5.4. Економічні методи раціонального природокористування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Однією з умов вирішення проблеми раціонального природокористу-вання є впровадження чіткої економічної політики, фундаментальним, ре-гулюючим механізмом якої є адміністративні заходи. Економічна політика раціонального природокористування давно використовується в розвинутих країнах, за умов, коли адміністративно-примусові заходи є головною час-тиною регулюючого механізму. Починаючи з 60-х років минулого сторіччя у багатьох країнах почали впроваджувати еколого-економічні принципи господарювання, тобто можливість одержання максимального економічно-го ефекту за умов мінімального нанесення збитку навколишньому природ-ному середовищу.

В Україні накопичений поки що невеликий досвід застосування еко-номічних важелів регулювання природокористуванням. Сьогодні досить очевидна необхідність реалізації погодженої економічної й екологічної політики на шляху прискорення економічного росту країни.

Впровадження еколого-економічних важелів створило реальні стиму-ли до більш раціонального використання природних ресурсів, визначило також реальні джерела фінансування природоохоронної діяльності.

Для фінансування природоохоронних витрат, пов'язаних з відтворен-ням і підтримкою природних ресурсів у належному стані, у державному бюджеті України з 1994 року створений окремий розділ «Охорона навколи-шнього природного середовища і ядерна безпека». Цим розділом передбачені

витрати на охорону і раціональне використання водних, мінеральних, земе-льних ресурсів, створення лісових насаджень і полезахисних смуг, збере-ження природно-заповідного фонду, утримання місцевих природоохорон-них органів.

В Україні діє система державних цільових фондів охорони навколиш-нього природного середовища на загальнодержавному і місцевому рівнях, а з 1998 році вона включена до складу відповідних бюджетів.

В той же час, існуючі економічні рівні зборів і штрафів, які виплачу-ються підприємствами за забруднення навколишнього природного середо-вища і порушення діючого природоохоронного законодавства, є занадто низькими для того, щоб активно стимулювати природоохоронну діяльність. Ситуація ще більше погіршується в зв'язку з недостатнім фінансовим забез-печенням, характерним для більшості підприємств, а також слабкою по-зицією органів екологічного контролю. Існуюча система економічних методів раціонального природокористування є громіздкою і складною з адміністративної точки зору. Основна її задача полягає в забезпеченні гро-шових надходжень у фонди охорони навколишнього природного середови-ща, а не в стимулюванні заходів щодо більш ефективного керування при-родокористування.

Існуюча система платежів, зборів, штрафів і компенсаційних виплат за нанесений збиток не спрацьовує належним чином через існуючі струк-турні обмеження, викликані як умовами перехідної економіки (природо-охоронні платежі і збори враховують тільки ступінь екологічного впливу, ніяк не відбиваючи ринкові умови, такі, наприклад, як нестабільна ситуа-ція на ринку і, відповідно, нездорова конкуренція), так і іншими обме-женнями, що у даний час не дають можливості ефективно використовува-ти принцип «забруднювач платить». До таких обмежень відносяться не-досконала політична основа раціонального природокористування, неефе-ктивна система забезпечення дотримання вимог діючого природоохорон-ного законодавства, а також низький рівень платоспроможності підпри-ємств. Система платежів, зборів, штрафів і компенсаційних виплат за за-подіяний збиток сьогодні не дає можливості забезпечити досягнення по-ставлених цілей, що повинні мати подвійний ефект: зміцнення і посилен-ня ролі екологічних фондів і стимулювання заходів щодо поліпшення природоохоронної діяльності

Здатність України надавати фінансові кошти для реалізації стратегії керування природоохоронною діяльністю буде в значній мірі залежати

насамперед від того, що може бути зроблено в рамках існуючої організа-ційно-правової структури фінансування природоохоронних заходів. Тому чітке уявлення про існуючу організаційно-правову структуру фінансування природоохоронних заходів є важливим кроком у процесі розробки необхід-них економічних важелів підтримки та реалізації стратегії раціонального природокористування.

Форми еколого-економічних інструментів раціональногоприродокористування

Говорячи про різні форми еколого-економічних інструментів приро-докористування, варто пам'ятати про певну умовність подібної класифіка-ції. Умовність форм еколого-економічних інструментів обумовлена рядом обставин.

По-перше, різні форми еколого-економічних інструментів є в основ-ному варіаціями двох основних видів впливу на економічні інтереси су-б’єктів господарської діяльності: податкового, що є вилученням доходу, і дотаційного, що є прямою чи непрямою передачею доходу. Зокрема, будь--які види платежів можуть кваліфікуватися як деякі форми податку (на ви-киди шкідливих речовин, на складування відходів, на використання приро-дних ресурсів і ін.), а будь-які види пільг (податкових, кредитних, і ін.) як приховані форми дотацій чи субсидій.

По-друге, часто ті чи інші аналогічні за змістом інструменти в різних країнах називаються по-різному (в одних — податки, в інші — плата, у третіх — платежі, у четвертих, як, наприклад, стали недавно називатися в Україні, — збори). Тобто часті розходження в назві інструмента визнача-ються не стільки його змістом, скільки термінологічними особливостями даної країни.

По-третє, віднесення еколого-економічного інструмента до тієї чи ін-шої форми пов'язано не стільки з видом передачі чи вилучення доходу, скі-льки з організаційною процедурою його здійснення. Зокрема наприклад, податки пов'язують звичайно з акумулюванням засобів на бюджетних ра-хунках, а платежі — з наступним створенням спеціальних фондів цілеспря-мованого використання.

Головні еколого-економічні інструменти регулювання природокорис-туванням представлені на схемі рис. 5.1.

 

Рис. 5.1.

Форми еколого-економічних інструментів

Платежі (збори, плата) — це грошові чи інші блага, що економічний суб’єкт сплачує за використовувані ресурси (включаючи ассиміляційний потенціал), і за можливість здійснення господарської діяльності. В еколо-го-економічній сфері платежі є найбільш розповсюдженою формою інстру-ментарію, що використовується в більшості країн світу. Серед найпошире-ніших у світовій практиці економічних методів стимулювання раціональ-ного природокористування є, перш за все, платежі за природні ресурси та забруднення. Науковою основою для визначення розмірів такої плати слу-жить їх економічна оцінка. В загальному вигляді можна виділити такі види платежів (схема на рис.5.2):

•          платежі за право користування природними ресурсами;

•          плата за відтворення та охорону природних ресурсів;

•          рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку;

•          штрафні платежі за понаднормове використання природних ре-сурсів;

 

 

компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового ви-користання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств.

 

 

 

TL

За природні ресурси

 

Платежі

 

IX

За забруднення

 

 

 

Користування ресурсом

 

Викиди ватмосферу

 

 

 

W  Відтворення та охорону

 

Скиди в гідросферу

 

 

 

Експлуатація кращих за

якістю та розташуванням

(рентні)

 

Розміщення відходів

 

 

 

Вибуття із цільового

використання та

погіршення якості

(компенсаційні)

 

Економічні збитки

 

 

 

Понаднормове використання (штрафні)

 

фактичні

 

 

 

промисловості

 

потенційні

 

 

 

сільському господарству

 

можливі

 

 

 

Комунальному господарству

 

відвернені

 

 

 

Здоров’ю населення

 

ліквідовані

 

 

 

 

Рис. 5.2.

Види еколого-економічних платежів (зборів).

 

До економічних методів управління процесом природокористування належать також платежі за забруднення. Плата за забруднення навколиш-нього середовища діючим законодавством встановлюється за:

•          викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними та пересу-вними джерелами забруднення;

•          скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

•          розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Критерієм для розрахунку платежів за забруднення є збитки від нього. Ці збитки проявляються рівночасно в моральному, соціальному, естетичному, економічному аспектах. Але на сьогоднішній день здебі-льшого оцінюються поки що тільки економічні збитки, які завжди є тільки частиною, хоч і дуже вагомою, загальних збитків. Через відсут-ність відповідних методик оцінка моральних і соціальних збитків стано-вить певні труднощі.

Економічні збитки від шкідливого впливу на навколишнє середовище — це фактичні або можливі витрати народного господарства на попередження шкідливого впливу забруднення, виражені у вартісній формі, та витрати на компенсацію цих утрат.

Економічні збитки — величина комплексна. Найчастіше її виражають сумою основних локальних збитків:

•          від погіршення здоров'я населення;

•          комунальному господарству;

•          сільському та лісовому господарству;

•          промисловості.

Економічні збитки розраховують у п'яти видах:

•          фактичні збитки, тобто втрати або негативні зміни, що виникають від забруднення навколишнього природного середовища і можуть бути оцінені у вартісній формі за визначений період;

•          можливі, які спостерігатимуться в перспективі через можливе забруд-нення навколишнього середовища, тобто мають умовно теоретичний характер;

•          відвернені, що становлять різницю між фактичними і можливими збитками;

•          ліквідовані — та частина збитків, на яку їх було зменшено завдяки здійсненню природозахисних заходів;

•          потенційні — збитки, що можуть бути завдані суспільству в майбутньо-му через нинішнє забруднення навколишнього природного середовища. Економічні збитки від забруднення атмосфери, води, земельних рес-

урсів на сьогоднішній день можна розраховувати емпіричним методом. Основою розрахунків величини збитків є концентрація шкідливих речовин, маса викидів, тарифи на воду, грошові оцінки конкретної земельної ділянки.

До класу платежів або зборів ще можна віднести такий еколого-еконо-мічний інструментарій як штраф. Штраф — це грошове покарання у вигляді стягнення визначеної суми; засіб матеріального впливу на юридичних і фізи-чних осіб, винних у порушенні законів, договорів, що діють стосовно до еко-логічної сфери. Можна назвати наступні види штрафних санкцій:

•          міжнародні санкції за порушення умов міжнародних договорів в обла-сті навколишнього середовища;

•          штрафи за недотримання екологічного законодавства усередині країни;

•          відшкодування (на міжнародному рівні) збитку, нанесеного однією країною іншій країні (чи країнами);

•          відшкодування (на державному рівні) збитку, нанесеного одним економічним суб’єктом іншому економічному суб’єкту господарської діяльності.

Податки. Головна особливість податкового екологсгекономічного ін-струментарію полягає в тому, що зібрані таким шляхом засоби, надходять на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і вико-ристовуються на фінансування екологічних проблем. Податки екологічної спрямованості стягуються окремо (тобто передбачені спеціальні статті), або в складі інших податків (відчисляються частки від суми загальних податків).

Основні форми використання податкових інструментів в екологіч-них цілях:

•          цивільний екологічний податок, стягнутий із платоспроможних грома-дян країни на екологічні нестатки (використовується в багатьох краї-нах, одна з форм цього податку, зокрема, практикується у Франції);

•          податок на рішення глобальних, національних чи регіональних еколо-гічних проблем; характерним прикладом подібного податку є податок на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи; у ряді країн існують

місцеві податки на охорону конкретних природних об’єктів (лісів, озер, боліт);

•          податок на транзит через країну вантажів (в Україні на екологічні цілі передбачена тільки частина зазначеного податку);

•          екологічний податок на автомобілі (екологічна складова податку зви-чайно включається в загальний податок за використання автомобіля (використовується в більшості країн Європи, а також США, Канаді, Японії);

•          екологічний податок на повітряний транспорт; включається в загальні ставки податку за здійснення даного виду діяльності в країні (Кана-да, США, Данія, Норвегія, Швеція) і за проліт через територію країн (є стандартною позицією міжнародних правил);

•          екологічний податок на конкретні групи товарів, у тому числі: мінера-льні добрива (Норвегія, Швеція); пестициди (Данія, Франція, Угорщи-на, Португалія, Швейцарія й ін.); пластмасова тара, упакування (Данія, Угорщина, Ісландія, Польща); шини (Канада, Данія, Фінлян-дія, Угорщина, Польща); батарейки-акумулятори (Данія, Швеція, Японія); розчинники (Данія); мастила (Фінляндія, Франція, Норвегія);

•          екологічний податок на паливо, у тому числі в залежності від наявності екологічно шкідливих компонентів: свинцю (у більшості країн); вуглецю (Данія, Фінляндія, Нідерланди, Норвегія), сірки (Бельгія, Данія, Франція, Польща, Швеція), окислів азоту (Чехія, Франція, Польща, Швеція). Акциз є одним з видів податку. У здійсненні екологічної політики акци-

зи відіграють важливу роль, насамперед, завдяки можливості впливати на ці-ни енергоносіїв і мінеральної сировини. Як правило, застосування акцизів дозволяє підняти рівень цін на енергоносії, що сприяє реалізації енергозбері-гаючої політики. Цим засобом активно користуються країни ЄС і Японія.

Мито — це обов'язковий внесок, стягнутий, митними органами даної країни під час ввозу товару на її територію чи його вивозі з цієї території, і є невід’ємною умовою такого ввозу чи вивозу.

3 урахуванням екологічних аспектів можна назвати наступні, най-більш характерні випадки використання митних важелів:

•          встановлення екологічних увізних мит (чи підвищення митних тари-

фів) для екологічно несприятливих товарів, тобто тих, котрі можуть

завдавати екологічної шкоди під час їх експлуатації на території краї-

ни (використані автомобілі, пестициди, відходи, озоноруйнуючі речо-

вини; миючі засоби і ін.);

•          звільнення від увізних мит або зменшення величини митних тарифів продукції екологічного призначення: екологічного устаткування; засобів, моніторингу; рослин і тварин, що сприяють підтримці біоріз-номаніття в країні і ін.

•          звільнення від вивізних мит чи зниження митних тарифів продукції, експорт якої сприяє заміщенню виробництва матеріаломісткої, енер-гоємкої, продукції (використовується країнами — потенційними екс-портерами туристичних послуг, наприклад, Туреччиною, Кіпром, Болгарією і ін.).

Субсидія — це цільова одностороння допомога у грошовій чи натура-льній формі, що передається за рахунок засобів державного бюджету або спеціальних державних і недержавних фондів економічним суб’єктам для здійснення природоохоронних програм, що мають загальнодержавне, за-гальрегіональне значення (створення заповідників, озеленення території, збе-реження природних об'єктів, створення об'єктів з утилізації відходів і ін.).

Дотація — це грошові або інші види допомоги за рахунок державних чи інших джерел, надані юридичними чи фізичними особами для покриття збитків та на спеціальні цілі. Дотація — це різновид субсидій на підвищення доцільності екологічно спрямованих видів діяльності; надається в випадках:

•          компенсація частини ризику, пов'язаного з просуванням на ринок піонерської продукції, що має екологічне призначення;

•          ведення сільського господарства в особливо обережному екологічно-му режимі (наприклад, в умовах збереження первинних ландшафтів або пам'ятників історії);

•          дотацію регіонам чи країнам, змушеним «пригальмовувати» індустрі-альний розвиток в інтересах збереження природних ландшафтів, що мають національне чи міжнародне значення (такими природними об'-єктами, зокрема, можна вважати болота півночі України, що є джере-лами її рік; тропічні ліси Амазонки, які продукують значну частину кисню Землі і ін.).

Грант — це вид економічної допомоги, наданий на конкурсній осно-ві. Однією з пріоритетних сфер, де надаються гранти, є екологічна. Так са-мо, як субсидії і дотації, гранти, звичайно, виділяються на безоплатній ос-нові. В разі цього, за звичай, досить строго дотримуються умови (вимоги) витрат наданих засобів.

Кредит — це позичка на умовах зворотності; для вирішення екологіч-них проблем застосовуються кредитні пільги відносно:

•          термінів кредитування;

•          процентних ставок;

•          обсягів кредитування;

•          гарантій.

Виплати — це відшкодування витрат екологічного характеру. Випла-ти можуть проводитись прямо (від винуватця зко-деструкції до її «жерт-ви») чи за посередництвом спеціально створюваних екологічних фондів. У практиці природокористування різних країн можна зустріти різноманітні форми використання виплат, у тому числі:

•          виплати підприємствам чи окремим особам на компенсацію збитку від забруднення середовища (як аварійного, так і постійно діючого);

•          виплати країнам, що мають негативний баланс трансграничного забруднення середовища;

•          виплати підприємствам чи населенню за згоду «терпіти» по сусідству екологічно несприятливий або потенційно небезпечний об’єкт;

•          компенсація витрат підприємствам, що здійснюють екологічно необхідні, але економічно не прибуткові види діяльності (ство-рення і підтримка охоронних, рекреаційних територій, переробка відходів і ін.).

Прискорена амортизація — це система заходів (головним чином запровадження спеціальних норм амортизації), що дозволяє збільшувати величину амортизаційних фондів (неоподатковувану частину доходу) у перші роки експлуатації основних фондів. 3 боку досягнення екологічних цілей ці заходи мають сенс і застосовується в багатьох країнах (Японія, Франція, Німеччина), тому що створюють економічні передумови для при-скореної модернізації екологічно орієнтованих основних фондів і активіза-ції інноваційної політики в екологічній сфері.

Цінові інструменти — це система заходів впливу на економічні інте-реси суб’єктів господарської діяльності, основним результуючим механіз-мом якої є цілеспрямована зміна різних видів діяльності (товарів) за допо-могою зменшення чи збільшення цін. Можна назвати два основних напря-мки використання цінових інструментів у природокористуванні: пряме ре-гулювання цін і непряме регулювання цін.

Методи прямого регулювання цін використовуються в тих випадках, коли існують можливості адміністративного впливу на ціни.

Методи непрямого регулювання цін мають у ринковій економіці знач-но більші можливості. Ці методи засновані на механізмах впливу на рівень

цін за допомогою інших інструментів. Кінцевими стратегічними цілями методів непрямого регулювання цін можна вважати:

•          підвищення рівня цін споживання на екологічно несприятливу проду-кцію, тобто на ті види продукції, виробництво і споживання якої по-в'язано з процесами порушення природного середовища;

•          зниження рівня цін споживання на екологічно сприятливу продукцію, тобто на ті види продукції, що сприяють зниженню екологічного тис-ку на різних стадіях виробництва і споживання продукції;

•          створення цінових гарантій вирішення екологічних проблем, що ви-никають на різних стадіях життєвого циклу виробу.

Сприяння (обмеження) на ринку — це комплекс організаційних заходів, що дозволяє надати додаткові економічні переваги екологічно орієнтованим суб'єктам, або створити економічні обмеження екологічно несприятливим суб'єктам, як правило, без прямого фінансового впливу на інтереси суб'єктів. У числі основних напрямків здійснення зазначеного виду заходів можна назвати:

•          присудження нагород (звань, призів), сам факт володіння якими дає додаткові ринкові переваги екологічно повноцінним підприємствам;

•          маркетингове сприяння екологічно прогресивним суб'єктам (у тому числі безкоштовна реклама);

•          розширення сфер діяльності екологічно орієнтованим суб’єктам (збільшення розширеного часу роботи або додаткових сфер діяльності);

•          інформаційна підтримка підприємств;

•          державний протекціонізм для екологічно орієнтованих видів продук-ції в зовнішній торгівлі.

Премія (нагорода, приз) — це грошова чи інша винагорода за успіхи в здійсненні екологічної діяльності.

Екологічне страхування — це створення за рахунок коштів економічних суб’єктів резервних фондів (страхових фондів), призначених для відшкоду-вання збитків від впливу на природне середовище в результаті непередба-чених надзвичайних ситуацій (екологічних аварій, катастроф і ін.).

Висновки

1. Суть економічних методів природокористування полягає в збереженні та підвищення продуктивності і цінності природних pecypcів; забезпеченні раціонального їx використання і розширеного

відтворення; поліпшенні умов праці та відпочинку людей; збе-реженні типових і унікальных природних комплексів, визнач-них абіотичних і біотичних об’єктів.

2.         Принципи раціонального природокористування полягають в

наступному:

•          господарська діяльність повинна суворо враховувати стан природних pecypciв i умови природного середовища;

•          людина еволюційно невіддільна від матеріально-енерге-тичних процесів певної геологічної оболонки землі — біо-сфери;

•          регіональні системи господарської діяльності, які вико-ристовують природні ресурси, повинні створюватись в чіткій залежності від кліматичних природних зон;

•          пізнання особливостей кожної природної зони та змін, обумовлених господарською діяльністю, повинно будува-тись на всебічному вивченні (аналізі та співставленні результатів) ділянок незайманої природи, що збереглись.

 

3.         Розв’язання проблем раціонального природокористування мо-жна здійснити шляхом глибокого i всебічного вивчення всього комплексу природних pecypciв, обґрунтуванням оптимальних норм використовування та еколого-економічної оцінки приро-дних pecypciв, ефективного територіального розміщення галузей виробництва, прогнозування наслідків господарської діяльності.

4.         Однією з основних умов вирішення проблеми раціонального природокористування є впровадження чіткої економічної політики, фундаментальним, регулюючим механізмом якої є адміністративні заходи як регулюючий механізм господарю-вання з метою одержання максимального економічного ефек-ту за умов мінімального нанесення збитку навколишньому природному середовищу.

5.         Впровадження еколого-економічних важелів або еколого-еконо-мічних інструментів природокористування створює реальні стимули до більш раціонального використання природних ре-сурсів а також визначає реальні джерела фінансування приро-доохоронної діяльності.

Необхідно пам’ятати, що:

1.         Можливість і ефективність застосування різних економічних механізмів-регуляторів зниження антропогенного наванта-ження на природне середовище залежить від рівня їхньої роз-робки. Існуюча система управління природокористуванням — дворівнева. Верхній рівень (регулюючий, керуючий) включає структури державного керування — Міністерство екології і природних ресурсів, державні адміністрації, місцеві органи са-моврядування. Нижній рівень — це підприємства, що предста-вляють певні види небезпеки для навколишнього середовища.

2.         Існуюча організаційно-правова структура й економічні ін-струменти є настільки ефективними, наскільки цього можна було б очікувати в існуючих умовах перехідної економіки, що проявляються в недосконалості ринкових і інших механізмів регулювання. Це, у свою чергу, веде до зниження ефективнос-ті, дієвості застосування цих інструментів. Для того, щоб уникнути можливих помилок, усі нормативні документи по-винні піддаватися ретельній перевірці в реальних умовах.

3.         Відсутність чітких правил регулювання зобов’язань підприємств з охорони навколишнього середовища перешкоджає залученню приватного сектора економіки і закордонних інвестицій на вигід-них умовах, що могли б бути істотно розширені. Це, у свою чергу, веде до уповільнення економічного зростання в країні.

4.         Збори за забруднення і штрафи можуть стати основою для формування ефективної системи фінансування системи управління природоохоронною діяльністю тільки за умови, що їхні розміри будуть значно збільшені, а також за умови їх-нього збору в повному обсязі.

5.         При виборі важелів стимулювання природоохоронної діяльнос-ті повинні враховуватися наступні критерії:

 

•          система платежів повинна служити діючим стимулом до запобігання і скорочення обсягів викидів у навколишнє природне середовище;

•          система платежів повинна забезпечувати одержання коштів, які в повному обсязі повинні використовувати-ся для реалізації заходів щодо поліпшення екологічної ситуації в Україні;

•          структура і процедури адміністративного керування повинні бути максимально простими;

•          система повинна повною мірою виконувати принцип «забруднювач платить»;

•          вона не повинна стримувати заходи щодо утилізації, ре-генерації ресурсних цінностей і переробки відходів;

6.         Еколого-економічні інструменти є могутніми важелями

экологізації системи виробництва і споживання продукції. Різ-

номаніття форм еколого-економічних інструментів створює

багатий спектр можливостей цілеспрямованого екологічно

орієнтованого впливу на економічні інтереси суб’єктів госпо-

дарювання. Уміле використання цих можливостей в поєднанні

з іншими методами управління дозволяє ефективно вирішува-

ти складні еколого-економічні проблеми в рамках механізмів

саморегуляції ринкової економічної системи.

Питання до самоперевірки

7.         В чому полягає мета раціонального природокористування?

8.         Сформулювати основні задачі раціонального природокорис-тування.

9.         Перелічити принципи раціонального природокористування.

10.       Назвати та охарактеризувати основні форми еколого-еконо-мічних інструментів природокористування.

11.       Що є науковою основою для визначення розмірів плати за при-рордні ресурси?

12.       Що є критерієм для розрахунку платежів за забруднення?

13.       Основа розрахунків величини екологічних збитків.

14.       В чому полягає відносна умовність форм еколого-економічних інструментів природокористування?

Рекомендовані теми для написання рефератів

15.       Економічні проблеми регіону та стан його навколишнього

природного середовища.

16.       Охорона та ефективне використання земельних ресурсів.

17.       Охорона та раціональне використання лісу як однієї з найва-жливіших складових біосфери.

18.       Економічний розвиток та зростаючий дефіцит мінерально--сировинних ресурсів.

Література для поглибленого вивчення теми

1.         Економічна інтеграція і глобальні проблеми сучасності. Навч. пос. — 2005. — 206с.

2.         Мельник Л. Г. Екологічна економіка: Підручник. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2002. — 346с.

3.         Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология экономической оценки природных ресурсов. — М.,1987.

4.         Голуб А. А., Струкова Е. Б. Экономика природопользования. — М.,1995.

5.         Соколов В. И. Природопользование в США и Канаде: экономиче-ские аспекты. — М.,1990.

6.         Сухотин Ю. В. Методологические вопросы оценки прироных ресурсов. Раздумья о земле. — М.,1985. — С.184–200.

7.         Голуб А. А., Струкова Е. Б. Экономика природных ресурсов. — М.: Аспект Пресс,1998.

8.         Буркинский Б. В., Ковалева Н. Г. Экономические проблемы при-родопользования. — К.: Наук. думка,1995.

9.         Кашенко О. Л. Екологічний аспект економічних категорій. — К.: Вища школа,1999.

10.       Pearce D., Turner K., Bateman I. Environmental Economics. An Elementary Intriduction. The John Hopkins University Press, Baltimore, 1993.