9.2. Міжнародне співробітництво та інтеграція в галузі охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Інтеграція екологічної політики тароль судів в цьому процесі

Екологічна політика в ЄС почала формуватись з 1973 р. Важливі ста-дії її розвитку пов’язані з прийняттям Єдиного європейського акта (1986 р.) та Акта про політичний союз (Маастріхтська угода, 1992 p.).

До другої половини XX ст. екологічна політика в країнах світу форму-лювалась у значній мірі з розрізнених елементів і не являла собою єдиного цілого, кожний компонент довкілля розглядався ізольовано, впливи на до-вкілля різних галузей промисловості та сільського господарства не врахову-валися в їх сукупності. Покращання стану одного з компонентів довкілля мо-гло обернутися втратами для будь-якого іншого. Першими країнами, які ста-ли на шлях розробки інтегрованої екологічної політики та управління, були Нідерланди (Національний план екологічної політики, 1989р., щорічні екологічні програми), та Великобританія (Інтегроване регулювання забруд-нення, яке передбачено в Законі про охорону довкілля, 1990р.).

В структурах управління ЄС ведеться клопітка та довготривала робо-та щодо підготовки, обговорення, узгодження та прийняття документів, що визначають його екологічну політику (директив, регулятивних актів і реко-мендацій). Це дуже складний процес пошуку компромісів і досягнення консенсусу, в якому бере участь велика кількість політиків, державних дія-чів, науковців і фахівців.

Проте ще більші утруднення виникають при впровадженні екологіч-ної політики ЄС в окремих країнах. Наприклад, лише декілька країн-членів

ЄС запровадили в своє національне законодавство вимоги директиви ЄС щодо вільного доступу до екологічної інформації.

Кожний крок законодавця, розробника політики, представника орга-нів регулювання або зацікавлених приватних груп має робитися з огляду на те, які рішення з цього приводу може прийняти суд. Результатом цього є система, в якій прийняття нормативного документа є лише проміжним кро-ком у довготривалій боротьбі, яка визначає практичну дію запропонованої політики або нормативного акта.

В країнах, де існує конституція, суди звичайно мають право розгляду справ щодо порушення законодавчих та адміністративних рішень, чого нема в країнах, де конституції не існує. Взагалі роль судів в екологічному управ-лінні в країнах Європи, Америки та Японії істотно розрізняється. В Європі та Японії суди не відіграють значної ролі у примусовому впровадженні екологічного законодавства. У більшості країн суди також не мають повно-важень розглядати справи про правомірність чи конституційність законодав-чих актів. А якщо вони їх і мають, то дуже рідко використовують.

У Нідерландах та Великобританії роль судів полягає головним чином

у вживанні примусових заходів проти злісних порушників екологічного за-

кону, хоча у Великобританії судовий розгляд недоцільних рішень стає все

частішим.       У Франції та Німеччині громадяни можуть через суд доби-

ватися зменшення забруднення від певних джерел. В Німеччині громадяни можуть також через суд заборонити здійснення запропонованого проекту, якщо він на них безпосередньо впливає.

У Японії у 70 роках минулого сторіччя суди прийняли широко відомі рі-шення щодо виплати значних компенсацій (від 88 мільйонів до 2.3 мільярдів ієн) жертвам чотирьох значних випадків забруднення повітря і води ртуттю, метил-ртуттю та кадмієм, які викликали масові захворювання хворобами мінамата та ітаі-ітаі.

В США суди широко залучаються до розгляду справ стосовно еколо-гічного регулювання, розглядають справи конституційності законів, тлума-чать неясності, перевіряють зрозумілість і доречність делегування адмініс-тративних повноважень; також розглядають процедури та їх обґрунтуван-ня, які використовують органи влади при розробці екологічних керівних документів, разом з зацікавленими державними органами беруть активну участь у примусовому впровадженні законів, розгляді справ про екологічні правопорушення та покаранні винних. Однією з привабливих рис амери-канської системи є її відкритість до втручання громадян. Завдяки цьому

суди істотно впливають на систему екологічного менеджменту, зокрема на політикотворення та примусове впровадження законів. Така система надає велике значення суворому додержанню прийнятого адміністративного про-цесу, точно окресленим критеріям і досконалим методам аналізу для гаран-тування того, що політика та адміністративні рішення витримають судовий розгляд, який можливо буде мати місце.

Що стосується Європи, то тут все частіше відчувається роль судової влади у розгляді екологічних справ, зокрема щодо відшкодувань за збитки, спричинені забрудненням.

В Україні важко знайти докази, які б свідчили про помітну роль судової влади в екологічному управлінні та формуванні єдиної екологічної політики за окремими винятками, коли приймались рішення щодо грошових стягнень з іноземних суден за забруднення морських акваторій нафтопродуктами. В дія-льності судів є істотні недоліки. Допускаються помилки у застосуванні за-конодавства. He забезпечується принцип невідворотності відповідальності за забруднення Грунту, річок, озер, морів та атмосферного повітря. He завжди при-тягаються до відповідальності всі особи, причетні до екологічного злочину. Суди не приділяють уваги виявленню причин і умов, які сприяли екологічним правопорушенням й реагуванню на них, розширенню гласності в цих справах.

Але, незважаючи на існуючі труднощі, в ЄС іде позитивний процес гармонізації еклогічних політик країн-членів ЄС, що сприяє підвищенню дієвості та ефективності екологічного управління на національному рівні.

Інтеграція екологічното управління

За останні роки в усіх країнах Європи склалася впевненість у необхід-ності інтегрованого розгляду питань екологічного управління. Це перш за все стосується оцінки впливу на довкілля та видачі дозволів на природоко-ристування, коли до уваги беруться всі компоненти довкілля, замість ізо-льованого їх розгляду, та всі види антропогенних впливів на їх стан, дже-релами яких є всі галузі виробництва.

У ЄС в 1996р. прийнято Директиву 96/61/ЕС, метою якої є інтегрова-не відвертання та, якщо це неможливо, зменшення забруднення, спричине-ного виробничою діяльністю. В Директиві встановлюються обов'язкові за-гальні принципи виробничої діяльності, які передбачають таку експлуата-цію виробничого обладнання, за якої: •       вживаються всі відповідні запобіжні заходи проти забруднення, зок-

рема шляхом застосування найкращих доступних технічних засобів;

•          не спричиняється значне забруднення;

•          виключається створення відходів, а там, де відходи створюються, вони повинні утилізуватися або, якщо це технічно чи економічно не-можливо, видалятися так, щоб уникати або зменшувати при цьому будь-який вплив на довкілля;

•          ефективно використовується енергія;

•          вживаються необхідні заходи для запобігання аваріям та обмеження їх наслідків;

•          вживаються необхідні заходи щодо запобігання будь-якому ризику забруд-нення в разі повного припинення виробничої діяльності, а також приведен-ня виробничої ділянки у задовільний стан після такого пршшнення.

В Україні інтегрований підхід до екологічного управління ще не реа-лізовано через відсутність відповідної законодавчої та нормативної бази.

Екологічний аспект інтеграціі України до Європейського союзу

Починаючи з кінця 90-х років минулого столітгя, після набуття чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною й державами-членами Європейського Співтовариства, та схвалення Європейською Радою Спільної стратегії ЄС щодо України у другому півріччі 2000 року та на період 2001– 2004 років, в Україні було прийнято низку документів, виконання яких повинно сприяти реалізації цих міжнародних договорів та інтеграції України до Європи. Одним із важливих документів є Програма інтеграції України до Європейського Союзу, що затверджена Указом Президента від 14.09.01 р. № 1072.

Європейський Союз розглядає екологічну безпеку, яка є частиною наці-ональної безпеки кожної держави, як важливу складову загальноєвропейської стабільності. Тому, охорона навколишнього середовища визначена пріорите-тним напрямком співпраці між Україною та Європейським Союзом.

Тривалий час економіка України розвивалась із величезними структу-рними диспропорціями. Неефективна економічна система створювала умо-ви для нераціонального використання ресурсів та надмірного споживання енергії, не враховувала вартості природних ресурсів, не заохочувала до її збереження та заощадливого використання й була орієнтована лише на ви-робництво та валові показники. На сьогодні екологічна складова націо-нальної безпеки є одним із домінуючих чинників внутрішньої та зовніш-ньої політики України.

Інтеграція України до ЄС у галузі охорони навколишнього середо-вища, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення

екологічної безпеки має здійснюватися шляхом створення гармонізованої правової, нормативно-методичної та організаційної бази, яка має відповіда-ти вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки. Тому надзвичайно актуальним є вдосконалення нормативно-правової бази, спрямованої на формування механізмів та забезпечення реалізації держав-ної природоохоронної політики, виконання заходів, передбачених Програ-мою інтеграції України до Європейського Союзу.

Так, протягом останніх років прийнято ряд законів щодо поводження з токсичними відходами, підвищення безпеки, охорони атмосферного пові-тря та інші нормативно-правові акти. Однак, механізми реалізації заходів щодо інтеграції України до ЄС, зокрема адаптації національного законо-давства в галузі охорони навколишнього середовища до законодавства ЄС, потребують удосконалення та значного фінансування.

Заходи щодо інтеграції України до Європейського Союзу в галузі охорони навколишнього середовища здійснюються шляхом розвитку дво-стороннього та багатостороннього співробітництва з країнами-членами ЄС, міжнародними організаціями, в тому числі з ЄС в рамках програми ТАСІС, з країнами центральної та східної Європи, країнами Чорноморського регіо-ну та країнами Балтії. Співробітництво із зазначеними країнами та органі-заціями спрямовано на охорону водних ресурсів, в тому числі акваторії Чорного моря, річок Дунай, Дніпро; оновлення та модернізацію споруд і технічного обладнання водоканалів; впровадження загальноєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття; розвиток регіональної системи управління промисловими відходами в Україні; захист Грунтів; покращання технологій спалювання; енергозбереження; усунення ризиків стосовно накопичення пестицидів тощо.

Україна зацікавлена розвивати подальше співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища за такими напрямками:

•          глобальні зміни клімату,

•          управління водними ресурсами, зокрема Чорного моря;

•          відновлювана енергетика та енергоефективність.

Україною вже підписано Декларацію Міністрів щодо спільних дій у сфері захисту природних ресурсів у регіоні, укладено Меморандум про вза-єморозуміння між Дунайською і Чорноморською комісіями, створено по-стійну Дунайсько-Чорноморську робочу групу (Dablas Task Force) для за-безпечення належного рівня міжнародної природоохоронної взаємодії в ре-гіоні, впроваджено Рамкову конвенції ООН про зміну клімату та Кіотський

протокол; також вирішуються питання тісної взаємодії України з країнами-членами ЄС з питань змін клімату та питання участі ЄС в реалізації при-родоохоронних програм в Чорноморському та Дунайському регіоні. Слід зазначити, що визначення Україною своєї позиції щодо ратифікації Кіотсь-кого протоколу потребує ретельного аналізу політико-економічної доціль-ності та можливих вигод для України від реалізації його механізмів.

Все більшою мірою проводиться робота щодо апроксимації екологіч-ної політики та законодавства до прийнятих в ЄС. Зокрема при підтримці Світового банку підготовлено перші проекти Закону України про водну по-літику та зміни і доповнення до Водного кодексу України.

Регулярне проведення конференцій міністрів екології значною мірою сприяє подальшому розвитку загальноєвропейського екологічного співро-бітництва, удосконаленню механізмів та інструментів реалізації екологіч-ної політики, міжнародній координації, поєднанню зусиль європейських країн у вирішенні екологічних проблем, прискоренню інтеграції України до Європейського Союзу.

Характер та рівень співробітництва Україна — ЄС, та загалом перспе-ктива української євроінтеграції, зокрема в галузі охорони навколишнього середовища, залежатимуть від внутрішніх трансформацій в Україні, від створення умов для стабільного економічного розвитку, фінансового забез-печення та узгодження дій, зокрема органів виконавчої влади в реалізації заходів щодо інтеграції України до ЄС.