1.4.3. Використання побічної продукції


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

землеробства для поповнення органічної

речовини в ґрунті

У кінці 80-х років минулого століття за внесення на 1 га ріллі гною на рівні 7—9 т/га і щільності поголів'я тварин — 1 умовна голова на 1 га сільсько-господарських угідь питання застосування побічної про-дукції землеробства на добриво взагалі не існувало, оскільки майже вся нетоварна біомаса використовувалася на потреби тваринництва, в тому числі на корм і підстилку. Органічний вуглець надходив у ґрунт з гноєм, кореневими та післязбиральними (бадилля картоплі в Поліссі, стебла соняшнику в Лісостепу і Степу) рештками.

Проблема нетоварної частини урожаю й особливо соломи за умов різкого скорочення поголів'я сільськогосподарських тварин до недав-нього часу здебільшого розв'язувалась шляхом її спалювання. При цьому переваги технологічного і фітосанітарного характеру супрово-джувалися значними непродуктивними втратами органічного вуглецю як самої соломи, так і гумусу, що призводило до різкого посилення процесів дегуміфікації Грунтів. Згідно з експертними оцінками у разі збереження такого стану в найближчі 5—7 років вміст гумусу в орно-му шарі знизиться від 3,2 до 2,8 %, що, без сумніву, призведе не лише до зниження обсягів виробництва продукції, а й безумовно стане при-чиною виникнення та посилення різних екологічних негараздів лока-

льного, регіонального і навіть глобального характеру (Тараріко Ю. О. та ін., 2004).

Відомо, що на початку 50—60 років XX ст. у зв'язку з поглиблен-ням процесів спеціалізації, відсутністю ефективних агрохімікатів для захисту культурних рослин від хвороб, шкідників і бур'янів, а також надійних засобів механізації застосування рослинних решток перева-жна кількість соломи спалювалася, тому серед українських фахівців-аграріїв набула поширення думка про доцільність спалювання соломи.

Встановлено, що солома згорає на одному квадратному метрі за 30—40 с, при цьому температура на поверхні ґрунту може досягати 360 °С, на глибині 5 см — близько 50 °С. Вигорання органічної речо-вини ґрунту відбувається в шарі 0—5 см, а втрати води — в шарі 0— 10 см. При цьому погіршуються водно-фізичні властивості ґрунту, зме-ншується його біологічна активність, а продукти термічної мінераліза-ції швидко проникають за межі ґрунтового профілю.

Солома містить близько 15 % води і майже на 85 % складається з органічної речовини. Целюлоза, пентозани, геміцелюлоза і лігнін (до 80 %) є активним енергетичним матеріалом для мікроорганізмів ґрун-ту, а продукти їх деструкції — будівельним матеріалом для лабільного («поживного») гумусу. У середньому у складі рослинних решток кіль-кість геміцелюлози становить 15—20 %, лігніну — 15—22 %. За вміс-ту 20—30 % лігніну процес розщеплення целюлози значно уповільню-ється.

У середньому 1 т соломи містить 5 кг азоту, 2,5 кг фосфору, 8 кг калію, 350—400 кг органічного вуглецю, 25 г бору, 15 — міді, 150 — марганцю, 2 — молібдену, 200 — цинку і 0,5 г кобальту.

У зв'язку із широким співвідношенням у соломі C:N — 70—80:1, у процесі її розкладання мікроорганізми інтенсивно споживають мінера-льний азот ґрунту.

За розкладання кореневих та післяжнивних решток зернових куль-тур, у зв'язку з відносно низьким вмістом у їх складі азоту, процеси мінералізації переважають над процесами гуміфікації, оскільки без-азотисті гумусові сполуки нестійкі і досить швидко мінералізуються.

Встановлено, що для кореневих решток озимої пшениці коефіцієнт гуміфікації знаходиться в межах 0,15—0,18, соломи — 0,10, гною — 0,2—0,3, а відношення C:N становить відповідно 35—40:1; 80:1; 25—35:1.

Узагальнення літературних джерел щодо дії мінеральних добрив на гумусний стан свідчить про те, що, по-перше, серед мінеральних доб-рив найпомітніше впливають на гумусний стан азотні добрива, по-друге, невеликі норми азотних добрив (30—40 кг/га), що сприяють розвитку мікроорганізмів, водночас зменшують вміст гумусу на 0,2— 0,4 т/га. Наведені дані дають підстави передбачити збільшення коефіці-єнтів гуміфікації соломи за рахунок балансування співвідношення ву-глецю й азоту за внесення мінеральних добрив. За розкладу соломи до

ґрунту надходить не тільки певна кількість необхідних рослинам міне-ральних сполук, але й значна кількість вуглекислого газу (до 25 % від загальної маси соломи), що використовується рослинами у процесі фо-тосинтезу, а також, сполучаючись з водою, утворює вугільну кислоту, яка сприяє переведенню у розчинну форму певної кількості поживних елементів Грунту. Солома, відтак, поліпшує кореневе живлення і пові-тряний режим.

Загортання соломи позитивно впливає на процеси, що відбувають-ся у Грунті, в тому числі й на збільшення запасів гумусу.

Оскільки вміст сухої органічної речовини в соломі становить 85 %, у підстилковому гної — 20, зеленому добриві — 10, рідкому гної — 3 %, то солома має важливе значення в регулюванні балансу органіч-ної речовини, що надходить до ґрунту, особливо на віддалених від ферм полях, де гній практично не вноситься.

До негативних властивостей соломи слід віднести її депресивну дію на культуру, під яку вона вносилась як добриво.

Встановлено, що крім широкого співвідношення C:N, інгібіторна дія пов'язана із присутністю в соломі розчинних форм органічних сполук: саліцилової і дегідростеаринової кислот і ваніліну. Водна ви-тяжка зі свіжої соломи гальмує розвиток рослин. У соломі та продук-тах її розкладу виявлено ряд похідних фенолу, які справляють токсич-ний вплив на рослини.

У ґрунті продукти розкладу соломи — ванілінова, кумарова і бен-зойна кислоти помітно інгібують ріст рослин. Фітотоксичний ефект продуктів розкладу проявляється в затримці росту коріння, порушенні обміну речовин, хлорозі. За розкладу соломи, крім фенольних сполук, утворюється ряд органічних кислот — мурашина, оцтова, молочна, масляна, щавелева, бурштинова, валеріанова та інші, які також шкід-ливі для розвитку кореневих систем рослин.

Особливо багато шкідливих сполук накопичується за анаеробного розкладання соломи. В аеробних умовах і в ґрунтах з високою біологі-чною активністю токсичні сполуки розкладаються швидіпе.

Дослідами встановлено, що велике значення в усуненні депресив-ного ефекту соломи на рослини має азот. Його високі дози зводять до мінімуму депресивний вплив витяжки із соломи. Найкращий ефект спостерігається за внесення сульфату амонію за тиждень до загортан-ня соломи. Детоксикація свіжої соломи відбувається за рахунок сти-муляції азотом мікробіологічного комплексу ґрунту. При цьому умови розкладання соломи у ґрунті відіграють основну роль у характері на-громадження продуктів розкладу органічної речовини. Фітотоксичні сполуки, що утворилися, в аеробних умовах можуть швидше засвою-ватися мікроорганізмами, або інактивуватися в результаті адсорбції на органічних чи мінеральних колоїдах, або нейтралізуватися іншими сполуками у процесі гуміфікації.

В анаеробних умовах токсичні речовини зберігаються більш три-валий час, особливо за невисоких температур і нестачі азоту. Мінера-льні речовини, що містяться в соломі, також впливають на перебіг процесів розкладу, оскільки потреба мікроорганізмів у мінеральних речовинах подібна до потреби в них вищих рослин. Як правило, для нормального розкладу вміст зольних елементів у рослинних рештках достатній, а відтак вони, на відміну від азоту, навряд чи можуть лімі-тувати цей процес. За співвідношення вуглецю до фосфору 150—200:1 можливий безперешкодний розклад рослинних решток, тому за вмісту фосфору в них 0,2—0,3 % можна не побоюватися біологічного зв'язування фосфору ґрунту.

Розкладання рослинних решток у ґрунті проходить повільно і за-лежить від якості їх загортання і погодних умов. Встановлено, що за 2,5—4 місяці розкладається до 46 % соломи, за півтора-два роки — до 80 %, решта — пізніше.

За розкладання 1 т соломи у ґрунті вже через 3 місяці утворюється близько 50 кг гумусу, а через 2 роки утворення закінчується, досягаю-чи максимального значення 90—100 кг. Новоутворені гумусові речо-вини належать до класу так званого «поживного гумусу» — через 4 роки їх кількість зменшується до 70 кг.

Застосування подрібнених наземних решток культур і соломи без звуження співвідношення C:N до рівня підстилкового гною може при-гнічувати розвиток рослин, під які вони зароблені, і знижувати їхню продуктивність. У соломі співвідношення C:N становить 80:1, у гної — 18:1.

Досягти звуження цього співвідношення можна трьома способами:

1)         внесенням під час зароблення в ґрунт соломи мінерального азо-ту з розрахунку 8—10 кг діючої речовини на 1 т соломи чи подрібне-них стебел;

2)         сумісним застосуванням соломи і подрібнених стебел із безпід-стилковим гноєм, рідкою його фракцією, рідким пташиним послідом, надлишковим активним мулом, рідкими осадами стічних вод тощо, які вносять з розрахунку 6—8 т на 1 т соломи за концентрації в них зага-льного азоту до 0,2 %, за меншої або більшої концентрації роблять відповідний перерахунок;

3)         вирощуванням сидеральної культури в районах достатнього зво-ложення і на зрошуваних землях за неглибокої заробки соломи диску-ванням або лущенням з наступним заорюванням усієї маси плугом під час зяблевого обробітку ґрунту.

В умовах енергетичної кризи в Україні другий і третій способи є найдоступнішими для виробництва.

У Поліссі та Лісостепу солому вносять під картоплю, цукрові бу-ряки, кукурудзу, в Степу — кукурудзу і соняшник. У посушливих умовах недоцільно вносити солому під озимі культури.

Удобрення соломою та іншими рослинними рештками забезпечує підвищення в Грунті гумусу, позитивно впливає на фізичні властивості Грунту, його водний і повітряний режими. Ґрунт краще протистоїть водній і вітровій ерозії.

Принципове значення має спалювання стерні, найбільш поширене на півдні України. 3 одного боку, воно розглядається як засіб змен-шення кількості бур'янів, кореневої гнилі, поліпшення якості основно-го обробітку ґрунту. 3 іншого, спалювання стерні — це втрата гумусу, зменшення популяції дощових черв'яків, шлях до більш швидкого пе-ресихання поверхні Грунту, підвищення загрози вітрової ерозії, забру-днення атмосферного повітря.

Найдоцільнішим використанням подрібненої соломи в умовах фе-рмерського чи присадибного господарства є пропускання її через корі-вник або свинарник на підстилку для одержання гною, а за відсутності тварин або на дачах — виготовлення компостів.

Подрібнена солома є більш вологоємною порівняно з цілою, більш гігроскопічною, рівномірніше розподіляється в орному шарі ґрунту і стає доступнішою для мікрофлори.

Викладене вище дає підстави сформулювати такі основні агротех-нічні вимоги до внесення соломи як добрива:

—        солому на добриво варто вносити насамперед на збіднених, ста-роорних ґрунтах, на полях, що знаходяться на відстані понад 5 км від тваринницьких ферм, а також за нестачі в господарстві гною;

—        солому можна вносити під усі сільськогосподарські культури: просапні, кормові, зернові та зернобобові, проте найбільш повно со-лома використовується за умов загортання під основний обробіток ґрунту на полях, призначених для вирощування кукурудзи на зерно і зелений корм;

—        рівномірність розподілу подрібненої соломи (довжина різки 5— 10 см) має становити не менше 75 % безпосередньо за обмолоту зерна комбайнами;

—        подрібнена солома може залишатися в полі протягом одного-двох тижнів після збиральних робіт, виконуючи роль мульчі, що за-хищає ґрунт від висушування;

—        після розкидання соломи необхідно внести азотні добрива в дозі 10—12 кг діючої речовини на 1 т соломи, потім не пізніше, ніж через два дні поле має бути оброблене дисковою бороною на глибину 10—12 см;

—        за напівпарового зяблевого обробітку рівномірно розподілену у полі солому разом з мінеральним добривом потрібно загорнути на глибину 20—22 см;

—        після внесення соломи ґрунт готується під посів запланованих сільськогосподарських культур відповідно до прийнятих технологій.

Для більш повного (40—50 %) розкладання біомаси соломи потрі-бно, щоб термін від загортання її у ґрунт до сівби сільськогосподарсь-

ких культур становив не менше 6—8 місяців. За цієї умови уже в пер-ший рік культурні рослини можуть використати до 15—25 % азоту, 20—30 фосфору і 25—40 % калію.

Використання соломи на добриво має велику екологічну значу-щість: утилізується величезна маса органічної речовини, що мінералі-зується в ґрунті, елементи продуктів напіврозкладу цілком поглина-ються Грунтовим комплексом; солома повторно долучається до колообігу мінерального й органічного живлення рослин для форму-вання нової біомаси рослин і вирощування нового врожаю; розклада-ючись у Грунті протягом тривалого часу, солома не забруднює його високими концентраціями нітратного азоту, органічним фосфором і калієм; сталий баланс надходження до ґрунту і витрат елементів жив-лення рослин із соломи виключає вимивання рухомих елементів і ви-несення їх з поверхневим стоком у водойми; рівномірно розкидана у полі солома у спекотний літній день захищає ґрунт від пересихання і ущільнення; внесення соломи у ґрунт сприяє розвитку ґрунтової фау-ни, що виражається в підвищеній активності бактерій, дощових черв'яків та інших живих організмів, які сприяють поліпшенню агро-хімічних і фізичних властивостей Грунту; з ліквідацією скирт соломи погіршуються умови розмноження мишоподібних гризунів, поліпшу-ється фітосанітарний стан поля (зменшується кількість насіння бур'янів і патогенної мікрофлори зернових культур).

Спалювання стерні допускається як виняток за масового ураження колосових культур кореневими гнилями і фузаріозом, що перевищує гранично допустиме значення. Рішення про це має приймати відповід-на обласна чи районна комісія.

Вчені категорично проти масового спалювання соломи на полях. Навпаки, з огляду на це, вони навіть діляться досвідом раціонального використання соломи для підвищення родючості ґрунтів. Дослідження, проведені у 80—90-х роках у стаціонарному досліді Миронівського ін-ституту пшениці ім. В. М. Ремесла з вивчення систем обробітку Грунту, показали високу ефективність насичення сівозміни органічною речови-ною у вигляді подрібненої соломи колосових попередників та її заробки під наступні ярі культури. Під час збирання врожаю озимої пшениці комбайнами «Сампо-500» солома подрібнювалась, рівномірно розтру-шувалась і залишалась на полі майже до кінця жовтня. За цей проміжок часу (90—95 днів) проводився 3—4-разовий обробіток чорнозему дис-ковими боронами. Під впливом часу, атмосферних опадів і мікрооргані-змів солома перетворювалась у напівперепрілу мульчовану масу, яку заорювали в ґрунт під наступний цукровий буряк. Агрохімічні та агро-фізичні дослідження ґрунту підтвердили корисність цього заходу. Істот-но підвищувались показники легкозасвоюваних форм азоту, покращу-вались водопроникність Грунту, його щілинність, в результаті — якіс-ний обробіток ґрунту та ранні строки дозрівання його навесні.

Що стосується заробки соломи під повторну озиму пшеницю, TO тут, як застерігають науковці, мають бути свої особливості: не можна заробляти свіжозібрану солому під озимі колосові культури, бо часу для її розкладання обмаль, і очевидним тут є прояв токсичної дії про-дуктів її розкладу, перш за все, на сходах озимини, та їх негативний вплив надалі на ріст і розвиток культурних рослин. Збирати озиму пшеницю в полі, де передбачається повторний її посів, потрібно ком-байнами із подрібнювачами у стислі строки, з одночасним вивезенням її з поля, або використовувати подрібнену солому в господарських ці-лях за призначенням з можливим її тюкуванням (Русанов В., 2007).

С. Ю. Булигін (2007) підкреслює, що шкода, яку завдає спалюван-ня соломи Грунтам і навколишньому середовищу, очевидна, адже ґру-нти збіднюються на органічні речовини, погіршується їхня якість, по-силюється загроза ерозійної та дефляційної небезпеки. Це, як зауважує вчений, із погляду екології — один із найнебезпечніших агротехніч-них заходів. В. Ф. Сайко (2006) відзначає, що мінеральними сполука-ми можна дещо збагатити Грунт і за спалювання соломи, але саме у pa-si її залишення на поверхні чи заорюванні формуються агрономічно цінні агрофізичні властивості Грунту — структура, водопроникність, вологоємність, будова. При цьому вирощувати озимі зернові після за-орювання соломи колосового попередника не можна, оскільки період від збирання врожаю до сівби озимих недостатній для розкладання побічної продукції. Встановлено, що за розкладання соломи виділя-ються токсичні речовини типу фенольних кислот, змінюється співвід-ношення між бактеріями і грибами (на користь грибів), метаболіти яких кислого характеру пригнічують ріст сходів наступних культур. Взагалі причини поганого росту сходів, а відповідно й низької продук-тивності рослин від короткочасного розкладання соломи вивчені недо-статньо.

Солома є важливим джерелом органічної речовини. 3 цією метою вона широко використовується як добриво в закордонній і вітчизняній землеробській практиці, особливо у господарствах, що спеціалізують-ся на виробництві зерна й забезпечують добру кормову базу для тва-ринництва. Наукові передумови використання соломи на добриво (Минеев В.Г., 2004):

1.         Солома — джерело поживних елементів. Хімічний склад соломи досить широко змінюється залежно від ґрунтових і погодних умов. У се-редньому вона містить 0,5 % азоту, 0,25 — фосфору (Р2О5), 0,8 — ка-лію (К20) і 35—40 % вуглецю у формі різних органічних сполук. У со-ломі знаходиться корисна кількість сірки, кальцію, магнію, різних мік-роелементів (бор, мідь, марганець, молібден, цинк, кобальт та ін.).

2.         Солома — активний енергетичний матеріал для утворення гуму-су й підвищення мікробіологічної активності ґрунту. За хімічним складом солома зернових культур характеризується досить високою

кількістю безазотистих речовин (целюлоза, геміцелюлоза, лігнін) і ни-зьким вмістом азоту й мінеральних елементів. Широке співвідношення C:N у соломі (70—80) справляє дуже великий вплив на розкладання її в ґрунті. Він полягає в наступному. Солома є для мікрофлори ґрунту легкодоступним джерелом вуглецю. Целюлозорозкладаючі мікроорга-нізми відчувають порівняно високу потребу в азоті. 3 огляду на неве-лику кількість його в соломі, мікроорганізми споживають мінеральний азот із ґрунту, тобто відбувається процес іммобілізації азоту. Якщо азоту в ґрунті обмежена кількість, то гальмуються процеси розкладан-ня соломи. Встановлено, що для нормального проходження процесів розкладання соломи відношення C:N має бути 20—30:1. Більш вузьке співвідношення цих елементів призводить до прискореної мінераліза-ції азотистих сполук, а більш широке — підсилює процеси іммобіліза-ції азоту.

Ефективність удобрення соломою помітно зростає за додаткового внесення азоту. Порівняльна оцінка удобрення соломою з компенсаці-єю мінеральним азотом й гноєм показує їхню адекватну ефективність. Важливо при цьому, щоб із внесеною соломою й азотом досягалося оптимальне співвідношення C:N, що дорівнює 20:1.

За компостування соломи в аеробних умовах вихід гумусу склав 7,9 %, а за додавання до соломи мінерального азоту — 8,5 % від зага-льної маси соломи. Найбільш інтенсивно гумус утворюється в перші 4 місяці компостування, у період розкладання целюлози й геміцелюло-зи. Причому гумус накопичується в максимальній кількості в період найвищої чисельності мікроорганізмів, що вказує на причетність їх до утворення гумусу. У поєднанні з відповідним мінеральним удобрен-ням, рідким гноєм або ж бобовими сидератами солома за впливом на вміст гумусу в ґрунті часто не поступається еквівалентній кількості гною (Минеев В. Г., 2004).

3. Застосування соломи на добриво поліпшує фізико-хімічні влас-тивості Грунту, зменшує втрати азоту, підвищує доступність фосфатів і біологічну активність Грунту, у результаті чого поліпшуються умови живлення рослин. Позитивний вплив соломи на родючість ґрунту й урожай сільськогосподарських культур можливий за наявності необ-хідних умов для її розкладання. Так, швидкість мікробного розкладан-ня соломи залежить від наявності в ґрунті джерел живлення для мік-роорганізмів, їх чисельності, видового складу й активності, типу ґрун-ту, його окультуреності, температури, вологості, аерації тощо. Напри-клад, розкладання соломи посилюється за внесення різних джерел азо-ту, додаткового внесення фосфору на бідних фосфором ґрунтах, засто-сування таких мікроелементів як марганець, молібден, бор, мідь тощо.

Встановлено також, що інтенсивність розкладання клітковини зро-стає від дерново-підзолистих Грунтів до сірих лісових і чорноземів. Оптимальна температура розкладання клітковини становить 28—30°С,

а вологість ґрунту — 60—70 % від повної його вологоємності. Інтен-сивність розкладання соломи у верхньому шарі ґрунту помітно вища, що пояснюється доброю аерацією ґрунту, а також значною численніс-тю й різноманітністю видового складу мікроорганізмів.

Внесення соломи в ґрунт підсилює азотофіксуючу здатність і фер-ментативну активність Грунту.

4.         Часто в перший рік внесення соломи врожай злакових культур

знижується. Це пояснюється наявністю в соломі й утворенням токсич-

них сполук у процесі її розкладання, а також погіршенням умов азо-

тного живлення рослин у разі закріплення ґрунтового азоту мікроор-

ганізмами у зв'язку із широким відношенням у соломі С: N.

Особливе значення удобрення соломою має для бобових культур, що фіксують молекулярний азот атмосфери. Більш високий ефект від соломи отримують за обробки насіння бобових нітрагіном, тому на площах, удобрених соломою, бажано розміщувати в першу чергу бо-бові або просапні культури. Завчасно внесена в ґрунт солома стиму-лює азотофіксуючу здатність бобових й істотно підвищує їх урожай. Живлення азотом просапних культур забезпечується внаслідок мобілі-зації азоту ґрунту за його міжрядних обробок.

5.         Азот мінеральних добрив знижує депресуючу дію соломи на зе-

рнові культури. Іммобілізований у присутності соломи азот мінераль-

них добрив характеризується більшою рухомістю, меншою стійкістю

до кислотного гідролізу й мінералізується інтенсивніше, ніж азот, ім-

мобілізований без соломи, особливо азот гумусу. У післядії соломи

підсилюються процеси мобілізації азоту в Грунті, підвищується вико-

ристання рослинами як іммобілізованого азоту добрив, так і азоту ґру-

нту, що й визначає позитивну її дію на врожай наступних культур.

Існує кілька способів використання соломи на добриво.

1.         Подрібнену й розкидану по полю солому заорюють восени під час зяблевого обробітку, або навесні в районах достатнього зволожен-ня. Доцільно цей захід поєднувати із зеленим добривом. Це дозволяє у більшості випадків виключити внесення мінерального азотного добри-ва, а також створює сприятливі умови для утворення гумусу в Грунті після заорювання соломи.

2.         На Грунтах важкого гранулометричного складу й за вологих клі-матичних умов розкидану по полю солому не заорюють, а заробляють поверхнево лущильником, дисковою бороною або фрезою. Такий спосіб використання соломи за цих випадків дає кращий ефект порівняно із за-орюванням її плугом. Там, де можливо, після поверхневої заробки со-ломи бажано посіяти проміжну післяжнивну, краще бобову культуру.

3.         Солому використовують також як мульчу для боротьби 3 водною й вітровою ерозією ґрунту. Мульчування створює сприятливі умови для вбирання води ґрунтом, зменшує, а іноді й повністю усуває небез-пеку поверхневого стоку, сприяє більш рівномірному розподілу води

no поверхні ґрунту, поліпшує структурний стан орного шару, послаб-лює випаровування вологи.

4.         У разі залишення в полі стерні і соломи, у випадку заміни оран-ки безполицевим обробітком, на 40—60 % зменшується швидкість ві-тру над поверхнею ґрунту, внаслідок цього небезпека вітрової ерозії істотно зменшується, тому в районах, де спостерігається вітрова еро-зія, обробіток ґрунту проводять безполицевим способом, заробляти солому в ґрунт не рекомендується.

5.         На площах, удобрених соломою, бажано в першу чергу розміщу-вати бобові або просапні культури. За сівби на цих площах злакових культур доцільно внести азотні добрива з розрахунку 8—10 кг діючої речовини азоту на 1 т соломи. Внесений разом із соломою азот у зага-льній нормі мінеральних добрив не враховується, тому що він включа-ється в загальний обіг азоту ґрунту й може відігравати певну роль ли-ше за систематичного застосування соломи на добриво в сівозміні.

Норма додаткового внесення азоту із соломою може істотно різни-тися й залежить від клімату, родючості ґрунту, виду соломи, зеленого добрива, виду культури, що висівається на цих площах. Достовірно встановлено, що депресивному впливу соломи на першу культуру мо-жна запобігти, якщо внести таку кількість мінерального азоту, що за-безпечить відношення C:N, що дорівнює 20:1.

6.         Систематичне внесення високих норм азотних добрив у сівозмі-ні, особливо за вирощування просапних культур, часто повністю задо-вольняє потребу в цьому елементі живлення як рослин, так і мікроор-ганізмів. У цьому випадку внесення додаткового азоту під час удобрення соломою може не дати позитивного ефекту. Водночас на ґрунтах, недостатньо окультурених, за удобрення соломою й сівби проміжної післяжнивної небобової культури норма азоту може бути підвищена до 15—20 кг діючої речовини на 1 т соломи.

7.         Добрий ефект спостерігається у разі поєднання удобрення соло-мою й сидератом. При цьому можуть бути використані різні види зе-леного добрива: самостійні посіви, післяжнивні або підсівні культури. Краща дія відзначається за використання на зелене добриво бобових культур, оскільки солома справляє позитивний вплив на ріст бобових і фіксацію ними азоту з атмосфери. Навіть за підсіву під злакову куль-туру конюшини й зяблевого заорювання її із соломою відпадає необ-хідність у внесенні мінерального азоту, тому що його досить накопи-чується бобовою рослиною. За використання небобової культури як післяжнивного зеленого добрива виникає необхідність у внесенні мі-неральних азотних добрив. У всіх випадках добрий позитивний ефект отримують у разі поєднання соломи на добриво й сидерації за високої продуктивності культур, що висівають на зелене добриво.

Мінеральні азотні добрива можна замінити безпідстилковим рід-ким гноєм з розрахунку не менше 6—8 т на 1 т соломи. За такого по-

єднання це добриво буде діяти не гірше звичайного підстилкового гною.

Шляхом безпосереднього використання побічної продукції земле-робства на добриво значно зменшуються трудові і матеріальні затрати господарства, оскільки забезпечується не просто вилучення з техноло-гії окремого робочого процесу, а скорочення цілої низки операцій в ланцюзі «солома-гній-ґрунт». Слід також враховувати, що системати-чне науково обґрунтоване застосування малоцінної частини урожаю дає змогу істотно підвищити продуктивність посівів та активно регу-лювати вуглецевий баланс ґрунту. При цьому неправильне викорис-тання на добриво соломи пов'язане із певними ризиками, в тому числі з погіршенням азотного живлення рослин і пересушуванням Грунту. Однією з основних умов за внесення в ґрунт соломи є дотримання оп-тимального співвідношення C:N в системі удобрення стосовно до кон-кретних Грунтово-кліматичних умов, адже існує висока вірогідність не тільки відсутності позитивного ефекту, а й різкого зниження продук-тивності посівів (Тараріко Ю. О. та ін., 2004).

Важливо, що використання соломи як органічного добрива при-скорює малий біологічний колообіг, що дає можливість частково ком-пенсувати дефіцит біогенних елементів, який мав поповнюватися за рахунок внесення мінеральних добрив; крім того, органічна речовина з високим вмістом вуглецю за внесення її в Грунт сприяє інтенсифікації Грунтової азотофіксації та зменшенню газоподібних втрат азоту.

На ґрунтах легкого гранулометричного складу внесення в ґрунт соломи запобігає втратам поживних речовин і особливо азоту від ви-мивання, а отже, і забрудненню ґрунтових вод нітратами.

На схилових землях рівномірно розподілена солома забезпечує підвищення протиерозійної стійкості поверхні ґрунту, значно знижує ерозійну дію злив. Розміщення подрібненої соломи у верхніх шарах зменшує глибину промерзання ґрунту, в результаті чого підвищується його поглинальна здатність, поліпшується водний режим, а на схилах скорочуються втрати вологи на поверхневий стік, особливо в період весняного сніготанення.

Використання рослинних решток, у тому числі соломи, як органіч-них добрив сприяє оптимізації умов існування ґрунтової мегафауни (розміром 2—20 см), зокрема дощовиків і хребетних (ховрахів, кро-тів), а відтак поліпшуються агрофізичні властивості ґрунтів. Разом з тим, необхідно відмітити високу агроекономічну й енергетичну ефек-тивність використання соломи як органічного добрива. Порівняно зі скиртуванням скорочується кількість проходів агрегатів і відповідно знижується переущільнення Грунту, витрати пального за умови ви-ключення технологічних операцій зі збирання соломи зменшуються на 15—30 %, а загальна енергоємність агротехнологій скорочується не менш як на 15 % (Тараріко Ю. О., 2004).

За даними В.Ф. Сайка (2003), приорані солома і стебла кукурудзи у два-три рази перевищують за ефективністю внесення гною. Напри-клад, 3—4 т соломи рівнозначні 9 т гною. Солома містить низку важ-ливих біогенних елементів, які за використання її як добрива поверта-ються у ґрунт. Досліди Інституту землеробства УААН показали, що в середньому на 1 га сівозмінної площі до ґрунту надходить 32,6—61,1 кг азоту, 12,4—24,5 — фосфору і 46,4—90,9 кг калію. Найбільше надхо-дження біогенних елементів в ґрунт помічено за використання на доб-риво побічної продукції кукурудзи на зерно, найменше — сої. В до-сліджуваній зерновій сівозміні завдяки заорюванню соломи ґрунт зба-гатився гумусом на 7,6—13,1 ц у середньому на 1 га сівозмінної пло-щі. Найбільше гумусу може утворюватися за заорювання побічної продукції кукурудзи на зерно та озимої пшениці після попередника гороху, а гичка буряків кормових, залишена в полі, формувала приріст урожаю ячменю 9 ц/га.

Таким чином, використання соломи на добриво обґрунтовується низкою міркувань агрономічного й організаційно-економічного харак-теру: забезпечення відтворення родючості ґрунту і підвищення уро-жайності сільськогосподарських культур, скорочення виробничих за-трат та економія праці завдяки виключенню робіт зі збирання, перевезення, навантаження і розвантаження соломи, розкидання під-стилки та видалення гною зі стійл, його навантаження й розвантажен-ня, складування в бурти на зберігання і розподілу по полю.

Залежно від технічного оснащення господарств солому на добриво доцільно використовувати за двома основними технологічними схе-мами.

За першою схемою під час збирання урожаю зерновими комбайнами з подрібнювачами солома з половою більш-менш рівномірно розподіляється по полю. За використання подрібненої соломи під проміжний сидерат поле після внесення мінеральних добрив обробляють важкою дисковою боро-ною. Солома, особливо за посушливих умов і високої температури, після збирання може бути використана як мульча на поверхні ґрунту. За цих умов перший обробіток проводять через 7—10 днів.

На забур'янених полях і за умови необхідності збирання полови окремо на корм подрібнювачі переобладнуються за схемою розподілу соломи у полі та збирання полови у причіп. Встановлено, що 80 % на-сіння бур'янів під час збирання зернових культур потрапляє у ґрунт. Відокремлення полови від соломи дає змогу вилучити з поля основну масу насіння бур'янів. 3 метою запобігання засміченню насінням бур'янів корму для худоби, а отже і гною, полову слід піддавати тер-мічній обробці (запарити) або включати до складу силосу, де насіння втрачає схожість.

За заробки соломи в ґрунт відразу після збирання колосових необ-хідно забезпечити її подрібнення до 50—100 мм з подальшим протя-

гом 1—2 днів внесенням азотних добрив. Після цього виконується об-робіток ґрунту дисковими боронами. Агрегати повинні рухатись по діа-гоналі або впоперек напрямку посіву. За напівпарового обробітку орють на глибину 20—22 см, поліпшеного — 28—30 см в оптимальні агротехнічні строки.

За використання соломи як мульчі, особливо на схилових ерозійно небезпечних полях, розмір подрібнених соломин повинен бути в ме-жах 150—200 мм. Після збирання урожаю поле негайно обробляють боронами БМШ-15, БМШ-20 на 5—6 см, з наступним обробітком культиватором-плоскорізом (КПШ-9, КПШ-11), або чизелем на гли-бину 8—12 см після проростання бур'янів. Після внесення мінераль-них добрив проводять глибокий безполицевий обробіток ґрунту плос-ко різами ПГ-3 — 5, ПГ-3 — 100 або чизельними плугами ПЧ-4,5. На таких полях зазвичай найкраще висівати високостеблові просапні культури — кукурудзу і соняшник.

За другою схемою комбайни не обладнують подрібнювачами-розкидачами. А відтак на полі залишаються валки соломи. Після цього застосовують причіпні машини — підбирачі-подрібнювачі, що підби-рають солому з валків, подрібнюють і розкидають по полю. Подальші операції не відрізняються від операцій першої схеми. Таким чином, іс-нуючі технології обробітку ґрунту, вкритого значною кількістю рос-линної біомаси, передбачають обов'язкове її подрібнення. Однак відо-мо, що подрібнення малоцінної частини урожаю пов'язано зі збільшенням виробничих затрат до 30 %, тому необхідно зважати, що у виробничих умовах солома досить часто залишається на полі у вал-ках та у стоячому вигляді за високого зрізу.

Виникають також проблеми у разі залишення на полі значної кіль-кості стеблової біомаси кукурудзи, соняшнику, інших культур, особ-ливо за необхідності термінової підготовки ґрунту під сівбу наступної культури. У такому разі традиційна оранка здебільшого непридатна. Важкі дискові борони (БДВ-3, БДВ-7) часто також не забезпечують можливості якісного проведення сівби, навіть за обробітку в 2—3 слі-ди. Це вимагає розробки відповідних технологій обробітку Грунту з використанням нових ґрунтообробних знарядь.

За можливості залишити на певний час побічну продукцію на по-верхні Грунту створюються оптимальні умови для розвитку бактерій та інших організмів (ногохвосток, кліщів, енхітрид), які здійснюють ін-тенсивний розклад органічного матеріалу. Випаровування води з по-верхні поля, вкритого соломою, зменшується, а спілість і структура ґрунту поліпшуються. Це особливо важливо в посушливі роки і навес-ні, коли не вкритий зеленим килимом рослин Грунт сильно перегріва-ється і сходи культур дуже потерпають від перегріву. Крім того, со-лом'яне покриття дає змогу довше обробляти ґрунт восени. Таку ж саму дію проявляє і поверхнево зароблена солома. Солом'яне покрит-

тя особливо ефективне для Грунтів легкого і середнього грануломет-ричного складу.

За високої стерні одразу після збирання урожаю рекомендується провести коткування з метою запобігання висиханню соломи. Котку-ють упоперек напрямку дискування. Однак розв'язання проблеми ефе-ктивного використання нетоварної частини урожаю відповідно до конкретних Грунтово-кліматичних умов вимагає проведення додатко-вих досліджень з опрацювання технологій заробки побічної продукції землеробства у Грунт стосовно до способу збирання урожаю.

Як уже згадувалося, перевага поверхневої заробки соломи в ґрунт полягає, перш за все, в тому, що солома у верхній частині орного шару розкладається відносно швидко, а наявні бур'яни сильно пошкоджу-ються або знищуються. Насіння бур'янів і падалиця зернових культур проростають, що значною мірою запобігає розмноженню польових мишей, особливо за великої частки зернових у сівозміні.

Від негайного приорювання соломи на велику глибину, за можли-вості, необхідно відмовитися. Доцільно відкласти глибоку оранку якомога пізніше з урахуванням наступної культури сівозміни для того, щоб солома як можна довше залишалась у найбільш населеному жи-вою біотою верхньому шарі ґрунту чи на його поверхні. Проте необ-хідно зазначити, що і ранній глибокий обробіток (через чотири тижні після розкидання соломи) часто рівноцінний більш пізньому (жовтень — листопад), а інколи дає навіть кращі результати.

Узагальнюючи викладене вище, можна констатувати, що залежно від місцевих обставин треба віддавати перевагу тому чи іншому спо-собу внесення соломи в ґрунт. За умов помірного зволоження і неве-ликого забур’янення полів доцільно заорювати солом'яне покриття в поєднанні з сівбою сидератів. За достатнього зволоження і сильного забур'янення, а також посушливих умов і небезпеки накопичення шкі-дників мілка заробка соломи в ґрунт буде більш надійним і кращим способом.

Удобрення небобових післяжнивних сидератів азотом не носить безпосередньо характеру компенсуючого азотного добрива, оскільки азот, поглинутий проміжною культурою, звільняється після її розкла-дення для наступної культури. Для позитивної дії поєднання соломи і зеленого добрива необхідно, щоб сидеральні культури швидко створи-ли значну біомасу.

Для переходу до удобрення соломою не обов'язкова велика частка зернових у сівозміні, повна відсутність або лише невелике поголів'я худоби. Підприємства з великим поголів'ям худоби також можуть за-стосовувати удобрення соломою з економічних міркувань, переходячи на безпідстилкове утримання худоби або використовуючи мінімум підстилки. В цьому разі екскременти тварин, як і раніше, можуть ви-користовуватися для удобрення по соломі.

Як зазначалося, найкращими наступними культурами після удоб-рення соломою є просапні і бобові. Органічний вуглець соломи пози-тивно впливає на розвиток просапних культур і бобових тому, що під час проведення типового комплексу агротехнічних заходів різко поси-люються процеси мінералізації як гумусових речовин, так і соломи. У результаті відносно більша частина тимчасово зв'язаного азоту стає знову доступним рослинам ще в період їхньої вегетації.

Відносно строків внесення компенсуючого азоту існують різні по-гляди. Ряд дослідників вважає, що на всіх ґрунтах бажано додаткову дозу азоту вносити відразу ж після збирання урожаю по соломі, щоб таким чином досягти прискорення розкладу протягом літа. Пропону-ється також, особливо на легких Грунтах, вносити додатковий азот лише навесні з метою скорочення втрат цього елемента в осінньо-зимовий період.

Строк внесення азоту залежить від забезпеченості Грунту пожив-ними речовинами і його біологічної активності, а також від того, на-скільки швидкий розклад соломи вимагається. Прискорення розкладу соломи за допомогою азоту залишається сумнівним, якщо інші факто-ри, що також впливають на розклад, знаходяться у мінімумі. Отже, на окультурених, родючих ґрунтах зі значним вмістом доступних пожив-них речовин і високим рівнем біологічної активності може бути за-пропонований варіант роздільного внесення соломи й азотних добрив, за якого малоцінну частину урожаю заробляють восени, а азот вносять навесні перед сівбою наступної культури. Відповідно на ґрунтах з ни-зьким рівнем родючості і біологічної активності рекомендується вно-сити азотне добриво по соломі якомога раніше, щоб забезпечити до-статній її розклад до сівби наступної культури (Тараріко Ю.О., 2004).