7.ЕКОЛОПЗАЦІЯ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 

Загрузка...

 

Системою землеробства називають науково обґрунтований комплекс взаємопов'язаних агротехнічних, меліоративних, ґрунтозахисних і органі-заційно-економічних заходів, спрямованих на ефективне використання ґрунту, кліматичних ресурсів, біологічного потенціалу рослин з метою отримання стабільних і економічно доцільних урожаїв сільськогоспо-дарських культур належної якості за умов підвищення родючості ґрунту і дотримання екологічної безпеки довкілля та вирощеної продукції. Кожна система землеробства характеризується двома найважливішими агроно-мічними ознаками: способом використання землі, вираженим співвідно-шенням земельних угідь та структурою посівних площ, і способом збере-ження та підвищення родючості ґрунту. Рушійною силою безперервного розвитку систем землеробства є протиріччя між консервативністю приро-дних властивостей ґрунту як основного засобу виробництва в галузі і об'єктивною необхідністю підвищення його продуктивності. У процесі розв'язання цього протиріччя в суспільстві змінюються і вказані основні агрономічні ознаки системи землеробства.

У структурі посівних площ ці зміни стосуються, головним чином, спів-відношення між посівами зернових, кормових і технічних культур, між культурами вузькорядного способу сівби і просапними. 3 розвитком науки, економічних ресурсів суспільства вдосконалення зазнає і спосіб підвищен-ня родючості ґрунту: поряд із засобами її природного відтворення (травосі-яння, впровадження парів) широкого застосування набувають промислові (мінеральні добрива, меліорація, механічний обробіток ґрунту і т.д.).

Поступальний розвиток систем землеробства відбувається за відо-мими законами землеробства. Окрім того, є і спеціальні закони, яким підпорядковується цей розвиток:

1. Закон біотехнологічного пріоритету в розвитку землеробства поля-гає в обумовленості кількісних меж продукційного процесу в конкретних зональних умовах екологічними та біологічними факторами — кліматом, зокрема фотосинтетично активною радіацією, родючістю ґрунту, біологі-чним потенціалом вирощуваних рослин. Кожній Грунтово-кліматичній зоні відповідає абсолютно конкретна потенційна величина створюваного землеробського продукту, яка має незначні кількісні коливання і може бу-ти прийнята за константу. Цей закон регламентує зональність систем зем-леробства з відповідною структурою посівних площ.

2.         Закон детермінації реальної продуктивності ріллі в межах ґрун-тово-кліматичної зони екологічномим потенціалом конкретного агро-ландшафту обґрунтовує об’єктивну необхідність адаптивних систем землеробства, для побудови яких враховують інформацію про основні його екологічні нормативи, що дозволять досягти зональної потенціа-льної величини якісного землеробського продукту. Такими нормати-вами є допуски балансу гумусу, агрофільних елементів, твердого стоку і дефляції ґрунту, фітосанітарного стану, забруднення ландшафту ксе-нобіотиками тощо.

3.         Закон адекватності розвитку землеробства і тваринництва зо-бов’язує для відтворення родючості ґрунту повернути в нього до 3/4 біомаси створеного урожаю після використання її у тваринництві. На виконання вимог перелічених законів та за основними агрономічними ознаками сучасні системи землеробства в Україні мають наступну аг-рономічну класифікацію (табл. 54)

Таблиця 54

ВІТЧИЗНЯНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЗОНАЛЬНИХ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

Системи землеробства        Структура посівних площ    Способи відтворення родючості ґрунту    Зони поширення

1. Плодозмінна          До половини площі ріллі займають зер-нові,.    а    решта    її площі   —   бобові   і просапні   культури, а також технічні не-просапні           Поєднання    природ-них   (органічні  доб-рива,. посіви багато-річних трав  і сиде-ральних   культур)   і промислових засобів (мінеральні добрива, меліоранти)            Полісся, Лісостеп

2. Травопільна           До половини площі ріллі під багаторіч-ними травами, реш-та — під  посівами зернових,    зернобо-бових   і   технічних культур         Головним      засобом відтворення  родючо-сті  Грунту  слугують посіви    багаторічних трав,   а  допоміжним — внесення органіч-них і мінеральних до-брив меліорантів            Полісся

3.   Зернопроса-пна  Біпьше половини пло-щі ріллі під зернови-ми,   решта   —   під просапними,   кормо-вими   і   технічними культурами   Пріоритетне       зна-чення  має  застосу-вання    мінеральних добрив            Лісостеп, степ

Закінчення табл. 54

 

Системи землеробства        Структура посівних площ    Способи відтворення родючості ґрунту    Зони поширення

4. Зернопаро-просапна        Більше половини ріллі площі під зер-новими та зернобо-бовими, решта — під просапними куль-турами і чистим па-ром           Поєднання природ-них засобів (чистий пар, органічні доб-рива) з інтенсивним використанням про-мислових засобів (мі-неральні добрива, меліоранти, зро-шення)            Степ

5. Ґрунтозахис-на     Заснована на траво-пільних сівозмінах, використанні куліс-них культур, смуго-вого розміщення посівів   Ґрунтозахисні воло-гозберігаючі заходи обробітку Грунту, органічні і мінера-льні добрива, бага-торічні трави     У районах поширен-ня водної і вітрової ерозії в усіх зонах України

Для вибору необхідного варіанту серед перелічених в агроно-мічній класифікації систем землеробства доцільно скористатися існуючим районуванням території України (табл. 55), відповідно до якого виділено 7 природно-сільськогосподарських зон, основ-ними ознаками яких є зональні типи і підтипи ґрунтів, особливос-ті кліматичних умов, співвідношення земельних угідь і пов’язана з ними спеціалізація сільського господарства. В межах зон виді-лено 19 провінцій, ’о характеризуються особливими гідротерміч-ними умовами. У звязку з цим, кожна провінція відрізняється на-бором сільськогосподарських культур і технологією їх вирощу-вання.

На території провінцій виділений 31 природно-сільськогоспо-дарський округ за типом рельєфу, особливостями Грунтотворних порід і агрокліматичних показників. Найменшою таксономічною одиницею за вказаного районування на тлі округів названо 198 природно-сільськогосподарських районів з урахуванням в їх межах головних по-казників ґрунтів, що впливають на урожайність культур: грануломет-ричний склад, зволоженість території, еродованість. У природно-сільськогосподарському районі об’єднані території з найбільш однорі-дними екологічними умовами в агроландшафтах. Допуски варіювання суми активних температур тут не перевищують ± 100—200 °С, вели-чиниГТК± 0,1—0,2.

Таблиця 55

ПРИРОДНО-СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ РАЙОНУВАННЯ УКРАЇНИ (Носко Б.С, 1985)

 

Зона    Провінції        Адміністративні області

1. Полісся       1. Західне       Рівне, Волинь, Львів, Хмельниць-кий

 

            2. Правобережне       Київ, Житомир

 

            3. Лівобережне          Чернігів, Суми

2. Лісостеп     4. Західний     Рівне, Волинь, Львів, Івано-Фран-ківськ, Хмельницький, Тернопіль

 

            5. Правобережний    Київ, Черкаси, Житомир, Кірово-град Вінниця

 

            6, Лівобережний       Харків, Суми, Полтава, Київ, Че-рнігів, Черкаси

3. Степ           7. Придунайський     Одеса

 

            8. Правобережний    Дніпропетровськ, Кіровоград, Миколаїв

 

            9. Лівобережний       Харків, Луганськ, Донецьк, Дніп-ропетровськ, Запоріжжя

4. Посушливий степ 10.   Степ  посушли-вий придунайський  Одеса

 

            11.   Степ  посушли-вий правобережний Миколаїв, Херсон

 

            12.   Степ  посушли-вий лівобережний     Донецьк, Запоріжжя

 

            13.   Швнічно-Крим-ський  Північ АРК

5. СухийСтеп            14. Присиваський     Херсон, Запоріжжя

6. Карпатська прська            15. Передкарпатська Чернівці, Івано-Франківськ

 

            16. Карпати   Закарпатська, Львів, Івано-Фран-ківськ

 

            17, Закарпаття           Закарпатська

7. Кримська гірська   18 Кримські гори і передгір’я          Південь АРК

 

            19. Південний берег Криму Побережжя Чорного моря

У зв’язку з об’єктивною суспільною необхідністю постійного зрос-тання продуктивності ріллі еволюція систем землеробства в історич-ному плані відбувається в напрямку їх інтенсифікації — збільшення витрат засобів виробництва та їх окупності приростами урожаю. Інтен-сифікація землеробства стає можливою під впливом трьох основних факторів:

1)визначальних екологічних, які проявляють себе в розширеному відтворенні родючістю ґрунту;

2)економічних, роль яких зростає разом зі зростанням технічних можливостей суспільства;

3)наукових, які проявляються у впровадженні наукових досягнень, зокрема інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських культур.

Багатогранне поєднання агрономічних ознак і перелічених факто-рів інтенсифікації розвитку землеробства зумовлює концепцію дифе-ренційованих зональних і адаптивних його систем та недопустимість їх уніфікації навіть у межах одного господарства з різними агроланд-шафтами. Для ідентифікації варіантів систем землеробства за ознакою їх інтенсивності слугує їх економічна класифікація за двома ознаками — способом використання землі, який виявляється часткою викорис-тання її під ріллю та досягненою продуктивністю її і ступенем витрат на застосування засобів відтворення родючості Грунту (табл. 56).

Поєднання агрономічних і економічних ознак галузі землеробства створює варіанти зональних і адаптивних його систем з різним рівнем інтенсивності, які зможуть знайти реалізацію в господарствах залежно від спеціалізації, екологічних умов агроландшафтів і технічних мож-ливостей. Разом з тим, широка світова практика інтенсивного техно-генно-хімічного землеробства в кінці минулого століття спричинила порушення екологічної рівноваги агроландшафтів, посилення ерозій-них процесів, накопичення в ґрунті токсичних речовин, погіршення якості і безпеки вирощеної продукції. Внаслідок незбалансованого за-стосування мінеральних добрив мало місце явище агрофізичної дегра-дації Грунтів, зниження їх потенційної і ефективної родючості. Взає-модія мінеральних добрив, серед яких переважають солі одновалент-них катіонів, з ґрунтом у разі порушення оптимального співвідношен-ня між кількістю внесених органічних і мінеральних добрив призво-дить до витіснення з ГВК іонів кальцію та інших двовалентних катіо-нів — оберегів ґрунтової родючості. У цих умовах відбувається диспергація гумусу, посилена його мінералізація, дегуміфікація ґрун-ту. Встановлено, що оптимальне співвідношення між кількістю орга-нічних і мінеральних добрив, внесення яких не призводить до негати-вних змін Грунтів, становить не більше 15 кг діючої речовини мінеральних туків на 1 т органічних добрив. Ця величина дістала назву «індекс екологізації землеробства».

Таблиця 56

ЕКОНОМІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА

 

Система землеробства         Спосіб використання землі та ії продуктивність   Застосування засобів відтворення родючості ґрунту

1. Примітивні (заліжна,   пере-логова,   підсіч-но-вогнева,   лі-сопильна)       В  обробітку під  посівоми незначна   частка   до   20— 25 % придатних для оран-ки земель, низька продук-тивність ріллі     Родючість Грунту відновлю-валась природним шляхом, без застосування агротехні-чних засобів, залишенням землі під заліж або переліг

2. Екстенсивні (парова)       Рілля займає більше поло-вини   придатних  земель   і використовується в основ-ному для вирощування зе-рнових   культур.   Урожай-ність  культур  нижча  біо-кліматичних ресурсів     Для відновлення родючості Грунту слугує поле чистого пару, внесення органічних добрив, без застосування промислових засобів

3. Перехідні

(зерно-

трав'яні)         Ріллю   використовують   для вирощування  тільки  зерно-вих культур на половині її площі і багаторічних кормо-вих трав — на іншій полови-ні. Майже всі придатні землі зайняті ріллею. Урожайність культур поступається їх біо-кліматичному потещіалу      Родючість Грунту віднов-люють за допомогою бага-торічних трав і частково внесення мінеральних доб-рив. Ступінь застосування їх невисокий

4. Інтенсивні (сучасні зона-льні системи землеробства) Під   ріллею   зайнята   вся площа придатних для ора-нки земель. Посівна площа вирощуваних  культур   пе-реважає площу ріллі за ра-хунок  проміжних  посівів. У структурі посівів більша частина їх  площі зайнята інтенсивними зерновими і технічними       просапними культурами, які вимагають високих витрат праці і за-собів.      Галузь     характе-ризується         досягненням продуктивності ріллі, аде-кватної     біокліматичному потенціалу    агроландшаф-тів та їх ресурсному забез-печенню        Високий ступінь витрат на застосування промислових засобів. Відтворення ро-дючості Грунту 3 високою окупністю їх приростами урожаю

Актуальність уникнення вказаних негативних явищ зумовила по-шуки альтернативних систем землеробства. Об’єктивним напрямом такого пошуку стала екологізація галузі, складовими якої є екологічно обґрунтовані елементи системи землеробства. Пріоритетами в екологі-чній системі землеробства мусять бути оптимізація внесення органіч-них добрив з використанням для цього їх можливих ресурсів: гною, компостів, нетоварної частини біологічного урожаю вирощуваних культур і зеленої маси сидеральних посівів, Грунтозахисна система об-робітку Грунту, екологічно обґрунтована система захисту рослин від шкідливих організмів. При цьому екологічна система землеробства не протиставляє природні ресурси антропогенним, але робить галузь природовідповідною, симбіотичною, вигідною і для людини, і для природи. Головними завданнями екологічного землеробства є вироб-ництво екологічно безпечної, економічно обґрунтованої продукції і збереження та підвищення родючості ґрунту.

Для того, щоб відрізнити системи землеробства за рівнем їх еколо-гізації, запропонована їх класифікація за цією ознакою (табл. 57).

Таблиця 57

ЕКОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ ЗЕМЛЕРОБСТВА ЗА НОРМАМИ ВНЕСЕННЯ ОРГАНІЧНИХ ДОБРИВ ТА ШДЕКСОМ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ (Манько Ю.П., 2009)

 

                        Норми органічних добрив у природних зонах, т/га

Рівні екологі-

зації земле-

робства          Індекс екологіза-ції земле-

робства                                                                    

Органічне (біологічне) землеробство

Повна     еко-логізація          0          14        18        22        26        30        34

Стан екологічного землеробства

Високий         < 15     14        18        22        26        30        34

Задовільний   15        8—13  10—27            11—21            13—25            16—29            18—33

Стан спадної екологізації землеробства

Недостатній         16—25       5—7      6—9     7—10    8—12    9—15     10—17

Стан хімізації землеробства / промислове землеробство

Низький                  >25             45678              9

Наведена інформація надає можливість науково обґрунтованого вибору системи землеробства, адаптованої до конкретних умов агро-ландшафтів.

Сучасна система землеробства складається з наступних основних ланок: організація території господарства та система сівозмін, визна-чення рівнів урожайності сільськогосподарських культур за природ-ними ресурсами, система удобрення ґрунту в сівозмінах, система об-робітку Грунту в сівозмінах, система інтегрованого захисту посівів від шкідливих організмів, система насінництва, система меліоратив-них заходів, захист Грунтів від ерозії та охорона навколишнього се-редовища.

Значення вказаних ланок у конкретній системі землеробства зале-жить від зональних та ландшафтних умов і визначається потребами оптимізації екологічного середовища для вирощування рослин. Так, у системах землеробства Полісся провідна роль належить системі удоб-рення, обробітку ґрунту та меліоративним заходам. В Лісостепу голо-вними ланками в системі землеробства є сівозміни і раціональний об-робіток ґрунту, спрямовані на відтворення гумусу, вологозбереження, захист від ерозії, а в Степу, крім того, зрошення.

Раціональним вважають таке використання сільськогосподарських угідь, за якого, по-перше, досягають економічно обґрунтованої, адек-ватної біокліматичному потенціалу конкретного агроландшафту про-дуктивності ріллі; по-друге, забезпечують розширене відтворення ро-дючості Грунту — умову стабільності галузі, і по-третє, створюють умови для екологічної безпеки довкілля і вирощеної продукції.

Галузь землеробства обтяжена екологічними проблемами, оскільки основний її засіб виробництва — земля — має природне походження. Інтенсифікація галузі неминуче посилює антропогенний тиск на до-вкілля, особливо на ґрунт, спричиняючи його деградацію. Остання проявляється у втраті ґрунтом структури, переущільненні, погіршенні водопроникності, накопиченні ксенобіотиків. Застереженням від цих негативів є дотримання екологічно допустимого співвідношення ріллі, природних кормових угідь і лісів, що запобігає руйнуванню стабільно-сті екосистем. Екологічним допуском частки ріллі вчені вважають 40 %, луків і пасовищ — 30 %, лісів — 30 % від території країни. Су-часна територія всіх земель в Україні не відповідає екологічній нормі, маючи ріллі — 57 %, луків і пасовищ — 26 і лісів — 17 %, тому стра-тегічним напрямом раціоналізації використання сільськогосподарсь-ких ландшафтів в Україні є їх екологічна оптимізація, що очевидно буде виражатися у зменшенні частки ріллі і збільшенні середовищес-табілізуючих природних угідь — луків, лісів. Дотримуючись цього на-пряму для побудови систем землеробства, в конкретному господарстві слід зробити спочатку аналіз існуючої структури земельних угідь та передбачити її оптимізацію. He менш важливим для побудови раціо-

нального використання землі є обґрунтування структури посівних площ в межах ріллі.

Науково обґрунтована структура посівних площ господарства є економічною основою для складання та освоєння раціональних сіво-змін. Для визначення структури посівних площ спочатку проводять необхідний розрахунок валового виробництва різної продукції земле-робства, який є економічним аргументом для вибору величини цих площ.

Основою для такого розрахунку є замовлення на продаж проду-кції або контракт із суб’єктами ринку і необхідність створення вну-трігосподарських фондів — насіннєвого, фуражного, оплати праці тощо. Після визначення загальної потреби в продукції уточнюють, за рахунок яких культур можна її задовольнити. Для здійснення правильного вибору порівнюють різні врожаї вирощуваних у гос-подарстві культур не менше як за 5 попередніх років та визначають перспективну урожайність на підставі ресурсних можливостей. Крім урожайності, враховують також затрати на вирощування, щоб з'ясувати, яка з культур забезпечить найвищу їх окупність. Якщо потреба виробництва продукції для продажу визначається замов-ленням ринку, то інші складові валового виробництва вимагають проведення відповідних розрахунків.

Важливо для визначення структури посівних площ правильно визначити ресурсозабезпечену врожайність сільськогосподарських культур за методиками програмування урожайності. Наприклад, для умов Правобережного Лісостепу за використання 2 % ФАР мо-жливою біокліматично забезпеченою урожайністю можна вважати, т/га: озимої пшениці — 5, гороху — 3, ячменю — 4, кукурудзи — 6, кукурудзи на силос — 50, цукрових буряків — 40, зеленої маси ко-нюшини — 30.

Після проведення описаного вище економічного розрахунку структури посівних площ усіх сільськогосподарських культур, які обрані для вирощування в конкретному господарстві, необхідно вра-ховувати і агрономічний аргумент, сутність якого полягає у можли-вості реалізації розрахованої на економічних засадах структури посі-вів у розроблених науково обґрунтованих сівозмінах. У схемах сівозмін необхідно витримати встановлені нормативи періоду повер-нення культур на попереднє місце вирощування. Наприклад, для цу-крових буряків цей мінімальний період становить не менше 3-х ро-ків, соняшнику — 6 років, озимої пшениці — 2 роки. Це означає, що в структурі посівних площ вказані культури не можуть мати частку, яка перевищує відповідно 30, 15 і 50 %.

Окрім того, обмеженням за остаточного визначення оптимальної посівної площі кожної культури може бути також відсутність кращих попередників для неї. Наприклад, для озимих культур посівні площі

обмежуються площами таких культур, які є добрими попередниками для них: багаторічних та однорічних трав, зернобобових, чистих і за-йнятих парів, кукурудзи на зелений корм чи ранній силос.

Врахування вказаних економічних та агрономічних аргументів є підставою для опрацювання системи науково обґрунтованих сівозмін у конкретному господарстві на засадах законів землеробства.

На основі розробленої структури посівних площ визначають кіль-кість польових, кормових і спеціальних сівозмін в господарстві, розмір і кількість полів в сівозмінах та порядок чергування в них культур. Кі-лькість, типи і види сівозмін повинні відповідати організаційним осо-бливостям господарства.

Після визначення величини біокліматично обґрунтованої урожай-ності наповнюють ресурсним змістом решту ланок системи землероб-ства, які б забезпечували адекватність реальної урожайності її біоклі-матично обґрунтованій величині.

Нижче наведений приклад такого наповнення для умов типової зе-рно- просапної сівозміни Лісостепу з чергуванням культур: 1 — ко-нюшина, 2 — озима пшениця, 3 — цукрові буряки, 4 — кукурудза на силос, 5 — озима пшениця, 6 — кукурудза на зерно, 7 — горох, 8 — озима пшениця, 9 — цукрові буряки, 10 — ячмінь.

Пріоритетними ресурсними засобами забезпечення біокліматично обґрунтованої урожайності вирощуваних культур доступними еле-ментами їх мінерального живлення за моделі екологічного землероб-ства слугують в цих умовах органічні добрива в нормі 24 т/га сіво-змінної площі. їх слід вносити у формі гною в нормі 40 т/га під основний обробіток ґрунту в трьох полях типової зональної десяти-пільної сівозміни — двох полях цукрових буряків і в одному під ку-курудзу на зерно. Внесений в такій нормі в трьох полях гній відпові-дає для всієї сівозміни нормі 12 т/га. Решту органічної речовини у ґрунт слід вносити у вигляді нетоварної (побічної) частини урожаю в усіх полях сівозміни (солома, кореневі рештки, стебла кукурудзи, ги-чка цукрових буряків), що складе 6 т/га і 6 т/га у вигляді зеленої маси післяжнивних посівів редьки олійної на сидерат в трьох полях сіво-зміни після збирання озимої пшениці.

Реальність внесення вказаних норм органічних добрив залежить від розвитку тваринництва і може бути забезпечена за наявності на кожний гектар ріллі по 2 умовні голови великої рогатої худоби зі шлейфом інших тварин.

Наведена вище кількість органічних добрив є ймовірною гранич-ною можливістю мобілізації внутрішніх ресурсів органічної речовини в господарстві, відповідаючи вимогам циклічності колообігу речовин. Розрахунки свідчать, що з цією кількістю органічних добрив та за ра-хунок ґрунтових запасів кожний гектар ріллі в сівозміні одержить до-ступних форм поживних речовин 355 кг (Т\Гі57Р4зКі55), водночас вине-

сення елементів живлення на біокліматично обґрунтовану урожайність становитиме 408 кг/га (]\ГшР59Кіб8). Баланс елементів живлення з ура-хуванням цього винесення буде дефіцитним на величину 53 кг/га (N24P16K13). Щоб забезпечити визначену за біокліматичними ресурса-ми урожайність, цей дефіцит слід компенсувати внесенням мінераль-них добрив у кількості 150 кг/га (N46P49Ks5)-

Сучасна світова практика механічного обробітку Грунту перебу-ває під сильним впливом економічних і енергетичних проблем сус-пільства. її об’єктивною відповіддю на дефіцит та дорожнечу на енергоносії, пальне стала мінімізація обробітку аж до повної відмо-ви від нього. Окрім суттєвої економії витрат на вирощування сіль-ськогосподарських культур практика мінімального і нульового об-робітку ґрунту має також позитиви з агрономічного погляду. Скорочення чи повне вилучення з агротехнології механічного об-робітку ґрунту сприяє захисту його від ерозії, ощадливому викори-станню потенційої родючості.

Проте, за таких технологій суттєво зменшується ефективність ме-ханічного обробітку ґрунту у виконанні однієї з важливих його функ-цій — захисту посівів від шкідливих організмів. У зв'язку з цим, вка-зані агротехнології в сучасному землеробстві відрізняються надмірним навантаженням пестицидами, які покликані в цих умовах виконувати функцію захисту посівів. Ефективно захищаючи посіви від шкідливих організмів, інтенсивне застосування пестицидів одночасно створює екологічні проблеми в агроландшафтах. Розв'язання вказаного проти-річчя полягає у пріоритетному застосуванні для контролювання шкід-ливих організмів систем механічного обробітку ґрунту, які б відрізня-лись економією витрати пального та допоміжним економічно і екологічно обґрунтованим застосуванням пестицидів.

У табл. 58 наведена рекомендована в умовах екологічного земле-робства система полицево-безполицевого основного обробітку ґрунту в сівозміні, яка відрізняється підвищеною ефективністю в контролю-ванні забур'яненості полів та економією витрат на її здійснення.

Сутність її полягає в чергуванні упродовж ротації сівозміни поли-цевого обробітку Грунту ярусними плугами під цукрові буряки один раз на 4—5 років із заходами безполицевого обробітку — плоскоріз-ним розпушуванням і дискуванням у проміжку часу між оранками під решту культур.

Порівняно з базовим для Лісостепу варіантом диференційованого основного обробітку ґрунту з проведенням протягом ротації десятипі-льної сівозміни шести оранок, одного плоскорізного обробітку і двох дискувань наведена в табл. 58 система полицево-безполицевого осно-вного обробітку Грунту в сівозміні відрізняється економією пального — 16 %, прямих витрат — 3 % та зниженням потенційної за-бур'яненості ріллі на 42 і актуальної на 45 %.

Таблиця 58

СИСТЕМА ОСНОВНОГО ОБРОБІТКУ ҐРУНТУ В СІВОЗМШІ, РЕКОМЕНДОВАНА ДЛЯ МОДЕЛІЕКОЛОГІЧНОГО ЗЕМЛЕРОБСТВА

Послідовність заходів, глибина (см), кратність (разів)

 

Культури сівозміни   Дискуван-ня БДТ-7  Культива-

ція до ос-

новного

заходу Оранка яру-

сна ПНЯ-

4—40  Плоскоріз КПТ-250   Культива-

ція після

основного

заходу

1.  Багаторіч-ні трави                       —        —        —        —

2. Озима пше-ниця   8—10 (2 р)     —        —        20—22            5—6(2 р)

3. Цукрові бу-ряки    6—8    —        28—30                       5—6(2 р)

4. Кукурудза на силос          —        —        —                    —

5. Озимапше-ниця    5—6 (2 р)       —        —        —        5—6 (2 р)

6. Кукурудза на зерно           6—8    —        —        25—27            5—6 (2 Р)

7. Горох          8—10 (2 р)     —        —        20—22            —

8. Озима пше-ниця   8—10 (2 р)     —        —        —        5—6 (2 Р)

9. Цукрові бу-ряки    6—8    —        28—30            —        5—6 (2 Р)

10. Ячмінь      —        —        —        20—22            —

Ефективного захисту посівів від шкідпивих організмів в умовах екологі-чного землеробства досягають застосуванням системи заходів, інтегрованих в технології вирощування сільськогосподарських культур. Стрижнем такої системи слугує раціональна сівозміна, в якій застосовують всі науково об-ґрунговані ланки системи землеробства: удобрення ґрунту, його механічний обробіток і т.д. Основа успіху в цій важливій справі полягає в якомога по-внішому спрямуванні ланок системи землеробства на застереження поши-рення на полях шкідників, збудників хвороб та бур’янів. Серед ланок систе-ми екологічного землеробства провідна роль в реіулюванні фітосанітарного стану належить системі полицево-безполицевого основного обробітку ґрун-ту. Допоміжним заходом захисту посівів від шкідливих організмів у сучас-них технологіях є застосування хімічних винищувальних засобів. Особливіс-тю їх застосування в умовах моделі екологічного землеробства є попередній розрахунок критерію еколого-економічного пороіу наявності шкідливих об’єктів на полях, який стає підставою для прийнятгя правильних рішень.

Упродовж 5 років (2002—2006 pp.) в умовах стаціонарного досліду на Агрономічній дослідній станції Національного університету біоре-сурсів і природокористування України була проведена порівняльна оцінка трьох моделей системи землеробства. Досліджувані системи землеробства відрізнялись ресурсним забезпеченням. За промислової системи (контроль) на гектар ріллі в сівозміні вносили 12 органічних і 300 кг діючої речовини мінеральних добрив, а захист посівів здійсню-вали промисловими пестицидами. В екологічній моделі пріоритетними засобами слугували органічні добрива — 24 т/га, мінеральні вносили по 150 кг/га, а посіви захищали біологічними засобами і промислови-ми пестицидами за критерієм еколого-економічного порогу чисельно-сті шкідливих організмів. Біологічна модель системи землеробства бу-ла забезпечена лише можливою нормою органічних добрив — 24 т/га, а захист посівів виконували лише біологічними засобами.

Аналіз результатів порівняльного вивчення переконує в перевагах екологічної моделі системи землеробства за рахунок зменшення в два рази норм мінеральних добрив в енергетичній і економічній ефектив-ності над системою промислового землеробства. За продуктивністю ріллі вона суттєво не відрізнялась від промислової, але покращувала якість рослинницької продукції.

Отже, застосування системи екологічного землеробства дає можли-вість одержувати стабільну, біокліматично, енергетично і економічно об-Грунтовану продуктивність ріллі, підвищувати якість продукції рослин-ництва, зберігаючи та відтворюючи родючість ґрунту. Стислий зміст рекомендованої системи екологічного землеробства, який вишшває з ви-сновків, викладених вище, її основних ланок, об'єднує наступні заходи:

1.         Екологічне, агрономічне, господарське та економічне обґрунту-вання організації території господарства з освоєнням зональних зерно-просапних сівозмін, насичених посівами післяжнивних сидеральних культур на 30 % площі.

2.         Визначення можливих для конкретних умов рівнів урожайності, адекватних природним умовам.

З.Розрахунок норм внесення добрив для досягнення біокліматично обґрунтованої урожайності з пріоритетом застосування органічних засо-бів. Орієнтовно для цього необхідно на 1 га ріллі вносити 24 т органічних добрив, в тому числі 12 т/га гною, 6 т/га побічної продукції, 6 т/га зеленої маси сидератів та 150 кг діючої речовини мінеральних добрив (N61P37K52).

4. Система полицево-безполицевого основного обробітку ґрунту в сівозмінах, яка полягає у здійсненні оранки ярусним плугом один раз за 4—5 років ротації під цукрові буряки, і плоскорізного розпушуван-ня та дискування під решту культур в інтервалі часу між оранками.

5.0бґрунтування заходів захисту посівів від шкідливих організмів за допомогою визначення еколого-економічних порогових рівнів їх чисельності та індексу оптимальності заходів.