4.3. Економічна та соціальна ефективність здійснення природозахисних заходів


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Економічна ефективність природозахисних заходів.

3 еколого-економічної точки зору плату за природні ресурси слід обчислювати з урахуванням регіональної і глобальної дії економіки на природні системи і з урахуванням витрат, обумовлених міжресурсними зв'язками. Наприклад, масштабна вирубка лісів веде до порушення водного балансу великої території і газової рівноваги в атмосфері. А інтенсивне використовування річкової води на зрошування не тільки приводить до екологічних проблем моря, але змінює гідрокліматичні умови і посилює пилове забруднення на величезних просторах суші. Тому необхідна обов'яз-кова економічна компенсація користування природними ресурсами.

Існуючі методи визначення розмірів платні за ресурси поки що не враховують всіх чинників формування їх вартості. Вони включають екс-плуатаційні платежі і оплату охорони і відтворювання природних ресурсів. Передбачається дві категорії експлуатаційних платежів: плата за норматив-не витрачання ресурсу і плата за наднормативне витрачання, яка є значно вищою і різко прогресує. Нормативи плати встановлюються на основі кадастрових оцінок відповідних видів ресурсів.

В цьому зв'язку в Україні на сьогоднішній день вимагають негайного виконання такі пріоритети природозахисних заходів.

•          розробити і запровадити систему територіальних кадастрів природних ресурсів, що включають їх вартісні оцінки;

•          сформувати систему екологічних обмежень і регламентації режимів природокористування;

•          здійснити заходи щодо розвитку і підтримки екологічного підприєм-ництва і вдосконалення законодавства на користь розвитку ринку еко-логічних послуг.

Плата за природні ресурси включає і платежі на відновне природоко-ристування, підтримку відновлюваних ресурсів територій в стійкому про-дуктивному стані (риборозведення, протиерозійні заходи, рекультивація і ін.). Відповідні нормативи платежів визначаються на підставі об’єму витрат на відновлення природних об’єктів і проведення заходів щодо їх охорони, на створення і ведення системи державного контролю за станом природних ресурсів і інші заходи.

Плата за викиди забруднюючихречовин в природне середовище є фор-мою компенсації збитку, що наноситься забрудненням. Слід зазначити, що існують і інші трактування платні за забруднення. В літературі, присвяче-ній визначенню загальних принципів платного природокористування, є Ta¬xi формулювання:

а)         плата за викиди забруднюючих речовин в природне середовище в ме-

жах встановлених лімітів розглядається як плата за використовування

природних ресурсів (асиміляційної здібності природного середовища

до розбавлення і нейтралізації шкідливих речовин);

б)         платежі за забруднення є форма орендної плати за використання аси-

міляційного потенціалу середовища;

в)         плата за забруднення є форма плати за природні ресурси, трансфор-

мовані в забруднення (невикористані відходи).

Такими трактуваннями маскується прагнення по можливості знизити відповідальність за забруднення, оскільки будь-якому фахівцю повинно бути ясно, що природний ресурс, трансформований в процесі виробництва в отруту, може завдати збитку, який в мільйони раз перевишує вартість по-чаткового ресурсу (наприклад, діоксин, одержуваний з нафтопродуктів, або плутоній, одержуваний з природного урану).

Що стосується асиміляційної здатності природного середовища, то посилання на неї також допомагає занизити платню, оскільки в межах вста-новлених лімітів, тобто в межах забруднення до ГДК, асиміляційна здат-ність середовища завдяки її великому об’єму вважається дуже недорогою. Але, як вже наголошувалося, ГДК не можуть служити мірою асиміляційної здатності середовища, а її ціна визначається ціною життя на планеті.

Як вже зазначалось, платежі за виділення і емісію в природне середо-вище шкідливих речовин — з викидами в атмосферу, із скидами в водо-ймища, з розміщенням відходів на поверхні землі — підрозділяються на платню за емісії в межах встановлених лімітів і платню за понадлімітні, наднормативні емісії. Ліміти повинні встановлюватися органами держав-ного екологічного контролю і нагляду на підставі величин ГДВ і ГДС для кожного джерела, але завжди бути нижчі за ці нормативи.

Нормативи плати за емісію забруднювачів в межах встановлених лімі-тів визначаються на підставі регіональних витрат на запобігання і компен-сацію збитку, що наноситься забрудненням. Нормативи платні за понадлі-мітне забруднення повинні встановлюватися за величинами збитків і стягу-ватися в багатократному розмірі з джерел, що завдають їх.

Механізм визначення платні за забруднення повинен враховувати екологічні особливості території, галузеву структуру господарства, оцінку термінів вичерпання первинних ресурсів, можливість виключення їх з тех-нологічних процесів доступнішими замінниками, темпи і величину витрат на освоєння і запровадження у виробництво нових матеріалів.

Система екологічного оподаткування ще тільки розробляється. Окрім загального середовищезахисного податку на прибуток, потреба в якому витікає з ситуації кризи, в неї можуть входити податки на викорис-тання екологічно небезпечної технології і націнки на випуск екологічно небезпечної продукції. Слід ввести високі штрафні санкції за затримку введення в експлуатацію природоохоронних фондів. Сучасна структура платежів (у вигляді декількох взаємозв'язаних блоків) представлена на схемі рис. 4.3.

Плата за природні ресурси

 

Плата за лімітні витрати ресурсів

 

Плата за понадлімітні витрати ресурсів

 

Плата за забруднення природного середовища

 

Плата за емісію шкідливих речовин в межах норми

 

Плата за зверх нормативну емісію шкідливих речовин

 

Економічний налог на прибуток

 

                       

            Відрахування в бюджет із прибутку за

основні фонди природо захисного

призначення  Штрафні платежі за затримку

введення до експлуатації середовищезахисних засобів  

                       

            Плата за діючі споруди та обладнання      Плата за несправні споруди та обладнання         

                       

 

                                              

            Плата за кредит на природо захисні засоби (залежить від строку освоєння фондів)               Штрафний відсоток за кредит на природо захисні засоби     

                                              

Штрафні платежі (в кратному розмірі по відношенню до екологічного нормативу) за існуючі перевищення допустимих емісій забруднювачів,

 

Штрафні платежі з прибутку

 

Штрафні платежі з бюджетних асигнувань

 

Штрафи з окладів, тарифних ставок і премій

 

 

 

Штрафні платежі за перевищення конвенційних квот на емісії парникових газів і за транскордонне перенесення забруднювачів

Рис. 4.3.

Структура платежів

 

Паралельно з системою платежів повинна функціонувати і система економічного та соціального стимулювання природозахисних заходів та екологізації господарства. Вона передбачає:

•          податкові пільги на прибуток, спрямовуваний на всі форми зниження природоємкості виробництва, зокрема, зменшення прибутку оподат-кування при здійсненні природозахисних заходів, звільнення приро-доохоронних витрат від податку на додану вартість і інші пільги;

•          податкові пільги для підприємств, що випускають природоохоронне устаткування, матеріали і препарати, а також прилади і устаткування для контролю емісій і якості середовища;

•          додаткове фінансування і пільгове кредитування перспективних еко-логічних програм і проектів, упровадження нових природозахисних засобів і маловідходних технологій;

•          преміальні виплати за сублімітне зниження викидів і скидів шкідли-вих відходів, упровадження маловідходних технологій і переробку відходів, підвищення екологічних якостей продукції; поліпшення еко-логічного контролю виробництва і ін.

Система платежів, оподаткування і стимулювання повинна бути орга-нізована так, щоб природокористувачам було вигіднішим змінювати техно-логію, освоювати менш природомісткі процеси, ніж платити податки і штрафи. Але для цього ставки як платежів і штрафів, так і стимулів пови-нні бути не символічними, а вельми відчутними — на рівні ставок, пов'яза-них з основним виробництвом. Від всієї системи платності природокорис-тування вимагається достатня гнучкість, здатність оперативно відстежува-ти зміни природоємкості виробництва, бути регулятором екологізації.

Важливою складовою частиною економічного механізму природокори-стування, здійснення природозахисних заходів і взагалі екологізації економі-ки покликані бути екологічні фінансові фонди. Відповідно до закону про охорону навколишнього природного середовища в Україні створена система позабюджетних державних екологічних фондів. їх наявність дає можливість здійснювати додаткові заходи щодо охорони навколишнього середовища по-над асигнування, передбачені на ці цілі в державному бюджеті.

Місцеві екологічні фонди утворюються із засобів, що поступають від підприємств, установ, організацій і громадян. Головним джерелом фондів є сукупність платежів, розглянута вище. Основні надходження забезпечу-ються платнею за забруднення природного середовища. Крім того, певна частина фондів складається з:

•          частини грошових стягнень за порушення норм і правил охорони навколишнього природного середовища та шкоду, заподіяну пору-шенням законодавства про охорону навколишнього природного сере-довища в результаті господарської та іншої діяльності;

•          цільових та інших добровільних внесків підприємств, установ, органі-зацій та громадян;

•          надходжень від реалізації конфіскованого відповідно до законодавст-ва майна, яке було предметом екологічного правопорушення. Особливу групу складають фонди екологічного страхування, або фон-

ди екологічної безпеки, створювані державними або приватними фінансо-вими органами для надання допомоги і компенсаційних виплат підприємс-твам, установам і громадянам на випадки спричинення серйозного збитку змінами в навколишньому середовищі, які кваліфікуються як екологічні кризові ситуації, екологічні катастрофи або екологічна біда.

У індустріально розвинених країнах екологічне страхування широко застосовується в сферах діяльності і в зонах впливу промислових або інших об'єктів, що є джерелами підвищеного екологічного ризику. Подібні підприємства або фірми зобов'язані мати власні страхові фонди екологіч-ної безпеки. В Україні чіткий порядок екологічного страхування майже не визначений, хоча в Законі про охорону навколишнього природного сере-довища згадується добровільне і обов'язкове державне екологічне страху-вання на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Повсяк-денна практика взагалі не передбачає страхування і компенсацій за рахунок засобів відомств або підприємств, що є джерелами екологічної небезпеки. Наслідки всіх великих аварій в нашій країні покриваються з бюджету, тобто оплачуються самим населенням.

Фактичні об'єми засобів, які акумулюються в екологічних фондах, значно нижче очікуваних. Навіть при низьких нормативних ставках плате-жів багато підприємств через нестійкість фінансового положення, відсут-ність прибутку не в змозі вносити платню за забруднення середовища, не говорячи вже про інші платежі. Природоохоронне банкрутство великого числа підприємств — чи не найяскравіша дуже тривожна прикмета загаль-ної кризи економіки України.

Усвідомлення важливості економічних стимулів захисту природного середовища і екологізаціі господарської діяльності, гострота екологічних про-блем в багатьох країнах зумовили створення ряду міжнародних екологічних

фондів, що підтримують різні міжнародні, регіональні і національні про-грами з охорони природи, екологічної освіти, обміну екологічною інформа-цією і ін. До них відносяться:

•          Всесвітній фонд охорони природи;

•          Фонд Центру за наше загальне майбутнє;

•          Фонд глобального екосприяння;

•          Фонд Ради Землі і деякі інші фонди.

Підвищення економічної ефективності природозахисних заходів

Підвищення економічної ефективності природозахисних заходів перш за все вимагає структурних змін економіки з метою її екологізації.

Здійснення основних вимог екологізації економіки, введення екологі-чних функцій в категорії макроекономіки і повна реалізація платності при-родокористування передбачають радикальні структурні зміни в економіці:

•          кількісну і якісну перебудову економіки ресурсів енергетики і про-мисловості, орієнтовану на максимальну економію і ефективність використовування;

•          зміна галузевої і технологічної структури виробництва з поступовим виключенням з неї виробництва значної частини вторинних засобів споживання і мінімізацією ресурсоємкості і відходності виробництва засобів виробництва і споживання;

•          поетапне включення в механізми і чинники ціноутворення всіх еко-логічних витрат господарської діяльності і вартісної оцінки ризику екологічних криз;

•          відмова від диктату пропозиції в економіці і торгівлі; виключення тієї частини маркетингу, яка нав'язує і стимулює надмірний асортимент вторинних засобів споживання.

Зміни в економіці ресурсів та природозахисній стратегії суспільства повинні базуватися на методологічних принципах сучасної ресурсології:

•          невичерпних ресурсів не існує;

•          скінченність природних ресурсів залежить від рівня їх відновлюваності;

•          ніяка дослідницька або господарська діяльність не може кваліфікува-тися як відтворювання ресурсів;

•          масштабна експлуатація ресурсів, особливо викопних енергоносіїв і руд, що не поновлюються, може зберігатися лише відносно короткий час, обмежений глобальною екологічною кризою;

•          дармових, безкоштовних природних ресурсів не буває, всі природні ресурси рівні і повинні бути включені в систему платності;

•          закони природи виключають право власності на ресурси екосфери;

•          будь-який відновлюваний ресурс, що використовується людиною, по-винен бути відтворений, відновлений як в кількісному, так і в якісно-му відношенні;

•          капітал, укладений в невідновлювані ресурси, при їх освоєнні і екс-плуатації повинен трансформуватися в рівновеликий фінансовий або інший капітал, що належить державі і спрямований на відтворювання відновлюваних природних ресурсів.

Реалізація цих принципів по суті надає шанс людині на вживання. Введення  високого   біосферного   екологічного  податку на ресурси спричиняє подорожчання всієї ресурсної бази економіки, а значить і:

а)         загальне кількісне обмеження вилучення ресурсів;

б)         необхідність ефективнішої розробки родовищ і повнішого вилучення

корисних компонентів з сировини;

в)         стимулювання всіх засобів економії ресурсів в процесі виробництв і

споживання;

г)         необхідність заміни природних ресурсів новими, більш екологічними

ресурсами;

д)         максимально можливе переведення ресурсної бази економіки з невід-

новлюваних на ресурси, що поновлюються.

В найближчі два-три десятиліття людство неминуче зіткнеться із значним подорожчанням паливо-енсргетичних ресурсів, а це викличе лан-цюгову реакцію перебудови всіх секторів економіки в руслі вимушеної екологізаці.

Реалізація вищезазначених принципів ресурсології означає необхід-ність включення макроекономіки в макроекологію і як наслідок перехід до такої моделі економіки, за якої споживачі ресурсів повністю і з відсотками компенсували б збиток, що наноситься природному середовищу, екологіч-ним системам і здоров’ю людей.

Зміни в галузевій і технологічній структурі виробництва в плані еко-логізації економіки припускають:

•          поступове виключення виробництва антиекологічних надмірностей

сфери споживання. Так, тільки припинення виробництва і «переплав-

лення» важких озброєнь — військових кораблів, літаків, танків, зна-

рядь, ракет і ін. — може, за оцінками фахівців, «полегшити» світову

економіку на 15-18 %. Майже такий же ефект може бути досягнутий за рахунок 50 %-ного скорочення виробництв і експлуатації легкових автомобілів, які украй антиекологічні, неефективні і стають ще біль-шою надмірністю в епоху вдосконалення засобів зв'язку. Помітний резерв скорочення масштабів економіки міститься і у відмові від над-мірних асортиментів вторинних засобів споживання, які приносять більше шкоди, ніж користі. Таким чином, існує принципова можливість майже удвічі зменшити природоємкість економіки тільки за рахунок виключення зайвих в еколого-економічному відношенні виробництв;

•          зміна співвідношення між головними категоріями виробництва на ко-ристь виробництва засобів споживання як менш природоємкого;

•          технічне і технологічне переозброєння виробництва з метою мініміза-ції його ресурсоємкості і відходності і збільшення середовищезахис-ної ефективності. Саме цей шлях головним чином реалізується в сучасній природоохоронній практиці. 3 економічної точки зору він виглядає найпростішим, тим паче, що узгоджується і з позаекологіч-ними інтересами підвищення ефективності виробництва. Але він далеко не єдиний і, як вже наголошувалося, не може сам по собі розв'я-зати проблему необхідного зниження природоємкості виробництва. Зміна ціноутворення необхідна і витікає з розвитку всієї системи пла-

тності природокористування і екологічного оподаткування. Номінальна со-бівартість всіх товарів і послуг, що продаються, занижена в порівнянні з реальною рівно на ту величину, на яку не компенсується економічний зби-ток, нанесений навколишньому природному середовищу. Так наприклад, на собівартості автомобіля відображаються платежі за забруднення середо-вища всіх виробництв, що брали участь в створенні і забезпеченні викорис-товування цього транспортного засобу, починаючи із видобутку руди, хімі-чної сировини, нафти і закінчуючи збіркою, фарбуванням і заправкою. Але, по-перше, цими платежами компенсується далеко не весь збиток від виробництва. По-друге, ні у вартість самого автомобіля і його обслугову-вання, ні у вартість запчастин, пального і масел не входить ціна того збит-ку, який заподіюється експлуатацією автомобіля — хімічним, фізичним за-брудненням середовища і ризиком для здоров'я і життя людей.

Відмова від диктату пропозиції в економіці — одне з найгостріших порушень економічної традиції. Річ у тому, що в довгостроковий період визначаючим для економічного зростання є не сукупний попит, не сукупна потреба, а сукупна пропозиція. Економічна історія XX ст. знає немало

прикладів, коли інтенсивний натиск пропозиції стимулював спочатку слаб-кий попит, забезпечував швидке зростання капіталу і приводив до утворен-ня стійкої потреби. На жаль, часто це торкалося і торкається прямо проти-природних, антиекологічних стимулів споживання, що давали найбільший прибуток, — зброї, наркотиків, алкоголю, ліків. Але по суті практично будь-яка перевага пропозиції над попитом є антиекологічною в тій мірі, в якій не контролюється екологічними вимогами до виробництва і до збере-ження здоров'я і життя людей. Це саме той випадок, коли «економічний прогрес» зовсім не приводить до підвищення добробуту. От чому екологі-зація економіки вимагає повної відмови від штучної провокації нових потреб і строгого узгодження пропозиції 3 попитом під екологічним і меди-ко-біологічним контролем. Потяг людей до нового повинна задовольнятися творчістю самих людей, а не інтересами наживи. Контроль і обмеження свободи маркетингу спрямовані на те, щоб виключити шкідливі наслідки нав'язливої реклами сумнівних вторинних засобів споживання і надмірних асортиментів товарів і послуг. Диктату пропозиції слід також протиставити високу споживацьку культуру людей.

Соціальна ефективність здійснення природозахисних заходів Зміна структури потреб.

Одна з головних проблем соціальної екології, що пов'язана з базисом економіки і має безпосереднє відношення до її екологізації, — це зміна структури і стереотипу потреб людей. Безмежність і навгамовність матері-альних потреб дуже важко подолати. Але до цього необхідно прагнути, інакше екологізація економіки буде не тільки болісною, але і неможливою. Необхідна відмова людей від частини самих факультативних потреб, забез-печення яких, починаючи з виробництва, характеризується високою приро-доємкістю. Деякі автори бачать вихід в добровільній відмові від надмірно-стей, в споживацькому аскетизмі, в ухваленні принципу «добровільної простоти». Цей принцип навряд чи може бути зрозумілим і прийнятим в суспільстві підневільної убогості, але там, де реалізовані можливості ши-рокого вибору і добре поставлено екологічне виховання і освіту, він може мати деяке значення. Все ж таки в більшості випадків обмеження потреб пов'язано не стільки з внутрішніми незалежними спонуканнями людей і з пропагандою, скільки з економічними обставинами. Так, наприклад, для 56 % опитаних жителів США, що відмовилися від куріння, головним по-чатковим мотивом була висока вартість медичного обслуговування.

Найважче перебороти стереотипи престижного споживання, схожі з «манія»-структурами. Так. престиж володіння новим легковим автомобі-лем часто набагато важливіший потреби в переміщенні. Це показали, зок-рема, результати анкетування власників автомобілів в великих містах Італії і Франції, де коефіцієнти використовування, мотиви поїздок і статистика переваг особистого і суспільного транспорту не дозволяють кваліфікувати експлуатацію значної частини легкових автомобілів як функціонально не-обхідну. Іншими словами, значна частина витрат ресурсів, роботи різних галузей промисловості і сервісу, видобутку і переробки нафти, витрат на маркетинг і в той же час значна частина забруднення середовища і збитку здоров’ю людей — всього, що пов’язане з виробництвом і експлуатацією автомобілів, йде на задоволення погано мотивованої примхи.

У виробництво автомобілів залучено майже 1/4 частину всього про-мислового потенціалу розвинених країн світу, майже всі галузі промисло-вості. Створення в середньому одного автомобіля супроводжується утво-ренням у всіх забезпечуючих виробництвах від 15 до 18 т твердих і 7-8 т рідких відходів. Для забезпечення експлуатації автомобілів відчужується земля під автостради, гаражі, стоянки, ремонтні бази, розвивається інфра-структура автосервісу. Великі міста задихаються від автомобілів. В той же час легковий автомобіль як транспортний засіб серед усіх наземних засобів пересування характеризується найнижчою економічною ефективністю. Поза сумнівом, що у сфері індивідуального користування він відноситься до вторинних потреб. Особливо в епоху радіотелефонів, модемних зв’язків і інтернета. Якщо ще врахувати потенціал ризику для здоров’я і життя лю-дей, що несе кожен автомобіль, а також те, що щорічно в автомобільних аваріях гинуть і калічаться сотні тисяч людей, то очевидною стає непомір-на ціна загальної автомобілізації. Сучасна екологія повинна оголосити тра-диційний автомобіль XXI ст. об’єктом «нон грата».

Проте наївно вважати, що це звинувачення і визнання вказаних фактів може протистояти укоріненому уявленню про автомобіль як про ОДИН 3 го-ловних складових особистого добробуту і зменшити попит на автомобілі. В даному випадку потрібні інші механізми і зміна стереотипів технічної психології. Певну участь, в цьому може взяти нова система ціноутворення.

Нарешті, ще про одну специфічну потребу — про зброю. Ніхто не знає справжніх масштабів потреби в особистій зброї, оскільки у більшості людей вона прихована за етичними і правовими заборонами і може вияви-тися тільки після того, як зброя опинилася у людини в руках. Скільки б не

було запевнень, що це вимушена потреба, якась частина озброєних людей опиняється в рамках найстрашнішої «манія»-структури, коли жадання за-грози зброєю і вживання зброї виправдовується будь-якими міркуваннями — від відверто-бандитських до лицемірно-патріотичних. Криваві трагедії в різних країнах підтверджують це. У мережах цієї ж «манія»-структури опиняються і цілі держави. Вона страшна своїм могутнім позитивним зворотним зв'язком: виробництво зброї весь час підсилює потребу в ній і підтримує трагічну ілюзію потрібності у людей, які запроваджують це ви-робицтво. Немає жодної галузі економіки, яка була б настільки антиеколо-гічна. Монстр військово-промислового комплексу поглинає велику части-ну матеріальних і інтелектуальних багатств країни, накопичує незчисленні гори концентрованої смерті і нівечить своїми полігонами, своїми «колеса-ми» і «порошками» величезні простори. Подібно тому, як наркоман, навіть при чіткому усвідомленні подальшої шкоди не може подолати свою при-страсть, опиняючись у фатальній фізичній залежності від наркотика, так і ВПК, опинивпшсь перед безглуздям нарощування озброєнь, аморальністю повені зброї, перед непотрібністю ракет, пороху, чобіт і генералів, виправ-довує стан «ломки» і за допомогою «нової оборонної доктрини» вишукує можливість роздобути «дозу»... Мілітаризація і екологізація економіки аб-солютно антагоністічні і взаємовиключаючі. Відмова від потреби в зброї може бути досягнута тільки в результаті подолання інстинкту вбивства со-бі подібних і усвідомлення згубності виробництв і вживання зброї для всіх.

Зменшення економічної і соціальної нерівності людей не може бути досягнуто тільки за умови кількісного зростання економіки. Приблизно че-тверта частина людства відноситься до розвиненого споживацького суспі-льства, якому властиві високі стандарти споживання, великий вибір то-варів і послуг з переважанням задоволення вторинних потреб, швидке оновлення засобів споживання. В розвинених країнах споживання на душу населення на порядок вище, ніж в решті країн. На розвинене споживацьке суспільство приходиться 3/4 світової витрати матеріальних і енергетичних ресурсів і відповідно така ж частка глобального антропогенного тиску на природу. Звідси витікає, що значна частина цього тиску обумовлена забез-печенням вторинних потреб меншості людства.

Все більше стає очевидним, що проблема глобальної нерівності шля-хом нарощування виробництва нерозв'язна. Наблизити споживання на ду-шу населення в країнах, що розвиваються, до сучасного рівня розвинених країн при щорічному прирості на 2 % можна лише до кінця XXI ст., коли

воно зросте у вісім разів. Оскільки при цьому продовжиться зростання на-селення, а розвинені країни теж не стоятимуть на місці, валовий суспіль-ний продукт світу при різних демог–афічних сценаріях може збільшитися в порівнянні з сучасним рівнем в 1025 разів. Земля не витримає цього. Слід пам’ятати, що валовий національний продукт світу мабуть необхідно не збільшити, а зменшити на порядок.

Зближення рівнів споживання на душу населення можливе лише за рахунок значного зниження масштабів економіки розвинених країн і дуже помірного стрічного руху економіки країн, що розвиваються. Відмова від такої стратегії, яка сьогодні є очевидною, приведе тільки до посилення еко-номічної і соціальної нерівності, руйнування екосфери і колапсу людства. П. Г. Олдак в книзі «Дзвін тривоги» пише: «Давайте визнаємо очевидне, якщо повітрям не можна дихати, воду не можна пити, їжу не можна їсти, то весь наш прогрес — технічний, економічний, соціальний — втрачає свій позитивний знак.»

Висновки

1.         Вартість як цінність є підсумком синтезу результатів і витрат, що виражає єдність всіх відтворюваних і невідтво-рюваних ресурсів, зокрема природних ресурсів і екологічних умов. Не існує ніякої вартості, що не містить екологічного єства або в створенні якої в тій чи іншій формі не беруть участь умови і чинники навколишнього середовища. Введення екологічних чинників в число економічних категорій розширює сферу складових сучасного варіанту теорії економічної рівно-ваги і реанімує концепцію граничної корисності.

2.         Екологізація економіки, зумовлена науково-технічним прогре-сом та його результатами, супроводжується переміщенням центру економічного аналізу з витрат та проміжних резуль-татів на кінцеві результати економічної діяльності і далі на прогнозовані тенденції розвитку.

3.         Збалансованість економічних і екологічних потенціалів потрібна не тільки природним комплексам і середовищу мешкання лю-дей, але і самому господарству. Вона має не тільки природоохо-ронне і гігієнічне значення, але і пряме економічне: рівноважне

поєднання виробничих і екологічних процесів; не стільки при-мушує до обмеження вхідних потужностей, скільки пропо-нує додатковий економічний інструмент контролю ефек-тивності.

4.         Методичні труднощі визначення збитку призводять до того, що він практично майже не застосовується в системі уза-гальнюючих показників господарської діяльності. Але цей по-казник вже враховують при проектуванні, процедурі ОВНС і оцінці ефективності природозахисних заходів. Екологізація економіки вимагає обов’язкового обліку такого збитку і при економічному плануванні.

5.         Нормативи плати за емісію забруднювачів в межах встанов-лених лімітів визначаються на підставі регіональних витрат на запобігання і компенсацію збитку, що наноситься забруд-ненням. Нормативи плати за понадлімітне забруднення пови-нні встановлюватися за величинами збитків і стягуватися в багатократному розмірі з джерел, що завдають їх.

6.         Система платежів, оподаткування і стимулювання повинна бути організована так, щоб природокористувачам було вигід-нішим змінювати технологію, освоювати менш природоміст-кі процеси, ніж платити податки і штрафи.

7.         Екологізація економіки вимагає повної відмови від штучної провокації нових потреб і строгого узгодження пропозиції з попитом під екологічним і медико-біологічним контролем.

8.         Зближення рівнів споживання на душу населення можливе за рахунок значного зниження масштабів економіки розвинених країн і помірного стрічного руху економіки країн, що розвива-ються. Відмова від такої стратегії приведе тільки до поси-лення економічної і соціальної нерівності, руйнування екосфе-ри і колапсу людства.

Необхідно пам’ятати, що:

9.         Еколого-економічна система — це інтеграція економіки і при-

роди, що є взаємозв’язаним і взаємообумовленим функціону-

ванням суспільного виробництва і протіканням природних

процесів в біосфері.

10.       Кругообіги обох підсистем ЕЕС утворюють разом свого роду технобіогеохімічний кругообіг, а всю ЕЕС можна позначити як технобіогеоценоз.

11.       Пост-витрати, навіть якщо вони зроблені повно і своєчасно, завжди набагато більші попередніх витрат. Якщо збиток не нейтралізовано пост-витратами, то втрати суспільства продовжують рости, оскільки екологічний збиток, заподія-ний людьми, ніколи сам по собі не сходить нанівець, і тим са-мим зростає борг людей перед нащадками і природою.

12.       Гранично допустима концентрація (ГДК) —найбільша концен-трація речовин в середовищі і джерелах біологічного спожи-вання, яка при дії на організм не створює впливу на здоров’я і не викликає негативних ефектів. Розрізняють ГДК середньо-добові (ГДКсд), максимальноразові (ГДКмр), робочих зон (ГДКрз), ГДК для рослин, тварин і людини. В даний час встано-влені ГДК декількох тисяч індивідуальних речовин у різних се-редовищах і для різних реципієнтів. ГДК не є міжнародним стандартом і можуть дещо розрізнятись в різних країнах, що залежить від методів визначення і специфікації.

13.       Методологічні принципи сучасної ресурсології:

 

•          невичерпних ресурсів не існує;

•          скінченність природних ресурсів залежить від рівня їх відновлюваності;

•          ніяка дослідницька або господарська діяльність не може кваліфікуватися як відтворювання ресурсів;

•          масштабна експлуатація ресурсів може зберігатися лише відносно короткий час, обмежений глобальною екологічною кризою.

•          дармових, безкоштовних природних ресурсів не буває;

•          закони природи виключають право власності на ресурси екосфери;

•          будь-який відновлюваний ресурс повинен бути відтворе-ний як в кількісному, так і в якісному відношенні;

•          капітал, витрачений на невідновлювані ресурси, пови-нен трансформуватися в рівновеликий фінансовий або інший капітал, що належить державі і спрямований на відтворювання відновлюваних природних ресурсів

Питання для обговорення

1.         Які основні складові екологізації економіки? Що, на вашу дум-ку, є провідним чинником екологизациі?

2.         До яких наслідків може привести облік екологічних чинників в провідних показниках світової і національної макроекономіки?

3.         Які головні критерії співставлення природних і виробничих потенціалів та територіального екологічного нормування?

4.         У чому полягають головні підходи і прийоми оцінки економіч-ного збитку, що наноситься господарською діяльністю, при-родним системам і здоров’ю людей?

5.         Які основні методологічні відмінності підходів до оцінки необхід-них витрат на охорону природи і навколишнього середовища?

6.         Що таке попередні витрати і пост-витрати?

7.         Охарактеризуйте структуру платності природокористу-вання і вкажіть на відмінності між платнею за природні ресурси і платнею за забруднення навколишнього середовища.

8.         Які структурні зміни в економіці пов’язані з її екологізацією?

9.         Сформулюйте і прокоментуйте основні принципи екологічної ресурсологиі.

10.       Викажіть ваше ставлення до необхідності зміни структури потреб людей у зв’язку з екологізацією економіки.

Рекомендовані теми для написання рефератів

1.         Еколого-економічна система підприємства (розглянути та проаналізувати на прикладі конкретного підприємства).

2.         Госпрозрахунковий механізм природокористування (на при-кладі конкретного підприємства).

3.         Соціальна ефективність здійснення природозахисних заходів міста чи району проживання.

4.         Санітарно-гігієнічні показники міста чи району проживання як критерії стану його навколишнього природного середовища.

5.         Технобіогеохімічний колообіг та вчення Вернадського про біо-геохімічний колообіг речовин.

Література для поглибленого вивчення теми

1.         Колотило В. П. Екологія і економіка. — К: Лібра, 2007. — 658 с.

2.         Малик Ю. О., Мартиняк О. Р., Юрим М. Ф. Основи екології та природокористування. — Львів: «Львівська політехніка», 2002. — 186с.

3.         Ігнатенко М. Т., Макєєв В. О. Екологія, економіка, природокори-стування. Навч. посіб. — Херсон: Айлант, 2002. — 288с.

4.         Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология: Учебник для вузов. — М.: ЮНИТИ, 1998.

5.         Мельник Л. Г. Екологічна економіка: Підручник. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.

6.         Глухов В. В., Лисочкина Т. В., Некрасова Т. П. Экономические основы экологии. — СПб.: Специальная литература, 1997.

7.         Биков А. А., Мурзин Н. В. Проблема анализа безопасности чело-века, общества и природы. — СПб.: Наука,1997.

8.         Дрейер О. К., Лось В. А. Экология и устойчивое развитие. — М.: УРАО,1997.

9.         Данилов-Данилян В. И., Горшков В. Г., Арский Ю. М., Лосев К. С. Окружающая среда между прошлым ибудущим: Мир и Россия. — М.: ВИНИТИ,1994.

10.       Медоуз Д. Х., Медоуз Д. Л., Рандерс И. за пределами роста. — М.: Прогресс, Пангея,1994.

11.       Симоненко О. Д. Сотворение техносферы: проблемное осмыс-ление истории техники. — М.: SvR Аргус,1994.