7.4. Правові основи екологічного аудиту


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Захист комерційної таємниці під час використання матеріалів аудиторської перевірки

Певний інтерес для керівництва підприємств, що підлягають аудиту, представляє досвід судових розглядів у зв'язку з екологічними правопору-шеннями. Під час судового розгляду можуть бути використані дані ау-диторської перевірки таких підприємств. Постає питання про захист цих даних від розголошення у випадку використання останніх державними органами.

Дані аудиторської перевірки можуть перетворитися в докази проти підприємства, якщо воно залишило без уваги результати аудиту. Ігноруван-ня даних перевірки може перетворити незначне порушення при здійсненні природоохоронної діяльності в  порушення закону.  Існує корпоративна

провина підприємства в тому випадку, якщо дане підприємство, після ау-диторської перевірки свідомо не проводило ніяких заходів для усунення виявлених недоліків.

Дані екологічного аудита, крім державних установ, можуть намагати-ся використовувати у своїх цілях приватні організації. Установлюється тверде припущення на користь розкриття всієї інформації, необхідної для судового процесу.

Передбачається певний захист так званого «привілейованого матеріа-лу». Серед різних привілеїв існують три, котрі можуть бути застосовані до документів аудиторської перевірки: «адвокат-клієнт», «робота-результат», «привілей самооцінки».

Ціль привілею «адвокат-клієнт» — забезпечити законне й ефективне представництво, гарантуючи конфіденційність інформації, переданої адво-кату клієнтом. Коли клієнтом є велике підприємство, установлено, що да-ний привілей поширюється на інформацію, передану службовцем компанії юридичному консультанту чи його представнику, відповідно до інструкцій керівництва компанії. Ця інформація повинна бути пов'язана з темами, що не виходять за рамки обов'язків службовця, з метою одержання консульта-ції в юриста і повинна вважатися конфіденційною на момент її передачі. Значимість цього привілею полягає в тім, що він захищає лише інфор-мацію, передану в рамках відносин між адвокатом і клієнтом. У тому ви-падку, якщо ця інформація може бути отримана іншим способом, вона перестане користуватися захистом. Порушення конфіденційності може привести до повної відмови від привілею.

Якщо підприємство хоче захистити документи аудиторської пере-вірки шляхом привілею «адвокат-клієнт», воно повинне задіяти свого юри-стконсультанта в процесі аудиторської перевірки, незважаючи на те, що основна частина документів може бути присвячена чисто технічним проблемам.

Ці документи повинні бути правильно оформлені законодавчо і позначені «під захистом привілею і конфіденційно» для обмеження їх поширення і з метою запобігання витоку інформації.

Підприємства повинні бути готові до того, що важко домогтися приві-лею для тих документів, що були одержані шляхом звичайної «рутинної» аудиторської перевірки.

Доктрина «робота-результат» покликана захистити від судового втручан-ня процес підготовки до судового процесу і від впливу на думку адвоката.

Аудиторські перевірки, проведені в рамках загальної екологічної про-грами, не захищені даним привілеєм, тому що виконуються в звичайній об-становці, а не перед судовим розглядом. 3 іншого боку, аудит, здійснений як частина внутрішнього розслідування підприємством допущеного чи пе-редбачуваного правопорушення, повинен розглядатися як підготовка до судового розслідування і може бути захищений за принципом «робота-ре-зультат».

Навіть коли документи одержують захист за принципом «робота-ре-зультат», передбачається можливість допуску до інформації протилежної сторони за її настійним проханням (через неможливість одержання матеріалу з іншого джерела для ведення справи).

Як і у випадку з привілеєм «адвокат-клієнт», захист за принципом «робота-результат» припиняється у випадку добровільної передачі результа-тів аудиторської перевірки державному закладу. Такий захист поширюється на випадки, коли ця установа підписала з підприємством договір про нерозголошення даних аудиторської перевірки третім особам.

«Привілей самооцінки» застосовується лише до суб'єктивних матеріа-лів чи оцінок, але не до об’єктивних даних. У цьому зв'язку даний приві-лей поширюється лише на суб’єктивний аналіз фактичної інформації і має обмежені можливості стосовно об'єктивної інформації (що сталося, коли і в яких масштабах). Привілей самооцінки не може гарантувати нерозкриття документів державним органам.

Найефективнішим захистом підприємства від можливого розкриття даних екологічного аудиту є своєчасні адекватні заходи, спрямовані на виправлення виявлених недоліків. Навіть якщо дані екологічного аудиту будуть опубліковані, підприємство зможе показати уряду і громадськості, що належним чином виправило становище.

Імовірність опублікування стороною обвинувачення зумовлюється також стилем написання аудиторського висновку. У доповіді про результати аудиту не прийнято, та й не слід висловлювати думки про те, що недогляд є порушен-ням закону. Доцільно показати необхідні заходи для виправлення положення. Згодом в іншому документі юридична служба підприємства повинна визначити ступінь правопорушення і порадити, як з цього становища вийти.

Підприємство може оптимізувати користь і звести до мінімуму ризик аудиторської перевірки (у відношенні розкриття отриманої інформації) за допомогою ретельного планування, обміркованого використання і строгого виконання всіх рекомендацій аудитора.

Слід пам'ятати, що найбільший ризик, якому підлягає підприємство, відповідає випадку, коли воно готує письмові документи, у яких розкри-вається порушення закону, і не здійснює заходи для його виправлення. Вирішальне значення для компанії має питання про вибір того, хто буде відповідальним за оцінку виробленої інформації і хто візьме на себе від-повідальність за адекватну реакцію на сформоване положення. Через складність норм екологічного законодавства бажана постійна участь у процесі аудиторської перевірки юридичного консультанта, що визначав би, наскільки виявлені недоліки є серйозними з погляду законодавства, і при позитивній відповіді будував би відповідну стратегію підприємства. Аудитори не повинні у своїй доповіді робити висновки, що стосуються питань законодавства, вони тільки визначають способи усунення виявле-них недоліків, залишаючи юридичній службі підприємства проблеми законності.

Навіть найбільш досвідчені і підготовлені аудитори можуть неправи-льно оцінити результати перевірки. Кращий спосіб уникнути таких поми-лок: дозволити тим, хто краще знає об'єкт, що перевіряється, ознайомитися з результатом перевірки і прокоментувати його. Така процедура може також установити відкритий діалог між всіма учасниками перевірки, що має велике значення для успіху аудиту. Для цього необхідно, щоб ауди-тори підготували чорновий варіант своєї доповіді, який згодом має бути розглянутий юридичним консультантом, керівництвом підприємства, що підлягає аудиту.

Підприємство повинно заздалегідь підготувати план дій для виконан-ня рекомендацій аудиту. Для підготовки свого захисту з юридичної точки зору, необхідно мати письмовий план дій і документи, які підтверджують, що цей план був вчасно втілений.

Дуже важливо знати заздалегідь, яка інформація, що міститься у висновку аудиту, повинна бути обов'язково доведена до відома компетент-них органів, а також яка відповідно до законів не підлягає розголошенню, але за різними мотивами може бути розкрита добровільно.

Екологічне законодавство, також як і екологічна ліцензія, видавана підприємству, можуть зобов'язати його розкрити дані, виявлені під час ау-диторської перевірки. Екологічні норми дозволяють обкладати щоденним штрафом підприємство за порушення, що полягають в приховуванні інфор-мації. Цей штраф є кумулятивним і вираховується з моменту здійснення порушення до його виправлення.

Особливості правового регулювання доступу до інформації в екологічній сфері

У ряді випадків інформація про стан навколишнього середовища і надзвичайні ситуації (особливо в частині заходів попередження надзвичай-них ситуацій і охорони навколишнього середовища) на підприємстві тісно пов'язана з інформацією про діяльність підприємств, установ і організацій, які містить дані обмеженого доступу, що складають державну, військову, службову, комерційну, податкову й інші види таємниць. При зборі необхід-ної інформації про підприємство, що підлягає аудиту, можливі колізії норм законодавства, що установлює вимоги з охорони даних і про відкритий доступ до певної інформації. Особливо гостро ця колізія виявляється при забезпеченні ядерної і радіаційної безпеки, при здійсненні оборонної, військової, космічної діяльності, при знищенні хімічної і біологічної зброї.

Можливість екологічного аудитора одержувати інформацію про стан навколишнього середовища і забруднення, про ступінь небезпеки під-приємства для навколишнього середовища і населення визначається його правами. Право на інформацію є одним з основних прав особистості.

Права громадян і організацій на одержання інформації в екологічній сфері забезпечуються шляхом:

•          установлення відповідальності посадових осіб за приховування чи перекручування інформації;

•          встановлення обов'язку організації, що експлуатує небезпечний ви-робничий об'єкт, надавати до органу виконавчої влади, спеціально уповноваженого в області промислової безпеки, чи до його територіа-льних органів інформацію про кількість аварій і інцидентів, причинах їхнього виникнення і вжиті заходи;

•          встановлення обов'язковим для органів виконавчої влади в області гі-дротехнічних споруд інформувати населення про загрозу аварій на гі-дротехнічних спорудах, що можуть привести до виникнення надзви-чайних ситуацій;

•          виключення можливості приховування інформації про забруднення навколишнього природного середовища, про надзвичайні події і ката-строфи, про стихійні лиха, про стан навколишнього природного се-редовища;

•          створення переліку даних, що не можуть складати комерційну таємницю;

•          створення переліку даних конфіденційного характеру, включаючи службову і комерційну таємницю;

•       встановлення порядку доступу осіб, що мають подвійне громадянст-

во, осіб без громадянства, а також осіб з числа іноземних громадян,

емігрантів і реемігрантів до державної таємниці.

Незважаючи на зазначене, відомі випадки прийняття (під приводом збереження комерційної таємниці) керівництвом підприємств нормативних актів, що забороняють видавати інформацію про надзвичайні події на під-приємстві, які складають загрозу для навколишнього середовища і насе-лення. В такому випадку виникає проблема захисту прав громадян на одер-жання інформації про навколишнє середовище, забруднення, про можливі надзвичайні ситуації, що складають загрозу навколишньому середовищу і населенню. Можливості судового захисту зазначених прав громадян і ор-ганізацій як частини їхніх екологічних прав досить повно викладені в спеціальних документах.

Екологічний аудитор як громадянин України є суб’єктом перерахова-них вище прав. Реалізація їх націлена на забезпечення необхідних умов життєдіяльності (сприятливого навколишнього середовища) населення України. Однак проблематично їхнє використання для одержання інформації, необхідної (достатньої) для екологічного аудиту підприємства. Відносини, що виникають між замовником екологічного аудиту й аудитором, між ор-ганами влади, організаціями-власниками чи інформаційною продукцією й аудитором (який виступає як користувач інформації) — це відношення, властиві підприємницький діяльності, регульовані цивільним законодавст-вом з урахуванням норм спеціальних правових нормативних актів. Поло-ження про обсяг, форму і терміни представлення, вірогідності вихідної інформації для проведення екологічного аудиту підприємства, надання аудитору додаткової інформації в тому чи іншому вигляді (наприклад, ін-формації загального призначення чи спеціалізованої інформації), а також розрахунків за надання інших інформаційних послуг повинні бути включе-ні в умови договору про проведення екологічного аудиту.

Необхідність вказаних рекомендацій підкреслюється принциповою особливістю екологічного аудиту підприємства в порівнянні з загальним аудитом. Нагадаємо, що однією з цілей екологічного аудиту (відповідно до договору про проведення екологічного аудита) може бути оцінка загрози підприємству, що підлягає екоаудиту, з боку інших підприємств, або забруднених природних об'єктів, негативний вплив яких на підприємство є можливим. Логічно допустити, що такою інформацією замовник екологіч-ного аудиту й екологічний аудитор не володіють. У цьому випадку вони

повинні вирішити питання надання необхідних їм інформаційних послуг, у тому числі, і їх оплату.

Розглянемо особливості доступу до інформації, необхідної для еколо-гічного аудиту підприємства, обумовлені практикою міжнародних відно-син і українським законодавством, що допускає обмеження в одержанні і використанні інформації.

Під час обговорення на Конференції міністрів навколишнього середо-вища Європи (м. Орхус, Данія, червень 1998 р.) керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації наголошувалось, що в такій інформації може бути відмовлено, коли вона торкається:

•          конфіденційності матеріалів роботи органів державної влади і кон-фіденційності розгляду питань, що стосуються міжнародних відносин і національної оборони;

•          питань, пов’язаних з державною безпекою;

•          комерційної і промислової конфіденційності, включаючи інтелектуа-льну власність;

•          документів, розголошення змісту яких може викликати загрозу для навколишнього середовища (наприклад, інформацію про місця роз-множення рідкісних видів тварин).

На Конференції міністрів навколишнього середовища в м. Орхусі роз-глянута Конвенція про забезпечення доступу до екологічної інформації й участі громадськості в процесі прийняття рішень в області охорони навко-лишнього середовища.

Конвенція передбачає:

•          надання громадськості достатньої інформації про вид і обсяг екологічної інформації, що знаходиться в розпорядженні відповідних державних органів, про основні умови, що визначають можливість надання такої інформації, доступу до неї;

•          здійснення таких практичних заходів, як забезпечення доступу гро-мадськості до списків, чи реєстрів архівів; встановлення обов’язку для посадових осіб сприяти громадськості в одержанні доступу до інформації у відповідності з Конвенцією.

Ряд пунктів Конвенції сформульований досить розпливчасто. Стаття — «Доступ до екологічної інформації» — містить масу обмежень, пов’язаних з конфіденційністю комерційної і промислової інформації, 3 можливістю негативного впливу на міжнародні відносини, національну чи оборонну дер-жавну безпеку, отруєння правосуддя, на дотримання права інтелектуальної

власності, інтересів третьої сторони. У наданні екологічної інформації мо-же бути відмовлено, якщо державний орган не має запитуваної інформації (хоча такий орган повинний на протязі 30 днів повідомити, до кого варто звернутися) чи якщо прохання є необґрунтованим або сформульованим в занадто загальному вигляді.

На основі загальних положень про розмежування інформації за кате-горіями доступу діюче українське законодавство регулює доступ до інфор-мації шляхом:

•          установлення даних, що можуть бути віднесені до державної таємни-ці, у тому числі про кількість і технологію виробництва зброї, такти-ко-технічні характеристики і можливості озброєнь і військової техні-ки, про дислокацію, призначення, захищеність режимних і особливо важливих об’єктів, про їхнє проектування і будівництво, а також про відвід земель, надр і акваторій для цих об'єктів, про дислокацію Збройних сил.

•          розміщення на територіях міських і сільських поселень зон військо-вих об’єктів і інших режимних територій, а також спеціальний до-звіл на будівництво об’єктів нерухомості, що складають державну таємницю;

•          покладанням на ліцензіата обов'язку внести перелік документації для одержання ліцензії на здійснення проектно-пошукових робіт, пов'яза-них з використанням земель, даних про забезпечення дотримання режимних умов, пов'язаних з використанням матеріалів, і про обме-ження доступу до даних, що складають державну таємницю;

•          обмеження прав власності підприємств, установ, організацій і громадян України на секретну інформацію;

•          обмеження доступу до інформації, пов'язаної з використанням атом-ної енергії, якщо ця інформація містить дані, що складають державну таємницю;

•          регулювання порядку користування даними, що складають державну таємницю;

•          відмова в державній реєстрації заяви про проведення громадської екологічної експертизи об’єкта, дані про який складають державну, комерційну й іншу таємницю;

•          заборона залучати іноземних експертів до державної експертизи тих об’єктів, дані про які складають державну, комерційну і (чи) іншу таємницю;

•          закріплення вимог щодо збереження державної таємниці під час орга-нізації і проведення державної екологічної експертизи озброєння і військової техніки, військових об'єктів і військової діяльності;

•          забезпечення захисту даних, що складають державну таємницю, в області оборони;

•          покладання на посадових осіб державної лісової охорони відвідування ре-жимних військових і оборонних об'єктів для перевірки ведення лісового господарства, використання, охорони, захисту і відтворення лісів, розташо-ваних на землях оборони, обов'язку мати крім службового посвідчення, оформлені і видані у встановленому порядку довідку про допуск, розпоря-дження на виконання завдання і дозвіл на відвідування території об'єкта;

•          встановлення особливого порядку організації і проведення державно-го екологічного контролю на закритих адміністративно-територіаль-них об'єктах, на режимних і особливо важливих об'єктах збройних сил. Відповідно до наказу Міноборони, погодженим з Мінекології країни, військові частини будь-якої категорії режимності доступні для здійснення державного екологічного контролю.

•          недопустимість плати за право на користування надрами у вигляді по-слуг військового характеру і видачі інформації, що складає державну чи комерційну таємницю користувача;

•          ліцензування діяльності з міжнародного інформаційного обміну, метою якого є запобігання незаконного вивозу за межі території краї-ни державних інформаційних ресурсів і державне регулювання діяль-ності щодо ввозу документованої інформації.

Приведені вище приклади обмеження одержання інформації про стан навколишнього середовища і підприємства як джерела надзвичайних ситу-ацій природного і техногенного характеру дають певне уявлення про мож-ливі труднощі збору інформації для екоаудита підприємства.

Слід відзначити, що з приводу обмеження доступу до інформації в екологічній сфері існують різні думки навіть на міжнародному рівні.

Крім професійного інтересу щодо особливостей доступу до інформа-ції про стан навколишнього середовища і про характер діяльності того чи іншого підприємства (з позиції оцінки потенційних надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру), важливість зазначеного питання підкреслюється наявністю широкого суспільного інтересу. Для оцінки мо-жливих наслідків обмеження доступу до інформації в екологічній сфері можуть проводитися незалежні експертизи.

Правові основи аудита відповідності діяльності підприємства вимогам екологічної безпеки

Проблема екологічної безпеки ґрунтується: на усвідомленні залежно-сті людства і природи; на визнанні необхідності вироблення превентивних екологічних заборон щодо забруднення природних об’єктів; на розумінні обов'язковості створення соціально-економічного механізму при взаємодії суспільства і природи типу «природа-товар-гроші-природа»; на прийнят-ності тільки екологосумісних і безпечних для природних об’єктів технологій і техніки; на визнанні пріоритету екологічної безпеки при організації будь-яких видів діяльності.

На сучасному кризовому етапі взаємодії суспільства і природи еколо-гічна безпека повинна розглядатися як якісно новий вид «лімітованих» благ чи суспільної цінності. Право на її соціально гарантований мінімум є універсальним, повинне бути рівним для всіх громадян і входити в мініма-льний стандарт життєзабезпечення.

Незважаючи на широкий спектр поглядів про доцільність, своєчас-ність, обґрунтованість уведення категорій «екологічна безпека» і «забезпе-чення екологічної безпеки» і їхнього законодавчого закріплення, у даний час активно формується і використовується правова нормативна база екологічної безпеки.

Вимоги до забезпечення екологічної безпеки, у тому числі обмеження впливу господарської й іншої діяльності на навколишнє природне середо-вище, у відношенні видів цих впливів і видів джерел екологічної небезпе-ки, видів надзвичайних екологічних ситуацій, категорій земель, природних середовищ, у тому числі космічного простору і природних ресурсів, поділу території країни на зони в залежності від екологічної небезпеки встановлю-ються законодавством.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» перед-бачає право кожного громадянина на охорону здоров'я від несприятливого впливу навколишнього середовища, викликаного господарською чи іншою діяльністю, аваріями, катастрофами, стихійними лихами і покликаний сприяти забезпеченню екологічної безпеки заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу. Законом установлюється переважаюча роль діяльності по забезпеченню екологічної безпеки і формулюється основна мета розробки і застосування його економічного й організаційно-правового механізмів.

Термінологія даної галузі містить наступні визначення:

•          Екологічна безпека — стан захищеності життєво-важливих інтересів особистості, суспільства, захищеності навколишнього природного середовища від загроз, що виникають у результаті антропогенних і природних впливів на неї;

•          Екологічно небезпечна ситуація — ситуація, що характеризується наявністю чи можливістю руйнування або негативної зміни стану на-вколишнього природного середовища під впливом антропогенних і природних впливів на нього, у тому числі обумовлених різними ката-строфами, включаючи стихійні, а в зв'язку з цим — загрозлива життє-во-важливим інтересам особистості і суспільства;

•          Забезпечення екологічної безпеки — система дій по запобіганню вини-кнення, розвитку екологічно небезпечних ситуацій і ліквідації їхніх наслідків, у тому числі віддалених.

У запропонованому визначенні екологічної безпеки немає чіткого ви-ділення обов'язковості загрози особистості, суспільству (і державі) саме з боку природних об’єктів, забруднених у результаті техногенних аварій і катастроф, природних і стихійних лих з екологічними наслідками. Принци-пово можна прийняти наступний постулат: промислово-виробничий об 'єкт «екологічно безпечний», якщо його продущія, діяльність, виконані роботи і послуги не представляють загрози (навіть з урахуванням імовірності ви-никнення надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру) для навколишньої природи, населення, територій. У цьому випадку юриди-чним підтвердженням екологічної безпеки промислово-виробничого об’єк-та, його продукції, виконуваних робіт і послуг є наявність свого роду «сертифікатів екологічної безпеки»: позитивного висновку державної екологічної експертизи про відповідність намічуваної господарської й ін-ших видів діяльності екологічним вимогам. Видача екологічних сертифіка-тів і декларації безпеки промислового об’єкта передбачена в системі еколо-гічної сертифікації.

Однак, приведене трактування екологічної безпеки означає, що фак-тично мова йде про вимоги щодо зниження забруднення, засмічення, псу-вання, знищення, виснаження природного об'єкта внаслідок антропогенної діяльності, тобто про охорону навколишнього природного середовища чи про захист природних об'єктів від надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Стан екологічної безпеки приписується джерелу техногенної загрози, а зовсім не об’єкту, який захищається, (населенню, території,

суспільству, державі), що знаходиться в очевидному протиріччі з правови-ми нормативними актами про безпеку.

Відповідно до Концепції екологічної безпеки напрямки вирішення проблеми її забезпечення пов'язані з вибором однієї з наступних концепцій розвитку суспільства.

Ресурсна чи техногенна концещія — рішення проблеми чисто техноло-гічними засобами, шляхом зміни господарської діяльності на основі нових технологій без обмеження в обсязі використовуваних ресурсів. Концепція має широкий спектр відтінків, починаючи від повного заперечення існування якої-небудь екологічної небезпеки крім локальних випадків, проголошення відсутності меж розвитку, і закінчуючи закликами перейти до стійкого роз-витку, як задоволення потреб сьогодення і майбутніх поколінь людей.

Екологічні проблеми в рамках цієї концепції нерідко представляються тимчасовим явищем, яке буде подолане в близькому чи віддаленому майбут-ньому. Саме в рамках цієї концепції сформувався сучасний напрямок конк-ретної природоохоронної діяльності як системи локальних очищень середо-вища від забруднення і нормування деяких показників якості навколишнього середовища, а також запровадження ресурсозберігаючих технологій.

Техногенна концепція не має розробленої теоретичної бази і предста-вляє поширення досвіду техногенної діяльності на майбутнє.

Біосферна концещія відрізняється спробою теоретичного обґрунтуван-ня й осмислення поняття екологічного імперативу. Вона відповідає на запи-тання — як забезпечується стійкість життя. Під стійкістю розуміється здат-ність біоти компенсувати зовнішні збурення, повертати навколишнє середо-вище до стану стійкості, динамічної рівноваги. Вплив біоти, що компенсує антропогенне збурення, можливе до визначеного рівня. Головний напрямок концепції — встановлення межі стійкості будь-якої екосистеми, що дозво-лить знайти припустиму величину збурення — навантаження на екосистему.

Як базова повинна бути обрана біосферна концепція розвитку, що включає в себе природоохоронну діяльність, яка вишшває з техногенної концепції, як окремий випадок, що охоплює локальні задачі на основі ство-рення систем очищення, ресурсозберігаючих технологій і нормування забруднення навколишнього середовища.

В даній концепції сформульовані наступні основні стратегічні задачі: •       збереження непорушеної господарської діяльності території зі збере-

женим обсягом природної біоти, що повинна стати центром віднов-

лення природного середовища і біоти;

•          локальне очищення навколишнього середовища в місцях підвищеної

екологічної небезпеки на базі нормування якості навколишнього се-

редовища, запровадження системи очистки і ресурсозберігаючих тех-

нологій.

Основні стратегії екологічної безпеки полягають в наступному:

•          заборона на діяльність, що збільшує екологічну небезпеку;

•          обов’язковість компенсації в разі залученні до господарського корис-тування нових ділянок території;

•          нарощування екологічно безпечних технологій;

•          попередження збитку;

•          погодженість будь-якої господарської діяльності і пов’язаних з нею природоохоронних заходів, органів влади, природокористувачів, гро-мадськості і громадян зі стратегічними задачами екологічної безпеки;

•          обов’язковість оцінки впливу на навколишнє природне середовище;

•          декларування — обов’язкове попередження небезпеки громадян і владних органів про ті чи інші дії, технології, що можуть привести до порушень стану навколишнього природного середовища і погіршення здоров’я людей;

•          реєстрація нових речовин, особливо небезпечних речовин, біотехно-логій і ін.

Ґрунтуючись на результатах аналізу правової бази про безпеку, з огляду на досвід практичної діяльності в регіонах щодо забезпечення еко-логічної безпеки, можна дати наступне визначення екологічної безпеки.

Екологічна безпека особистості, суспільства і держави — це стан за-хищеності життєво-важливих інтересів особистості, суспільства і держави в процесі взаємодії суспільства і природи від загроз:

1)         з боку природних об’єктів, природні властивості яких змінені шляхом

забруднення, засмічення в результаті:

•          антропогенної діяльності (при виникненні аварій, катастроф, при здійсненні тривалого господарського, оборонного, військового й іншого видів діяльності);

•          навмисно (шляхом екологічних диверсій, екологічної агресії);

•          природних явищ і стихійних лих з екологічними наслідками;

2)         незабезпеченості природними ресурсами, обумовленої знищенням,

псуванням, виснаженням природних об’єктів чи вивозом природних

ресурсів за межі країни.

Екологічна безпека має стохастичний (невизначений) характер, обумовлений неповнотою знань про стійкість екосистем і наслідків її пору-шення. Повна гармонія між суспільством і природою недосяжна навіть у випадку (гіпотетичному) ефективного забезпечення екологічної безпеки, тому що неминуче виникають непередбачені види критичних соціально— екологічних ситуацій. Необхідний контроль екологічної безпеки не тільки для запобігання критичних ситуацій, але і для управління ними.

Особливістю екологічної безпеки є колективний спосіб використання результатів її забезпечення: на відміну від благ, що індивідуально спожива-ються, вона повинна бути доступна всім громадянам на території будь-якої держави. Відзначене диктує необхідність міжнародного співробітництва в пошуку оптимальних рішень, що вимагає ретельного аналізу не співпадаю-чих для різних країн природних, економічних, соціальних умов.

Наявна правова база і визначений практичний досвід вирішення регіо-нальних задач забезпечення екологічної безпеки свідчать про виникнення нового виду діяльності, здійснюваної для нейтралізації загроз як з охорони навколишнього середовища, так і щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

Якщо говорити тільки про забезпечення екологічної безпеки (залиша-ючи осторонь забезпечення техногенної безпеки), варто констатувати виникнення особливих суспільних відносин під час здійснення діяльності саме по забезпеченню стану захищеності об’єктів безпеки від загроз з боку забруднених природних об'єктів шляхом розробки і реалізації комплексу організаційно-правових заходів, спрямованих на нейтралізацію загроз. До числа таких заходів можуть бути віднесені оцінка і управління екологіч-ним ризиком, страхування відповідальності за шкоду, заподіяну забруднен-ням природного навколишнього середовища (і наступним впливом забруд-нених природних об’єктів), екологічний аудит, заходи відповідальності за порушення норм і правил по забезпеченню екологічної безпеки і ін.

Природно, рівень відпрацьованості зазначених заходів, механізмів їх реалізації, їх правове закріплення різні, але, принаймні, очевидні загальні напрямки вирішення цих питань.

У комплекс заходів для нейтралізації загроз з боку забруднених при-родних об’єктів можуть входити заходи з оздоровлення забрудненого при-родного об'єкта, і в такому випадку правомірно розуміти «забезпечення екологічної безпеки» як синонім «охорони навколишнього природного середовища». Однак іноді суспільство змушене приймати інші заходи для

забезпечення захищеності об’єктів безпеки, що не ставлять за мету віднов-лення порушених властивостей природного об’єкта, а, навпаки, спрямовані на його знищення (вилучення його з природної екологічної системи, на-приклад, засипання озера Карачай, що представляє загрозу для населення і території внаслідок радіаційного забруднення його вод).

Взаємозв'язок забезпечення екологічної безпеки і захисту від надзви-чайних ситуацій підкріплюється нормами, що містяться в ряді правових нор-мативних актів, а самостійність діяльності щодо захисту від надзвичайних ситуацій — фактом активного формування спеціального законодавства.

Відзначене свідчить про певну зміну трактування взаємозв'язку зазна-чених видів діяльності і про підвищення значимості проблеми забезпечення екологічної безпеки, що є адекватною реакцією суспільства на зростання загрози з боку забруднених природних об’єктів.