-ня господарського суду у тому самому виданні (у той самий спосіб), де було опубліковано (оприлюднено) визнаний недійсним акт. Копію відповідного рі-шення необхідно надіслати Міністерству юстиції України чи його органу.

У рішенні господарського суду має бути визначений термін, протягом якого повинна бути здійснена публікація (оприлюднення). Визнаючи повністю або частково недійсним акт ненормативного характеру (індивідуальний акт), який доведено до відома та/або виконання певного кола юридичних чи фізич-них осіб (крім самого позивача), що спричинило порушення прав чи завдало шкоди охоронюваним законом інтересам позивача, господарський суд зо-бов'язує відповідача повідомити про резолютивну частину рішення зі справи тих же осіб і у той самий спосіб, яким до них було доведено цей акт, або в ін-ший прийнятний для позивача спосіб та подати господарському суду у визна-чений ним термін докази такого повідомлення.

 

9.8.      У рішенні про вчинення певних дій або про утримання від певних дій - відповідний припис, наприклад: "Такому-то звільнити таке-то приміщення (із зазначенням його найменування, місцезнаходження згідно з поштовою адре-сою, площі)", "Такому-то утриматися від вчинення дій, які перешкоджають до-ступу такого-то у приміщення (із зазначенням тих же даних про приміщення)", а у разі необхідності - строк виконання відповідних дій та/або про видачу нака-зу про примусове виконання рішення;

9.9.      у рішеннях зі справ, у яких мало місце поновлення строків позовної давності чи процесуальних строків, ця обставина зазначається як у мотивуваль-ній, так і у резолютивній частинах рішення.

9.10.    У рішеннях зі спорів, пов'язаних із стягненням грошових сум - зокрема дані, визначені в пункті 3 частини першої статті 19 Закону України "Про

виконавче провадження". У зв'язку з цим господарським судам слід враховувати таке.

9.10.1. Відповідні дані зазначаються згідно з поданою до господарського суду позовною заявою.

9.10.2. За відсутності у позовній заяві даних про найменування (ім'я) стя-гувача і боржника, їх місцезнаходження (місце проживання), ідентифікаційний код (індивідуальний ідентифікаційний номер) тощо необхідні відомості госпо-дарському суду слід витребувати у позивача і відповідача згідно з пунктом 4 статті 65 ГПК. Якщо позивачем не подані витребувані відомості, господарський суд залишає позов без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК.

Залежно від конкретних матеріалів і обставин справи в наказі господарсь-кого суду можуть бути зазначені банківські рахунки в національній або інозем-ній валюті, а також реєстраційні рахунки.

10.       Рішення господарського суду може прийматись тільки тим суддею (су-ддями), який брав участь у розгляді справи. У разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді до складу суду розгляд справи слід починати спочатку, про що головою господарського суду або його заступником повинна виноситись ухвала. У разі необхідності цією ж ухвалою продовжується строк вирішення спору, але не більше як на один місяць (части-на третя статті 69 ГПК). При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності з частиною четвертою статті 20 ГПК заява про відвід судді повинна подаватись, як правило, до початку розгляду справи.

11.       Прийняття додаткового рішення (стаття 88 ГПК) за заявою сторони, прокурора, який брав участь у процесі, або за ініціативою суду здійснюється, як правило, тим же суддею (складом суду), що приймав первісне рішення.

Про відхилення заяви сторони чи прокурора щодо прийняття додаткового рішення виносяться ухвала (стаття 86 ГПК). Додаткове рішення і ухвала про ві-дхилення заяви щодо його прийняття можуть бути оскаржені у порядку, перед-баченому розділами XII і XII-1 ГПК.

Господарським судам слід мати на увазі, що прийняття додаткового рі-шення припустиме виключно з підстав, передбачених статтею 88 ГПК. Пору-шення вимог цієї статті тягне за собою зміну або скасування рішення в апеля

ційному чи у касаційному порядку (пункт 4 частини першої статті 104, стаття 111-10 ГПК).

12.       Господарський процесуальний кодекс України не встановлює будь-яких обмежень строків подання заяв про прийняття додаткового рішення, ви-правлення чи роз’яснення його. Тому при розгляді цих заяв господарським су-дам слід керуватись тими статтями ГПК, які регламентують відповідні строки щодо основного рішення.

13.       Вирішуючи питання процедури розгляду заяв про прийняття додатко-вого рішення, роз’яснення чи виправлення його, господарські суди повинні ви-ходити з того, в якому порядку розглядалась справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наве-дених у заяві тощо.

14.       Додаткове рішення підлягає перегляду за правилами ГПК. При цьому питання щодо необхідності перевірки основного рішення зі справи вирішує апеляційна або касаційна інстанція в залежності від змісту додаткового рішен-ня, мотивів, викладених у заяві про його перевірку, характеру і обставин справі і т.ін. За таким же принципом вирішується питання про скасування чи зміну обох рішень або одного з них.

15.       Що стосується роз’яснення чи виправлення рішення, то господарські суди повинні мати на увазі таке: стаття 89 ГПК не передбачає можливості пере-гляду в апеляційному чи у касаційному порядку ухвали, винесеної на підставі цієї статті.

16.       Згідно із статтями 101 і 111-9 ГПК апеляційна і касаційна інстанції вправі прийняти додаткове рішення, роз’яснити чи виправити його лише стосо-вно прийнятих ними процесуальних документів, але не рішень, прийнятих у першій інстанції.

17.       Згідно зі статтями 88 та 89 ГПК додаткове рішення, роз’яснення чи виправлення його здійснюється, зокрема, за заявою сторони. При цьому необ-хідно враховувати, що у відповідності зі статтями 26 та 27 ГПК правами сторо-ни користуються треті особи, отже вони також можуть звернутись до господар-ського суду з відповідною заявою.

18.       Господарським судам слід також мати на увазі, що практично не ви-ключено звернення з заявою про роз’яснення чи виправлення рішення держав-ного або іншого органу, на який покладено виконання рішення (установа банку, державний виконавець, фінансовий орган, який забезпечує стягнення коштів у доход державного бюджету тощо). У такому випадку питання про задоволення або відхилення цієї заяви необхідно ирішувати з урахуванням характеру при-пущеної помилки чи описки та їх впливу на можливість виконання рішення.

Голова Вищого Арбітражного

Суду України Д. Притика