СТАВКИ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ КОРПОРАЦІЙ ДЕЯКИХ КРАЇН СВІТУ


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 
45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 
60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 
75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 
90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 
105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 
120 121 122 123 124 125 126 127 

Загрузка...

 

Країна Величина ставки, % Країна Величина ставки, %

Австралія       39        Нідерланди    35

Австрія           34        Норвегія         28

Бельгія            39        Португалія      36,8

Великобританія         33 (24 % для МСБ)   США   34

Німеччина      45 (розподілюваний прибуток — 30 %)    Туреччина      28

Греція 35        Фінляндія       28

Данія   34        Франція          36,6

Іспанія            35        Швейцарія     12-28

Італія   53,2     Швеція           28

Канада           25        Японія            42 (розподілюваний прибуток — 32 %)

Люксембург   33                   

У 40-х—50-х роках минулого сторіччя в США спостерігалось розширення державного втручання в економіку країни, наслідком чого було підвищення рівня оподаткування, зростання державних витрат, збільшення бюрократичного апарату. Найвища ставка податку на прибуток корпорацій досягла 48 %. Така політика не-гативно вплинула на фінансовий стан корпорацій, що, у свою чергу, погіршило найважливіші показники економічного роз-витку.

Негативні наслідки такої політики почали проявлятися вже в 70-ті — на початку 80-х років. За абсолютного збільшення при-бутку його норма скоротилася протягом 1970—1983 pp. із 16,4 % до 10 %. Встановлення податкових пільг у фіксованих сумах при-звело до знецінення самого поняття податкова пільга, а внаслідок інфляції призвело до значного посилення реального податкового тягаря на діяльність компаній. Подвійне оподаткування дивіден-дів також призвело до негативних наслідків — скоротилася част-ка фінансування капіталовкладень за рахунок власних коштів, оскільки на рівні фірми оподатковувався прибуток корпорацій, а з акціонерів ще збирався податок на доходи. I як наслідок

зросли втрати бюджету у зв'язку з розширенням масштабів ухи-ляння від сплати податків та слабкого фінансового контролю з боку податкових органів. У той же час почастішали податкові правопорушення. Згідно з офіційними даними, у 1984 році недо-отримано податків на суму 420 млрд дол. США. На той час дефі-цит федерального бюджету становив 185,6 млрд дол., тобто у 2,3 раза менше, ніж приховані населенням та корпораціями суми від сплати до бюджету. Усе це підштовхнуло до здійснення податко-вої реформи.

При проведенні податкової реформи передбачалося скорочен-ня ставок податку на прибутки корпорацій та доходи громадян, a також зменшення кількості податкових пільг. На думку уряду, це повинно було стимулювати інвестиції.

У результаті проведених реформ ставка податку на прибуток корпорацій зменшилася із 48 % до 34 %, що позитивно вплинуло на процеси виробництва.

У підсумку скорочення податкових ставок сприяло підвищен-ню платоспроможного попиту населення і збільшенню виробни-чих інвестицій. Капіталовкладення в обробну промисловість зро-сли за п'ять років (1983—1988 pp.) на 37 %. Це було результатом відновлення фінансової стійкості компаній та досягнення найви-щого рівня прибутків з початку 70-х років. Збільшення зайнятос-ті, зростання реальних доходів (у тому числі за рахунок зниження податків), зниження темпів інфляції, зменшення процентних ста-вок зумовило розширення споживчого попиту.

Унаслідок зниження рівня оподаткування прибутків корпора-цій створилися умови для зниження цін.

Крім того, за рахунок зниження податкових ставок та надання різних податкових пільг частка прибутків, що залишалася в аме-риканських корпорацій, постійно зростала. Водночас проведене під час податкової реформи 1986 року зниження податкових ста-вок призвело до скорочення доходів країни та значного зростання дефіциту федерального бюджету. Проведена реформа не виріши-ла й проблеми нівелювання доходів та досягнення економічної рівності між різними верствами населення.

Програма подальшого реформування податкової системи США здійснювалась адміністрацією Клінтона і передбачала де-який відхід від попередніх принципів оподаткування. Цією про-грамою було передбачено зниження ролі податку на прибуток корпорацій та доходи фізичних осіб, а також скасовано податкові знижки на інвестиції. Одночасно значно скорочувалися державні витрати (на 21,5%), а сукупний податковий тягар збільшено на

 

19,2 %, або на 1 % ВВП (в основному за рахунок підвищення граничної ставки податку на прибуток корпорацій та введення енергетичного податку на виробників і продавців різних видів палива).

Результатом цього стало зростання реальних темпів приросту

ВВП у 1993 р. до 3,1%, а в 1994-му — близько 4 %, що є одним із

кращих показників у розвитку американської економіки. I це за

досить низьких значень рівня інфляції: у 1993 р. — 2,6 %, 1994-му

- 2,3%.

Прикладом негативного впливу податкової системи на розви-ток господарської активності може служити податкова система Швеції. До початку 90-х років Швеція була світовим лідером як за часткою ВВП, що перерозподілявся через систему державних фі-нансів, так і за розмірами податкових ставок. У країні навіть було прийнято закон, що забороняв вилучати у формі прямих податків більш як 100 % річного доходу платників податків. Наслідком та-кого жорсткого податкового тягаря стали спад темпів економічно-го зростання, зниження конкурентоспроможності шведських това-рів на світовому ринку, скорочення інвестицій та переведення деяких виробництв за межі країни. Тому влада була вимушена вжити серйозних заходів щодо зниження податкових ставок, на-самперед податку на додану вартість та на прибутки компаній.

У зв'язку з цим, для залучення нових інвестицій у Швеції було розроблено велику програму пільг та стимулів. По-перше, підп-риємства можуть знижувати свої реальні податкові ставки, вико-ристовуючи можливості формування вільних від податків резер-вів та пільгові ставки амортизаційних відрахувань. По-друге, діють додаткові пільги для експортних виробництв. Крім того, використовуються й інші засоби заохочення інвестицій, а саме: податкові знижки, пільгові кредити, прямі субсидії та суттєве зниження розмірів внесків на соціальне страхування.

Іншим прикладом впливу податкової системи на розвиток гос-подарської активності може служити податкова система Іспанії. У цій країні податковою системою, за формально досить високих ставок прибуткового податку з підприємств, передбачені значні пільги для нових інвестицій та виробництв, що розвиваються. До 5 % суми нових інвестицій може бути віднесено на зменшення оподатковуваної бази. Крім того, для підприємств, що здійсню-ють вкладення в нові технології та розроблення нових видів про-дукції, розмір цієї пільги збільшено до 20 %. Підприємства-експортери мають особливі пільги у формі податкових знижок щодо витрат на освоєння нових ринків та відкриття філіалів за

 

кордоном. Підприємствам, що створюють нові робочі місця, встановлено спеціальні пільги; підприємці, які використовують працю інвалідів та осіб, старших 45 років, отримують прямі суб-сидії в розмірі 1 млн песет на кожне робоче місце. Шдприємст-вам малого і середнього бізнесу надаються особливі пільги і пря-ма фінансова допомога.

Таким чином, у розвинених країнах, застосовуючи зміни в оподаткуванні, визначають відповідні правила та режими, спря-мовані на підтримку (пільги) чи покарання (штрафи) тієї чи іншої діяльності або операцій чи групи платників. Для заохочення інве-стицій та найму робоч—ї сили використовують найпоширеніший тактичний інструмент звільнення від оподаткування певних категорій платників чи видів діяльності. Крім того, досить поши-реними формами стимулювання розвитку інвестицій є зниження бази оподаткування, застосування знижених ставок податку. За-лежно від завдань соціально-економічного розвитку держави ці заходи можуть мати тимчасовий або перманентний характер.

Слід звернути увагу на те, —о західні податкові системи ке-руються важливим принципом пріоритетом виробництва пе-ред інтересами бюджету. Нажаль, в Україні цей принцип і досі ігнорується. Останній випливає з того, що виробництво в захід-них країнах перебуває переважно у приватній власності, а бю-джет — прерогатива уряду, а це означає пріоритет фундамента-льних приватних інтересів перед поточними інтересами виконавчої влади. Таким чином, суспільству більш важливо за-безпечити стійкий розвиток національного виробництва, ніж збе-регти при владі той чи інший уряд. У податковій сфері західних країн цей принцип виражається як свого роду безстрокові подат-кові канікули для капіталів, вкладених у виробництво і які зали-шаються в ньому. Крім того, у більшості країн нормально пра-цюють підприємства, що взагалі не сплачують податків, якщо не мають оподатковуваного прибутку (окрім ПДВ, який зазвичай перекладається на споживачів). У західних країнах застосову-ються правила розрахунку оподатковуваного прибутку, які пе-редбачають можливість робити певні відрахування з доходу (в основному на амортизацію обладнання, придбання технологій та формування резервів), що дозволяє підприємству не тільки фі-нансувати процес виробництва, a і його оновлення, і навіть роз-ширення.

Важливим моментом у податковій політиці західних країн є те, що підприємство мусить платити податки тільки тоді, коли отримані доходи вилучаються з виробництва з метою споживан

ня або якщо капітали остаточно вилучаються з бізнесу. Для сти-мулювання господарської активності застосовується режим на-дання пільг або навіть прямих субсидій. Тобто звільняючи від оподаткування окремі галузі виробництв, території, групи насе-лення, держава сприяє зростанню господарської активності, створенню сприятливої кон'юнктури ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціа-льної політики. Якщо підприємство спрямовує свої прибутки на нові капіталовкладення або інші цілі, схвалені урядом (напри-клад, екологію), то такому підприємству можуть повернути ра-ніше сплачені податки.

Проте оскільки надання занадто великої кількості пільг може призвести до економічних зловживань, вибір напрямів і суб'єктів пільгового оподаткування є досить складним завданням.

Загальна сукупність пільгових важелів потребує узгодження не тільки з державною політикою у сфері оподаткування, а й з ін-тересами платників податків. Практика розвинених країн з рин-ковою економікою показує, що надмірні пільги в окремих видах діяльності призводять до посилення податкового тиску на тих суб'єктів, які не мають пільг. Унаслідок цього порушується принцип справедливості при сплаті податків, а це, у свою чергу, призводить до загострення соціальної ситуації, зниження подат-кової дисципліни, зростання рівня тіньової економіки. Таким чи-ном, у прийнятті рішень щодо пільгового оподаткування окремих видів економічної діяльності та суб'єктів економіки важливим етапом є обґрунтування їх доцільності з позицій держави і плат-ників податків, визначення часткового періоду, на який доцільно давати пільги, оцінка результатів та наслідків їх дії на розвиток економіки.

Багаторічний досвід розвинентих країн з ринковою економі-кою може знайти практичне використання в українській економі-ці, зокрема, у сфері розроблення системи оподаткування підпри-ємницької діяльності. При цьому слід ураховувати не тільки реальну ситуацію, що сформувалася в реальному секторі еконо-міки, а й інтереси платників податків.

Основними напрямами реформування чинної в Україні систе-ми оподаткування мають стати:

•          зменшення податкового тиску на товаровиробників;

•          розширення бази оподаткування шляхом розроблення подат-кових важелів для стимулювання розвитку підприємництва, зо-крема податкових пільг та податкових стимулів.

 

Таким чином можливо буде реформувати чинну в Україні фі-скальну систему оподаткування на інвестиційно-стимулюючу.

Крім цього, необхідно провести суттєві структурні зміни в економіці на макро- і мікрорівнях, які зможуть забезпечити збіль-шення частини доходів громадян у структурі національного до-ходу.

Створення в Україні ефективної податкової системи, що від-повідає вимогам ринкової економіки, потребує відмови від прин-ципів, запозичених із часів адміністративно-командного управ-ління економікою: по-перше, звільнити від оподаткування капітали, що використовуються у виробництві, включаючи і ре-інвестовані у виробництво прибутки; по-друге, стимулювати приватні інвестиції у виробництво. Усе це можливо лише при встановленні таких правил розрахунку бази оподаткування, які дозволять інвестиції у виробництво і продуктивні накопичення громадян та підприємств фактично повністю звільнити від опо-даткування.

Наведене вище вимагає розгляду основних податкових теорій, їхніх сучасних інтерпретацій та впливу на побудову бухгалтерсь-кого обліку.

Слід звернути увагу на те, що становлення нових ринкових економічних відносин в Україні відбувається в складних політи-ко-економічних умовах. Економічна наука в Україні виявилася не готовою до вирішення проблем створення системи оподаткуван-ня, адекватної трансформаційним умовам. Останнім підтвер-дженням цьому є податкова реформа 1997 року, яка незважаючи на тривалу підготовку, виявилася недостатньо ефективною. По-ряд з багатьма позитивними моментами, є ряд негативних наслід-ків. Однією з головних причин такого стану справ є відставання економічної теорії щодо розвитку наукових основ оподаткування в умовах перехідної економіки.

Податкову систему та податкову політику держави досліджу-вали багато видатних вітчизняних та зарубіжних економістів. Питанням оподаткування постійно приділялася значна увага в економічній науці.

Однак незважаючи на численні наукові розробки, проблема оподаткування не отримала системного розв'язання ні в нашій країні, ні за кордоном, а тому й надалі залишається актуальною.

Будь-яка національна податкова система функціонує на об'єк-тивній методологічній базі — комплексі теоретичних і практич-них положень. Дослідження цієї сфери породжують різні подат-кові концепції про сутність і природу податків, місце, роль і

 

значення податків у економічному і соціально-політичному житті суспільства.

Відповідні концепції формують бухгалтерську систему обліку.

Спроби теоретичного обґрунтування практики оподаткову-вання знайшли своє відображення в податкових теоріях. Еволю-ція податкових теорій відбувалася одночасно з розвитком різних напрямів економічної думки (рис. 4.3) [6].

 

Класичний напрям

(В. П.тті, А. Сміт,

Д. Рікардо,

Дж Ст. Міль)

Камералісти

Меркантелісти

Фізіократи

Австрійська школа (Е. Сакс та ін.)

Історична школа (А. Вагнер та ін.)

 

Неокласичний напрям

(Л. Вальрас, Ф. Візер, У. Джевонс,

В. Парето, М. Фрідмен)

 

Рис. 4.3. Структурно-логічна схема фінансової думки Заходу (школи і напрями)

Залежно від економічної політики держави змінювалися й кон-цептуальні моделі податкових систем. Модель має вирішальний вплив на побудову бухгалтерського обліку податкової системи.

Засновником теорії податків вважається Адам Сміт. Ця теорія почала формуватися наприкінці XVIII ст. проте і до А. Сміта фі-лософи цікавилися теорією податків. Так, Ф. Аквінський вважав,

 

що податки є узаконеною формою пограбування народу. Д. Ка-рафа стверджував, що основним джерелом доходів держави по-винні стати надходження від нерухомості і від капіталу [135].

Однією з перших теорій оподатковування є атомістична теорія податків, що виникла в XVII—XVIII ст. у Франції. її засновни-ками є С. Вобан і Ш. Монтеск’є. Сутність їх теорії полягає в то-му, що громадяни повинні поділитися своїм доходом з державою, тому що це дозволить державі забезпечити внутрішній і зовніш-ній захист життя і майна громадян, гарантувати порядок, спокій і свободу громадян.

У XVIII ст. зароджується ідея віднесення податку до страхової премії, що була теоретично обґрунтована А. Тьером, 3. Де Жирар-деном. Вони вважали, що громадяни повинні платити податки, щоб застрахувати себе від ризику і несподіванок. Розмір страхо-вої премії повинен визначатися у співвідношенні з розміром до-ходу або майна індивіда, що страхується державою.

Проте основною теорією оподатковування є класична теорія А. Сміта.

У своїй теорії А. Сміт висунув чотири принципи оподатку-вання: рівномірність, визначеність, зручність сплати і дешевизна. У. Петти, Ж.-Б. Сей та англійські економісти Д. Рікардо, Дж. Мілль вважали економіку стійкою і саморегулюючою системою. У цій системі попит породжується пропозицією, а при надлишку по-питу або пропозиції відбувається самоврівноваження шляхом пе-реміщення факторів виробництва у дефіцитні галузі господарст-ва. Згідно з їх теорією податки відіграють лише фіскальну роль [121].

Упродовж віків економічна й фінансова думка зосереджу-валась на формуванні принципів оподаткування, зважаючи як на вигоди платників, так і державних інтересів. Під кінець XX століття на основі теоретичних аргументів та емпіричного дос-віду викристалізувалися три чільні принципи: фіскальна доста-тність, рівносправедливість, еластичність податкової системи. Крім того, у фінансовій літературі фігурують похідні від на-званих принципів зручності, дешевизни, стабільності, нейтра-льності податків.

У західних країнах виникли і на сьогодні сформувалися зага-льноприйняті у світі фіскальні технології: прогресивно-при-бутковий податок, універсальний акциз (податок з обороту), по-даток на додану вартість, деклараційна система стягування податків та ін. Сучасна класифікація податків у цих країнах ві-дійшла від традиційного поділу податків на прямі й непрямі, за

пропонувавши натомість більш практично зручн, типологію за ознаками податкової бази: податки на доходи, майно, споживання.

Висунувши і відкинувши ідею єдиного податку, в західній фі-скальній теорії утвердилася думка про доцільність множинної податкової системи за рухомої, але обмеженої висоти сумарної норми оподаткування [6,с.191].

Таке бачення природи податків, уже звичне у розвинених за-хідних країнах, набуває особливої актуальності в країнах з пере-хідною економікою.

Перехід Уьфаїни на ринковий шлях розвитку економіки зумовив нагальну потребу в ретельному вивченні питань теорії податків з метою більш ефективного їх практичного застосування.

На жаль, в Україні ліберально-монетаристські рецепти втілю-валися в життя шляхом використання методів «шокової терапії», зведення фінансових пірамід, безперервної зміни «правил гри». Усе це сприяє казнокрадству, відпливу капіталу за кордон або його відхід у тіньовий сектор економіки.

Унаслідок жорсткої грошово-кредитної політики, завищеної відсоткової ставки, «фізичного» дефіциту грошей, натуралізації відносин між суб’єктами господарської діяльності і з ряду інших причин утворилася надмірна диспропорція між фінансовою і ви-робничою сферами діяльності. Усе це свідчить про те, що в Укра-їні поки що відсутня дійсно ринкова економіка. Крім того, це означає, що використовувати в Україні теорію, що характеризує закони функціонування саме ринкової економічної системи, на сьогодні ще неможливо. Жодний напрямок світової економічної теорії, жодна концепція не відображає адекватно нашу ситуацію. Події 90-х років XX ст. мають переконати більшість політиків і вчених у необхідності негайно припинити експерименти, спря-мовані на застосування в господарській практиці України захід-них теорій, не адаптованих до умов і специфіки нашої країни [73, с. 233—245].

У той же час виникає безліч питань стосовно економічної по-літики та теоретичної бази її розробки, стосовно податкової ре-форми, бухгалтерського обліку податків.