4.1. Науково-технічний та інформаційний прогрес і економіка природокористування


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 

Загрузка...

Однією з проблем сучасної економічної теорії є необхідність вклю-чення екологічних цінностей і чинників в число економічних категорій. Проблема має давню історію. Із усіх цінностей навколишнього світу марк-систська політекономія допускала в коло економічних категорій тільки продукти людської праці. Це створювало труднощі для теоретиків при-родокористування і навіть служило перешкодою для встановлення цін на

відновлювані природні ресурси. Труднощі виникали з того, що з позицій здорового глузду умови, за яких в навколишньому середовищі опиняється більше сонячного світла і тепла, більше чистої води, свіжої зелені, світла і тиші, мають не тільки підвищену цінність, але і цілком реальну підвищену вартість, хоча на наявність всього цього не була витрачена людська праця.

Для подолання цих труднощів застосовувалися різні логічні конструк-ції. Говорили, що природа мовчки і незримо трудиться разом з людиною і за людину, відтворюючи ґрунт, запилюючи квіти, поставляючи ліки і ін. Про відновлювані ресурси, такі, наприклад, як сонячна енергія, вважалося, що вони лежать за межами економічних оцінок і, отже, за межами уявлень про національне багатство. Але людина готова заплатити за житло, розмі-щене на сонячній стороні, більшу ціну за умови рівності інших якостей. Економістам добре відома «температурна рента» і цілком певна залежність вартості життя від географічної широти.

Подібні складності знімаються, якщо відмовитись від догм трудової теорії вартості. Положення, згідно якому вартість означає упредметнену в товарі працю і нічого більш, виключає з розгляду категорію корисності. В усій трудовій теорії вартості яскраво виражений витратний характер і він попросту суперечить фактам навіть у вузькому економічному значенні.

Насправді ж вартість як цінність є підсумком синтезу результатів і витрат, що виражає єдність всіх відтворюваних і невідтворюваних ресур-сів, зокрема природних ресурсів і екологічних умов. He існує ніякої вартос-ті, що не містить екологічного єства або в створенні якої в тій чи іншій формі не беруть участь умови і чинники навколишнього середовища. Якщо навіть наполегливо залишатися в шорах трудової теорії, то все одно не іс-нує праці зовні її біологічної природи і екологічної обумовленості.

Введення екологічних чинників в число економічних категорій роз-ширює сферу складових сучасного варіанту теорії економічної рівноваги і реанімує концепцію граничної корисності. Ще Адам Сміт (1723-1790) задавався питанням: якщо вартість залежить від корисності, то чому бла-га, що мають вищий корисний ефект (наприклад вода і повітря), цінують-ся, як правило, вельми низько або взагалі не мають вартості, тоді як блага, користь яких з погляду природних потреб людини не очевидна (діаманти і ін.), мають дуже високу цінність? А. Сміт не знайшов рішення цього парадоксу і тому апелював до витрат праці. А вслід за ним те ж зробили Д. Рікардо і К. Маркс. I хоча безперечно, що запас прісної води на Землі представляє нескінченно більшу цінність, ніж світовий запас

алмазів, проте і дотепер екологічні чинники вважаються неекономічними і нічого не коштують.

Драматизм сучасної епохи полягає в тому, що концепція граничної корисності стає все більш застосовуваною до стану біосфери і до планетар-них запасів Грунтів, лісів, прісної води і навіть повітря, тобто до тих ресур-сів, які завжди вважалися дармовими або вільними благами. Вони набува-ють все реальнішу вартість для людства.

Традиції і закони макроекономіки склалися в епоху, коли загальна дія людської діяльності на навколишнє середовище не перевищувала меж самовідновного потенціалу екологічних систем. Науково-технічний про-грес в суспільстві створив іншу ситуацію: за багатьма параметрами антро-погенне навантаження перевищило межу стійкості і природних комплексів, і екосфери в цілому. Економічне зростання, визначуване пропозицією і стимуляцією попиту на вторинні засоби споживання, призвело до того, що під загрозою виявилися природний базис життєзабезпечення і можливість задоволення первинних потреб людини. В епоху науково-технічного про-гресу людство вийшло на один з найважливіших рубежів в своїй історії, що вимагає разом із зміною демографічної ситуації і зміни парадигми еко-номіки, її структури і функціонування. За умов науково-технічної та інфор-маційної революцій необхідний перехід на новий рівень матеріальної куль-тури, сумісної і збалансованої з низьким природним потенціалом планети. Людське співтовариство повинне усвідомити, що занадто зарвалося в своїй природопідкорюючій експансії. Суть нової стратегії не має альтернативи: необхідно підкоритися екологічному імперативу і гідно відступити на ниж-чий кількісний рівень, але при цьому піднятися на вищий якісний рівень.

Таким чином, однією з головних умов епохи науково-технічного про-гресу є екологізація економіки. Екологізація економіки — найважливіша вимога сучасності — означає більш різнобічний і разом з тим системний підхід до навколишнього матеріального світу, усвідомлення ролі та значен-ня природи в житті людини. Екологізація економіки — необхідна умова і одночасно головна складова сталого розвитку. По суті вона означає еколо-гізацію всього соціально-економічного устрою і націлена на зниження при-родоємкості виробництва.

Головні складові екологізації економіка: •       включення екологічних умов, чинників і об'єктів, зокрема ресурсів,

що поновлюються, в число економічних категорій як рівноправних з

іншими категоріями багатства;

•          формування інтернаціонального і міжрегіональних ринків екологіч-них цінностей і чинників навколишнього середовища;

•          перехід на нову систему ціноутворення, що враховує екологічні чин-ники, збитки і ризики;

•          істотне розширення і уточнення системи платності природокорис-тування;

•          підпорядкування економіки природних ресурсів і економіки виробни-цтва екологічним обмеженням і принципу збалансованого природо-користування;

•          перехід виробництва до стратегії якісного зростання на основі техно-логічного переозброєння під еколого-економічним контролем;

•          відмова від затратного підходу до охорони навколишнього середовища і включення природоохоронних функцій безпосередньо в економіку виробництва;

•          відмова від диктату пропозиції і штучної стимуляції вторинних фа-культативних потреб;

•          зменшення надмірності асортименту товарів при посиленні екологіч-ного контролю їх якості;

•          зміна і еколого-економічна орієнтація структури потреб і стандартів добробуту.

Екологізація економіки, зумовлена науково-технічним прогресом та його результатами, супроводжується переміщенням центру економічного аналізу з витрат і проміжних результатів на кінцеві результати економічної діяльності і далі на прогнозовані тенденції розвитку. Головним об'єктом реалізації стратегії екологізації економіки і головним структурним осеред-ком економіки повинна стати еколого-економічна система.