7.2. Екологічний аудит як вид управлінської та підприємницької діяльності


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Перевірка відповідності діяльності підприємства вимогам законодав-ства дозволяє виявити умови, що приводять до екологоправопорушень і запобігти застосування до нього штрафних санкцій. Наприклад, у міжна-родній практиці реалізація програми екологічного аудиту може зменшити величину штрафу за правопорушення.

Істотна роль належить зкоаудиту як інструменту попереднього виявлен-ня екологічного правопорушення в ході діяльності підприємства, що дозволяє вжити необхідних заходів пом'якшення наслідків екологоправопорушень до

прийняття відповідних санкцій. У випадку добровільного виявлення еколо-гічного правопорушення чи інших екологічних проблем, що постають перед компанією, і вживання заходів з їхнього усунення така перевірка здобуває й інші переваги. Наприклад, якщо компанія добровільно доводить до відома екологічної інспекції розкриті нею екологічні проблеми, це свід-чить про те, що вона займає відповідальну позицію, спрямовану на сприяння перевірці, що підвищує довіру до неї.

Систематичні аудиторські перевірки — це політика підприємства, спрямована на послідовне слідування екологічним законам. В епоху постійно зростаючої екологічної правосвідомості програма екологічного аудиту має стати доказом екологічної відповідальності підприємства.

В деяких випадках міжнародної практики підприємству можуть бути скорочені штрафи за умови здійснення ним проектів, пов'язаних з усунен-ням негативних наслідків у сфері екології й охорони здоров'я, викликаних допущеним правопорушенням. Такі проекти — «Додаткові витрати на на-вколишнє середовище» чи «Додаткові екологічні проекти» — вважаються початковим етапом екологічного аудиту. Слід зауважити, що такі програми не повинні бути загального характеру, спрямованими лише на часткове усунення наслідків забруднення. Для скасування рішення про карні санкції до підприємства порушник повинен надати дані про те, що воно вжило заходи для запобігання майбутніх правопорушень в екологічній сфері.

Порушення, виявлені чи добровільно виправлені завдяки програмі екоаудиту, не стають предметом розгляду в карному порядку. Усі добро-вільні зусилля по запобіганню екологоправопорушень розглядаються як пом'якшувальні обставини. Одним з них є наявність на підприємстві про-грам екологічного аудиту.

Незважаючи на певний досвід проведення екологічного аудиту, в да-ний час немає загальновизнаного визначення екологічного аудиту. Термін «аудит», запозичений з фінансового лексикону, означає перевірку рахун-ків. Найбільш уживані визначення, що використовують в міжнародній практиці, приводяться нижче.

У матеріалах Всесвітнього банку використовується визначення: «Еко-логічний аудит являє собою методичне вивчення екологічної інформації про організацію чи об’єкт для з'ясування того, у якій мірі вони відпові-дають визначеним критеріям аудиту». Критерії аудиту визначаються причинами його проведення і поставлених задач. Екологічний аудит може розглядатися як «миттєва фотографія» екологічної обстановки на об’єкті.

Аудит в області павколишпього середовища — систематичний доку-ментально підтверджений процес об’єктивної оцінки свідчень про відпові-дність чи невідповідність визначеним критеріям специфічної діяльності в області навколишнього середовища, про події, умови, системи управління чи інформації про ці предмети, справи, а також передача результатів цього процесу (ISO 14011).

Перевірка (аудит) якості — систематичний і незалежний аналіз, що дозволяє визначити відповідність діяльності і її результатів в області яко-сті запланованим заходам, а також їхня придатність поставленим цілям (ISO 1402).

Аудит з охорони навколишнього середовища — дослідження, прове-дені для визначення впливу на навколишнє середовище і виконання по-тенційнх зобов'язань, пов'язаних з передачею власності чи наступною дія-льністю. Він може проводитися як додаток до екологічної оцінки того ж проекту, наприклад, під час придбання діючого виробництва і розширення фінансування в рамках одного проекту (Європейський банк реконструкції і розвитку).

Екоаудит — інструмент управління, що охоплює систематичну, доку-ментовану, періодичну й об'єктивну оцінку того, наскільки відповідає організаційна система управління охороною навколишнього середовища, функціонування устаткування екологічним цілям, що припускає посилення контролю за практичною діяльністю в області охорони навколишнього середовища, а також оцінку відповідності діяльності виробництва еколо-гічній політиці компанії, включаючи і відповідність нормативним вимогам (Міжнародна торгівельна палата).

Екологічний аудит — систематична, документована, періодична й об'єктивна оцінка регульованими суб’єктами експлуатації об'єктів і діяль-ності відповідно до екологічних вимог (Заява про політику в області екоау-дита, прийнята Агентством з охорони навколишнього середовища СІПА 9 липня 1986 p.).

Вітчизняні нормативні документи дають визначення екоаудиту як до-кументально оформленого систематичного процесу перевірки, що включає збір і об’єктивне оцінювання доказів аудиту для установлення відповіднос-ті визначених видів діяльності, заходів, умов, системи уравління навколи-шнім середовищем і інформації з цих питань критеріям аудиту, а також включає передачу результатів перевірки замовнику. У стандартах ДСТУ ISO серії 14000 використовуються вирази «здійснення аудиту» — щодо

повного циклу робіт з аудита і «проведення аудиту» — щодо робіт, прове-дених безпосередньо на об'єкті аудиту.

Мета, задачі, рівні та принципи екологічного аудиту

Радою Європейського Співтовариства уведене визначення: екологічне аудиювання означає засіб управління, що представляє систематичну, пері-одичну, об'єктивну і документовану оцінку системи керування і процесів, установлених для охорони навколишнього середовища за цілями:

•          полегшення контролю практики, що впливає на навколишнє середовище;

•          оцінки погодженості діяльності компанії з екополітикою.

Більш широке формулювання цілей екологічного аудиту може бути представлене як:

•          одержання об'єктивної оцінки про природоохоронну діяльність еко-номічного суб’єкта в цілому чи окремих напрямків цієї діяльності, про рівень екологічної безпеки підприємства;

•          виявлення пріоритетів вирішення проблем природоохоронного харак-теру, що стоять перед підприємством;

•          підготовка обґрунтованих рекомендацій зі стратегії і тактики підпри-ємства в вирішенні природоохоронних задач з поліпшення екологічних показників підприємства;

•          виявлення ступеню вірогідності та повноти офіційно виданої під-приємством інформації, екологічної звітної документації про свою діяльність;

•          перевірка наявності на підприємстві необхідних норм, нормативів, планів заходів, графіків контролю і ін., їхніх погоджень в органах дер-жавного нагляду;

•          виявлення недоліків і помилок в обліковій, звітній, поточній експлуа-таційній, фінансовій документації;

•          визначення повноти і своєчасності виконання природоохоронних заходів і розпоряджень органів державного нагляду;

•          перевірка виконання вимог екологічного законодавства, норм, правил і інструкцій з безпеки;

•          оцінка рівня організаційної роботи, нормативно-методичного забезпе-чення, ступеня підготовленості персоналу.

Основна мета екологічного аудиту полягає в перевірці безпеки вироб-ництва. Екоаудит реалізується як перевірка підприємств, що підпадають

під дію законодавства про безпеку й охорону навколишнього середовища і проводиться для надання допомоги владі щодо виявлення додаткових захо-дів для вивчення ризиків і створення безпеки. Цільові задачі екологічного аудиту для деяких країн і організацій наводяться в табл. 7.1.

Таблиця 7.1.

Цільові задачі екологічного аудиту

 

Країна (організація)  Ціль екологічного аудиту

Індонезія        Надання допомоги діловим колам і промисловості в удосконаленні управління навколишнім середовищем, зниження ризиків фінансового ринку і підвищення конкурентноздатності на світовому ринку.

Норвегія         Посилення екологічної діяльності в державному і приватному секторах на додаток до традиційних інспекційних перевірок у промисловості

Європейський Союз            Удосконалення екологічних аспектів діяльності промислових компаній за рахунок використання систем управління навколишнім середовищем

Ямайка (Всесвітній банк)     Сприяння приватизації. Вивчення екологічних умов і визначення необхідності коригувальних дій на енергосистемах, що підлягають приватизації.

Болівія (Всесвітній банк)      Сприяння приватизації, залучення приватного

капіталу в гірничодобувну промисловість і сектор

енергетики.

Технічне сприяння і фінансування Всесвітнім банком

модернізації виробництв, спрямованих на зменшення

шкідливого впливу на навколишнє середовище.

Франція          Перевірка безпеки виробництва і надання допомоги владі у вживанні заходів по вивченню ризиків і створенню безпеки

Міжнародна фінансова корпорація (МФК)           Визначення характеру і масштабів усіх можливих екологічних проблем, включаючи питання охорони здоров’я і безпеки на існуючих об’єктах чи у рамках корпоративної політики

Аналіз ризиків аварій, катастроф і обумовлених ними забруднень про-водиться з урахуванням експлуатаційних вимог і зводиться до визначення видів ризику на підприємстві; аналізу сценаріїв можливих аварій і їхніх на-слідків для навколишнього середовища і населення; аналізу передбачених заходів і засобів попередження й обмеження наслідків аварії; до інформу-вання громадян і місцевих організацій.

У ході екоаудиту готується висновок про санітарно-гігієнічні характе-ристики підприємства, що підтверджує відповідність діяльності підприємства вимогам законодавства про охорону праці і професійну безпеку.

Екологічний аудит проводиться на рівнях:

•          державних структур;

•          транснаціональних корпорацій;

•          галузі (структурно — оцінюється відповідність загальному екологіч-ному курсу галузі; проблемно — аудит стану вирішення конкретної екологічної проблеми галузі);

•          території (регіону);

•          підприємства.

Практика екологічного аудиту базується на наступних принципах:

•          підтримка екологічного аудиту і реагування на його результати з боку керівництва підприємства;

•          незалежність функцій екологічного аудиту діяльності, що переві-ряється;

•          обґрунтований підбір аудиторів;

•          визначеність цілей, термінів, ресурсів і періодичності екологічного аудиту;

•          адекватність збору, аналізу, інтерпретації і документування результа-тів цілям аудиту;

•          наявність процедур, що забезпечують всесторонній, чіткий виклад результатів екологічного аудиту у висновку;

•          наявність процедур, що гарантують якість екологічного аудиту і кон-фіденційність інформації;

•          презумпція потенційної екологічної небезпеки господарської й іншої діяльності;

•          відповідальність аудитора.

Розрізняють добровільний (voluntary) і обов'язковий (mandatory) екоа-удит. Так, екологічна оцінка нерухомого майна при придбанні чи передачі власності виділилася в окремий вид аудиту, встановлений практично для

всіх угод. У багатьох американських штатах введений обов'язковий екоау-дит у випадку купівлі-продажу нерухомості, зокрема земельних ділянок. У залежності від того, хто проводить аудит — група аудиторів з числа пра-цівників підприємства чи незалежна команда аудиторів — відповідно роз-різняють внутрішній і зовнішній екологічний аудит.

Види екоаудиту виділятися також у залежності від географічного охо-плення і функціональності задач. Кожна компанія може розробляти свої типи аудиту, виходячи з потреб, розмірів і розміщення окремих під-приємств.

Ініціативна {добровільна) аудиторська перевірка проводиться винят-ково за рішенням самого економічного суб'єкта з питань, що цікавлять даний суб’єкт. Глибина аудиторської перевірки, висновки аудитора не повинні залежати від того, є аудит ініціативним чи обов'язковим.

Організація аудиторських перевірок, як інструмента загального управління діяльністю підприємства (об'єкта), різна. Так, у деяких компа-ніях групи національного екологічного аудиту функціонують незалежно від лінійних підрозділів і підпорядковується безпосередньо керівниутву компанії. Незалежність груп від всіх інших оперативних підрозділів забез-печується особливими заходами. Така група веде систему перевірок вико-нання екологічних вимог, базу даних, що охоплює всі контракти, норми і ін., що може в тій чи іншій конкретній ситуації допомогти у виборі прави-льного рішення; аналізує використовувані в підрозділах методи управління й аудиту і встановлює їх відповідність міжнародним стандартам.

Екологічний аудит підприємств у інших компаніях в основному ведеться їх персоналом у різних підрозділах. Однак на деяких об’єктах можуть залучатись і зовнішні аудитори. Внутрішні екологічні доповіді представляються Раді директорів у випадках, коли на виробництві відбува-ються певні технологічні зміни. При відсутності останніх Рада одержує тільки річні звіти.

Наприклад, на підприємствах концерну «Вольво» екологічні аудито-ри є співробітниками компанії, що працюють під керівництвом екологіч-ного аудитора групи. Аудитори мають необмежений доступ до всієї бух-галтерської й іншої звітності, що не дозволяє використовувати для цих цілей зовнішніх консультантів. Проте внутрішній аудит завжди прово-диться фахівцями, що не працюють у даному підрозділі. Зовнішні ау-дитори залучаються «Вольво» вкрай рідко, коли вимагаються особливі правові знання.

Під час проведення аудиту основна увага приділяється:

а)         дотриманню діючого національного екологічного законодавства,

б)         дотриманню можливого майбутнього екологічного законодавства,

в)         перетворенню цілей екологічної політики «Вольво» у плани заходів і

конкретні заходи в компанії.

Екологічний аудит проводиться раптово, щоб одержати об’єктивне уявлення щодо дотримання поставлених вимог. Екологічному аудиту (у порівнянні з традиційним фінансовим аудитом) у більшій мірі властивий аналітичний характер. Він не дає відповідей на питання, яким чином ком-панія може удосконалити свою екологічну програму. Аудитори лише вказують на виявлені екологічні недоліки, тоді як уживання необхідних заходів — обов'язок керівництва компанії.

Останнім часом у багатьох країнах стали дуже актуальними про-блеми бухгалтерського обліку і звітності про природоохоронну діяль-ність. У США, Канаді, Австралії, Великобританії опубліковані проекти відповідних постанов і вказівок. Відповідні рекомендації розробляють ООН і ЄС. У 1994 р. у рамках програми з охорони навколишнього середо-вища опублікована доповідь ООН «Звітність компанії про природоохоронну діяльність».

Суб'єкти діяльностіта об'єкти дослідження вході екологічного аудиту

Екологічний аудит як вид діяльності здійснюється в екологічній сфері діяльності суспільства і держави. Сфера взаємодії суспільства і природи — це особлива сфера суспільних відносин. При цьому терміни «область», «сфера», «частина» застосовуються для позначення групи специфічних (екологічних) правовідносин. У нормативних правових ак-тах традиційно застосовуються терміни «сфера забезпечення екологічної безпеки», «область охорони навколишнього середовища», «земельний, водний і ін. простір».

Поняття «навколишнє середовище» і «природне середовище» не збі-гаються через включення в перше соціальноого середовища і виключення з поняття «природне середовище» частини біосфери, докорінно перетво-реної людиною в об’єкти господарської діяльності (будинки, дороги, ме-ханізми, орні й інші господарські угіддя, промислові відвали і ін.), тобто в техносферу.

Соціальна сфера — це культурно-психологічний (інформаційний, політичний, правовий) клімат, навмисно і (чи) ненавмисно, свідомо і (чи)

несвідомо створюваний для особистості, соціальних груп і людства в ціло-му, що складається з впливу людей як соціально-біологічних істот один на одного в колективах безпосередньо і за допомогою винайдених ними засо-бів матеріального, енергетичного, інформаційного, правового впливу.

Організація — суб'єкт діяльності в ході екологічного аудиту відпо-відно до вітчизняних стандартів — це компанія, корпорація, фірма, під-приємство, орган влади чи інша установа, їхні підрозділи чи їхні об’єд-нання, із правами юридичної особи чи без них, суспільні чи приватні, або з іншими формами власності, що виконують самостійні функції і мають адміністрацію.

Під час розгляду природного об’єкта в цілому чи його частини як об’єкта екологічних правовідносин, і об’єкта, на який негативно впливає підприємство, повинні дотримуватися наступні умови:

•          об’єкт чи частина об’єкту, виділені з необхідною точністю, установ-лені їх межі, площа (обсяг), здійснена його топогеодезична прив'язка на місцевості;

•          виявлено характерні ознаки його природного режиму (сезонні зміни обсягу, площі і ін.);

•          взяті до уваги його зв'язки з іншими компонентами екологічних сис-тем, процесами обміну речовини й енергії;

•          установлений його юридичний статус і проведена його державна реєстрація.

У результаті юридичного закріплення зазначених істотних ознак об'єктами екологічних (цивільно-правових і ін.) правовідносин стають:

•          водні об’єкти (і їх частини);

•          об’єкти тваринного світу;

•          ділянки: земельні, лісового фонду; лісів, що не входять у лісовий фонд; надр, континентального шельфу, внутрішніх морських вод, територіального моря.

Зазначеними істотними ознаками повною мірою не можуть характе-ризуватися атмосферне повітря, генетичний фонд, озоновий шар атмо-сфери, мікроорганізми, хоча вони і проголошені об’єктами охорони навко-лишнього природного середовища (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Об'єкт екоаудита — це організація, що підлягає аудиту. Введення загального визначення природного об'єкта відповідає змісту об'єктів екологічних правовідносин.

Термін «навколишнє природне середовище в цілому» практично важ-ко використовувати для його позначення як об’єкта екологічних правовід-носин. Навіть у випадку перевищення гранично припустимих рівнів впливу на навколишнє природне середовище мова йде не про навколишнє природ-не середовище в цілому, а про зміну його окремої властивості, якості, хара-ктеристики (наприклад, оптичних властивостей атмосферного повітря, рів-ня шумів, радіаційного фону і ін.), або сукупності якихось показників, характеристик, локалізованих у просторі і часі.

Активне «вторгнення» в екологічні системи і природні комплекси об'єктів, що здійснюють антропогенну діяльність, приводить до послідов-ного переходу природного об'єкта від природного стану до модифіковано-го і трансформованого, в якому природний об'єкт не може нормально фун-кціонувати без підтримки людини. У цьому випадку принципово новим об'єктом в екологічній сфері стає «екологічна система антропогенного походження» Така «еколого-економічна система» може розглядатися як самостійний об’єкт екологічних правовідносин.

В екології загальновизнаними понятгями є «біосфера» і «екосфера Землі».

Біосфера — середовище існування людини; оболонка Землі, склад, структура й енергетика якої визначаються сукупною діяльністю живих організмів — складається з:

•          природних угруповань, що самовідновлюються, підтримуючи еколо-гічний баланс на планеті й у її регіонах, і забезпечуючих існування людства як генетично обумовленої соціально-біологічної істоти;

•          природно-антропогенних утворень типу сільськогосподарських полів, інших культурних ландшафтів, що не характеризуються властивістю тривалої самопідтримки;

•          чисто антропогенних конструкцій населених місць і промислово-гос-подарських об'єктів, що не характеризуються стійкістю і швидко руй-нуються без підтримки людини.

Екосфера Землі як космічного тіла дуже істотна і визначальна для життя на ній (і одночасно залежна від цього життя), є зовнішньою для біо-сфери як просторово, так і функціонально. Екосферу Землі визначають властивості планети і зовнішні космічні впливи, насамперед, з боку Сонця.

Очевидно, що біосфера і екосфера повинні розглядатися як «операцій-ний простір» (у частині, доступній для дослідження, вивчення і практично-го освоєння) і як об’єкти екологічних правовідносин (при вирішенні питань їхньої охорони, раціонального використання і ін.).

Екологічна сфера розглядається:

а)         як «операційний простір», де здійснюється:

•          техногенна діяльність найбільш потенційно небезпечна для при-родних об’єктів і населення, взаємодія суспільства і природи у формі природокористування;

•          комплекс першочергових заходів для попередження (нейтраліза-ції) загроз природним об’єктам, навколишньому середовищу в цілому і здоров'ю населення, що виникають з боку підприємств, організацій, установ, які підлягають екоаудиту (взаємодія суспі-льства і природи у формі охорони навколишнього природного середовища);

•          діяльність по попередженню (нейтралізації) загрози населенню, суспільству і державі з боку забруднених природних об’єктів, включаючи комплекс заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру (взаємодія суспільства і природи у формі забезпечення екологіч-ної безпеки);

•          діяльність по відновленню порушених властивостей природних об’єктів до рівня стандартів якості навколишньої природного середовища (як комплекс заходів для охорони навколишнього середовища і захід для захисту населення і територій);

б)         як правовий простір, де реалізуються визначені екологічні правовід-

носини (враховуючи екологічний аудит).

Учасники діяльності в екологічній сфері: промислово-господарські підприємства, що реалізують технологічні і технічні функції (наприклад, промислові, господарські, оборонні, військові об'єкти).

Суб'єкти правовідносин в екологічній сфері: органи влади; суб’єкти господарської діяльності, що характеризуються визначеною правосуб'єкт-ністю, фінансові посередники, фінансово-промислові структури, громадяни і їхні об'єднання.

Необхідність екологічного аудиту обумовлена постійною присут-ністю небезпеки при здійсненні діяльності господарсько-промисловими об'єктами.

Небезпека — ситуація, здатна у визначених умовах привести до вини-кнення факторів, під впливом яких можуть наступити несприятливі події і процеси (природні катастрофи, аварії, економічні чи соціальні кризи і ін.), тобто відбутися негативний вплив па природні об’єкти і населення.

Джерела техногенної пебезпеки — види діяльності (промислова, обо-ронна, космічна і ін.) в екологічній сфері, здатні привести до виникнення факторів небезпеки.

Джерела екологічної небезпеки — це природні об'єкти зі зміненими фізико-хімічними характеристиками і властивостями (внаслідок природних явищ, стихійних лих, техногенних аварій і катастроф), здатні привести до виникнення факторів небезпеки.

Як небезпечний екологічний фактор можна розглядати недостатність (дефіцит) природних ресурсів для підтримки необхідних умов життя і ді-яльності, що виникає внаслідок руйнування, забруднення, виснаження природних об’єктів при здійсненні техногенної діяльності.

Істотними є взаємозалежні і комплексні впливи різних факторів, що викликають синергетичні і кумулятивні ефекти. Наприклад, аварія на про-мисловому підприємстві може привести до прямої дії вражаючих факторів на населення. Однак ця ж техногенна аварія може змінити фізико-хімічні характеристики природного об'єкта. Результатом буде виникнення само-стійного джерела екологічної небезпеки.

Виникнення джерел екологічної небезпеки внаслідок взаємодії і взаємозв’язку різного виду факторів в екологічній сфері привело до роз-ширення кола суб’єктів правовідносин в екологічній сфері і поява спе-ціального особливого виду правовідносин, що надобувають в екологіч-ній сфері усе більш комплексний характер. Ця обставина має важливе значення при визначенні змісту екологічного аудита підприємств, орга-нізацій, установ.

Екологічний аудит традиційно трактується як незалежна оцінка відповідності діяльності підприємства, що підлягає аудиту, екологічним вимогам з метою недопущення негативного впливу техногенног діяльності на навколишнє середовище (природні об'єкти) і населення.

У спеціальній літературі з екологічного аудиту не розглядається пробле-ма оцінки відповідності діяльності підприємства вимогам законодавства про його власний захист від забруднених природних об'єктів.

Екологічний аудит має чітко виражену природоохоронну спрямова-ність, але не обов'язковою є зацікавленість власників (керівництва) підприємс-тва, що підлягає екоаудиту, в оцінці відповідності його діяльності установ-леним вимогам щодо забезпечення не тільки техногенної, але й екологічної безпеки підприємства.

Критеріїобов'язковості проведення екологічного аудиту

Встановлені основні критерії (система показників) діяльності еконо-мічних суб’єктів, за якими їх бухгалтерська (фінансова) звітність підлягає обов'язковій щорічній аудиторській перевірці. До таких критеріїв відно-сяться наступні.

Організаційно-правова форма економічного суб'єкта. Акціонерні товариства зобов'язані публікувати для загального зведення річний звіт, бухгалтерський баланс, рахунок прибутків і збитків, а для перевірки і під-твердження її правильності щорічно залучати професійного аудитора. Аудиторська перевірка діяльності акціонерного товариства, у тому числі і не зобов'язаного публікувати для загального зведення зазначені докумен-ти, повинна бути проведена повсякчас за вимогою акціонерів, сукупна час-тка яких у статутному капіталі складає десять чи більш відсотків. Порядок проведення аудиторських перевірок діяльності акціонерного товариства визначається законом і статутом товариства. Обов'язковою вимогою до установчих документів економічного суб’єкта є наявність у статуті розділу про фінансовий контроль і звітність, що передбачає обов'язковість незале-жної аудиторської перевірки. У випадку невиконання керівником вимог установчих документів він може бути притягнутий до відповідальності.

Джерела формування статутного капіталу (статутного фонду) економічного суб'єкта. Економічні суб’єкти підлягають обов'язковій щорі-чній аудиторській перевірці, якщо в їхньому статутному капіталі мається частка, що належить іноземним інвесторам;

Фінансові показники діяльності економічного суб’єкта. Економічні суб’єкти (за винятком тих, що знаходяться цілком у державній чи муніци-пальній власності) підлягають обов'язковій щорічній аудиторській перевір-ці при наявності хоча б одного з наступних фінансових показників їхньої діяльності:

•          певний розмір виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік;

•          певна сума активів балансу.

Для визначення зазначених фінансових показників установлений законодавством мінімальний розмір оплати праці приймається в середньо-річному численні за звітний рік.

Вид діяльності економічного суб'єкта. Банки зобов'язані публікувати річний баланс після підтвердження аудиторською організацією зазначених у ньому даних. Страхові організації зобов'язані публікувати річні баланси і рахунки прибутків і збитків у встановлений термін після аудиторського

підтвердження вірогідності зведень, що містяться в них. Фінансовий звіт інвестиційного фонду за підсумками року засвідчується незалежним ауди-тором. Акт, складений за результатами аудиторської перевірки, є невід'єм-ною частиною річного звіту про діяльність фонду. Річна бухгалтерська звітність підприємств і установ про результати господарської діяльності, є відкритою до публікації для зацікавлених користувачів (бірж, покупців, постачальників), а її достовірність повинна підтверджуватися незалежною аудиторською організацією. До числа зазначених підприємств і установ віднесені:

•          інвестиційні інститути (інвестиційні і чекові фонди, холдингові компанії);

•          позабюджетні фонди, джерелами утворення засобів яких є передбаче-ні законодавством обов'язкові відрахування, вироблені юридичними і фізичними особами;

•          інші економічні суб’єкти, обов'язкова щорічна аудиторська перевірка яких по виду діяльності передбачена відповідними законами. Передбачено, що відхилення економічного суб'єкта від проведення

обов'язкової аудиторської перевірки, або перешкоджання її проведенню спричиняє стягнення на підставі рішення суду чи арбітражного суду за по-зовами, пред'явленими прокурором, органами державного казначейства, органами державної податкової служби й органами податкової поліції:

•          штрафу з економічного суб’єкта;

•          штрафу з керівника (керівників) економічного суб’єкта.

Слід звернути увагу, що приведені вище критерії не ставлять обов'яз-ковість екологічного аудиту підприємства в залежність від ступеня небез-пеки для навколишнього середовища і населення здійснюваної їм діяльності. Ця обставина викликає необхідність додаткового розгляду зазначеного питання.

Розгляд питання про джерела підвищеної небезпеки притаманне го-ловним чином цивільному праву, зокрема, у ситуаціях, наслідком яких є обов'язок по відшкодуванню заподіяної шкоди і передбачають наявність власника джерела підвищеної небезпеки.

Джерела підвищеної небезпеки — це технічні засоби, речовини і предмети; дії чи бездіяльність осіб, що створюють загрозу життєво-важли-вим інтересам особистості, суспільству, державі. До зазначених джерел, відповідно законодавству про захист прав громадян, у тому числі й еколо-гічних, необхідно додати: підприємства, що здійснюють небезпечні види

діяльності, деякі види їхньої продукції, робіт і послуг. При цьому відкри-тим залишається питання про критерії віднесення видів діяльності до під-вищено небезпечних для навколишнього природного середовища а також про органи влади, що приймають рішення на підставі цих критеріїв.

Вибір критеріїв для віднесення видів діяльності до підвищено небез-печних для навколишнього середовища і населення (а отже, для встанов-лення обов’язковості екологічного аудиту підприємства) може базуватися на результатах аналізу уже введених норм законодавства про безпеку, на встановленні граничних значень забруднюючих викидів, скидів. Можуть бути прийняті до уваги наступні підстави.

1)         Критерії чи якісні та кількісні показники небезпеки об’єкта в спеціалі-

зованих правових нормативних актах, відповідно до яких промисловий

(оборонний) об’єкт відноситься до відповідної категорії небезпеки,

якщо на об’єкті:

•          переробляються, утворяться, зберігаються, транспортуються, знищуються пальні, вибухові, токсичні речовини (у встановле-них кількостях);

•          здійснюються гірські роботи; збагачення корисних копалин, роботи в підземних умовах; одержання розплавів чорних і кольо-рових металів;

•          використовується спеціальне устаткування і механізми, в умо-вах, що характеризуються кількісними показниками.

2)         Юридичне закріплення ряду правових, економічних і організаційно-

управлінських механізмів при здійсненні окремих видів діяльності (як

непряме свідчення підвищеної небезпеки відповідних видів діяльнос-

ті), а саме:

•          обов’язковість оцінки впливу на навколишнє середовище при будівництві об’єктів;

•          обов’язковість державної екологічної експертизи для переліку експортованих видів діяльності й об’єктів;

•          обов’язковість декларування безпеки промислових об’єктів;

•          обов’язковість ліцензування окремих видів діяльності в області охорони навколишньої природного середовища;

•          обов’язковість ліцензування окремих видів діяльності оборон-ної, космічної, зокрема, виробництва озброєння і військової техніки, боєприпасів і їхньої утилізації; розробки і реалізації вибухових   речовин,   піротехніки;   космічної   діяльності,   що

включає випробування, виготовлення, збереження, підготовку до запуску і запуск космічних об’єктів, а також керування кос-мічними польотами; проведення робіт з активного впливу на гі-дрометеорологічні і гео’ізичні процеси і явища; обов’язковість ліцензування робіт, повязаних зі збереженням, перевезенням, знищенням хімічної зброї;

•          обов’язковість ліцензування робіт, пов’язаних з використанням пестицидів й агрохімікатів;

•          обов’язковість ліцензування видів діяльності, пов’язаної з вико-ристанням атомної енергії;

•          обов’язковість встановлення одного з п’яти класів санітарно-за-хисних зон підприємства в залежності від ступеня його негатив-ного впливу (шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних ви-промінювань, статистичної електрики і ін.);

•          обов’язковість екологічної сертифікації — виробництв підпри-ємств і організацій оборонних галузей промисловості, що вико-ристовують екологічно шкідливі технології;

•          обов’язковість страхування відповідальності за шкоду, заподіяну забрудненням навколишнього природного середовища (екологіч-не страхування).

3)         Закріплення різних видів юридичної відповідальності за порушення

норм, правил, інструкцій при здійсненні окремих видів діяльності —

як непряме свідчення її підвищеної небезпеки:

•          карної;

•          адміністративної;

•          цивільно-правовий.

4)         Ризик як інтегральна оцінка небезпеки. Міжнародною комісією з

радіологічного захисту введені поняття ризику надмірного, гранич-

но припустимого і прийнятного. Постулюється неможливість дося-

гнення «нульового ризику» чи «абсолютної безпеки». Цим визна-

ється відсутність «абсолютно безпечних» технологій, виробництв,

видів господарської й іншої діяльності і необхідність переходу до

«прийнятного» рівням потенційної небезпеки. Аксіоматичне ви-

знання цього факту коррелюється з одним з основних принципів

державної екологічної експертизи — презумпцією потенційної еко-

логічної небезпеки будь-якої намічуваної господарської й іншої

діяльності

Загальноприйнятою є наступна залежність для розрахунку величини ризику:

R — У,РІ ' ^і  (7.1)

і

де:     pt   — імовірність виникнення і-то небезпечного фактора, що

впливає на природний об’єкт, населення;

Yj — збиток від впливу /-ого небезпечного фактора. У термінах ризику прийнято описувати небезпеки від достовірних по-дій (що відбуваються з імовірністю, рівною одиниці), наприклад, від нормативно-припустимого забруднення навколишнього природного середовища при здійсненні правомірної господарсько-виробничої дія-льності. У літературі і нормативно-методичній документації під збит-ком розуміються фактичні чи можливі економічні і соціальні втрати і/чи погіршення природного середовища внаслідок змін його стану в результаті подій, явищ, дій, приведені до грошового еквівалента. При розгляді питань захисту прав осіб щодо відшкодування заподіяної їм шкоди (збитків) реальний збиток є однією зі складових збитків. Крім збитку (Yi), що розуміється як втрата чи ушкодження майна особи, у збитки включаються витрати (Zi), що особа повинна буде зробити для відновлення порушеного права, а також упущена вигода (Wi). У за-гальному випадку ризик розраховується за формулою:

R = ^y\pj(Yj+Zj+Wj)  (7.2)

і

Ця формула, надзвичайно важлива для практики розрахунку наслідків негативного впливу діяльності підприємства, що підлягає екоаудиту, на природні об’єкти і населення, дозволяє визначити величину компе-нсації підприємством за заподіяну шкоду і реально оцінити небезпеку діяльності підприємства.

Однак, незважаючи на значне число робіт з оцінки і управління ризи-ком, широке використання цього поняття в практиці досліджень і об-ґрунтувань великих господарських проектів, його законодавче закріп-лення фактично відсутнє, а методики оцінки носять спірний характер; не визначеною є також правова оцінка ризику. Відповідно до Міжна-родної конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в

транскордонному контексті (Хельсінкі, 1991) і іншим міжнародним актам, оцінка екоризику розглядається як оцінка еконаслідків, що на сьогодні виконується лише експертним шляхом.

Питання про включення оцінки екоризику і ризику техногенної діяль-ності в екоаудит конкретного підприємства повинне зважуватися за-мовником і аудитором відповідно до програми аудиту.

5) Визначення категорії небезпеки підприємства, організації, установи в залежності від маси викидів забруднюючих речовин. При здійсненні різних видів підприємницької діяльності (зокрема, при екологічному страхуванні відповідальності підприємств за забруднення навколиш-нього середовища), виконанні угод, пов’язаних з відчуженням майна (купівля-продаж, приватизація державних і муніципальних підпри-ємств і ін.), використовують спеціально розроблені способи оцінки небезпеки. В їх основі лежить зіставлення значень маси шкідливих речовин, що викидаються підприємством, зі спеціально обґрунтовани-ми гранично припустимими величинами. Підприємства, організації, установи поділяються на три групи за сту-

пенем їхньої небезпеки для навколишнього середовища:

•          мало небезпечні об'єкти, що функціонують з ризиком, цілком прийн-ятним для стану навколишнього середовища.;

•          небезпечні об'єкти, що функціонують з ризиком, прийнятним частко-во для стану навколишнього середовища;

•          особливо небезпечні об 'єкти, що функціонують з ризиком, цілком не-прийнятним для стану навколишнього середовища. Класифікація об’єктів приводиться нижче в таблиці 7.2.

Умовні позначки:

т — максимальна приведена маса шкідливих речовин, які потрапили в атмосферу від обстежуваного джерела за один рік із трьох, що пере-дують року складання договору екологічного страхування, т/рік; у — максимальний збиток, заподіюваний реципієнтам викидами шкід-ливих речовин від обстежуваного джерела за один рік із трьох, що пе-редують року складання договору екологічного страхування, грн.; уа — збиток, заподіюваний реципієнтам викидами шкідливих речовин від обстежуваного джерела — автотранспортного підприємства за рік, що передує року складання договору екологічного страхування, грн.; М— приведена маса шкідливих речовин, що потрапили в атмосферу міста за рік, що передує року складання договору екологічного страхування, т/рік;

Таблиця 7.2.

Класифікація підприємств за ступенем екологічної небезпеки

 

Атмосфера     Особливо

небезпечні

підприємства

(ОНП) Небезпечні підприємства (НП)       Мало-небез-печні підпри-ємства (МП)

Стаціонарні джерела            m>М’ чи y>0.1Y        Af/2<m<Af 0,02Y<y<0,lY      m<M/2 y<0,02Y

Нестаціонарні

джерела

(автотранспорт)        m>=М/2 чи уа>Y/4    M/4<m<M/2 Y/2<y<\/4          m<M/4 y<Y/8

Водні ресурси            mi >M, чи yi>0.1Yi     M/2<m<M 0,02Y<y,0,lY        Mi<M’/2 yi<0,02Y

Захворюваність населення  т,(,„,>=3Д(,„,  Пі(1кл)<mі(1кл)<ЗПі(1кл)     mi (1кл)< <Пі(1кл)

У — збиток, заподіюваний реципієнтам викидами шкідливих речовин від усіх джерел за рік, що передує року складання договору екологіч-ного страхування, грн.;

М' — умовний об'єм викидів шкідливих речовин, що потрапили в атмосферу міста за період, що передує року складання договору еколо-гічного страхування і дорівнє передбачуваному терміну його дії, т/рік; тгіі — максимальна маса скидання і-ої шкідливої речовини, що по-трапила у водойму з обстежуваного джерела за один рік із трьох, що передують року складання договору екологічного страхування, т/рік; М'І — умовний обсяг скидання і-ої шкідливої речовини, що потрапи-ла у водойму за попередній року складання договору екологічного страхування період, рівний передбачуваному терміну його дії, т/рік; mt йкл) — маса викиду/скиду і-ої домішки особливо небезпечних для здоров'я людини речовин (I клас небезпеки), що потрапила в навколи-шнє середовище від обстежуваного джерела в рік, що передує року складання договору екологічного страхування, т/рік;

ПІ (ікл) — припустима маса викиду/скиду і-ої домішки особливо небез-печних для здоров'я людини речовин (I клас небезпеки) у рік, що передує року складання договору екологічного страхування, т/рік. Небезпека підприємства, організації, установи ідентифікується:

•          за переліком небезпечних хімічних речовин, використовуваних на цьому підприємстві, організації, установі;

•          за кратністю перевищення граничних норм впливу на навколишнє природне середовище;

•          виходячи з розрахункових величин ризику забруднення і заподіяного ним потенційного збитку.

Критерії оцінки небезпеки підприємства, організації, установи для атмосфери.

До особливо небезпечних об'єктів відносяться стаціонарні джерела забруднення, максимальна величина збитку від яких за один рік із трьох, що передують року складання договору екологічного страхування, дорів-нює одній десятій величини збитку, заподіяного шкідливими викидами всіх джерел за рік, що передує року складання договору екологічного страхування.

До небезпечних об'єктів відносяться стаціонарні джерела, максималь-на величина збитку від яких за один рік із трьох, що передують року висновку договору екологічного страхування, складає величину від однієї десятої до двох сотих величини збитку, заподіяного шкідливими викидами всіх джерел за рік, що передує року висновку договору екологічного стра-хування.

Малонебезпечними об'єктами є стаціонарні джерела забруднення:

•          максимальна величина збитку від яких за один рік із трьох, що пере-

дують року складання договору екологічного страхування дорівнює

двом сотим величини збитку, заподіяного шкідливими викидами всіх

джерел за рік, що передує року складання договору екологічного

страхування.

До особливо небезпечних об'єктів відносяться пересувні джерела забруднення:

•          внесок у забруднення атмосфери яких перевищує 50 % загальної ве-

личини надходжень шкідливих речовин в атмосферу від усіх міських

джерел за рік, що передує року складання договору екологічного

страхування;

•          збиток від викидів яких за рік, що передує року складання договору екологічного страхування, дорівнює чверті величини збитку, заподія-ного всіма міськими джерелами шкідливих викидів за цей же період. До небезпечних об'єктів належать пересувні джерела забруднення:

•          внесок у забруднення атмосфери яких складає від 25 до 50 % загаль-ної величини надходжень шкідливих речовин в атмосферу від усіх міських джерел за рік;

•          збиток від викидів яких за рік, що передує року складання договору екологічного страхування, складає від чверті до однієї восьмої вели-чини збитку, заподіяного всіма міськими джерелами шкідливих вики-дів за цей же період.

Малонебезпечними об'єктами вважаються пересувні джерела за-бруднення:

•          внесок у забруднення атмосфери яких складає менш 25 % загальної величини надходжень шкідливих речовин в атмосферу за рік;

•          збиток від викидів яких за рік, що передує року складання договору екологічного страхування, дорівнює одній восьмій величини збитку, заподіяного всіма міськими джерелами шкідливих викидів за цей же період.

Критерії оцінки небезпеки підприємства, організації, установи для водних ресурсів

Особливо небезпечними об'єктами виступають джерела забруднення:

•          максимальна величина збитку за один рік із трьох, що передують ро-

ку складання договору екологічного страхування, дорівнює одній

десятій величини збитку, заподіюваного шкідливими скидами всіх

джерел за рік, що передує року складання договору екологічного

страхування.

Небезпечними об'єктами є підприємства:

•          максимальна величина збитку за один рік із трьох, що передують року

складання договору екологічного страхування, складає від однієї

десятої до двох сотих величини збитку, заподіяного шкідливими ски-

дами всіх джерел за рік, що передує року складання договору екологі-

чного страхування.

Малонебезпечними об 'єктами вважаються підприємства:

•          максимальний обсяг скидів, яких за один рік із трьох, що передують

року складання договору екологічного страхування, безпосередньо в

воду міських очисних споруд складає менше половини умовного обсягу скидів відповідної шкідливої речовини за попередній період, рівний передбачуваному терміну дії договору страхування; • максимальна величина збитку за один рік із трьох, що передують року висновку договору екологічного страхування, менше двох сотих вели-чин збитку, заподіяного шкідливими скидами всіх джерел за рік, що передує року складання договору екологічного страхування.

Критерії оцінки небезпеки підприємства, організації, установи для здоров'я населення.

Особливо небезпечними об'єктами, що безпосередньо впливають на підвищену захворюваність населення, варто вважати джерела забруднення, для яких маса викиду/скиду зі вмістом особливо небезпечних для здоров'я людини речовин (1 клас небезпеки) у рік, що передує року складання дого-вору екологічного страхування, втричі перевищувала припустимий вміст особливо небезпечних для здоров'я людини речовин (1 клас небезпеки).

Небезпечними об'єктами, що безпосередньо впливають на підвищену захворюваність населення, варто вважати джерела забруднення, в аварій-них викидах (скидах) яких спостерігається не більш, ніж триразове переви-щення припустимого вмісту особливо небезпечних для здоров'я людини речовин (1 клас небезпеки) за попередній період, рівний передбачуваному терміну дії договору страхування.

Малонебезпечними об 'єктами, що безпосередньо впливають на підви-щену захворюваність населення, варто вважати джерела забруднення, в аварійних викидах (скидах) яких не спостерігається перевищення припус-тимого вмісту особливо небезпечних для здоров'я людини речовин (1 клас небезпеки) за попередній період, рівний передбачуваному терміну дії дого-вору страхування.