9.5. Нові форми міжнародного екологічного співробітництва


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Певні перспективи природоохоронного співробітництва відкривають-ся у зв'язку із роззброєнням, конверсією, скороченням воєнних бюджетів.

Високий науковий і технологічний потенціал означених заходів бажано також повніше використовувати для благородної мети — врятування люд-ства від загрожуючої екологічної катастрофи.

Поряд із системою ООН і міжнародних організацій рівня ЄС у сфері дослідження глобальних екологічних проблем діють неурядові організації. В організаційному плані вони зорієнтовані на штаб-квартиру в Найробі, де перебуває Комітет зв’язку з проблем довкілля, який контролює глобальну мережу екологічно зорієнтованих неурядових організацій, сприяє обміну інформацією між ними, координує спільні акції, видає щоквартальний бю-летень і ряд інших видань, у тому числі й освітнього характеру. Аналогіч-ний орган — Європейське бюро з навколишнього середовища створено в ЄС. Воно охоплює понад 70 науково-виробничих об’єднань, має секретарі-ат у Брюсселі і проводить відповідну інформаційну діяльність.

Міжнародне співробітництво починає набирати нових форм. Швеція бере участь в очищенні Вісли. Фінляндія готова реконструювати Мурмансь-кий комбінат «Сєвєронікель», щоб виробництво тут стало екологічно безпеч-нішим. Витрачені фінами кошти будуть згодом компенсовані за рахунок одержаного понад план нікелю. Внаслідок цього країни лише виграють.

Держави Північної Європи — Данія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія і Швеція — пропонують заборонити використання морського дна як ядерно-го звалища і терміново укласти відповідну угоду. Однак, поки що не всі країни згодні з цим (зокрема Англія). Взагалі зв’язки між країнами Балтії, що швидко розширюються, створюють добру регіональну основу для вирі-шення екологічної проблеми на рівні регіонального співтовариства, форму-вання першої на планеті регіональної системи екологічної безпеки.

Яким чином буде відбуватися взаємодоповнення внутрішньої і зовні-шньої політики для вирішення екологічної проблеми? Наведемо кілька прикладів такої взаємодії. Найбільш очевидна з них — міжнародна взаємо-дія у справі подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Генераль-на Асамблея ООН прийняла, за загальної підтримки всіх своїх членів, спе-ціальну резолюцію, яка поставила завдання мобілізації колективних зусиль і передбачила широкий комплекс заходів щодо цього. Резолюція, співавто-рами якої виступили 120 країн — членів ООН — унікальний документ, що вперше в історії ООН закликає всі діючі в її системі організації відгукнути-ся на глобальну трагедію. Ще однією ілюстрацією здійснення перспектив-ного міжнародного проекту екологічного співробітництва є екологічне забезпечення Чорного моря. Заслуговують на увагу також міжнародний

проект надання допомоги в підготовці плану дій з відновлення Аральсько-го моря та збереження унікальних екосистем Байкалу.

Водночас не можна не відзначити, що серед міжнародних домовлено-стей з питань навколишнього середовища поки що немає такої, яка містила б найбільш важливі загальні принципи міждержавної природоохоронної взаємодії. Практика світового співтовариства підштовхує до вироблення та прийняття своєрідного кодексу цивілізованої екологічної поведінки дер-жав, що визначав би і органічно поєднував їх права та обов'язки.

Забруднення й руйнування довкілля не визнають державних меж, a тому і подолання цих згубних процесів можливе лише за умови об’єднання зусиль усього світового співтовариства. У багатьох розвинених країнах сві-ту в цьому плані вже накопичений значний досвід: створені ефективні ор-ганізаційні структури і діючий механізм правового регулювання охорони природи, функціонують великі наукові та науково-виробничі центри. Прак-тична охорона навколишнього середовища перетворилася в досить могут-ню галузь виробництва — утворилася широко розгалужена система, що має у своєму розпорядженні засоби управління якістю навколишнього середовища, раціональним використанням природно-ресурсного потенціа-лу. Причому, в кожної країни є свій досвід, який безпосередньо пов'язаний з наявністю високорозвиненої національної самосвідомості.

Так, у Західній Європі, особливо в Скандинавських країнах, Японії добре усвідомили високу значущість екологічного аспекту для реалізації прагнення тієї чи іншої нації до виживання і самозбереження. Подібні на-строї менше проявляються у США. Засвоєння і використання цього досвіду з його позитивними сторонами і недоліками є досить важливим для Украї-ни в умовах докорінної перебудови господарського механізму й утвер-дження нових ціннісних орієнтацій у суспільстві.

Накопичений практикою досвід свідчить, що управління природоко-ристуванням не може відбуватися ідентично на різноманітних територіях. Екологічні проблеми, як правило, виникають і розв'язуються спочатку на локальному рівні, а вже потім виходять на більш загальний рівень (регіон, країна, планета). Глибока взаємозалежність різноманітних природних сере-довищ, транскордонне перенесення забруднення породжують необхідність встановлення єдиних стандартів якості навколишнього середовища і визна-чення основних природоохоронних проблем.

У 1989 році було опубліковано міжнародний документ «Правові принципи   охорони   навколишнього   середовища   й   стійкого   розвитку»,

підготовлений спеціальною Комісією міжнародної групи експертів--юристів за дорученням ООН. В ньому записано, що люди мають право на навколишнє середовище, сприятливе для їх здоров'я й благополуччя. Звід-си випливають і обов'язки держав:

•          зберігати і використовувати навколишнє середовище й природні ресурси в інтересах сучасного та майбутнього поколінь;

•          підтримувати екосистему та екологічні процеси, необхідні для функ-ціонування біосфери, оберігати біологічне розмаїття й дотримуватися принципів збереження максимальної стійкості продуктивності під час використання живих природних ресурсів і екосистем;

•          встановлювати відповідні норми охорони навколишнього середови-ща, здійснювати моніторинг змін якості навколишнього середовища, а також публікувати всі дані щодо цього;

•          проводити попередні екологічні оцінки і вимагати їх виконання у зв'язку із запропонованими видами діяльності, які значною мірою мо-жуть вплинути на навколишнє середовище чи використання одного з видів природних ресурсів;

•          своєчасно інформувати всіх осіб, яких може значною мірою торкну-тися запланована діяльність, і забезпечувати відповідну процедуру в адміністративних і судових справах;

•          забезпечувати умови, за яких збереження природного середовища розглядається як невід’ємна частина планування та здійснення діяль-ності в галузі розвитку, і надавати допомогу іншим державам, особливо тим, що розвиваються, для підтримки діяльності з охорони довкілля та стійкого розвитку;

•          виявляти добру волю з іншими державами з метою здійснення зазна-чених прав і обов'язків.

У названому документі підкреслюється відповідальність держав за еко-логічні порушення і важливість мирного врегулювання можливих конфліктів.

У Західній Європі загальне схвалення одержала ідея «розвитку без пору-шення», «екорозвитку», чи, як нині кажуть, «сталого розвитку», коли екологіч-ні й економічні цілі збігаються. На рівні ЄС розробляються цілі, принципи й основи для законодавчих актів у сфері охорони природи, а впроваджує їх кож-на з країн самостійно на базі традицій і досвіду, який вони мають.

Досить складна система регулювання природоохоронної діяльності задіяна в США. Умовно її можна назвати «адміністративно-екологічною». Для кожного джерела забруднення встановлено ліміти (квоти) викидів. За

їх дотриманням наглядають державні служби. Підставою діяльності цих служб є дані на кожне підприємство. Навіть якщо в підприємства викиди не перевищують ліміти, плата за квоту все одно стягується. Виходячи з оцінки граничного стану природи, за межі якого не можна виходити, місце-ві власті визначають ліміти для підприємств і видають відповідні «ліцензії на забруднення». Таким чином, звичайно, визначається і програма скоро-чення забруднень. Дуже важливо, що власники ліцензій не є повновладни-ми господарями цього ресурсу. За державою, її регіональними органами і жителями залишається право, яке дозволяє управляти екологічною ситуаці-єю в регіоні та контролювати операції перепродажу ліцензії.

Важливо, щоб приватна власність на асиміляційний потенціал не суперечила, а, навпаки, сприяла вирішенню природоохоронних проблем. Зрештою, два могутні індустріальні утворення: державні природоохоронні органи, з одного боку, і власники-підприємці — з іншого, розв'язують одне і те саме завдання, враховуючи його різноманітні аспекти. Перші слідку-ють за тим, щоб загальний рівень забруднення зменшувався. Для цього во-ни мають всі можливості. Другі забезпечують зниження питомих викидів на одиницю продукції, інтенсифікуючи тим самим використання своєї кво-ти асиміляційного потенціалу.

Крім торгівлі «правом на забруднення» існує й інший досить схожий з цим механізм «платежу». Головне тут полягає в тому, що будь-які викиди в навколишнє середовище мають бути оплачені забруднювачем. Залежно від специфіки виробництва методи встановлення оплати за викиди можуть бути різними. Наприклад, є методи, спеціально орієнтовані на утилізацію відходів. Спочатку підприємство купує право на їх розміщення, а потім, пі-сля того як воно їх утилізувало, повертає сплачені кошти назад. У цьому випадку підприємство забезпечує собі такий самий процент на суму, що вклало, який мало б просто тримаючи гроші в банку. Таким способом у підприємства викупається частина його прав на забруднення.

Взагалі проблема відходів є досить гострою для всіх розвинутих кра-їн. Частка пластмасового бруду, що на початку 60-х років становила лише 2 % у статистиці національних відходів, сьогодні становить понад 20 %. Тільки в японській столиці середньорічні пластмасові відходи — це півмі-льйона тонн. Щоправда, спеціалісти фірми «Фудзі-рісайкі» з одного кіло-грама пластмаси одержують півлітра бензину, до того ж, створена компанією установка майже не робить отруйних викидів газів. Цей винахід дозволяє пропускати за рік 5 тис. тонн пластмаси, що коштує майже 500 млн. ієн.

Сума солідна, але це вдвічі дешевше ніж спалювання, яке звичайно вико-ристовують пункти звалищ та сміттєві комбінати.

Відомо, що діюча у США екологічна модель надзвичайно затратна. Але кошти, навіть величезні — ще не все. Тому слід ретельніше ставитися до екологічних аспектів розвитку промисловості, енергетики, сільськогос-подарського і комунального комплексів. Витрати ж можна суттєво змен-шити, якщо, наприклад, забезпечити ліквідацію забруднень на підприємст-ві не лише на кінцевій стадії, коли суміш речовин уже важко очистити і знешкодити, а піти за ланцюжком — від сировини до кінцевої продукції, вжити всіх заходів для переробки відходів чи взагалі змінити виробничий процес на принципово інший, маловідходний.

Безпрецедентний за своїми масштабами план охорони довкілля роз-роблений у Франції, який передбачає різке скорочення викидів в атмосфе-ру вуглекислого газу, двоокису сірки і припинення забруднення моря ток-сичними відходами. На це виділяється щороку 100-150 млрд. франків. Цікавим є те, що, згідно з соціологічним опитуванням, більшість французів погодилась добровільно на збільшення прямих і непрямих податків для екологічних потреб.

Практика вирішення екологічних проблем світовим співтовариством свідчить, що природоохоронне законодавство дедалі більше втручається у сферу політики і економіки. I не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, надання пільг, а і як основа забезпечення життєздатного, екологічно безпе-чного, стійкого розвитку. Досвід міжнародної природоохоронної діяльнос-ті переконує, що існує принципова можливість активної та конструктивної взаємодії держав. Зокрема, здійснюється комплекс узгоджених на міжнаро-дному рівні заходів, спрямованих на вивчення, оцінку та поліпшення стану навколишнього середовища, визначено і науково обґрунтовано проблемні й пріоритетні галузі природоохоронної діяльності. Під егідою ООН сфор-мувалася і вдосконалюється організаційна система міжнародного природо-охоронного співробітництва, яка включає механізм вироблення і реалізації рішень та рекомендацій. Водночас, розвиток міжнародного правового за-конодавства сприяє розробці власних національних природоохоронних програм.

Як свідчить досвід, люди ще погано розуміють неминучість і глибину екологічної кризи, яка насувається і це підтвердили результати екофорумів з питань сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992р.) та Йоханесбурзі (2002 p.). Досить поширеною є переконаність у тому, що для стабілізації

екологічної ситуації вистачить і локальних заходів — запровадження безвідходних технологій, утилізації сміття тощо. Іноді навіть люди, які займаються конкретною організаційною діяльністю в галузі планетарної екології, розглядають її як ординарний бізнес, підпорядкований власним інтересам і прийнятим політичним стандартам.

Настав час зрозуміти, що сукупності окремих зусиль і навіть забезпечен-ня абсолютно необхідної загальної «екологічної грамотності» ще недостатньо, щоб подолати труднощі на шляху виживання людства. Потрібно значно біль-ше і на якісно іншому рівні. Передусім необхідно визнати цю проблему най-більш фундаментальною, такою, що мас безперечний пріоритет серед інших. I головне — зрозуміти, що вирішення проблеми виживання людства вимагає об’-єднання зусиль усього людства. Ряд великих катастроф останніх років пока-зав: «чужої» природи не буває, вона на всіх одна. Це положення найбільш яск-раво демонструеться в Деклараціі тисячолітгя ООН, яка була проголошена на зорі нового тисячолітгя главами держав і урядів в центральних установах ОО-Н. Головним розділом даного документу про охорону нашого загального на-вколишнього середовища проголошується наступне:

«Ми повинні не жаліти зусиль в справі позбавлення всього людства, і перш за все наших дітей і онуків, від загрози мешкання на планеті, яка буде безнадійно зіпсована діяльністю людини і ресурсів якої більш не вистачатиме для задоволення їх потреб.

Ми знову заявляємо про свою підтримку принципів стійкого розвит-ку, зокрема тих, які висловлені на порядку денному на XXI століття, ухва-леному на Конференції Організації Об’єднаних Націй по навколишньому середовищу і розвитку.

У зв’язку з цим ми твердо маємо намір дотримуватися у всій нашій екологічній діяльності нової етики дбайливого і відповідального ставлення до природи і спершу заявляємо про свою рішучість: докласти всі зусилля до того, щоб забезпечити вступ в силу Кіотського протоколу і приступити до передбаченого їм скорочення викидів парникових газів; активізувати наші колективні зусилля по лісовпорядженню, збереженню всіх типів лісів і стійкому розвитку лісового господарства; добиватися повного здійснення Конвенції про біологічну різноманітність і Конвенції по боротьбі з опусти-нюванням; зупинити нераціональну експлуатацію водних ресурсів, розроб-ляючи стратегії водогосподарської діяльності на регіональному, національ-ному і місцевому рівнях, сприяючі справедливому доступу до води і її достатньої пропозиції; активізувати співпрацю в цілях скорочення числа і

наслідків стихійних лих і антропогенних катастроф; забезпечити вільний доступ до інформації про геном людини.»

Висновки

1.         В умовах стрiмких змiн, що вiдбуваються у свiтi i вимагають вiд кожної країни самовизначення i проведення продуманої як внутрiшньої, так i зовнiшньої полiтики, особливого значення набуває розвиток мiжнародного спiвробiтництва, спрямова-ний на лiквiдацiю i попередження локальних, регiональних i глобальних екологiчних проблем.

2.         В ЄС іде позитивний процес гармонізації еклогічних політик країн-членів ЄС, що сприяє підвищенню дієвості та ефектив-ності екологічного управління на національному рівні.

3.         Європейський Союз розглядає екологічну безпеку, яка є части-ною національної безпеки кожної держави, як важливу складову загальноєвропейської стабільності. Тому, охорона навколиш-нього середовища визначена пріоритетним напрямком спів-праці між Україною та Європейським Союзом.

4.         Характер та рівень співробітництва Україна — ЄС, та зага-лом перспектива української євроінтеграції в галузі охорони навколишнього середовища, залежатимуть від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного економічного розвитку, фінансового забезпечення та узго-дження дій органів виконавчої влади.

5.         Розв’язання сучасних екологічних проблем у межах однієї краї-ни тільки національними зусиллями вже неможливе; необхідно щоб аналогічні заходи вживалися й іншими країнами. Доціль-ність контролю екологічного впливу кожної з країн за її межами зумовлює необхідність створення та чіткого функці-онування міжнародного екологічного законодавства.

6.         Важливим аспектом міжнародної екологічної комунікації, який вимагає прийняття міжнародних угод про жорсткий контроль є виробництво, експорт, реалізація і споживання продуктів харчування та товарів широкого вжитку.

7. Забруднення й руйнування довкілля не визнають державних меж, а тому і подолання цих згубних процесів можливе лише за умови об’єднання зусиль усього світового співтовариства та нових форм міжнародного екологічного співробітництва.

Необхідно пам’ятати, що:

1.         Екологічна політика в ЄС почала формулюватись з 1973 р. Важливі стадії її розвитку пов’язані з прийняттям Єдиного європейського акта (1986 р.) та Акта про політичний союз (Маастріхтська угода, 1992 р.).

2.         Першими країнами, які стали на шлях розробки інтегрованої екологічної політики та управління, були Нідерланди (Націо-нальний план екологічної політики, 1989р., щорічні екологічні програми), та Великобританія (Інтегроване регулювання забруднення, яке передбачено в Законі про охорону довкілля, 1990 р.).

3.         У 1996 р. ЄС прийняло Директиву 96/61/ЕС, метою якої є інте-гроване відвертання та зменшення забруднення, спричинено-го виробничою діяльністю. В Директиві встановлюються обов’язкові загальні принципи екологічної виробничої діяльності.

4.         Починаючи з 1994 року в Україні було прийнято низку докуме-нтів, виконання яких повинно сприяти реалізації міжнарод-них договорів щодо інтеграції України до Європи. Одним із ос-новних документів є Програма інтеграції України до Європей-ського Союзу від 14.09.01р. № 1072.

5.         Центральною ланкою і координатором міжнародної природо-охоронної взаємодії є ЮНЕП. Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) заснована 27-ю сесією Генеральної Асамб-леї в 1972 році на основі рекомендацій Конференції ООН з про-блем навколишнього середовища для забезпечення урядами і міжнародними співтовариствами заходів, спрямованих на захист і поліпшення навколишнього середовища.

6.         У 1982 році сесія ООН прийняла документ історичної ваги — «Всесвітню хартію природи».

7.         Україною підписано та ратифіковано Монреальський прото-кол про речовини, що руйнують озоновий шар в 1988 році. На цей час до Монреальського протоколу приєдналося 176 держав,

тим самим підтверджуючи свої наміри вжити необхідних за-ходів для захисту озонового шару шляхом припинення вироб-ництва та використання ОРР.

8.         Міжнародна угода (протокол) в Кіото розроблена в 1997 році і передбачає, що головні забруднювачі атмосфери планети — найрозвиненіші країни — повинні до 2012 року значно скоро-тити викиди в повітря шести типів газів, зокрема вуглекис-лого, які стали причиною виникнення так званого «парнико-вого ефекту». До протоколу приєдналися 159 країн, проте ратифікували його до теперішнього часу тільки частина з них, в тому числі Україна.

9.         В 2004р Україною ратифікована Рамкової конвенції про охоро-ну та сталий розвиток Карпат.

10.       Базельська конвенція про контроль за транскордонним пере-везенням небезпечних відходів, їх видаленням була прийнята в 1989 році 116 державами, набула чинності в 1992 році, коли 20 держав ратифікували її або приєдналися до неї.

11.       Стратегія «Сталого розвитку» викладена в «Порядку денному на ХХІ ст.», ухваленому на міжнародній екологічній конферен-ції в Ріо-де-Жанейро в 1992р.

12.       »Саміт Земля 2002» було проведено в Йоханесбурзі в 2002р.

Питання до самоперевірки

1.         В чому Ви вбачаєте мiжнародне екологічне спiвробiтництво України?

2.         Назвіть та прокоментуйте прiоритетнi заходи в галузі між-народної практики охорони навколишнього середовища і раці-онального природокористування.

3.         Як Ви розумієте міжнародну інтеграцію в галузі охорони навко-лишнього середовища і раціонального природокористування?

4.         В чому полягає інтеграція екологічної політики?

5.         В чому полягає інтеграція екологічного управління?

6.         Коли почала формулюватись екологічна політика в ЄС?

7.         В якій Директиві ЄС встановлюються обов’язкові загальні принципи екологічної виробничої діяльності?

8.         В чому полягає екологічний аспект інтеграціі України до Європейського союзу?

9.         Які Ви знаєте основні документи міжнародного екологічного законодавства?

10.       Назвіть основні положення Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар.

11.       Назвіть основні положення міжнародної угоди в Кіото.

12.       Охарактеризуйте основні заходи рамкової конвенції про охо-рону та сталий розвиток Карпат.

13.       Назвіть основні положення Базельської конвенції.

14.       В чому полягає необхідність екологічної інтеграції та комуні-кації в виробництві, реалізації і споживанні продуктів харчу-вання та товарів широкого вжитку?

15.       В чому Ви вбачаєте нові форми міжнародного екологічного співробітництва?

Рекомендовані теми для написання рефератів

1.         Екологічний аспект інтеграції України до ЄС.

2.         Еколого-економічні вигоди України, пов’язані з ратифікацією Кіотського протоколу.

3.         Еколого-економічний аспект виконання Монреальського про-токолу Україною.

4.         Нові форми участі України в міжнародному екологічному спів-робітництві.

5.         Надзвичайні ситуації Карпатських регіонів України в світлі рамкової конвенції про охорону та сталий розвиток Карпат.

6.         Індикатори сталого розвитку в Україні.