1.4.2. Роль сівозміни в регулюванні вмісту органічної речовини в ґрунті


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

Основним джерелом нагромадження органічних речовин у ґрун-ті, який обробляється, є культура польових рослин, їх кореневі та післязбиральні рештки. 3 рослинними рештками у типових сівозмі-нах в ґрунт надходить органічних речовин більше, ніж з органічни-ми добривами. Деяке нагромадження органічної речовини в ґрунті відбувається уже під час вегетації рослин за рахунок регенерації кореневої системи, кореневих виділень та посиленої діяльності мі-кроорганізмів. Отже, сільськогоспо-дарські культури, як і взагалі рослини, є не лише «споживачами», а й активними «творцями» ґрунтової родючості.

Сільськогосподарські культури за їх здатністю нагромаджувати рослинні рештки можна поділити на три основні групи: багаторічні трави (бобові, злакові та їх сумішки), що нагромаджують найбільше кореневих і післяукісних решток — 50—80 ц/га і більше сухої маси, що в 1,3—1,5 рази більше сформованого врожаю; озимі жито й пше-ниця, які залишають рослинних решток 40—50 ц/га, що дорівнює врожаю або дещо менше його; ярі культури, які нагромаджують порі-вняно мало решток — 20—40 ц/га і менше. Серед них найменше орга-нічної маси залишають просапні — кукурудза, картопля й коренеплід-ні культури, а також льон — 5—50 % маси рослин, яка відчужується з урожаєм.

Як показують досліди, проведені в основних ґрунтово-кліматичних зонах країни, зональні та ґрунтові умови не впливають істотно на на-громадження кореневих і післязбиральних решток у кореневмісному шарі ґрунту, їх кількість визначається біологічними особливостями культур і рівнем урожаїв (табл. 12).

Слід зазначити, що рослинні рештки містять багато елементів жив-лення, які використовують наступні культури сівозміни, тому облік їх маси і наявності в них поживних речовин має важливе значення для вирішення багатьох інших важливих теоретичних і практичних пи-тань: розробка систем удобрення, сівозмін та ін.

Слід зазначити, що у рештках бобових культур переважає коріння, особливо в багаторічних трав. Так, частка коріння еспарцету, коню-шини, вико-вівса становить 70 % рослинних решток, гороху — 60, люпину — 40 %. Аналогічне співвідношення у деяких просапних культур — кукурудзи і цукрових буряків.

Таблиця 12

БІОМАСА ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР, ц/га (Левин Ф.И., 1977)

 

Культура        Основна продукція   Побічна про-дукція (соло-ма, бадилля)     Післяжнивні

(післяукісні)

рештки           Кореневі рештки

Озиме жито   12—25            22—50            6,5—11           16—26

 

            26—40            51—65            11,1—13,8      28—37

Озима пшениця        10—25            20—45            6,5—12           15—28

 

            26—40            46—57            12,1—13,5      29—40

Ячмінь            10—20            15—24            6—9,5 14—22

 

            21—35            25—39            9,6—10,8        23—29

Овес   10—20            14—29            6—8,8 12—22

 

            21—35            31—42            9—11,2           24—30

Просо 12—20            12—34            6—9    10—22

 

            21—30            36—54            9,3—12           23—28

Кукурудза     на зерно           10—35            30—60            6—12  15—34

Горох  5—20  11—30            4—6    10—20

 

            22—30            31—40            6,5—8 21—24

Гречка            5—15  13—30            5,5—8 11—22

 

            16—30            31—50            8,1—11           23—30

Соняшник      8—30  20—60            7—15  15—38

Картопля       50—200          8—27  3—9    8—20

 

            201—350        28—44            10—13            21—28

Цукрові буряки          100—200        12—26            1,5—3,0          10—17

 

            201—400        30—50            3—3,5 18—30

Льон   3—10  30—65            —        13—22

Коноплі          3—10  45—80            —        15—30

Кукурудза на силос   100—200        —        6,2—8,8          21—33

 

            201—350        —        9—12  33—45

Однорічні трави        10—40            —        8—14  18—42

Багаторічні трави      40—60            —        13—16            45—75

У соняшнику i картоплі, навпаки, стеблові та листкові рештки втроє переважають масу коріння, тому приорювання гички картоплі, цукрових буряків та стеблових решток соняшнику поліпшує баланс органічних речовин Грунту в спеціалізованих просапних сівозмінах.

У зернових культур (озима пшениця, жито, ячмінь) побічна проду-кція та післяжнивні рештки становлять 60—70 % загальної маси рос-линних решток.

Нагромадження рослинних решток у Грунтах зумовлюється конкре-тним складом, розміщенням та співвідношенням культур у сівозміні. Змінюючи співвідношення площі під різними культурами сівозміни, можна певною мірою регулювати надходження органічної речовини в ґрунт з рослинними рештками. Безперервне вирощування просапних культур без внесення органічних добрив неминуче призводить до змен-шення природних запасів Грунтового гумусу, тоді як беззмінна культура багаторічних трав сприяє нагромадженню органічної речовини і попов-нює нестачу розчинних мінеральних сполук поживних елементів.

Незважаючи на те, що рослинні рештки становлять незначну час-тину (10—15 %) загальної кількості органічної речовини Грунту, їм належить важлива роль у постачанні рослин елементами живлення. Вони більш легко піддаються мікробіологічному розкладу порівняно з гумусом і за своєю дією наближаються, а інколи і перевищують орга-нічні добрива. Проте вплив їх на родючість ґрунту і урожайність на-ступних культур залежить від хімічного складу, особливо від співвід-ношення вуглецю і азоту.

За розкладання рослинних решток із широким співвідношенням C:N (понад 20:1) увесь азот, що міститься в них, використовується мі-кроорганізмами. Більше того, за недостатньої кількості його в матеріа-лі, що розкладається, бактерії споживають азот мінеральних сполук ґрунту, а також гумусу. У процесі розкладання органічної речовини з вузьким співвідношенням C:N частина азоту, який при цьому звільня-ється, також використовується мікроорганізмами, а інша частина за-лишається для живлення рослин та бере участь в процесах гуміфікації. За вмістом азоту в рослинних рештках культури можна розмістити в такій послідовності: багаторічні бобові трави > зернові бобові > коре-неплідні > кукурудза > зернові. Кореневі і наземні рештки ярих зерно-вих дещо багатші азотом порівняно з озимими на 0,1—0,15 %.

За даними Ф.І. Левіна (1972), з рослинними рештками різних куль-тур в ґрунт повертається (від загальної кількості їх в урожаї) від 27до

60.5     % азоту, від 18,5 до 51,7 % фосфору, від 16,7 до 48,1 % калію, від

27.5     до 54 % кальцію. За часткою азоту, що залишається в рослинних рештках, культури розміщуються в такий ряд: багаторічні бобові трави > однорічні трави > зернові > кукурудза > картопля.

Позитивний вплив сільськогосподарських культур на родючість ґрунту визначається не тільки кількістю, а й якістю рослинних решток,

зокрема вмістом азоту. Рештки бобових культур містять цього елемен-та 2—2,5 % і більше, а рештки злакових — лише 0,5—1,5 %. У пере-рахунку на гектар посіву з рештками багаторічних трав, зокрема ко-нюшини, в ґрунті залишається від 90 до 200 кг азоту, люпину — 70, озимих пшениці і жита — 55, а з рештками просапних культур (куку-рудзи, картоплі) — тільки 20—40 кг.

Слід нагадати, що значна частина азоту, який залишається у ґрунті з рештками бобових культур, засвоюється ними з повітря, тоді як після злакових культур в ґрунт надходить з рослинними рештками лише азот, який рослини з нього ж і використали.

Якісно кореневі рештки біологічно більш цінні, ніж стеблові, особ-ливо багаторічних бобових трав. Надходження з рослинними рештка-ми бобових трав великої кількості багатого азотом свіжого органічно-го матеріалу забезпечує підвищення біологічного потенціалу Грунту, посилює в ньому процеси перетворення органічної речовини і форму-вання гумусу, тому типові десятипільні сівозміни з 20 % і більше бо-бових трав у багатьох випадках забезпечують стабілізацію запасів гу-мусу в Грунті.

За даними В.І. Матвєєвої (1977), розміри щорічної мінералізації гумусу в орному шарі дерново-підзолистих ґрунтів становлять, т/га: під зерновими і льоном — 0,7—0,9; картоплею — 1,3—1,5; цукровими буряками, кормовими коренеплодами та овочевими культурами — 1,5—1,7; кукурудзою на силос — 1,2—1,3; однорічними травами на сіно — 0,6—0,8 і силосними — 0,5—0,7. Орієнтовні параметри серед-ньорічних втрат гумусу на чорноземах під просапними — 1,5—2,0 і у чорному пару — 2,0—2,5 т/га.

Для розрахунку новоутвореного гумусу з рослинних решток і гною використовують коефіцієнти їх гуміфікації. Вони являють собою частку вуглецю рослшших решток, що після їх трансформації надійшла до гуму-су ґрунту. Коефіцієнти гуміфікації рослшших решток в орному шарі чор-нозему типового становлять: для цукрових буряків — 0,10, озимої пше-ниці на зелений корм і картоплі — 0,13, соняшнику — 0,14, кукурудзи на силос — 0,17, озимої пшениці і кукурудзи на зерно — 0,20, ячменю — 0,22, гороху — 0,23, люцерни — 0,25, гною — 0,23 (Чесняк Г.Я.,1985).

Відповідною зміною складу культур сівозміни, зокрема застосуванням багаторічних трав, проміжних і сидеральних культур, можна звести втра-ти гумусу до мінімальної величини. При цьому слід відмітити, що засто-сування виключно мінеральних добрив навіть за найбільшого надхо-дження в ґрунт рослшших решток не забезпечує повної компенсації азоту, що утворився за мінералізації органічної речовини ґрунту і винесе-ного з господарським врожаєм. Якщо виключити повторне повернення в ґрунт частини поживних речовин у формі гною та інших органічних доб-рив, то навіть за інтенсивного застосування мінеральних добрив баланс азоту і гумусу ґрунту буде неминуче від'ємним.

Внесення органічних добрив усіх видів, структура посівних площ у сівозміні, що враховує відтворення гумусу, і всі заходи, спрямовані на бережливе ставлення до Грунтового гумусу та скорочення його непро-дуктивних втрат, — обов'язкові умови розширеного відтворення ґрун-тової родючості і постійного підвищення продуктивності ріллі.

Розрахунки показали, що для зони Полісся у типовій 8-пільній сівозміні з трьома полями просапних культур і одним полем коню-шини за внесення мінеральних добрив з розрахунку (NPK)3o-4o се-редньорічна мінералізація гумусу може досягати 1 т/га. Для попов-нення такої кількості гумусу рослинних решток навіть у разі нагромадження їх до 4—5 т/га звичайно не вистачає. Внаслідок гу-міфікації рослинних решток поповнення гумусу в Грунті станови-тиме в кращому випадку лише 0,6 т/га.Таким чином, близько 0,4 т/га гумусу необхідно поповнювати за рахунок внесення органі-чних добрив. Для поповнення цієї кількості гумусу і підвищення родючості Грунту необхідно вносити на 1 га площі сівозміни не ме-нше як 9—10 т органічних добрив. У сівозмінах з більшим наси-ченням просапними культурами, особливо на легких піщаних і су-піщаних ґрунтах, а також враховуючи втрати внаслідок ерозії ґрунту, норму внесення органічних добрив доцільно збільшувати.

У десятипільний зернопросапній сівозміні (просапних — 40 %, зе-рнових — 50 % при одному полі конюшини) на чорноземах Лісостепу, де середньорічна мінералізація гумусу на неудобреному Грунті досягає 0,9 т/га, а щорічне надходження рослинних решток не перевищує 3— 5 т/га, з яких може утворитися лише 0,4—0,6 т/га гумусу, дефіцит його становить 0,4—0,5 т/га. Для відновлення цієї кількості гумусу необ-хідно вносити 7—8 т/га гною, а враховуючи втрати внаслідок ерозії, — до 12 т/га (Зубенко В.Ф. та ін., 1985).

За даними Уманського ДАУ, для усунення дефіциту органічної ре-човини чорнозему опідзоленого навіть у сівозмінах із високою част-кою (до 60 %) просапних культур достатньо на 1 га ріллі вносити 9 т гною на фоні N60P6oIQo. За такого рівня органічних і мінеральних доб-рив складається бездефіцитний баланс азоту (Ещенко В.Е., 1990).

Усім відоме значення ефективної родючості у підвищенні продук-тивності чорноземних Грунтів. Про це, зокрема, свідчить рівень уро-жайності культур, які вирощують у зоні поширення цих Грунтів. Проте результати досліджень, що проводились Інститутом землеробства УААН протягом останніх 30 років на чорноземах типових Лівобереж-жя Лісостепу, показали, що в умовах сучасного землеробства зі змі-ною структури посівних площ в напрямі зменшення площ під бобови-ми та збільшення частки високоінтенсивних культур за інтенсивних технологій вирощування, тобто зі зростанням антропогенного наван-таження спостерігається погіршення хімічних, фізичних та інших аг-рономічних властивостей чорноземних Грунтів.

Свого часу систематичне застосування високих доз мінеральних добрив та інтенсивних технологій механічного обробітку стало причи-ною утворення у поверхневому шарі ґрунту високої концентрації по-живних речовин, значного підвищення вмісту іонів водню та істотного зниження вмісту кальцію і магнію у вбирному комплексі чорнозему. За таких умов в багатьох випадках змінився притаманний чорноземам гуматний тип гуміфікації — він став гуматно-фульватним, за якого сформувався акумулятивно неповнорозвинений гумусовий профіль з ознаками деструктивного процесу гумусоутворення.

Із втрачанням зі складу гумусу чорноземів гуматів кальцію спосте-рігається зниження вмісту у поверхневому шарі ґрунту агрономічно цінної структури, її водотривкості, збільшується здатність Грунту до запливання і кіркоутворення.

Високе насичення сівозмін кукурудзою та цукровими буряками створює труднощі у підтриманні зрівноваженого балансу азоту й гу-мусу, ускладнює водний режим ґрунту.

Науковцями Інституту землеробства УААН встановлено, що за ви-рощування у десятипільній сівозміні 20 % бобових трав, по 20 % ози-мої пшениці та ячменю, по 20 % цукрових буряків та кукурудзи на фоні внесення на 1 га ріллі 6—7 т гною у поєднанні з помірними (30— 50 кг) дозами основних поживних речовин у ґрунті створюється зрів-новажений або навіть додатний баланс гумусу й поживних речовин, фізико-хімічні властивості чорнозему перебувають в оптимальному режимі. За таких умов продуктивність сівозмін досить висока. Уро-жайність зернових становить 47—48 ц/га, збір кормових одиниць до-сягає 90—100, перетравного протеїну — 6—7 ц/га. Сівозміна забезпе-чує високий вихід органічних решток рослин — 35—45 ц/га.

Досліди наочно показують, наскільки важлива роль у регулюванні ба-лансу гумусу належить багаторічним бобовим травам. Серед усіх культур, що вирощують у сівозмінах, лише вони забезпечують додатний баланс гумусу: за врожайності сіна 50—70 ц/га середньорічне нагромадження гумусу становить 1 т/га. Саме тому серед контрольних сівозмін (без фону добрив) сівозміни з високим вмістом бобових трав (20—25 %) і низьким — просапних культур (20—25 %) позитивно впливали на гумусний ре-жим ґрунту: швидкість розкладання гумусу та величина його витрат тут виявилися найменшими (0,20—0,25 т/га на рік).

Коренева маса багаторічних трав у перший рік використання в 1,5 раза, а на другий рік — удвічі перевищує масу кореневих і післяжнив-них решток однорічних зернових культур. За умов вирощування бага-торічних трав гумус утворюється у разі послаблення аеробних проце-сів у результаті ущільнення ґрунту і обмеженого надходження кисню що насамперед посилює гуміфікацію рослинних решток.

3 урахуванням того, що деякі польові культури після збирання мо-жуть залишати значну кількість органічної маси в ґрунті, необхідно

впроваджувати такі сівозміни, в яких завдяки кореневим та наземним решткам досягається рівновага між процесами новоутворення гумусу та його мінералізації. У польових десятипільних сівозмінах лісостепо-вої зони, у структурі посівних площ яких 20 % становлять багаторічні трави, 50 — зернові культури звичайного рядкового способу сівби і 30 % — просапні, культури (у тому числі 10 % — цукрові буряки), за високих урожаїв сільськогосподарських культур забезпечується зрів-новажений баланс гумусу. За збільшення насиченості сівозміни проса-пними культурами або введення чорного пару і вилучення з поля побі-чної продукції з врожаєм тільки за рахунок рослинних решток зрівноважений баланс гумусу не досягається. Він можливий без засто-сування органічних добрив лише тоді, коли на полі буде залишатися і заорюватися певна частина побічної продукції рослинництва.

Послідовне збільшення у структурі сівозмін частки високоінтенси-вних просапних культур (цукрових буряків, кукурудзи) за одночасного зменшення або повного виключення бобових трав призводить до збі-льшення мінералізації гумусу та зростання його дефіциту до рівня 0,7—1 т/га за рік. За такого стану гумусового балансу стає найнижчою продуктивність чорноземів — урожайність озимої пшениці не пере-вищує 25 ц/га, цукрових буряків — 200—250, кукурудзи — 15—25 ц/га. У таких сівозмінах різко зростають витрати на покриття дефіциту гу-мусу й азоту в ґрунті за рахунок добрив. Зокрема, для забезпечення рі-вня продуктивності культур, що відповідає сівозмінам з бобовими тра-вами, тут слід вносити на 1 га ріллі не менше 10 т гною у поєднанні з високими, на рівні 90—100 кг/га діючої речовини, нормами мінераль-них добрив.

Дослідження (1962—1998) Інституту землеробства УААН показа-ли, що рівень повернення в ґрунт із добривами поживних речовин, що забезпечує бездефіцитний або навіть додатний баланс, неоднаковий за різних Грунтово-кліматичних умов і структури посівних площ сіво-змін. Так, у сівозмінах без бобових культур компенсація витрат азоту ґрунту на врожай культур шляхом внесення добрив має становити в середньому не менше 100 %, у тому числі на піщаних ґрунтах Полісся, незалежно від ступеня їх окультурення — 120—150 %, а на чорнозе-мах — 80—90 % (решта витрат азоту на чорноземах поповнюється за-вдяки несимбіотичній азотофіксації). Багаторічні бобові трави завдяки симбіотичній азотфіксації залучають до біологічного колообігу від 100 до 300 кг/га азоту повітря, з яких 75—200 кг є чистим прибутком для ґрунту. У дослідах Інституту землеробства УААН на Драбівській до-слідній станції за введення у структуру посівів культур десятипільної сівозміни 25 % багаторічних трав, 25 — просапних і 50 % зернових колосових додатний баланс гумусу і азоту спостерігається за внесення на 1 га сівозмінної площі невеликих доз добрив (6 т гною + N50P41K50), що за азотом не перебільшує 54—57 % його загальних витрат у сіво-

зміні. Решта витрат азоту компенсується біологічним азотом бобових трав.

Отже, наявність бобових трав у сівозміні дає змогу на 20—40 % компенсувати витрати азоту і тим самим істотно зменшити рівень за-стосування мінерального азоту добрив, а насичення сівозміни бобови-ми культурами (включаючи проміжні посіви) є одним із засобів її біо-логізації.

Бездефіцитний баланс фосфору в системі Грунт — рослина на бід-них Грунтах Полісся створюється за внесення його з добривами у кіль-кості, що становить 200—250 % виносу урожаями, а на чорноземних ґрунтах, залежно від вмісту в них рухомого фосфору, — 100—150 %.

Оптимальний рівень повернення в ґрунт із добривами калію має становити на поліських ґрунтах не менше 120—150 %, на чорноземах — 90—100 % від виносу врожаями. Наведені дані є основою для роз-робки у кожному конкретному випадку науково обґрунтованої раціо-нальної системи застосування добрив під культури сівозмін.

Основою регулювання вмісту органічної речовини, гумусу, азоту в ґрунті є насамперед дотримання сівозмін з оптимальним співвідно-шенням зернових, просапних культур, багаторічних бобових трав і внесенням добрив.

У разі, коли оптимальне співвідношення культур у сівозмінах по-рушується і збільшується частка культур, що створюють напружений баланс гумусу та азоту, основним фактором їх стабілізації стає вне-сення добрив, передусім органічних.

Межі оптимального вмісту гумусу для того чи іншого типу ґрунту визначаються, перш за все, його гранулометричним складом — чим більше колоїдальна частина Грунту, тим вищий буде рівень гумусу. Так, природний його рівень у дерново-підзолистих піщаних ґрунтах не перевищує 0,5—0,6 %, супіщаних — 1—1,2, темно-сірих і сірих лісо-вих Грунтах — 2,7, чорноземах південних — 3,7, а в чорноземах типо-вих — 5,3 і звичайних — 6,2 % (Дегодюк Е. Г., Бацула О. О., 1992).

Звичайний стан, до якого слід прагнути, — це збереження вмісту гумусу або його нарощування на 10—15 %, що забезпечує реально іс-нуюча система удобрення в сівозміні. Як свідчить 55-річний досвід Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла УААН, за систе-матичного внесення добрив збільшення вмісту гумусу в ґрунті відбу-валося в перші 10—15 років, потім протягом 40 років кількість його майже не змінювалася.

На величину гуміфікації істотний вплив справляє поєднання орга-нічних і мінеральних добрив. Під час внесення рослинних решток і мі-неральних добрив у нормах, за яких співвідношення C:N перебуває в межах 20—25 (як у перепрілому гної), коефіцієнт гуміфікації органіч-них речовин сягає 25—30 %, що в 3—4 рази більше, ніж за гуміфікації одних рослинних решток. Показник C:N необхідно враховувати за

складання систем удобрення як окремих культур, так і сівозмін. За од-нобічного внесення органічних добрив або мінерального азоту деякою мірою зрушується співвідношення C:N в Грунтах, що призводить або до біологічної фіксації азоту (в разі застосування лише органічних до-брив), або до збільшення втрат азоту шляхом денітрифікації і нітрифі-кації (за внесення лише азоту з мінеральними добривами). Для макси-мального зменшення втрат азоту з мінеральних добрив необхідно вносити його із розрахунку не більше 5—10 кг діючої речовини на ко-жну тонну підстилкового гною. Оптимізація співвідношення C:N дуже важлива для вирощування основних сільськогосподарських культур на сході країни, в зоні недостатнього зволоження. Внесення всієї рекоме-ндованої кількості азоту навесні та його застосування у підживлення ставить рослини у велику залежність від погодних умов. Перенесення частини цих добрив під основний обробіток залежно від кількості та якості післяжнивних решток, зв’язування його в органічній формі дасть змогу запобігти втратам азоту в результаті вимивання і денітри-фікації, істотно поліпшити живлення рослин у період вегетації, змен-шити залежність урожаю від несприятливих погодних умов.

На величину гуміфікації органічних добрив істотно впливає норма їх внесення у ґрунт. Зі збільшенням норм внесення проти рекомендо-ваних посилюється мінералізація органічної речовини за одночасного зниження інтенсивності гумусоутворення.

Посилення мінералізаційних процесів за внесення високих норм орга-нічних добрив і як результат цього зменшення позитивного впливу на гу-мусний стан ґрунту може бути й наслідком нерівномірного внесення доб-рив. Нерівномірний розподіл, локалізація великих ґрудок гною є причи-ною збільшення в цих місцях напруженості мінералізаційних процесів ор-ганічних речовин гною і відповідно зменшення процесів гуміфікації.

Процеси гумусоутворення значною мірою залежать від способів загортання органічних речовин у Грунт. Так, за поверхневого загор-тання різко посилюються мінералізаційні процеси. В умовах загортан-ня гною на глибину 20—35 см (наприклад, двоярусним плугом) коефі-цієнт гуміфікації збільшується у 2,3—2,9 рази (табл. 13).

Таблиця 13

ВПЛИВ НОРМ ВНЕСЕННЯ I ГЛИБИНИ ЗАГОРТАННЯ ГНОЮ НА НОВОУТВОРЕННЯ ГУМУСУ, кг гумусу на 1 т гною

 

Норма внесення гною, т/га  Новоутворення гумусу по глибинах загортання гною, см

 

            10        20        35

50        47        109      140

100      36        76        97

За безполицевого обробітку локалізація у поверхневому шарі ґрун-ту органічних добрив і рослинних решток значною мірою змінює по-рівняно з оранкою умови гуміфікації. При цьому просторово не збіга-ються зони надходження гумусоутворювачів із зонами їх ефективної гуміфікації. За внутрішньоґрунтового надходження органічних речо-вин включення продуктів їх розкладу в гумусові речовини в 2—3 рази більше, ніж за поверхневого. У зв'язку з цим, Б.С. Носко, В. П. Пати-ка, О.Г. Тараріко та ін. (1999) підкреслюють, що не тонкий шар ґрунту, якої б він не був гумусованості, має першочергове значення в досяг-ненні високих урожаїв та їх стабілізації в різні за погодними умовами роки, a no можливості — глибший і добре гумусований кореневмісний шар, тобто для стабілізації гумусного стану Грунтів найраціональні-шим є поєднання мінімального обробітку з оптимальною глибиною за-гортання органічних добрив.

Таким чином, основою регулювання інтенсивності колообігу речо-вин у землеробстві є агротехнічні заходи, спрямовані на збільшення надходження в ґрунт органічних речовин у вигляді кореневих і назем-них решток та внесення органічних добрив з одночасним створенням найсприятливіших умов для їх гуміфікації.