2.2. Екологічні проблеми України


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Проблеми промислового та паливно енергетичного комплексу

Як було зазначено в розд. 2.1, нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивних законів розвитку і відтворення приро-дноресурсного комплексу України. У державі відбувалися структурні де-формації народного господарства, за яких перевага надавалася розвиткові сировинно-видобувних, екологічно найнебезпечніших галузей промисловості.

Якщо розглядати це питання більш детально стосовно України, то їй дісталась неприродна, штучно створена система промисловості, де гіпер-трофовану високу частку займають гірничодобувна, металургійна й хіміч-на промисловість, що складається з «супергігантів» із застарілими техно-логіями виробництва надзвичайно матеріало- й енергомісткими, що сильно забруднює навколишнє середовище. Займаючи 3 % території колишнього СРСР, Україна виробляла майже 20 % його суспільного продукту. Питома вага засобів виробництва (групи А) становить близько 70 %. Морально і фізично зношені і застарілі підприємства особливо сильно забруднюють природне середовище і екологічно небезпечні.

Гранично висока концентрація населення й виробництва, а отже, дуже напружена екологічна ситуація склалася в Донбасі. Названий район займає лише 8,8 % площі України, але у ньому проживає біля 16,0 % населення країни, у тому числі майже 22 % міського. Про високу просторову зосере-дженість промисловості Донбасу, особливо виробництв, які внаслідок своєї технології та недостатніх природоохоронних заходів найбільш згубно впливають на навколишнє середовище, свідчать такі дані: на даний район приблизно припадає 21 % випуску всієї промислової продукції країни, у томі числі 64 % паливної, 43 % чорної металургії, 31 % хімічної та нафто-хімічної, 25 % електроенергетичної.

Друге місце за густотою населення та рівнем територіальної концент-рації виробництва посідає Придніпров'я, зокрема міста Запоріжжя і Дніп-ропетровськ. На цей регіон припадає 9,8 % площі та близько 12 % населен-ня країни (міського — 14 %). У цьому районі сконцентровано 18 % випус-ку промислової продукції України, зокрема 52 % металургійної, понад 22 % електроенергетичної, 13 % хімічної та нафтохімічної. При цьому слід підкреслити, що у Придніпров'ї, як і на Донбасі, найбільші промислові під-приємства розташовані на досить обмеженій площі — на вузькій смузі. Саме у названих регіонах через неприпустимо сильну забрудненість повіт-ря, води й землі проблема охорони навколишнього середовища й раціона-льного використання природних ресурсів постає дуже гостро.

Таким чином, зони екологічної кризи сформувалися майже на третині території України. Це, насамперед, Донбас і середнє Придніпров'я, де впродовж десятиріч порушувався принцип раціонального природокористу-вання та було перевищено антропогенним навантаженням природно-ресур-сний потенціал. Високий рівень концентрації промислових об'єктів, нера-ціональна структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв, відсутність належних природоохо-ронних систем зумовили тут високий рівень забруднення довкілля, дефіцит водних ресурсів та нестачу в безвітряні періоди кисню в приземних шарах атмосфери, що призводить до смогових явищ.

До числа екологічно найбільш напружених регіонів України відно-сяться також Прикарпаття, Північний Крим, північна частина Сумської та придніпровська частина Черкаської областей, м. Київ з їх потужним хіміч-ним та нафтохімічним виробництвами; ряд районів Київської, Харківської, Івано-Франківської, Вінницької, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Одеської областей з розміщеними в них великими об'єктами енергетики, у тому числі атомної.

На екологічну обстановку негативно впливають швидко зростаючі мі-ста. За останні 50 років чисельність міського населення в Україні зросла майже на 80 %. Саме у швидко зростаючих містах, особливо у великих, екологічна обстановка оцінюється як дуже напружена.

Радіоактивне забруднення регіонів України

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що еколо-гічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними,

економічними та соціальними наслідками створила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. Зона екологіч-ного лиха сформувалася навколо Чорнобильської АЕС. Головним джере-лом небезпеки тут залишається об’єкт «Укриття», в якому зосереджено небезпечно радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких наближається до 20 млн. кюрі. За дослідженнями вчених НАН України, понад 70 % радіонуклидів, які впродовж тривалого часу ще становитимуть загрозу для всього живого, випало на територію Житомирської області.

Смуга найбільш значного радіоактивного забруднення простягається на захід від м. Прип'яті, охоплюючи східну і північно-східну частину Рів-ненської області. Інтенсивність забруднення з просуванням на захід помітно зменшується. Майже третина території 30-кілометрової зони, розташованої в північній та північно-східній її частинах, характеризується невисоким рі-внем радіаційного забруднення.

У зоні радіоактивного забруднення проживає близько 5 млн. чол., у тому числі в Україні — 1,8 млн., у Білорусії — 2,4 млн. і в Російській Фе-дерації — 0,8 млн. чол.

Смуга високого забруднення з північного сходу і півночі безпосеред-ньо підходить до Києва і частково захоплює його північно-східну частину (Троєщину). Північна ж її межа проходить через Ворзель, Гостомель, Виш-город. Райони басейну Десни характеризуються порівняно невисоким забрудненням.

Значний обсяг різнопланових екологічних заходів ще належить здійс-нити в майбутньому для зниження радіаційної забрудненості в зоні, що прилягає до Чорнобильської АЕС.

На значній території України поки що спостерігається підвищений ра-діоактивний фон. До того ж, на великих площах країни виходять на повер-хню або залягають близько від неї різні кристалічні породи, які, як відомо, характеризуються підвищеною радіоактивністю. В окремих районах підви-щена радіоактивність властива і молодим осадовим породам. За цих умов навіть невелика додаткова радіоактивність є дуже небезпечною.

В шести областях України розташовано регіональні підприємства «Радон» із переробки та зберігання радіоактивних відходів, які при-ймають на переробку радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства.

Підприємства з видобутку і переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним

для переробки урану є те, що майже всі відходи — відвали шахтних порід, скиди й викиди є джерелами радіаційного забруднення навколишнього се-редовища.

Деградація ґрунтів

Відомо, що Україна є важливим і визначним у світі регіоном інтенси-вного землеробства і тваринництва, територія якого характеризується висо-кою сільськогосподарською своєрідністю: 56,6 % усіх її земель використо-вується під ріллю, тоді як, наприклад, у сусідніх з нею Молдові й Білорусії цей вид угідь становить відповідно біля 52 і 30 %. А інтенсивне викорис-тання земель, широке застосування великовагової сільськогосподарської техніки негативно впливає на механічну структуру, повітряний та водний режим Грунтів, знижує їх родючість. Недостатнє ж внесення органічних добрив при інтенсивному використанні земель призводить до зменшення вмісту гумусу — найціннішого компонента, яким особливо славилися українські чорноземи.

Більшість учених схиляється до думки, що справжніми зонами еколо-гічного лиха України стали райони гідромеліорацій. В областях Українсь-кого Полісся, де проведено осушення земель, відбувається неконтрольова-не зниження рівня Грунтових вод, зменшення потужності органічної маси, обміління рік, дефіцит прісної води.

В південних областях України, де відбувається інтенсивне зрошення, розгортається процес підтоплення й засолення Грунтів, деградація чорнозе-мів. Нині більше 14 % загальної площі поливних земель еродують, майже 1,5 % — перезволожені, понад 4 % — солонцюваті й засолені. Зрошуваль-на меліорація призводить до ущільнення гумусного горизонту чорнозему, підлуження водної витяжки й зростання рН до 8-8,5, вторинного засолення корнезасоленого шару з поступовим збільшенням вмісту токсичних солей. Збільшення мінералізації ґрунтових вод загрожує вторинним засоленням земель.

Майже на всіх землях України спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в Грунтах. Слід відзначити, що ґрунти України характеризу-ються високою природною родючістю і тому дуже важливо зберігти їх для майбутніх поколінь. Особливу турботу викликає погіршення якості най-більш цінних та розповсюджених в Україні різновидів чорноземних Грунтів. Дослідження показують, що вони дуже сприйнятливі до антропогенного впливу. Так, внаслідок тривалого розорювання скорочується вміст гумусу,

збільшується його рухомість, a у гумусовому горизонті зменшується вміст водостійких агрегатів, структура Грунту перетворюється із зернистої у гру-дкувато-порошкувату.

Ця проблема різко загострилася внаслідок зростання впливу людини на ґрунтовий покрив, зокрема безконтрольного внесення мінеральних доб-рив, застосування хімічних засобів і методів боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин і тварин.

Актуальною екологічною проблемою є надмірне використання пести-цидів. Відносно обмежений асортимент сучасних хімічних засобів захисту рослин, недостатнє застосування біологічних методів боротьби зі шкідни-ками та хворобами сільськогосподарських культур і тварин, незбалансо-ване внесення в Грунт мінеральних добрив, тощо зумовили майже в усіх ре-гіонах країни надмірну концентрацію у сільськогосподарських продуктах гербіцидів, нітратних форм азоту, тобто таких біологічно активних речо-вин, які негативно діють на організм людей, сприяють утворенню мутаге-нів, канцерогенів.

Особливої уваги екологів та владних структур вимагають дніпровські водойми, якими потоплено, засолено і тому практично виведено з сільсько-господарського обігу сотні тисяч гектарів раніше високородючих земель. Реальною також є небезпека можливого прориву дніпровських гребель, особливо греблі Київського водосховища, що неминуче викликало б затоп-лення великих площ низовинної лівобережної України.

Проблеми деградаціїлісів та зменшення біорізноманіття

Гострою залишається проблема лісових ресурсів. При обмежених площах в Україні ліс відіграє винятково важливу природозахисну роль: він очищує повітря й підвищує його вологість, акумулює опади і зберігає воло-гу, більш рівномірно в часі розподіляє поверхневі стоки, захищає круті схили від розмивання, тощо.

Першочергового значення набуває багатопланова робота, спрямована на захист лісів від шкідників, хвороб та пожеж. Площа уражених хвороба-ми та шкідниками лісових масивів в Україні досить значна — близько 250 тис. га. Найбільше страждають масиви у лісостеповій та степовій зо-нах, а також у ряді районів Полісся.

У процесі господарської діяльності зазнають суттєвих змін традиційні природні біогеоценози, у результаті чого змінюється видовий склад тва-рин; багато з них стають рідкісними чи випадковими.

Особливої актуальності набуває збереження в Україні мисливських тварин, оскільки деякі з них перебувають на межі повного знищення. В Ка-рпатах, наприклад, останнього зубра вбили в 1914 p., у Біловезькій Пущі — в 1921 р. (а ще в 1904 р. тут їх нараховувалося 727 особів). Тільки в 1946 р. цих тварин завезли в Біловезьку Пущу. Тепер в Україні (в західних і на пів-ночі центральних її областей) живе близько 500 зубрів.

Ще в XVI ст. на території сучасної України були знищені кулани, у 80-х роках XIX ст. — тарпани (дики коні) і сагайдаки; до мінімуму скоро-тилося число осетрових, чорноморських лососів, вугрів, морських судаків, степових орлів, беркутів, лебедів.

Проблемарозвитку природозаповідного фонду та рекреаційних ресурсів

В умовах великого антропогенного тиску на навколишнє середовище в Україні є проблема збереження, підтримки і впорядкування ресурсозбері-гаючого та природозаповідного фонду, що складається з більш як 5 тис. об’єктів загальною площею понад 1 млн. га. Найвизначніші природоохо-ронні території зосереджені в Херсонській, Рівненській, Київській, Черні-гівській, Івано-Франківській, Львівській областях. Але ж одночасно в ряді областей названий фонд недопустимо обмежений: у Кіровоградській, Чер-нівецькій та Луганській областях він не перевищує навіть 7 тис. га.

Активний вплив людей на навколишнє середовище призводить до йо-го змін набагато швидіпе, ніж вони б відбувалися в процесі еволюційного розвитку. Спостерігаються великі відхилення між змінами навколишнього середовища, які відбулися під впливом людської діяльності і під впливом еволюційного процесу. В Україні ці зміни дуже інтенсивні, особливо в ра-йонах високо розвинутого індустріального виробництва. За таких умов без створення природоохоронних територій самобутній природі країни загро-жує повне знищення.

Створення тут національних природоохоронних територій пов’язане з великими труднощами. Тому важливого значення набувають в країні нові форми збереження та використання регіонів з невисоким рівнем натуралі-зації ландшафтів, зокрема із значним рекреаційним потенціалом. Необхід-ним є створення нових видів природоохоронних регіонів — так званих те-риторіальних ландшафтних парків, які досить широко запроваджуються в деяких зарубіжних країнах, насамперед у північно-східній та східній части-нах країни, в Придністров’ї, на півночі Поділля, в басейні Південного Бугу. Головні вимоги до цих парків — збереження ландшафтів при подальшому

широкому традиційному господарському їх використанні, насамперед для цілей рекреації.

У цілому проблема захисту навколишнього середовища й раціональ-ного використання природних ресурсів потребує всебічного комплексного дослідження, кращого ресурсного і фінансового забезпечення, особливо в Криму, зокрема, на його південній території, де в ряді місць кількість лю-дей, що приїжджають для лікування й відпочинку, вже значно перевищила гранично припустимі норми. Актуальною є ця проблема й для курортних районів материкової частини Причорномор'я та Приазов'я.

Проблема деградації водних ресурсів

Особливої гостроти ї актуальності набуває в Україні проблема водних ресурсів. Нерівномірність розміщення водних ресурсів по території країни та зростаючий їх дефіцит, найбільш гострий у південних та центральних областях, потребує негайного запровадження водозберігаючих технологій, організації безстічних виробництв, економного витрачання води для зро-шення, а також в комунальному господарстві, побуті.

Актуальною є проблема раціонального використання водних ресурсів, зокрема поліпшення структури її споживання. Природоохоронні заходи передбачають скорочення витрат води, раціоналізацію водопостачання, впровадження систем оборотного і послідовного використання води, будів-ництва і введення в дію об'єктів очищення стічних вод.

Найбільше води споживається в Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Кримській, Київській (без Києва), Херсонській областях. Сьо-годні ця проблема ще далека від вирішення: деякі підприємства, особливо чорної металургії, хімії та нафтохімії, вугільної, харчової та інших галузей промисловості, певну частину використаної води не очищують.

Погіршується ситуація з очисткою стічних вод в нижньому Придніп-ров’ї, Причорномор’ї та в Карпатах. В цілому в Україні ще у недопустимо малих масштабах для господарських потреб залучається також оборотна й послідовно використовувана вода.

Великого значення набуває в Україні проблема раціонального викори-стання й охорони від забруднення поверхневих вод Карпат. Прискорений розвиток у Прикарпатті промисловості, особливо великих хімічних вироб-ництв, а також потреби прилеглих або недалеко розташованих міст (Льво-ва, Івано-Франківська, Чернівців, Калуша, Стрия, Дрогобича, Борислава та ін.) вимагають зростання обсягів використання водних ресурсів. Карпатські

ріки — реальне джерело задоволення цих потреб. У перспективі важливо забезпечити їх ефективне функціонування, не допускати, без відповідних глибоких екологічних та економічних розрахунків, необґрунтованого ство-рення у гірських районах штучних водосховищ. Необхідно вжити заходи, щоб уникнути можливості скиду в них неочищених вод Це допоможе збе-регти Карпати для майбутніх поколінь у їх природному первісному стані, створити передумови для їх перетворення в оздоровницю, можливо, світо-вого значення, враховуючи розташування даного регіону в безпосередній близькості від цілого ряду країн Центральної та Західної Європи.

Через часті аварійні скиди господарсько-побутових стоків у деяких приморських містах Одеської, Миколаївської, Кримської, Херсонської, Запорізької та Донецької областей, на морських узбережжях — рекреацій-них регіонах країни склалася напружена обстановка внаслідок сильного забруднення морських вод і пляжів. У районі Одеси зберігаються багато привозних дуже вибухонебезпечних азотних речовин, які використовують-ся для виробництва добрив. У випадку непередбачених ситуацій це може завдати непоправного лиха прилеглим районам. Подібне вже трапилося в м. Стебнику Львівської області, коли після прориву греблі великого ставу-накопичувача підприємства з виробництва калійних добрив у Дністер потрапило багато токсичних речовин і ріка, яка вважалася найчистішою в Європі, стала непридатною для життя багатьох видів тварин та рослин.

Важливою в умовах України є проблема запобігання забрудненості найцінніпшх підземних вод. У ряді районів Кримської, Львівської, Одесь-кої, Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Луганської та інших облас-тей рівень забрудненості підземних вод близький до критичного.

Екологічні проблеми Чорного та Азовського морів

Відомо, що на екологію Чорного моря впливає не лише безпосеред-ньо прилеглі до нього території. Великі його притоки — Дунай, Дніпро, Дністер та ін. — несуть у цей басейн багато шкідливих речовин із вели-чезних площ.

Актуальною є проблема поліпшення екологічної ситуації в Азовсько-му морі.

Азовське море з'єднується з Чорним через Керченську протоку і є по суті спецефічною затокою. Специфічність затоки обумовлюється тим, що ву-зька і мілководна Керченська протока здатна пропускати відносно невеликі

об'єми води. У цьому зв'язку моря істотно розрізняються гідрохімічними й іншими параметрами.

Характерна риса Азовського моря — його невелика площа (37,6 тис. кв. KM) І глибина (найбільша 14м), гарна обігріваність і багатство органіч-ними і мінеральними речовинами, принесеними в основному ріками Доном і Кубанню. Азовське море завжди відзначалось найбільшою рибопродукти-вністю (до 80 кг/га). Переважали цінні промислові види (осетрові, судак, сом, лящ, кефаль, бички, оселедець і ін.).

Порушення гідрологічного режиму моря і виникнення екологічних про-блем почалося в 40-50-х роках XX ст. з моменту вилучення на зрошення бі-льше третини річного стоку з основних його приток. Ріку Кубань чекала практично та ж доля, що Сирдар’ю й Амудар’ю. Води її в маловодні періоди практично не доходили до моря. На Дону було побудоване велике за пло-щею, але мілководне водосховище. Крім зменшення стоку води в море, з бу-дівництвом водосховища (грандіозного відстійника) істотно зменшилося надходження в море поживних (мінеральних і органічних речовин).

Коли Азовське море існувало в умовах природного для нього гідроло-гічного режиму, з нього в Чорне море щорічно перетікало в середньому 66,6 куб. км води, а протилежний потік (з Чорного в Азовське) складав тільки 41 куб. км за рік. 3 цієї ж причини мінералізація води в Азовському морі постійно була нижчою (11 %), ніж у Чорному (18 %). Після додатко-вого надходження води з Чорного моря солоність води в Азовському морі до початку 80-х років збільшилася з 11 % до 13 % у центральній частині і до 15-16 % біля Керченської протоки. До цього часу мінералізація вод Чор-ного й Азовського морів ще більш зблизилася. Швидкість зміни гідрологіч-ного режиму і мінералізації води в Азовському морі перевищила адапта-ційні можливості багатьох гідробіонтів. Результатом цього з'явилося різке зниження рибопродуктивності: з 90 тис. т/рік у 50-і роки до 20тис. т і мен-ше у наступні роки. Основні види цінних порід риби виявилися практично цілком втраченими.

Одночасно в Азовському морі скоротилися запаси мікрозоопланктону — з 400мг/куб. м до 160-250 мг/куб. м і різко збільшилася кількість медуз. На сьогодні постала велика небезпека втрати маловодним морем самоочисної здатності. Якщо екологічна обстановка не буде змінена в кращу сторону, море може перетворитися в гниле болото типу Сиваша.

До цього часу пророблялися деякі проекти оптимізації режиму моря. Один з них передбачає будівництво дамби, що перекриває Керченську

протоку. Крім високої вартості здійснення даного проекту, існує велика не-безпека непередбачених наслідків. Зокрема залишається не вирішеною проблема нормального надходження в море води та поживних речовин з перекритих греблями рік.